Жодне суспільство, на якому б рівні розвитку воно не перебу-вало, не може існувати без мови. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій, життєво важливих для цього суспіль-ства, окремих груп суспільства і кожної людини зокрема. Питання про функції мови є дуже складним, тому мовознавці ще не прийшли до єдиної думки щодо кількості функцій. У різних працях виділяють-ся від 2 до 20 функцій мови. Так, напр., Ю. О. Маслов наголошує на визначальній ролі комунікативної та мислеоформлюючої функ-цій мови, а інші функції розглядає як окремі аспекти комунікатив-ної функції. Учений зазначає, що у будь-якому мовленні неодмінно присутні як обов’язкові функції: естетична, експресивна, апелятивна, так і факультативні: констатуюча, питальна, контактовстановлюю-ча, метамовна (тлумачення мовних актів при їхньому повідомлен-ні), функція показника (індикатора) приналежності до певної групи людей. Ю. О. Карпенко зазначає, що немає сумнівів у тому, що «всі функції мови працюють на комунікацію, бо саме для комунікації й ви-никла мова». Американський мовознавець Р. Якобсон виділив у мові 6 функцій: референційну (від англ. refer – стосувати чогось), емотив-ну (від англ. – emocion – душевне хвилювання), конативну (від англ. – conacion – здатність до вольового руху), поетичну, фатичну (від грецьк. ????? – пророкування), металінгвальну (тлумачну).

Австрійський лінгвіст К. Бюлер розрізняв репрезентативну (від лат. repraesentare – наочно представляти), експресивну (від лат. expressio – вираження) та апелятивну (від лат. appellare – звертатися) функції.

С. В. Семчинський закликає приєднатися до тих дослідників, які більшість із названих функцій відносять до часткових, оскіль-ки їх здійснення є не мова в цілому, а лише окремі її засоби. Уче-ний підкреслює, що основними функціями мови є комунікативна і пізнавально-відображальна в їх нерозривній єдності.

Узагальнюючи класифікації функцій мови, можна стверджу-вати, що найчастіше згадуваними є такі функції: 1) номітивна, 2) комунікативна, 3) ідентифікаційна, 4) експресивна, 5) гносеологічна, 6) мислетворча, 7) естетична, 8) культуроносна, 9) фатична, 10) волюнтативна, 11) магічно-містична, 12) демонстративна. Розглянемо кожну з них.

номінативна функція. Це функція називання. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, кількостей, ознак тощо.

Усе пізнане людиною з дитячих років одержує свою назву і тіль-ки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвалізацією (омовленням) світу.

Люди упродовж віків давали назви і тому, що існує в реальному світі, і тому, що існувало в їх уяві. Учені вказують, що гігантський світ фольклору, художньої літератури існує тільки завдяки мові. Але його вплив на нашу поведінку, на наш спосіб життя іноді не мен-ший, ніж вплив реального світу.

Усе, що нас оточує, представлено номінативними одиницями (словами та сталими словосполученнями). Мова є картиною, «зліп-ком» реального світу. Зрозуміло, що кожна мова становить своє-рідну картину дійсності (наприклад, у нас одне слово «сніг», а в ескімосів існує кілька десятків слів на позначення снігу; по-різному мовно розчленовані в різних мовах одні й ті ж фрагменти позамов-ного світу).

Комунікативна функція. Суть її полягає в тому, що мова вико-ристовується для комунікації – інформаційного зв’язку між членами суспільства (лат. communicacio – спілкування). Відомий мовозна-вець Б. О. Серебренников образно назвав комунікативну функцію «локомотивом історії мови». Ця функція є надзвичайно важливою як для суспільства, так і для мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою; народ, який втрачає свою мову, зникає (асимілюється, пе-реймаючи іншу мову).

«Людина має схильність спілкуватися з собі подібними, тому що в такому стані більше почуває себе людиною» (І. Кант). Пригадай-мо також слова А. де Сент-Екзюпері, який зазначав, що найбільша розкіш на світі – «це розкіш людського спілкування». Бути засобом спілкування – це найважливіша, базова функція мови, їй так чи інак-ше підпорядковані інші функції.

Людство знає чимало засобів обміну інформацією: транспортна сигналізація, символіка науки, знаки спортивного суддівства, жести тощо. Серед усіх названих засобів передачі сигналів, інформації мова продовжує займати головне місце; усі позамовні знакові систе-ми є похідними від неї; без мови їх не можна було б ні створювати, ні використовувати, ні вивчати.

Для повноцінного функціонування і розвитку мови вона повинна використовуватись у всіх сферах комунікації – у науці, у повсякден-ному житті, у художній, словесній творчості, виробництві, ділових стосунках, освіті, культурі, а не лише в окремих сферах, наприклад, у літературі.

ідентифікаційна функція. Ідентифікація (від лат. identifco – ототожнюю) – уподібнення, установлення тотожності об’єктів на підставі тих чи інших ознак. Отже, за допомогою мови, особливос-тей мовлення можна встановити, вирізнити, зідентифікувати одну особистість серед інших, тому що кожен із нас має свій «портрет», свій мовний «паспорт», у якому відображено всі параметри нашого Я – національно-етнічні, соціальні, культурні, духовні, вікові.

Експресивна функція. Вона полягає в тому, що мова є універ-сальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Поки лю-дина мовчить, вона залишається загадкою для оточуючих. Загово-ривши, ніби розкриває свій внутрішній світ. Учені зазначають, що саме мова дає можливість перетворювати внутрішнє, суб’єктивне в зовнішнє, об’єктивне, доступне для сприйняття. «Говори і я тебе побачу», – стверджували мудреці античності.

Отже, кожна людина – це цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості, емоціях, волі. Але цей світ прихований від інших людей, і тільки мова дає можливість розкрити його для інших. Чим досконаліше людина володіє мовою, тим виразніше, повніше, яскра-віше постає ця людина перед іншими як особистість.

Через мову розкривається і народ, і нація.

Гносеологічна функція. За допомогою мови людина пізнає світ. На відміну від тварини, вона користується не тільки власним до-свідом, але й тим, що пізнали до неї її попередники та сучасники. Людина ніколи не починає пізнавати світ спочатку, з «нуля». Досвід суспільства закодовано в мові, у її словникові, граматиці, фраземі-ці, а за наявності письма – також у вигляді текстів. Пізнаючи мову, людина пізнає світ. «Межі моєї мови означають межі мого світу,» – писав Л. Вітгштейн. Гносеологічна функція полягає не тільки в акумуляції, накопиченні досвіду суспільства. Мова є засобом мис-лення, формою існування думки. Отже, у пізнанні нового, раніше не відомого, вона є обов’язковим чинником.

Мислетворча функція. Вона полягає в тому, що мова є засобом формування думки, оскільки людина мислить за допомогою мовних форм. Цю функцію деякі вчені називають функцією формування і формулювання думки. Вона може передувати комунікації, а може і відбуватися одночасно зі спілкуванням, у процесі комунікації. Виді-ляють два базових типи мислення: конкретне (образно-чуттєве) і абстрактне (понятійне).

Учені зазначають, що понятійне мислення послуговується по-няттями, які позначені словами і які не могли б без слів існувати. Мислячи, людина зіставляє поняття, протиставляє їх, поєднує, запе-речує, порівнює. Для цього в мові існують спеціальні засоби. Тому мислити – означає оперувати мовним матеріалом, словами.

Чи можна дослівно розуміти вислів «обмінюватися думками»? Виявляється, не можна, тому що коли б люди безпосередньо обмі-нювалися думками, то вони завжди розуміли б один одного і не було б ніяких втрат при передаванні інформації. Насправді ж люди об-мінюються мовними одиницями, у яких закодовані думки. Одні, по-гано володіючи мовою, не можуть чітко висловити свої думки, інші по-своєму їх розшифровують. Недарма говорять: хто ясно думає, той ясно висловлюється; або: видно з мови, якої ти голови.

Зауважимо, що думаємо, мислимо ми категоріями тієї мови, яку краще знаємо, тобто рідної. Отже, сам процес мислення має націо-нальну специфіку.

Естетична функція виявляється в тому, що за допомогою мови людина може сприймати красу і передавати її іншим людям, бути творцем культурних цінностей. Мова є першоелементом культури.

За допомогою мови з’явилися твори фольклору, художньої літера-тури, театру. За допомогою мови вони живуть донині і житимуть вічно. Кажуть, що все ґрунтується і обертається навколо слова, мови в цілому. І це дає підстави стверджувати, що мова становить хребет культури, її храм.

У живому мовленні мова виконує, в основному, функцію спілку-вання, комунікації. У художньому творі головне призначення мови – образотворення. А вже за допомогою мовних образів художнього твору відбувається «спілкування» митця з читачем, слухачем.

Учені стверджують, що мові властиві закони евфонії, милозвуч-ності. Це, а також досконала організація мовного матеріалу в проце-сі спілкування, може бути джерелом естетичної насолоди, що най-виразніше виявляється при сприйнятті ораторського та художнього, зокрема поетичного, мовлення.

Виховання відчуття краси мови – це основа всякого естетичного виховання.

Культуроносна функція. Мова – основа культури кожної нації, найбільший її скарб. Культура народу може розвиватися тільки мо-вою цього народу. Усім відомо, що пізнати інший народ ми можемо через вивчення його мови, бо культура кожного народу зафіксована у його мові. Ми, українці, засвоюємо культуру свого народу і пере-даємо духовні цінності від покоління до покоління за допомогою української мови. А коли пропагуємо свою мову у світі, пропагуємо власну культуру, її надбання, збагачуючи світову культуру.

Культуроносна функція мови постійно і виразно виявляється, пе-редусім, у тому, що людина, пізнаючи мову свого народу, прилуча-ється до джерел неповторної духовності нації, з часом стає її носієм і навіть творцем.

Фатична функція – це функція встановлення контактів, звер-тання уваги на себе, «підготовка» потенційного співрозмовника до сприйняття інформації.

Волюнтативна функція – вираження волі щодо співрозмовника: прохання, запрошення, порада, спонукання тощо.

Магічно-містична функція. Описи цієї функції мови є частко-во у книгах В. Топорова «Миф. Ритуал. Символ. Образ. Исследо-вания в области мифопоэтического», Джеймса Джорджа Фрезера «Золотая ветвь» (відомий переклад з англійської на російську) та

інших. Фрезер зазначав, що деякі слова мають магічну силу, тому вимовляти їх просто забороняли. Так, туземці племені толампу на острові Целебес вірять, що, написавши ім’я людини, ви можете разом із іменем забрати і душу людини. Тому толампійці впродовж віків передавали один одному, що потрібно скривати своє ім’я від інших.

У багатьох народів спостерігається явище накладання табу на певні імена (албанці, жителі Центральної Австралії замовчували імена покійників; кафрці, нумфори (Голландська Нова Гвінея) – іме-на родичів; племена дагомейців та бахімів у Центральній Африці – імена правителів та священних осіб). М. Бердяєв зазначав: «Слова мають величезну владу над нашим життям, владу магічну, ми зача-ровані словами і значною мірою живемо в їхньому царстві».

Ученими описано перекази людей про те, як за допомогою пев-них дій і вимовлених речень, словосполучень, слів «виймали» душу людини.

Магічна функція мови проявляється, зокрема, у тому, що слова здатні викликати уявлення, образи предметів, істот, які не існують взагалі: наприклад, на світосприймання людей, на їх орієнтацію в реальності, погодьмося, мають деякий вплив слова відьма, упир, водяник, чугайстер тощо. Магічна функція мови виявляється у за-клинаннях тощо.

Містична функція мови полягає у вірі людей у можливість за до-помогою слова викликати богоявлення, оживити мертвих, подіяти на певний предмет чи особу, підкоряючи їх своїй волі. Це виявля-ється у вірі, що вимовлене слово може накликати хворобу, нещастя, нанести шкоду. У стародавньому Єгипті був ритуал розбивання гли-няних посудин з іменами ворогів, щоб накликати на них погибель. У сучасному Єгипті є звичай писати листи до святих і класти їх на огорожу могил. Чимало виявів магічно-містичної функції мови є в звичаях, обрядах і традиціях українців.

Демонстративна функція – підкреслення вираження за допомо-гою мови своєї етнічної, національної приналежності. Так, чеські студенти на вулицях колись німецькомовної Праги розмовляли голо-сно по-чеському, демонструючи свою відданість національній мові. Таку ж позицію висловлював і Т. Г. Шевченко, заявляючи «вмію, та не хочу» (щодо вживання російської мови).

Ми перелічили основні функції мови, усвідомлення яких формує ставлення до мови, визначає глибину і повноту її вивчення, сфери її використання.

Мова – явище системне. Її функції виступають не ізольовано, вони виявляються у взаємодії. Відсутність чи неповнота викорис-тання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається опосередковано на долі народу.

Запитання для самоконтролю

1.         Чи можна стверджувати, що мова виконує певну кількість

функцій? Чому?

2.         Які фунції мови виділяють у своїх працях Ю. Маслов? Ю. Кар-пенко? С. Семчинський?

3.         Які функції мови відомі вам? Поясніть, як ви розумієте кожну з них?

ПЛАН Введення 1. Стилі мовлення 1.1 Розмовний стиль 1.2 Науковий стиль 1.3 Офіційно-діловий стиль 1.4 Публіцистичний стиль 1.5 Художній стиль 2. Поняття про типи мовлення: 2.1 Оповідання 2.2 Опис 2.3 Міркування Висновок Список використаної літератури

ВСТУП Культура мови - це окрема дисципліна в навчальних закладах. Суть культури мови в тому, щоб зробити мову людини правильної, тобто грамотної, що відповідає нормам мови. Як наука, культура мови відноситься до мовознавства і вивчає нормалізацію літературної мови. Стилі мови - це стійкі сукупності і системи особливостей її мовного складу і побудови, співвіднесені зі стилями мови, цілями і завданнями спілкування, жанрами літератури, ситуаціями спілкування і особистостями авторів. Розуміння стилів мови і стилів мовлення дозволяє усвідомити багато зв'язку між культурою людини і культурою мовлення суспільства. Комунікативні якості мови не завжди залежать від правильно обраних стилів мови або мови. Стилями мови називають типи його функціонування в різних ситуаціях. Для різних ситуацій пред'являються різні вимоги. Найбільш жорсткі вимоги пред'являються до офіційно-ділового мовлення, а також наукової. Вірне слововживання вимагає доброго знання значення слів вузької сфери вживання (іншомовних, архаїчних, професійних та ін.) Функціональний стиль мовлення - це своєрідний характер мовлення тієї чи іншої соціальної різновиди, відповідний певній сфері громадської діяльності і співвідносні з нею формі свідомості, що створюється особливостями функціонування в цій сфері мовних засобів і специфічної мовленнєвої організації, що несе певну стилістичне забарвлення. Користуватися стилістичної системою російської мови потрібно дуже акуратно. Необхідно тонко відчувати помірність у вживанні стилів. Поєднанням різноманітних стилів користуються в художній літературі для створення певного ефекту (у тому числі і комічного). Володіння функціональними стилями є необхідним елементом культури мовлення кожної людини. Найчастіше стилі зіставляються на основі їх лексичного наповнення, так як саме в сфері словникового складу найпомітніше проявляється відмінність між ними. Стилеобразующий фактор виражається в тому, що стиль вибирає говорить або пише індивідуум, він орієнтується на своє відчуття стилю та на очікування аудиторії, на очікування безпосереднього слухача. Крім зрозумілих слів, необхідно вибирати зрозумілий і очікуваної аудиторією стиль мовлення. Стиль може представляти і окреме слово, воно може бути нейтральним за стилем, може бути стилістично яскраво забарвлене. Це може бути поєднання слів, що не має яскраво вираженої емоційного забарвлення, але поєднання слів і інтонація видають настрій людини. Одним з важливих вимог до мовця виступає вимога розрізняти функціональні різновиди мови і вільно користуватися будь-який з них. При цьому потрібно чітко уявляти, що будь-яка із різновидів мови повинна вибиратися відповідно до завдань спілкування. Відмінність такої нелітературної форми мови, як просторіччя, від літературної мови полягає в тому, що носії першого з них не розрізняють або погано розрізняють різновиди мови. Потрапляючи, наприклад, в офіційно-ділову обстановку, носій просторіччя буде прагнути говорити не так, як він звик говорити вдома, але і як говорити саме в даній ситуації, він точно не знає. Культура володіння різними функціональними різновидами мови - це перш за все такий вибір і така організація мовних засобів, які відрізняють цю різновид від інших, визначають її обличчя.

1. СТИЛІ МОВИ 1.1 Розмовний стиль Розмовний стиль функціонує в сфері повсякденно-побутового спілкування. Цей стиль реалізується у формі невимушеної, непідготовленою монологічного або діалогічного мовлення на побутові теми, а також у формі приватної, неофіційної переписки. Під невимушеністю спілкування розуміється відсутність установки на повідомлення, що має офіційний характер (лекцію, виступ, відповідь на іспиті і т. п.), неофіційні стосунки між говорять і відсутність фактів, що порушують неофіційність спілкування, наприклад сторонні особи. Розмовна мова функціонує лише у приватній сфері спілкування, в побутово-побутової, дружній, сімейної і т. д. У сфері масової комунікації розмовна мова непридатна. Однак це не означає, що розмовний стиль обмежується побутової тематикою. Розмовна мова може торкатися і інші теми: розмова в колі сім'ї або розмова людей, що знаходяться в неофіційних відносинах, про мистецтво, науці, політиці, спорті та іншому, розмова друзів на роботі, пов'язаний з професією говорять, бесіди в громадських установах, наприклад поліклініках, школах і т. п. Основними рисами розмовного стилю є вже зазначені невимушений і неофіційний характер спілкування, а також емоційно-експресивна забарвлення мови. Тому в розмовній мові використовуються всі багатства інтонації, міміка, жести. Однією з її найважливіших особливостей є опора на позамовних ситуацію, тобто безпосередню обстановку промови, у якій протікає спілкування. Розмовний стиль мовлення має свої лексичні та граматичні особливості. Характерною рисою розмовної мови є її лексична різнорідність. Тут зустрічаються найрізноманітніші в тематичному і стилістичному відношенні групи лексики: і общекніжная лексика, і терміни, і іншомовні запозичення, і слова високого стилістичного забарвлення, і навіть деякі факти просторіччя, діалектів та жаргонів. Це пояснюється, по-перше, тематичною різноманітністю розмовної мови, не обмежується рамками побутових тем, повсякденних реплік, по-друге, здійсненням розмовної мови у двох тональностях - серйозної і жартівливій, і в останньому випадку можливе використання різноманітних елементів. Розмовної мови властиві емоційно-експресивні оцінки суб'єктивного характеру, оскільки мовець виступає як приватна особа і висловлює свою особисту думку і ставлення. Дуже часто та або інша ситуація оцінюється гіперболізовано: «Нічого собі ціна! З розуму зійти! »,« Квітів в саду - море! »,« Пити хочу! Помру! »Характерно використання слів у переносному значенні, наприклад:« У голові у тебе каша! » Порядок слів в розмовній мові відрізняється від використовуваного в письмовій. Тут головна інформація конкретизується на початку висловлювання. Хто говорить починає промову з головного, істотного елемента повідомлення. Щоб акцентувати увагу слухачів на головній інформації, користуються інтонаційним виділенням. Взагалі ж порядок слів в розмовній мові має високою варіативністю. Отже, домінанта розмовного стилю, особливо розмовної мови, що побутує в усній формі неофіційного персонального спілкування, - зведення до мінімуму турботи про форму вираження думок, звідси фонетична нечіткість, лексична неточність, синтаксична недбалість, широке використання займенників і т. Д Зразок тексту розмовного стилю - Який вже година? Щось є полювання. Чайку б. - Народ від неробства завів звичку їсти, як сказав Гоголь. Зараз чайник поставлю. - Ну, ми-то з тобою сьогодні ого-го скільки напрацювали, а неробство ти знаєш що таке? - Здогадуюся. - І що б ти тоді робила, коли б неробство наступила? - Навіть не уявляю. Це адже вчитися треба, неробства-то! 1.2 Науковий стиль Сфера суспільного діяльності, в якій функціонує науковий стиль - це наука. Провідне становище в науковому стилі займає монологічне мовлення. Цей функціональний стиль володіє великою різноманітністю мовних жанрів. серед них основними є: наукова монографія і наукова стаття, дисертаційні роботи, науково-навчальна проза (підручники, навчальні та методичні посібники тощо), науково-технічні твори (різного роду інструкції, правила техніки безпеки та ін), анотації , реферати, наукові доповіді, лекції, наукові дискусії, а також науково-популярна література. Мета наукового стилю - повідомлення, пояснення наукових результатів, форма реалізації - діалог. У науковій мові є типовими смислова точність, прихована емоційність, об'єктивність викладу, строгість і т. д. Науковий стиль має свою специфіку, що дозволяє вживати його незалежно від характеру науки (природно-наукової чи гуманітарної). Його специфіка визначається цілями повідомлення: це може бути доповідь, де важливо показати факти, з'ясувати деякі закономірності. Основні риси наукового стилю визначаються філологами: 1) логічною послідовністю; 2) упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання; 3) прагненням авторів до точності, однозначності, стислості виразу при збереженні насиченості змісту. Одним з найважливіших жанрів наукового стилю є наукова стаття, яка може передавати різноманітну за своїм характером і призначенням інформацію і найбільш часто використовується як основне джерело науково-технічної інформації: саме тут фіксується все нове, що з'являється у певній галузі науки. Наукові статті представлені кількома різновидами: стаття - коротке повідомлення про результати науково-дослідної та дослідно-конструкторської робіт; власне наукова або науково-технічна стаття, в якій досить докладно викладаються результати роботи; передова стаття; науково-публіцистична стаття; рекламна стаття. Кожна з різновидів статті відрізняється власним змістом і демонструє профіль видання, де вона опублікована. Науковий стиль реалізується переважно у письмовій формі мови. Однак з розвитком засобів масової комунікації, із зростанням значущості науки в сучасному суспільстві, зі збільшенням числа різного роду наукових контактів, таких як конференції, симпозіуми, наукові семінари, зростає роль усній наукової мови. Основними рисами наукового стилю і в письмовій, і в усній формі є точність, абстрактність, логічність і об'єктивність викладу. Саме вони організують в систему всі мовні засоби, що формують цей функціональний стиль, і визначають вибір лексики у творах наукового стилю. Для цього функціонального стилю характерне використання спеціальної наукової та термінологічної лексики, причому останнім часом тут все більше місця займає міжнародна термінологія (сьогодні це особливо помітно в економічній мови, наприклад менеджер, менеджмент, квотування, ріелтор і т. д Лексичний склад наукового стилю характеризується відносною однорідністю і замкнутістю, що виражається, зокрема, у меншому використанні синонімів. Обсяг тексту в науковому стилі збільшується не стільки за рахунок вживання різних слів, скільки за рахунок багаторазового повторення одних і тих же слів. Науковий стиль належить до числа книжкових стилів літературної мови. Можна виділити ряд загальних мовних особливостей: 1) попереднє обдумування висловлювання; 2) монологічний характер, строгий відбір мовних засобів; 3) тяжіння до нормованої мови. Науковий стиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру наук і жанрових відмінностей. Науковий стиль має різновиди (підстилі): 1) науково-популярний; 2) науково-діловий; 3) науково-технічний; 4) науково-публіцистичний і навчально-науковий. Науковому стилю притаманна сухість, він позбавлений емоційного забарвлення та образності. Лексика наукової доповіді або статті в середньому на 25% складається з термінів, це теж одна з основних рис наукового стилю. Фразеологія наукового стилю включає терміни, складені терміни («сонячне сплетіння», «коронарне шнутірованіе» і т. д.), використовує кліше - «в даній проблемі хотілося б розглянути ...», в тому числі і як зв'язки між пропозиціями. Речові і абстрактні іменники вживаються у формі множини: «шуми в радіоприймачі». При синтаксичних побудовах частіше використовуються іменники, трохи рідше - дієслова, назви дій. Прикметники використовують термінологічну функцію, вказують на різні ознаки. Синтаксис в науковому стилі часто складний, ускладнюється додатково однорідними членами та додатковими членами пропозицій. Можна зробити висновок, що домінантою наукового стилю є понятійна точність (тому використовується системно організована в кожній частині галузі наукового знання термінологія), підкреслена логічність мови, що приводить в текстах-міркуваннях до широкого вживання спеціальних текстових скреп типу: з цього випливає, це призводить до ... , отже, таким чином і т. д. Точність наукового стилю менше пов'язана з точною відповідністю конкретної дійсності, є більш абстрактною, узагальненою, ніж точність ділового стилю. Зразок наукового стилю Реформа орфографії 1918р. наблизила лист до живої мови (тобто скасувала цілу низку традиційних, а не фонематических орфограмм). Наближення орфографії до живої мови зазвичай викликає і рух в іншому напрямку: прагнення зблизити вимова з орфографією ... .. Проте вплив листи контролювалося розвитком внутрішніх фонетичних тенденцій. Тільки ті орфографічні особливості зробили сильний вплив на літературну вимову. Які допомагали розвиватися російської фонетичної системи за законом І.А. Бодуена де Куртене або сприяли усуненню фразеологізмів у цій системі ... При цьому, треба підкреслити що, по-перше, ці особливості були відомі наприкінці Х I Х ст. і що, по-друге, їх і зараз не можна вважати повністю перемогли у сучасній російській літературній вимові. З ними конкурують старі літературні норми. 1.3 Офіційно-діловий стиль Офіційно-діловий стиль відрізняється стійкістю і замкнутістю. У ньому більшою мірою поширені клішірованія, штампованість, посилена нормативність. Офіційно-діловий стиль - це сукупність мовних засобів, функція яких - обслуговування сфери офіційно-ділових відносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціями або між ними, між організаціями і приватними особами в процесі їх виробничої, господарської, юридичної діяльності. Ділова мова реалізується у вигляді письмових документів, побудованих за єдиними для жанрових різновидів правилами. Типи документів різняться специфікою свого змісту (які офіційно-ділові ситуації в них відображені), а відповідно, і своєю формою (набором і схемою розміщення реквізитів - змістовних елементів тексту документа); об'єднані вони набором мовних засобів, традиційно використовуваних для передачі ділової інформації. Розрізняють щонайменше 3 підстилі (різновиди) ділового стилю: · Власне офіційно-діловий · Юридичний (мовою законів та указів); · Дипломатичний. При ряді відмінностей ці підстилі близькі один до одного за своїми основними характеристиками. Офіційно-ділові та дипломатичні документи зближує те, що вони орієнтовані на досягнення домовленості між двома сторонами або на формулювання позицій сторін при особливо «етикетної» природі дипломатичних формул; на відміну від них для «язика законів» характерно прагнення до перерахування умов та обставин, що тягнуть за собою юридичну відповідальність. Але саме в канцелярському підстилів чітко і послідовно викладають специфічні риси офіційно-ділового стилю в цілому. У сфері ділового мовлення мають справу з документом, тобто з діловою папером, що володіє юридичною силою, і сам факт обумовлює письмовий характер реалізації мовних засобів офіційно-ділового стилю. Специфіка культури офіційно-ділового мовлення полягає в тому, що вона включає в себе володіння двома різними за характером нормами: 1) мовними, регулюючими закономірності відбору мовного матеріалу для наповнення змістовної схеми документа; 2) текстовими, регулюючими закономірності побудови документа, закономірності розгортання його змістовної схеми. Документи відрізняють не тільки особливий стиль, але й порядок їх заповнення, відтворення, наявність мовних штампів, через це використовують готові бланки. Офіційно-діловий стиль - це стиль документів: міжнародних договорів, державних актів, юридичних законів, ділових паперів і т. д. Незважаючи на відмінності у змісті та різноманітність жанрів, офіційно-діловий стиль в цілому характеризується рядом спільних рис. До них відносяться:

1) стислість, компактність викладу; 2) стандартна форма розташування матеріалу; 3) використання термінології, номенклатури, складноскорочених слів, абревіатури; 4) вжиття віддієслівних іменників, різних словосполучень, що служать для зв'язку частин складного речення (з тієї причини, що ...); 5) оповідальний виклад, використання речень з перерахуванням; 6) переважаючий принцип його конструювання, прямий порядок слів у реченні; 7) переважання складних речень; 8) відсутність експресивної лексики; 9) він не індивідуальний. Крім того, для ділової мови характерне прагнення не вживати в текстах особисто-вказівних займенників він (вона, воно, вони), оскільки їх використання в контексті може суперечити точності і ясності викладу. В області синтаксису ділова мова повинна бути логічною, аргументованою. З цієї причини ділова мова багата складними конструкціями: велика вжиткового складнопідрядних речень із сполучниками, передають логічні відносини (придаткові причини, наслідки, умови), продуктивність всякого роду уточнень у тексті (причетні, дієприслівникові звороти, вставні конструкції), диференціація смислових відносин за допомогою складних спілок (типу внаслідок того що) і прийменників (типу на предмет чого). Перераховані відмінні мовні риси ділового стилю (стилістичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні) органічно вписуються в письмову сферу вживання цього стилю, у властиві йому жанри документації. Всі специфічні (і текстові, і мовні) власне канцелярські риси офіційно-ділового стилю закріплені в ГОСТах та посібниках, що забезпечує високий рівень стандартизації і уніфікації текстів ділової документації. Зразок тексту офіційно - ділового стилю Діловий лист-прохання З метою ознайомлення з асортиментом продукції, що випускається Вами продукції просимо направити нам каталоги жіночого взуття з зазначенням розміру відпускних цін. Директор Н.В. Васильєв Діловий лист-відповідь У відповідь на ваш лист від 25.01.03 повідомляємо, що, на жаль, не можемо вислати Вам каталог жіночого взуття, так як він ще перебуває у пресі. Директор В.В. Іванов

1.4 Публіцистичний стиль У цьому стилі реалізується мовна функція впливу (агітації та пропаганди), з якою поєднується суто інформативна функція (повідомлення новин). У публіцистичних творах зачіпаються питання досить широкої тематики - актуальні питання сучасності, що представляють інтерес для суспільства: політичні, економічні, моральні, філософські, питання культури, виховання, повсякденного побуту. Публіцистичний стиль знаходить застосування в суспільно-політичній літературі, періодичній пресі (газетах, журналах), політичних виступах, промовах і зборах. У рамках публіцистичного стилю широке поширення отримала його газетно-журнальний різновид. До основних рис мови газети належать: • економія мовних засобів, лаконічність викладу при інформативній насиченості; • відбір мовних засобів з установкою на їх дохідливість (газета - найбільш поширений вид масової інформації); • наявність суспільно-політичної лексики і фразеології, переосмислення лексики інших стилів (зокрема, термінологічної) для цілей публіцистики; використання характерних для даного стилю мовних стереотипів, кліше; • жанрове розмаїття і пов'язане з цим різноманітність стилістичного використання мовних засобів: багатозначності слова, ресурсів словотворення (авторських неологізмів), емоційно-експресивної лексики; • суміщення рис публіцистичного стилю з рисами інших стилів (наукового, офіційно-ділового, літературно-художнього, розмовного), обумовлене різноманітністю тематики і жанрів; • використання зображально-виражальних засобів мови, зокрема засобів стилістичного синтаксису (таких як риторичні запитання і вигуки, паралелізм побудови, повтори, інверсія і т. д.). У чому ж конкретно виявляється вплив розмовної і книжкової мови на синтаксис газетного мови? 1. З розмовної мови прийшли на газетну смугу різні еліптичні речення - безглагольних фрази, які характеризуються стислістю, енергійністю вирази: Новатори - виробництву; Наш девіз - якість! 2. До засобів експресивного синтаксису відносяться номінативні пропозиції, що позначають буття, наявність того, що названо. Яскравий сліпуче світло. Білі стіни, стелю. Білий ковпак, біла марлева маска і над нею - строгі очі. І знову біла стеля. Слабкість така, що не можу поворухнутися. Доктор сидить поруч з ліжком. (З газет) 3. Широко використовуються в різних газетних жанрах так звані сегментовані конструкції, або конструкції з «подвійним позначенням». Ініціатива - ось чого нам найбільше не вистачає. У різних публіцистичних жанрах широке поширення отримали приєднувальні конструкції: Не дарма чи приїхали? Та ще з вузлами, з валізами. У будь-якому випадку звертайся до мене. У будь-яку хвилину. 4. Особлива виразність притаманна так званої парцеляції. Парцеляція як засіб посилення виразності, дієвий стилістичний прийом, що дозволяє актуалізувати смислове і експресивне боку висловлювання, знаходить широке застосування в газетних жанрах. 5. Газетний текст часто починається вступної конструкцією, що вказує на джерело повідомлення (Як повідомляє наш кореспондент ...; За даними Гідрометцентру ...). Характерні риси: • економія мовних засобів, лаконічність викладу при інформативній насиченості; • відбір слів і конструкцій з установкою на їх дохідливість (використання слів у прямому значенні, переважання простих синтаксичних побудов); • наявність оборотів-кліше (як передає наш кореспондент); • відсутність елементів індивідуального авторського стилю. Його домінанта - соціальна оцінність. Вона проявляється не тільки в газетних «ярликах» (фашист, демократ, псевдодемократ), не тільки в словах з оцінною конотацією (порів.: ватажок і ватажок; з'їзд, конгрес і збіговисько), але і в самому відборі фактів, ступеня уваги до них , у використанні фразеології і експресивного синтаксису. Зразок тексту публіцистичного стилю Як передає наш кореспондент, вчора над центральними районами Пензенської області пройшла небувалої сили гроза. У ряді місць були повалені телеграфні стовпи, порвані дроти, з коренем вирвані столітні дерева. У двох селах виникли пожежі в результаті удару блискавки. До цього додалося ще одне стихійне лихо: зливовий дощ місцями викликав сильну повінь. Завдано збиток сільському господарству. Тимчасово було перервано залізничне та автомобільне сполучення між сусідніми районами. (Інформаційна замітка в газеті) 1.5 Художній стиль Художній стиль як функціональний стиль знаходить застосування в художній літературі, яка виконує образно-пізнавальну та ідейно-естетичну функції. Щоб зрозуміти особливості художнього способу пізнання дійсності, мислення, що визначає специфіку художньої мови, треба порівняти його з науковим способом пізнання, визначальним характерні риси наукової мови. Художній літературі, як і іншим видам мистецтва, властиве конкретно-образне уявлення життя на відміну від абстрагованого, логіко-понятійного, об'єктивного відображення дійсності в науковому мовленні. Для художнього твору характерні сприйняття за допомогою почуттів і перевоссозданіе дійсності, автор прагне передати насамперед свій особистий досвід, своє розуміння і осмислення того чи іншого явища. Для художнього стилю мовлення типово увагу до приватного і випадковому, за яким простежується типове і загальне. Згадайте «Мертві душі» М. В. Гоголя, де кожен з показаних поміщиків уособлював якісь конкретні людські якості, висловлював певний тип, а всі разом вони були «обличчям» сучасної авторові Росії. Світ художньої літератури - це «перевоссозданний» світ, зображувана дійсність є певною мірою авторська вигадка, а значить, в художньому стилі мовлення найголовнішу роль відіграє суб'єктивний момент. Вся навколишня дійсність представлена ​​через бачення автора. Але в художньому тексті ми бачимо не тільки світ письменника, а й письменника в художньому світі: його переваги, осуду, захоплення, неприйняття і т. п. З цим пов'язані емоційність і експресивність, метафоричність, змістовна багатоплановість художнього стилю мовлення. Лексичний склад і функціонування слів у художньому стилі мовлення мають свої особливості. У число слів, що складають основу і створюють образність цього стилю, входять насамперед образні засоби російської літературної мови, а також слова, які реалізують у контексті своє значення. Це слова широкої сфери застосування. Вузькоспеціальні слова використовуються в незначній мірі, тільки для створення художньої достовірності при описі певних сторін життя. У художньому стилі мовлення дуже широко використовується мовна багатозначність слова, що відкриває в ньому додаткові смисли і смислові відтінки, а також синонімія на всіх мовних рівнях, завдяки чому з'являється можливість підкреслити найтонші відтінки значень. Це пояснюється тим, що автор прагне до використання всіх багатств мови, до створення свого неповторного мови і стилю, до яскравого, виразного, образного тексту. Автор використовує не тільки лексику кодифікованого літературної мови, а й різноманітні зображальні засоби з розмовної мови і просторіччя. На перший план у художньому тексті виходять емоційність і експресивність зображення. Багато слів, які в науковій мови виступають як чітко певні абстрактні поняття, у газетно-публіцистичної мови - як соціально узагальнені поняття, у художньому мовленні - як конкретно-чуттєві уявлення. Таким чином, стилі функціонально доповнюють один одного. Для художньої мови, особливо поетичній, характерна інверсія, тобто зміна звичайного порядку слів у реченні з метою посилити значеннєву значимість якого-небудь слова або додати всій фразі особливу стилістичне забарвлення. Прикладом інверсії може бути відома рядок з вірша А. Ахматової "Усе мені бачиться Павловськ горбистий ...». Варіанти авторського порядку слів різноманітні, підпорядковані загальному задуму. У художньому мовленні можливі і відхилення від структурних норм, обумовлені художньої актуалізацією, тобто виділенням автором якийсь думки, ідеї, риси, важливою для смислу твору. Вони можуть виражатися в порушенні фонетичних, лексичних, морфологічних і інших норм. За різноманітністю, багатством і виразним можливостям мовних засобів художній стиль стоїть вище інших стилів, є найбільш повним вираженням літературної мови. Як засіб спілкування художня мова має свою мову - систему образних форм, відображену мовними та екстралінгвістичними засобами. Художня мова поряд з нехудожньої виконує читача-образотворчу функцію. Домінантами художнього стилю є образність і естетична значимість кожного його елемента (аж до звуків). Звідси прагнення до свіжості образу, незаяложений виразами, велика кількість тропів, особлива художня, а не понятійна і не денотатная (дійсної) точність, використання спеціальних, характерних тільки для цього стилю виразних засобів мови - ритму, рими, навіть у прозі особливої ​​гармонійної організації промови. Зразок тексту художнього стилю Ранок. Виглядаю в шматочок вікна, не запушених морозом, і не дізнаюся лісу. Яке велике спокій! Над глибокими, свіжими снігами, що завалили хащі ялин, синє, величезне і дивно ніжне небо. Такі яскраві, радісні фарби бувають у нас тільки вранці в афанасьевской морози. І особливо гарні вони сьогодні, над свіжим снігом і зеленим бором. Сонце ще за лісом, просіка в блакитний тіні. У коліях санного сліду, сміливим і чітким півколом прорізаного від дороги до будинку, тінь зовсім синя. А на вершинах сосен, на їх пишних зелених вінцях, вже грає золотистий сонячне світло. І сосни, як корогви, завмерли під глибоким небом. (І. Бунін)

2. ТИПИ МОВИ Тип мовлення - спосіб викладу, що обирається автором і орієнтований (в залежності від змісту висловлювання і характеру текстової інформації) на одну із завдань: статично зобразити дійсність, описати її; динамічно відобразити дійсність, розповісти про неї; відобразити причинно-наслідкові зв'язки явищ дійсності. У відповідності з цими цілями комунікації виділяються три основні типи мови: опис, розповідь, роздум. 2.1 Оповідання Оповідання, як визначає "Теорія словесності", в протилежність опису, "є зображення подій чи явищ, що відбуваються не одночасно, а наступних один за одним або обумовлюють один одного". Найбільш, мабуть, короткий у світовій літературі зразок оповідання - знаменитий розповідь Цезаря: "Прийшов, побачив, переміг". Він яскраво, згущене передає саму суть розповіді, смислову і мовну - це розповідь про те, що сталося, сталося. Головний засіб такої розповіді - що змінюють один одного і називають дії дієслова минулого часу доконаного виду. Образно можна сказати, що розповідь - це своєрідне речеведению. Оповідання розкриває тісно пов'язані між собою події, явища, дії, які об'єктивно відбувалися в минулому. Пропозиції оповідних контекстів не описують дії, а оповідають про них, тобто передається саме подія, дія. Оповідання можна вважати головною, основною частиною авторської монологічного мовлення. Оповідання, розповідь - сутність, душа літератури. Письменник - це перш за все оповідач, людина, що вміє цікаво, захоплююче розповідати. Як і інші функціонально-смислові типи мовлення, розповідь є відображення реальної дійсності, в якій протікає розповідь, повість, роман. Оповідання найтіснішим чином пов'язане з простором і часом. Позначення місця, дії, назви осіб і не осіб, які виробляють дії, і позначення самих дій - це мовні засоби, за допомогою яких ведеться розповідь. Стилістичні функції розповіді різноманітні, пов'язані з індивідуальним стилем, жанром, предметом зображення. Розповідь може бути більш-менш об'єктивувати, нейтральним або, навпаки, суб'єктивним, пронизаним авторським. Зразок: Минуло кілька тижнів ... Раптом батюшка отримує з Петербурга лист від нашого родича князя Б **. Князь писав йому про мене. Після звичайного нападу він оголосив йому, що підозри щодо участі мого в задумах бунтівників, на лихо, виявилися дуже грунтовними, що приблизна кара повинна була б мене осягнути, але що государиня, з поваги до заслуг і похилим літах батька, зважилася помилувати злочинного сина і , позбавляючи його від ганебної страти, повеліла тільки заслати у віддалений край Сибіру на вічне поселеніе.Сей несподіваний удар ледь не вбив батька мого. Він позбувся звичайної своїй твердості, і горе його (звичайно німа) виливалася в гірких скаргах і емоціях. (А. С. Пушкін). 2.2 Опис Опис - один з найпоширеніших компонентів монологічного авторській мові. У логічному плані описати предмет, явище - значить перелічити його ознаки. Виділяють статичне опис, який перериває розвиток дії, і динамічний опис - зазвичай невелика за обсягом, яке не припиняє дії, будучи включеним у подію. Опис як тип мовлення залежить від точки зору автора або оповідача, від жанру, стилю, приналежності автора до певного літературного напряму. У художній літературі, публіцистиці опис-найважливіший елемент промови, що дозволяє яскраво, живо, наочно, образно уявити предмет, людини, подія, явище. Опис як тип мовлення тісно пов'язане з особою, з місцем, з умовами (ситуативність), в яких протікає дія. Описи можуть бути портретними, пейзажними, подійними і т. д. Вплітаючись в авторську мову, вони виконують різноманітні стилістичні функції. Важко назвати всі стилістичні функції опису в художньому творі - вони надто різноманітні і залежать від індивідуального стилю, жанру, конкретного відрізка тексту, в якому використовується опис. Але важливо підкреслити, що завжди опис - істотний компонент словесно-художньої тканини. Різновид опису в нехудожньої прозі - характеристика, різновидом якої є технічний опис. Ось характерний приклад: Магнітофон "Чайка" представляє собою апарат, призначений для запису і відтворення музики і мови в домашніх умовах. Магнітофон забезпечує можливість запису з мікрофона, звукознімача, а також запис з іншого магнітофона, радіотрансляційної мережі, радіо чи телевізора. Магнітофон "Чайка" виконаний у декоративному ящику переносного типу. Конструкція всього пристрою складається з наступних вузлів ... Всі органи управління магнітофоном, за винятком запобіжника, вхідних і вихідних гнізд, розташовані на верхній панелі "... Тут, як бачимо, повністю виключені художньо-естетичні завдання. Головне - точно позначити технічні параметри, охарактеризувати модель, дизайн і т. д. Зразок: Океан з гулом ходив за стіною чорними горами, хуртовина міцно свистіли в обважнілих снасті, пароплав весь тремтів, долаючи і її, і ці гори, - точно плугом розвалюючи на сторони їх хиткі, раз у раз скипає і високо здіймається пінистими хвостами громади, - в смертної тузі стогнала Задушена туманом сирена, мерзли від холоду і шаліли від непосильного напруження уваги вахтові на своїй вишці, похмурим і спекотним надр пекла, її останньому, дев'ятому колі була подібна підводна утроба пароплава, - та, де глухо гелготали велетенські топки, які пожирають своїми розпеченими зевамі купи кам'яного вугілля, з гуркотом ввергається в них облитими їдким, брудним потім і до пояса голими людьми, багряними від полум'я, а тут, у барі, безтурботно закидали ноги на ручки крісел, цідили коньяк і лікери, плавали у хвилях пряного диму, в танцювальному залі все сяяло і виливав світло, тепло і радість, пари то крутилися в вальсах, то вигиналися у танго - і музика наполегливо, в солодко-безсоромною печалі благала про одне, все про те ж ... (І. Бунін). 2.3 Міркування Міркування-це функціональний тип мови, основна мета якого - виклад, роз'яснення, підтвердження якої-небудь думки. Текст міркування складається з трьох частин: тези, докозательства цієї тези, виводу. Міркування може бути присутнім в різних жанрах: у листах, наукових статтях і підручниках, у рецензіях, доповідях, в дискусійних виступах і полеміці, в учнівських творах. У художніх творах цей тип позбавлений, як правило, тез і висновків. Найчастіше міркування властиво публіцистичного стилю. Воно може супроводжуватися описом і розповіддю. Міркування ... має на меті з'ясувати яке-небудь поняття, розвинути, довести або спростувати яку-небудь думку. З логічної точки зору роздум - це ланцюг умовиводів на яку-небудь тему, викладених у послідовній формі. Міркуванням називається і ряд суджень, які стосуються будь-якого питання, які слідують одне за іншим таким чином, що з попередніх суджень необхідно випливають інші, а в результаті ми отримуємо відповідь на поставлене питання. Отже, в основі міркування лежить умовивід. Проте умовивід рідко зустрічається у промові в чистому вигляді, частіше воно виступає у формі міркування. В.В. Одінцов розрізняє два різновиди міркування. У першій з них поняття і судження зв'язуються між собою безпосередньо. У другій різновиди міркування поняття, судження співвідносяться з фактами, прикладами і т. п. Зразок: Існує ходяче уявлення, ніби-то матеріальна бідність суспільства відбивається, і до того ж прямо, і на його духовної бідності. І навпаки: матеріальний достаток вабить - або зобов'язана тягти за собою - також і духовне багатство. Об'єктивні історичні спостереження не підтверджують цієї тези. Я був би дуже зацікавлений, якби хто-небудь зумів переконливо показати мені, що перераховані суспільства, що досягли високого рівня загального матеріального добробуту, як-то: Швеція, Голландія, Швейцарія - виявили одночасно також і справжнє духовне багатство. Правда, що вони вносили і вносять дещо в світову науку і техніку, але наука, як і техніка, відносяться в основному до ряду не духовних, а інтелектуальних цінностей. З самого початку слід робити різницю між цими двома рядами явищ. Умонастрій певного типу, дуже нині поширеного, не відрізняє духовного від інтелектуального. Якщо зрозуміти і засвоїти цю відмінність двох родів явищ, духовного та інтелектуального, тоді стане ясно, що духовне багатство знаходиться аж ніяк не в прямій залежності від багатства матеріального. Зле відбивається на духовній діяльності тільки два ступені матеріального достатку: злидні і розкіш. Перша змушує витрачати всі сили на боротьбу за існування, друга веде до погоні за множенням багатств або до перенасиченості, до спустошення, до затягування психіки душевним салом. (Д. Андрєєв). ВИСНОВОК Усім цим займається наука-стилістика. «Функціональна стилістика - це ... така дисципліна, яка досліджує не стільки мова, скільки мова, і тому можна було б її назвати «речеведению». Це наука, яка розглядає мова («мовний потік», зокрема текст) не як матеріал для вивчення системи мови, а, так би мовити, «в собі і для себе», вона досліджує закони, характер, специфіку, екстралінгвістичну обумовленість саме функціонування засобів мови в різновидах мови ».

Стилі мовлення

Стиль літературної мови — різновид мови. (її функціональна підсистема), що характеризується добиранням таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтві і добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль - це властиві слова на своєму місці.

Кожний стиль має:

Ø сферу поширення й уживання (коло мовців);

Ø функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

Ø характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

Ø систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою регламентують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не заперечує останню, а лише використовує сло­ни форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова акт, договір, заява, наказ, протокол, резюме, розпорядження, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть мати забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане. Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей — надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови — спілкування, повідомлення і дії, впливу.

Високорозвинена сучасна літературна українська мова має роз-ужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий і конфесійний. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна розмовному стилю, а іншим — переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними. Структура текстів різних стилів неоднакова. Якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших — переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони — різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства — забезпечують спілкування м різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різно­види — підстилі — для точнішого й доцільнішого відображення пев­них видів спілкування та реалізації конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер екс­пресивності мовних складників, вирізняємо їхні різновиди: урочи­стий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та інші підстилі.

Розмовний стиль

Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення — бути засобом впливу й невимушено­го спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід розрізняти неформальне й формальне спілкування. Пер­ше — нерегламентоване,' його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — обумовлене соціальними функціями мовців, отже, рег­ламентоване формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування заздалегідь не планується, не ви­значаються його мета і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, про­гнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, зазви­чай не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування має частіше довільний інформативний характер.

Ділова ж розмова, як правило, не виходить за межі визначе­ної теми, має конструктивний характер і підпорядкована роз­в'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Основні ознаки спілкування:

Ø безпосередня участь;

Ø усна форма;

Ø неофіційність стосунків між мовцями (неформальне); невимушеність;

Ø непідготовленість (неформальне);

Ø використання несловесних засобів (логічних наголосів, темб­ру, пауз, інтонації);

Ø використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести і міміка);

Ø емоційні реакції;

Ø потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцен­тувати головне.