9.5. Види ліцензійних платежів

Ліцензійна винагорода – це грошова сума, що виплачується ліцензіатом на користь ліцензіара за передані першому за ліцензійною угодою права на використання встановленого винаходу або науково-технічного досвіду.

Зазвичай використовують такі види ліцензійних винагород:

1.Періодичні або поточні процентні відрахування – роялті ( за встановлений період експлуатації, за встановлену кількість продукції або перероблюваної сировини). Це найбільш поширений вид платежу, ставка якого коливається, як правило, в межах 1-12% від вартості проданої продукції ( частіше 2-6%).

Як база роялті можуть використані такі показники:

• продажна ціна продукції, виготовленої за ліцензією;

• поточні витрати на виробництво продукції за ліцензією;

• прибуток, що одержано в наслідок використання об’єкта ліцензії ( доже сумнівний показник);

• обсяг виробництва продукції за ліцензією тощо.

2. Виплата первісного (паушального) платежу (твердо зафіксованої в угоді одноразової суми) для покриття витрат на проведення НДДКР за об’єктом угоди. Розрахунок може бути здійснено у розстрочку – 50% після підписання угоди, 40% - після поставки обладнання та передачі технічної документації, 10% - після запуску обладнання.

3.Комбіновані платежі - виплата ліцензійної винагороди шляхом поєднання одноразових платежів (паушальних) з періодичними платежами роялті. В такому випадку комерційні вимоги ліцензійного договору, які визначаються на базі роялті, передбачають виплату ліцензіатом на початковому етапі реалізації договору певної фіксованої суми, яка необхідна ліцензіару для компенсації витрат, пов’язаних з підготовкою та передачею технічної документації, а також витрати на рекламу, підготовку договору тощо. Даний вид платежів дозволяє максимально урахувати взаємні інтереси сторін та частіше використовуються у міжнародних ліцензійних угодах.

Можливі інші форми первісного платежу – за ознайомлення (при підписанні договору або одразу після цього), вступний (до моменту повного розкриття об’єкта ліцензії)

Ліцензійний збір – це плата, яка береться з імпорту або експорту при видачі йому ліцензії ( це не звільняє від уплати податку та ліцензійних винагород за договором).

Як критерій ефективності придбання ліцензії можна використовувати ( за аналогією з міжнародною практикою оцінки інвестиційних проектів) такі показники:

• інтегральний ефект;

• індекс рентабельності;

• норма рентабельності

• період за який окупаються витрати по ліцензії.

9.6. Форми ліцензійного договору

Ліцензійний договір повинен бути складений у письмовій формі, якщо інше не передбачене згодою сторін. Письмова форма не обов’язкова для авторських ліцензійних договорів про опублікування витворів мистецтва у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках. Ліцензійні договори на право використання об’єктів промислової власності набувають чинність після їх реєстрації в патентному відомстві України.

Вибір виду ліцензії залежить, насамперед, від попиту на ринку продукції, виготовленої з використанням запатентованого винаходу.

Виключні ліцензії краще видавати у тих випадках, коли такий ринок незначний і винахід має обмежену галузь використання.

Невиключну ліцензію видають, як правило, у тих випадках, коли є постійний попит на продукцію, виготовлену з використанням запатентованого винаходу, а наявність декількох ліцензіатів не буде заважати її реалізації.

Підставою виключної або невиключної ліцензії завжди є відповідь на запитання: чи одержить ліцензіат відносно якогось не будь використання виключні права чи ні?

На підставі одного патенту може бути видано:

• декілька виключних ліцензій за умови, що не будуть співпадати території дії виключних прав, які надаються за цими ліцензіями, і ці права не будуть взаємно перетинатися ( будуть відрізнятися за обсягами прав);

• необмежену кількість невиключних ліцензій.

Це дуже важливе питання. Відносини сторін при виконанні обов’язків за договором залежать від того, наскільки вдало він складений. Оскільки договір є юридичним документом, то складати його повинен спеціаліст. Чим більше потенційна комерційна цінність винаходу, тим більше виникає необхідність у професійній допомозі., наприклад, з боку представника у справах інтелектуальної власності ( патентного повіреного), який має спеціальну кваліфікацію, повністю достатню для надання порад та допомоги з будь-яких питань про передачу прав.