- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
- •Анотація
- •Лабораторна робота №9
- •1. Загальні відомості.
- •2. Схема і опис лабораторної установки.
- •3. Порядок виконання роботи.
- •4. Обробка результатів досліду.
- •5. Контрольні питання.
- •Лабораторна робота № 10
- •1. Загальні відомості.
- •2. Схема і опис лабораторної установки
- •3. Порядок виконання роботи.
- •4. Обробка результатів досліду.
- •5. Контрольні питання.
- •Література
Лабораторна робота № 10
Тема: Визначення коефіцієнта тепловіддачі.
Мета роботи: визначити коефіцієнта тепловіддачі дослідним шляхом і розрахувати його з використанням критеріальних рівнянь при вільній і вимушеній конвекції.
1. Загальні відомості.
Конвекція – один із основних видів теплообміну, котрий являє собою перенос тепла за рахунок переміщення нагрітих об’ємів теплоносія від джерела тепла до споживача тепла. Конвекція властива тільки газам та рідинам і можлива тільки в текучому середовищі, а процес переносу тепла нерозривно пов'язаний з переносом самого середовища.
Розрізняють два види конвекції: вільну і вимушену. При вільній конвекції рушійна сила обумовлена різницею густин рідкого (газоподібного) середовища при наявності в ній різниці температур, в результаті чого виникають підйомні сили в полі масових сил. Вимушена конвекція характерна тим, що рідина (газ) переміщується під дією зовнішньої рушійної сили (насос, вентилятор, компресор та ін.).
Разом з конвекцією завжди існує теплопровідність, але конвекційний теплообмін в рідинах являється визначальним через значну інтенсивність.
Теплообмін, обумовлений сумісною дією конвекції і теплопровідності називається конвекційним теплообміном.
Конвекційний теплообмін, який протікає між теплоносієм (оточуючим середовищем) і поверхнею тіла, називається тепловіддачею і описується законом Ньютона-Ріхмана.
Кількість теплоти, що передається через елементарну теплопередаючу поверхню площею за елементарних проміжок часу , визначається виразом:
. (10.1)
При постійних значеннях рівняння Ньютона-Ріхмана має вигляд:
, Вт/м2 (10.2)
, Вт (10.3)
де – коефіцієнт тепловіддачі, Вт/(м2·К); tP, tст – температури відповідно теплоносія і стінки, К або 0С; F – площа поверхні стінки, м2.
Рівняння (10.1) … (10.3) не відображає в явному виді вплив всього різноманіття факторів на інтенсивність тепловіддачі, які повинен враховувати коефіцієнт тепловіддачі. В загальному випадчу коефіцієнт тепловіддачі залежить від геометричної форми і розмірів поверхні теплообміну, теплофізичних властивостей рідини (газу) (коефіцієнт теплопровідності , теплоємності , кінематичної в’язкості , густини , коефіцієнта об’ємного розширення ), швидкості руху , температурних умов і природи виникнення руху, тобто
. (10.4)
Коефіцієнт тепловіддачі чисельно рівний густині теплового потоку на поверхні теплообміну при різниці температур між теплоносієм і стінкою на один градус.
Значення коефіцієнта тепловіддачі змінюється в наступних межах:
Вільна конвекція в газах 5…30
Вільна конвекція у воді 102…103
Вимушена конвекція в газах 10…500
Вимушена конвекція у воді 500…104
Теплообмін при змінні агрегатного стану води
(кипіння, конденсація) 103…105
Тепловіддача – складний вид теплообміну, який включає в себе передачу тепла теплопровідністю в суміжному ламінарному шарі безпосередньо біля поверхні стінки і переважно конвекційний перенос тепла на зовнішній поверхні граничного шару.
На практиці коефіцієнт визначають із критеріальних рівнянь, які для стаціонарних умов конвекційного теплообміну, без змін агрегатного стану теплоносія мають вид:
- критерій (число) Нуссельта, який характеризу конвекційний теплообмін між теплоносієм і поверхнею тіла;
- критерій (число) Рейнольдса, який характеризує режим руху теплоносія;
- критерій (число) Грасгофа, який характеризує вільну конвекцію теплоносія;
- критерій (число) Прандтля, який характеризує властивості теплоносія.
де – швидкість руху теплоносія, м/с; – коефіцієнт кінематичної в’язкості теплоносія, м2/с; – коефіцієнт динамічної в’язкості теплоносія, Н·с2/м; – густина теплоносія, кг/м3; – коефіцієнт теплопровідності, Вт/(м·К); с – теплоємність теплоносія, кДж/(кг·К); g – прискорення вільного падіння, м/с2; – коефіцієнт тепловіддачі, Вт/(м2·К); х – визначальний розмір, м; - коефіцієнт температурного розширення теплоносія, ; | - температурний напір між стінкою та теплоносієм, К; - коефіцієнт температуропровідності, м2/с; t – визначальна температура, для якої вибираються , , , с, , – в кожному конкретному випадку вказується, яка температура приймається в ролі визначальної.
Поряд з конвекційним теплообміном при тепловіддачі дуже часто має місце променевий теплообмін між стінкою і оточуючим середовищем.
Променевий теплообмін або теплове випромінювання – один із основних видів теплообміну, при якому передача тепла від одного тіла до іншого здійснюється за допомогою електромагнітних хвиль.
Закони теплового випромінювання:
Закон Планка. Встановлює залежність зміни спектральної густини потоку випромінювання від довжини хвилі і температури (Т) для абсолютно чорного тіла
, (10.5)
де Вт ; м постійні випромінювання.
З підвищенням температури тіла енергія його випромінювання суттєво збільшується, збільшується і енергія променя однієї і тієї ж довжини хвилі. Зміщення максимуму спектральної густини теплового потоку при підвищені температури в бік коротких хвиль описується законом Віна, що випливає з (10.5) при
, (10.6)
де довжина хвилі, що відповідає максимальному значенню спектральної густини потоку випромінювання.
Закон Стефана – Больцмана отримується в результаті інтегрування (10.5) і визначає повну кількість енергії, що випускається тілом у всьому діапазоні довжин хвиль
, або (10.7)
де - постійна Стефана – Больцмана; , - постійна випромінювання абсолютно чорного тіла.
Густина потоку інтегрального випромінювання абсолютно чорного тіла пропорційна четвертій степені абсолютної температури.
Для сірих тіл (більшість реальних тіл)
; (10.8)
Степінь чорноти - відношення потоку власного випромінювання тіла до потоку чорного випромінювання при тій же температурі. Визначається дослідним шляхом і залежить від природи тіла, його температури і стану поверхні.
Закон Киргофа. Встановлює зв’язок між власним випромінювання тіла і його поглинаючою здатністю.
. (10.9)
Закон Ламберта. Визначає зміну інтенсивності випромінювання по окремих напрямках для абсолютно чорного тіла
, (10.10)
де густина потоку випромінювання в напрямку, що відповідає куту ; густина потоку випромінювання в напрямку нормалі.