Філософські книги Біблії.

Центральне поняття Біблїї — це поняття справедливості, або ж Закону. Відповідно до концепції Біблії, саме Закон, який чітко відокремлював добро й зло, відрізняв стародавнього ізраїльтянина як представника «народу святих» від язичника, що жив за настро­єм або ж не за принципом справедливості взагалі.

Закон — це, в першу чергу, десять заповідей Божих (Декалог) та 603 приписи. Якщо заповіді були «правом божественним», моральним імперати­вом, то приписи були «правом людським» (юридичним), їх вважали продов­женням Закону. Заповіді й приписи встановлювали конкретну систему практич­них рекомендацій: як саме досягти тої святості життя, що її устами Мойсея заповідав Ізраїлеві Господь на Синайській горі.

Десять заповідей забезпечили потужний розвій юридичної думки у Стародавньому Ізраїлі. Приписи, система суто юридичних норм близькі до відомих законів Хаммурапі, та й до законів інших східних народів. Це зрозумі­ло, бо ж Декалог потребував конкретизації у повсякденних ситуаціях людського життя, і творці Біблії черпали зі вже широко відомого й популярного на Сході досвіду інших народів. Щоправда, тут юридична риторика набуває, на відміну від Декалогу, конкретності й точності, але не втрачає своєї патетичності: йдеться ж про те, аби виховати «народ святих».

Дотримання заповідей та приписів мало зробити життя гуманним і щасли­вим. Того, хто переступає Закон, ставить себе поза Богом і людьми, потрібно кара­ти, аж до страти. Вважалося, що людину, яка не поважає Закон, він і не оберігає. Саме тому часом приписи формально входять у протиріччя із заповідями. Так, за намовляння служити чужим богам, за непослух до батьків або за перелюб належало закидати винних каменями на смерть.

Християни, зберігши десять заповідей, почали вважати приписи застаріли­ми, в першу чергу, заборони на деякі види їжі, принцип «око за око, зуб за зуб» тощо. Лиш любов і прощен­ня провини — єдиний шлях людини. Христос говорив: «Якщо тебе вда­рили в праву щоку, потрібно підставити ліву. Це не означало боягузтво: того, хто тебе вдарив, слід вважати «хворим» братом, котрий втратив розум, і його потрібно оточити ще більшою любов'ю, щоб він вилікувався від ненависті.

Взагалі десять заповідей зводяться до двох основних: люби Бога усім серцем і люби ближнього як самого себе. Якщо уважно прочитати Десять заповідей, то ми переконаємося: перші чотири говорять про любов до Бога, решта шість — про гуманність, любов до людини.

Десять заповідей стали основою нашої моралі, і тому варто знати їх як певний код, спільний для культур, що базуються на Біблії. А це не так вже й мало: окрім відносно нечисленних юдаїстів, такі глобальні цивілізації, як християнська та ісламська, будують свої принципи та право на декалозі, незважаючи на відому напруженість між цими релігійними спільнотами.

Новий Заповіт містить Нагірну проповідь Ісуса Христа — першу проповідь, виголошену при великому скупченні народу.

Перша частина проповіді — заповіді блаженства — своєрідне доповнення до десяти заповідей Старого Заповіту. Досі вважалося, що праведність нагород­жується земними благами — багатством, довголіттям тощо. Христос же не обіцяв праведним жодних благ у земному житті. Навпаки, праведні будуть гнані, переслідувані, убогі. Проповідується перевага духовних цінностей над матеріальними: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль та іржа знищують все!»