Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Тема 5

.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
38.89 Кб
Скачать

Завдання для самостійної роботи

Діяльність суспільно-політичних, культурно-освітніх та релігійних організацій

в Україні в першій половині ХІХ ст.

Назва

Лідери

Програмні цілі

Вплив на суспільство

“З’єднані слов’яни”

“Любов до істини”

Іван Котляревський, Василь Капніст, Василь Лукашевич, а також пізніші лідери декабристського руху Павло Пестель, Михайло Орлов, Михайло Бестужев-Рюмін.

 Хоч ці ложі були створені в Україні, їхня діяльність не мала українського національного характеру. Однією з цілей, які ставили перед собою організатори перших таємних товариств в Україні, було залучення малоросійського дворянства до опозиційного всеросійського руху.

У 1822 р. царський уряд забороняє діяльність лож, а їх члени піддаються переслідуванню

“Малоросійське Таємне товариство”

Кирило - Мефодіївське братство

« Руська трійця »

В. Лукашевич

М. Костомаров, В. Білозерський. П. Куліш, О. Маркович, М. Гулак. Т.Г. Шевченко.

Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.

У програмі товариства (“Катехізис автономіста”) проголошувалось прагнення домогтись від’єднання України від Росії і приєднання до відродженої Польщі.

На відміну від Лівобережної України, на Правобережжі не проводилось тривалий час заходів, які б ставили собі за мету тіснішу інтеграцію цього краю у склад Російської імперії.

Програмні документи – « Статут і правила товариства », « Книга буття українського народу ».

Ліквідація кріпосного права, національне визволення українського народу, рівні політичні права для усіх слов`янських народів

Головним своїм завданням вони вбачали виховання свідомості українців, розвиток укр.. літератури і всього українського суспільства.

Члени гуртка намагались довести, що укр.. живуть на своїй рідній землі і мають право на власну історію і культуру.

Царський уряд мовчазно визнавав порядки, які існували ще за часів Речі Посполитої на Правобережній Україні і залишив практично незмінними права і привілеї місцевої польської шляхти. Значна частина правобережних шляхтичів були потомками українських родів, сполячених після прийняття католицької віри у ХVІІ–ХVІІІ ст. Вони мріяли про відновлення Речі Посполитої у кордонах 1772 р. Тому у першій третині XIX ст. Правобережна Україна була тереном активізації польського руху.

Ліквідація братства поклала початок наступу царизму на українську духовність і довгої непримиримої боротьби укр.. інтелігенції з російським царизмом.

Скоро вона розпалась, але в історії залишилась як перша спроба народу Західної України заявити « про своє існування, про свою національну гідність ».

Реформи 60–70-х років ХІХ ст.

Реформа

Час проведення

Зміст реформ

Основні наслідки

Селянська реформа

Земська реформа

Судова реформа

Реформи в системі освіти.

Військова реформа

Фінансова реформа

Зняття кріпосницького права

1861р

1864 р

1864 р

1864р.

1874 р

1862 р

19 лютого 1861 р

· скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика; · селяни дістали особисту свободу; · поміщики не мали права купувати, продавати або дарувати селян, тобто розпоряджатися ними як річчю. Відтепер селяни отримали право: · вступати в шлюб без дозволу поміщика; · самостійно укладати договори й торговельні угоди; · вільно торгувати або заробляти промислами; · переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці); · вступати на службу або в навчальні заклади;

· купувати рухоме й нерухоме майно; · вільно розпоряджатися нажитим майном і спадкувати його за законами.

• відповідали тільки за господарські й культурні справи на території повіту й губернії; • відали будівництвом шляхів місцевого значення, охороною здоров'я, народною освітою, опікою, в'язницями тощо. Згідно із законом земства були не тільки виборними, а й загальностановими: до їх складу входили представники дворянства, буржуазії та селянства.

• суддю призначав суд і зняти з посади міг також тільки суд; • запроваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення; • на судових засіданнях могли бути присутніми представники преси й публіка; • утверджувалася змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, оборону — адвокат (присяжний повірений); • установлювалося кілька судових інстанцій: мировий суд, окружний суд, судова палата; • для розгляду особливо важливих справ створювався Верховний кримінальний суд.

• створювалася популярна література; • видавалися підручники; • організовувалися школи.

 

загальна військова повинність

зосереджувала управління грошовим господарством у руках міністерства фінансів.

• ліквідація особистої залежності селян від поміщиків; • наділення селян землею і визначення за неї повинностей; • викуп селянських наділів.

Селянин здобув громадянські права. Проте уряд зробив усе, щоб ускладнити селянам користування «дарованими» правами, обмежити їхню свободу.

За одержані земельні наділи, що, як правило, розміром були менші, ніж попередні, а за родючістю — найгірші, селяни мусили заплатити поміщикові викуп. Проте селянам бракувало грошей, вони змушені були брати позику в держави, а потім сплачувати її з відсотками протягом 49 років. Так селянин одночасно потрапляв у залежність від поміщика, якому треба було відразу платити 20% викупу, і від держави.

П. Куліш організував у Петербурзі видання народних книжок і шкільних підручників. В Україні з'являлися нові школи, для дорослих відкривали освітні курси, заняття на яких відбувалися щонеділі, тому такі школи називали «недільними».

Усі чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, мали відбувати військову повинність. У піхоті строк служби встановлено тривалістю 6 років з наступним зарахуванням у запас на 9 років; на флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі; для осіб з освітою встановлювалися менші строки служби. Поліпшилися навчання військ і підготовка офіцерських кадрів. Армію оснастили сучасними видами зброї, був створений паровий військовий флот.

Селяни-кріпаки переставали бути власністю поміщика. На них поширювалися економічні права, які визнавалися раніше за вільними особами: купувати і продавати майно, відкривати різні підприємства. Селяни не були повністю зрівняні в правах з іншими станами, їх право пересування обмежувалось, паспорти їм видавали лише на рік, тоді як іншим станам — безстрокові. Залишалось принизливе покарання різками. Селяни мусили платити подушний податок, відбувати рекрутську повинність. Зберігалася община і кругова порука при виплаті податків та виконанні повинностей.

Діяльність суспільно-політичних, культурно-освітніх та наукових організацій

в Україні в другій половині ХІХ ст.

Назва

Лідери

Програмні цілі

Вплив на суспільство

« Українофіли »

« Братство тарасівців »

Київська громада

В. Антонович, Б.Познанський,

Т. Рильський,

А. Свидницький

І. Липа, М. Байздренко, М. Базькевич, В. Боровик.

В. Антонович, М. Драгоманов, Б. Познанський, Брати Ф. та Т. Рильські, П. Чубинський.

Основною метою члени організації вбачали в зближенні з простим укр. народом ( селянами ), у відстоюванні їхніх інтересів, у вихованні в них патріотичних почуттів.

У своїх промовах тарасівці стверджували, що українці – окрема нація, і, як кожна нація, вони потребують національної волі для « праці і поступу ». Вони виступали за повну незалежність України, за єдність укр.. народу.

Головну увагу вони приділяли вивченню укр. літератури, мови, історії.

Практична діяльність громад зводилась переважно до проведення культурно-просвітницьких заходів. Багато хто з членів громад брали активну участь в роботі недільних шкіл, видавали підручники укр. мовою. Але, зрештою, під натиском постійних переслідувань з боку уряду громади або самоліквідувалися, або розганялись урядовими установами.

Ідеї Братства знайшли своїх прихильників, але широкого поширення не знайшли.

Українські, загальноросійські та партії національних меншин

в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

Назва партії

Рік заснування

Лідери

Вимоги

Українські партії

Всеукраїнська загальна організація

Українська політична організація.

Революційна українська партія (РУП)

Українська національна партія (УНП)

Українська соціалістична партія (УСП)

1897 р.

1900 р.

1902 р

1903 р

В. Антонович, П. Житецький, М. Лисенко, дійсними членами — В. Беренштам, М. Кононенко, О. Лотоцький, Є. Чикаленко

Група представників студентських українофільських гуртків.

Д. Антонович,

Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов.

Б. Ярошевським

створення політично незалежної української держави. «Державна самостійність єсть головна умова існування націй, — зазначає М. Махновський, — а державна незалежність єсть національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин»

закликає до розмежування з представниками поміркованого крила національного руху: «...українофіли лишилися без потомства, і сучасна молода Україна уважає себе безпосереднім спадкоємцем Шевченка, а її традиції йдуть до Мазепи, Хмельницького та короля Данила, минаючи українофілів. Між молодою Україною і українофілами немає ніяких зв’язків».

УНП і УСП не були численними організаціями і не мали значного впливу в народних масах, але їх виникнення фіксувало процес політичної диференціації у РУП, виділення з неї крайніх правих та лівих елементів

Загальноросійські партії

Російська соціал – демократична робітнича партія ( РСДРП )

На межі

ХІХ-ХХ століть

В Україні - М. Скрипник, Г.Петровський, Артем

( Сергєєв )

Програма-мінімум – ліквідація самодержавства і встановлення демократичної республіки; 8-ми годинний робочий день; повернення селянам

« відрізків » землі, відміна викупних платежів.

Програма-максимум – передбачала встановлення диктатури пролетаріату і, таким чином, перетворювала партію на радикальну і навіть екстремістську організацію.

Партії національних меншин

Партія соціалістів-революціонерів

(есерів)

1901р.

В. Чернов.

В Україні В. Дорошенко

Передача всієї землі тим, хто її обробляє, «соціалізація» землі, тобто ліквідація приватної власності на землю і передача її в користування общинам. Виступали за повалення самодержавства.

Розвиток революційних подій 1905–1907 рр. в Україні

Подія

Дата

Місце події

Рушійні сили

Вимоги, мета

Результати

Цього дня була розстріляна багатотисячна мирна демонстрація робітників, що направлялись з петицією до царя, у якій містилося прохання поліпшити умови їхнього життя. Демонстрацiю очолював відомий священик Георгій Гапон

Повстання на панцернику  «Потьомкін»

9(22) січня 1905 р.

14 червня 1905 р.

Петербург

Одеський порт

Кривава неділя у столиці викликала хвилю обурення у всій імперії. Країною прокотилась хвиля страйків, які охопили й українські міста, зокрема Катеринослав, Харків, Київ, Миколаїв, Одесу. Страйкарі висунули не тільки економічні, а й політичні гасла (особливо у першій половині жовтня 1905). Одночасно з робітничими страйками розгортався і селянський рух: селяни палили поміщицькі маєтки, господарські будівлі, забирали худобу, ділили між собою панські й державні землі. Селянські заворушення у 1905 охопили більше половини всіх повітів України. Широкого розмаху набув і студентський рух — студенти вимагали автономії університетів, брали участь у робітничих мітингах і демонстраціях. Активізували свою діяльність опозиційні політичні сили — від об'єднань земських діячів до соціал-демократів і соціалістів-революціонерів.

Серед керівників повстання були українці Григорій Вакуленчук та Опанас Матюшенко, а серед офіцерів, котрі приєднались до повстання, член РУП Олександр Коваленко. Армія перестала бути надійною опорою самодержавства. 

 У середині жовтня країна була охоплена загальним політичним страйком, в якому взяло участь близько 2 млн. робітників, із них 120 тис. в Україні.

студенти вимагали автономії університетів, брали участь у робітничих мітингах і демонстраціях.

Було вбито понад 200 чоловік і кілька сотень поранено

Цар

Микола II підписав Маніфест,

а якому йшлося про надання

суспільству громадських

свобод і скликання Державної

Думи.

Відбулися вибори до І Державної Думи, що проходили в умовах урядових репресій.

II Державна Дума

17 жовтня 1905 р.

 на початку березня 1906

у січні-лютому 1907

Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі, Лубнах та ін. містах України

надання

суспільству громадських

свобод і скликання Державної

Думи

20.2.(5.3).1907 нова Дума розпочала свою роботу. Як і раніше, в центрі уваги стояло аграрне питання, навколо якого і розгорілась гостра боротьба. Уряд не бажав робити жодної поступки в аграрному питанні і припинив його обговорення.

Ще в березні 1905 Російська академія наук надіслала урядові доповідь, де стверджувалось, що українська мова є самостійною слов'янською мовою і рекомендувалось відмінити антиукраїнські розпорядження 1863 і 1876

Найбільше місць (34% від загального числа членів Думи) здобула партія кадетів.

Впливовою була група селянських депутатів, які об'єднались у фракцію трудовиків. Діяльність Думи тривала лише 72 дні-з 27.4(10.5) до 9(22). 7. 1906. У І Думу від України було обрано 102 депутати. 

У II Думі 47 депутатів від України об'єднались в Українську громаду, яка видавала часопис «Рідна справа — Думські вісті»

У відозві українських делегатів підкреслювалось, що метою їхньої діяльності є «реорганізація правління в дусі національної територіальної автономії всіх частин Російської імперії…». Українська фракція готувала ряд законопроектів у земельній, робітничій та освітніх справах. 3.(26).6.1907 царським маніфестом II Дума була розпущена. Одночасно змінено положення про вибори, що порушувало жовтневий маніфест «Основні державні закони Російської імперії». Царський маніфест від 3.6.1907 про розпуск II Думи ознаменував відмову царизму від реформ та остаточну поразку революції 1905-07.