3.Економічний і соціальний прогрес, їх критерії та рушійні сили

Економічний прогрес (лат. progressive—рух уперед, розвиток) — поступальний розвиток (наявність кількісно-якісних та сутнісних змін) усієї економічної системи, зокрема кожної з головних підсистем: продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а водночас і технологічного способу виробництва), організаційно-економічних відносин, економічної власності та господарського механізму. Прогрес відносин економічної власності виявляється в еволюції типів і форм власності від індивідуального (приватного) до колективного (в різних її формах і ступенях зрілості), від колективного — до державного та наддержавного (або інтегрованого) типів (форм) власності. Економічний прогрес є основою суспільного прогресу, елементами якого (крім економічного) є соціальний, правовий, політичний, національний, культурний, духовний та інші види прогресу. Суспільний прогрес виражається у послідовній зміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією історичного розвитку є поступовий перехід від сформованих природними факторами (географічним середовищем, кількістю населення) суспільних систем до складніших, прогрес яких забезпечують зростаюча кількість факторів і джерел розвитку. Так, нині якісно новим фактором суспільного, зокрема економічного, прогресу є дух народу, енергія і активність нації, національна психологія та свідомість людей. Типи економічного зростання. Розрізняють два основні типи економічного прогресу: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний (лат. extensivus — розширювальний) тип розвитку — спосіб збільшення обсягів виробництва внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва за незмінного рівня технНної основи виробництва.

4.Обмеженість ресурсів та вироб можливості суспільства

Ресурси виробництва - це сукупність тих природних, соціальних, духовних сил, які можуть бути використані в процесі створення товарів, послуг та інших цінностей. Між поняттями "фактор виробництва" і "виробничий ресурс" є певні відмінності. Ресурс - це потенційний фактор: тільки той ресурс, що залучається у виробництво, стає фактором. В економічній теорії ресурси прийнято ділити на чотири групи:

* природні - потенційно придатні для застосування в виробництві природні сили та речовини, серед яких розрізняють "невичерпні" та "вичерпні" ( а в останніх - "відновлювані" та "невідновлювані"; * матеріальні - всі створені людиною ("рукотворні") засоби виробництва, що самі є результатом виробництва(верстати, обладнання, заводи, транспортні засоби, будинки...); * трудові - населення в працездатному віці, яке в "ресурсному" аспекті оцінюють за трьома параметрами: соціально-демографічному, професійно-кваліфікаційному та культурно-освітньому; * фінансові - грошові засоби, які суспільство виділяє на організацію виробництва.

Значимість окремих видів ресурсів змінювалась у залежності від переходу доіндустріальної до індустріальної, а від неї - до постіндустріальної технології. В доіндустріальному суспільстві перевага надається природним і трудовим ресурсам, в індустріальному - матеріальним, в постіндустріальному - інтелектуальним та інформаційним ресурсам. Природні, матеріальні та трудові ресурси притаманні будь-якому виробництву, тому вони називаються базовими; фінансові ресурси, які виникли на "ринковому" етапі, - похідними. Обмеженість трудових ресурсів зумовлена загальною кількістю населення країни і часткою працездатних людей у його складі. Обмеженою є також кількість людей певної спеціальності та певного рівня кваліфікації, вкрай необхідних для виробництва суспільних благ. Обмеженість матеріальних (капітальних) ресурсів визначена всім попереднім економічним розвитком кожної країни, досягненим технологічним рівнем виробництва, наявними можливостями імпорту капітальних ресурсів. Звісно, можна побудувати нові фабрики та ферми, виготовити обладнання. проте для цього потрібен час і, знов-таки, ресурси для їх створення.

Рис. 1. Крива виробничих можливостей

Крива виробничих можливостей указує на комбінацію товарів та послуг, які можуть бути вироблені за умови використання факторів виробництва та повної віддачі. Крива демонструє доступні та недоступні комбінації обсягів виробництва. Кожна з них, яка лежить на кривій або посередині її, досяжна. Інші поєднання, які лежать поза кривою, не можуть бути досягнуті за існуючих технологій та ресурсів.

Оскільки всі ресурси обмежені, то з них доводитися обирати найнеобхідніші. Для їхнього придбання треба здійснити витрати. Ці витрати в ринковій економіці завжди зіставляються з витратами на ті товари та послуги, які можна було б придбати на ту саму суму грошей за умови, що вони були б витрачені на придбання інших товарів та послуг. До такого зіставлення удаються і певні люди, і фірми, і урядові установи перш ніж приймати якесь важливе господарче рішення.

Поняття альтернативних витрат дає чіткий засіб виявлення обмежених ресурсів. Якщо ресурс доступний у достатній кількості, тобто його вистачає для задоволення потреб усіх бажаючих, то його альтернативні витрати дорівнюють нулю. Якщо узяти цебро піску з пустелі Сахара, то його там, як і раніше, вистачить усім. Ніхто не позбавився можливості використати ще одне чи сотні цебер піску, отже, ніхто нічим не пожертвував.

Ресурси, які мають нульові альтернативні витрати, називаються природними, або безкоштовними. Одержуючи велику кількість певних обмежених ресурсів, іншими доводиться жертвувати. Кожен вибір обмежених ресурсів веде до появи альтернативних витрат.

Припустимо, що економіка виробляє тільки два товари: гармати та ячмінь. У табл. 2.1 наведені гіпотетичні дані про гармати та ячмінь, які можуть бути вироблені із обмежених ресурсів при певному рівні.

Закон зростаючих альтернативних витрат

Закон зростаючих альтернативних витрат говорить, що чим більше певного товару виробляється, тим вищі його альтернативні витрати. То чому ж із зростанням виробництва збільшуються альтернативні витрати? Припустимо, що гіпотетична економіка була в стані миру і виробляла тільки ячмінь (точка А). Але почалася війна. За низького рівня виробництва гармат їхні альтернативні витрати будуть порівняно низькими. Деякі з факторів виробництва також будуть добре пристосовані для виробництва і гармат, і ячменю. Вони можуть бути переведені на складання гармат без зростання витрат. Але зі збільшенням обсягу вироблених гармат усе складнішим стає розподіл ресурсів для їхнього виробництва і альтернативні витрати зростають.