5.5. Поняття патентної ліцензії, продаж ліцензій.

В умовах науково-технічної революції розвиток міжнародних економічних зв’язків характеризується поширенням обсягів науково-технічних досягнень шляхом торгівлі ліцензіями, при цьому розвиток міжнародної торгівлі ліцензіями здійснюється порівняно більш швидкими темпами, ніж торгівля звичайними товарами.

Ринок та конкуренція об’єктивно диктує необхідність існування системи з використання винаходів у практиці. Прояви конкуренції потребують гнучкої патентно-ліцензійної політики, забезпечення патентної чистоти продукції, яки випускається, технологій, що використовуються. Відсутність такої політики у більшості вітчизняних підприємств негативним образом відображається на ефективності виробничо-комерційної діяльності та в результаті значно знижуються фінансові ресурси підприємства.

За ліцензію розуміють надання за певну винагороду прав на використання винаходів та інших науково-технічних досягнень.

Патентовласник передає за ліцензійним договором право використовувати винахід в обсязі, встановленому цих договором (на виробництво та продаж виробів), іншій особі.

Вироби, захищені патентами, мають для фірм найбільший інтерес, оскільки в цьому випадку придбання ліцензій, крім необхідних технічних відомостей, дає фірмі право (в межах ліцензійного договору) на виробництво та збут виробів.

Основними ліцензіями є патентні ліцензії. З одного боку, вони за світовою статистикою дорожче безкоштовних на 20-30%, з іншого – фірми більш зацікавлені у придбанні запатентованих технологій, так як новизну їх підтверджено експертизою національних патентних відомств відповідної країни. «Ноу-хау» - це завжди конфіденційність, і фірма не впевнена, що аналогічних «ноу-хау» продавець не продав іншим фірмам. За світовою статистикою 57% торгівельної оборудки припадає на ліцензії на «ноу-хау».

Відрізняють два основні види ліцензій: перший – так звана проста ліцензія, другий - виключна ліцензія.

За простою ліцензією продавець ліцензії передає покупцю ліцензії право на виготовлення та продаж відповідної продукції, але в той же час таке право залишає за собою. Це означає, що можна видати декілька простих ліцензій, тобто декільком фірмам дати дозвіл виготовляти та продавати вироби, крім того самому здійснювати ці права.

За виключною ліцензією надається право монопольного використання об’єкту ліцензії одній особі в обсязі, визначеному умовами договору. В даному випадку таким правом буде володіти тільки той, хто купив ліцензію, і ні яка інша особа або навіть сам продавець ліцензії названим правом володіти не буде. Однак права, що надаються за виключною ліцензією, можуть обмежуватися у різні способи.

По-перше, предметом ліцензії можуть бути в даному випадку тільки виробництво виробу, а в другому - виробництво а продаж виробу, що частіш за все зустрічається в практиці.

По-друге, використання винаходу може бути обмежено територією, тобто ліцензія поширюється тільки на певну територію.

По-третє, застосовується кількісне обмеження. Передбачається, наприклад, що фірма-продавець ліцензії передає покупцю свої права на виробництво виробу на трьох підприємствах певної потужності з конкретним, точно обумовленим річним випуском продукції, тобто встановлюються обмеження і в відношенні кількості тих виробів, які будуть випускатися.

Вчетверте, зазвичай вводиться обмеження строку дії ліцензії у порівнянні з терміном дії патенту. Термін дії патентної ліцензії не може перевищувати терміну дії патенту.

Багато закордонних фірм проводять складну ліцензійну політику. Наприклад, крупні у фінансову відношенні фірми намагаються патентувати винаходи не з метою продажу ліцензій, особливо коли на ринок випускається нова продукція, яка користується попитом, а з метою захисту експорту. Експорт дозволяє їм забезпечити зайнятість, розвивати виробництво та залишати в своїй країні основну частку прибутку від реалізації ( за виключенням податків). Ліцензія продається, як правило, вже після того, як внутрішній ринок насичений та готується до виходу новий удосконалений товар.

Не у всіх випадках предметом ліцензії є винаходи, на які одержано патент або подано заявку.

Один з таких випадків – це коли технічне рішення з наміром не запатентовано або згаяно можливість патентування у зв’язку з розголошенням технічної сутності. У той же час інша фірма не може обійтися без виробничої потужності та технічного досвіду з боку фірми, в якій було відпрацьовано це рішення. Іноді ж виробничий досвід взагалі неможливо запатентувати, бо він не патентоспроможне, і фірма не хоче розкривати свої секрети. Такий виробничий досвід, секрети виробництва одержали в міжнародній практиці назву «ноу-хау» (буквально «знати як»). Торгівля відомостями «ноу-хау» весь час поширюється. Продавати «ноу-хау» можна лише у тих випадках, коли технологічна сутність такого досвіду, таких знань не розголошена та інших можливостей використовувати їх, ніж купівля ліцензій у покупця не має. Таким чином, ліцензії можуть продаватися на запатентовані вироби. Так і на не запатентовані технічні досягнення («ноу-хау»).

При продажу ліцензій укладається ліцензійний договір. Юридичний документ, який підтверджує факт видачі дозволу власником об’єкта інтелектуальної власності (ОІВ), зазвичай називають ліцензійним договором(контрактом, угодою), або ліцензією.

Власника ОІВ, який надає такий дозвіл, називають ліцензіаром, а фізичну або юридичну особу, що його одержала, - ліцензіатом. Ліцензіар зобов’язується передати технічну документацію на винахід або «ноу-хау» та надати допомогу в налагоджені виробництва шляхом відрядження спеціалістів для надання такої допомоги. Основні зобов’язання ліцензіата – заплатити винагороду за купівлю ліцензії та здійснити використання цього винаходу в межах ліцензійного договору.

Мета договору, який є патентною ліцензією, складається у наданні права на використання об’єкта промислової власності, який охороняється патентом. Патент дає комплекс виключних прав: на використання, наприклад, винаходу або корисної моделі, виготовлення на його основі продукції, продаж такої продукції або випуск її на ринок. Ліцензія дає право ліцензіату на здійснення всіх цих дій.

Може виникнути ситуація перетинання законних прав власників різних патентів. Тоді фірми домовляються про ліцензування – надання перехресного використання прав. У будь-якій країні процедуру реєстрації ліцензійних договорів та договорів про поступку прав на об’єкти промислової власності здійснює Патентне відомство, фіксуючи данні про зареєстровані договори в державних реєстрах.

Передача «ноу-хау» здійснюється за ліцензійним договором, якщо «ноу-хау» відноситься до запатентованого винаходу або промисловому зразку, зареєстрованому товарному знаку, то передача «ноу-хау» можлива як шляхом включення відповідного розділу в ліцензійний договір на об’єкт промислової власності, так і шляхом укладання окремого від ліцензійного договору документа, який зазвичай називають угодою про «ноу-хау». Угода про продаж «ноу-хау» реєструється в державних нотаріальних конторах.

Договори про передачу «ноу-хау» має дуже широке розповсюдження поряд з договорами патентних ліцензій. Дуже часто на практиці обоє види договору доповнюють один одного. У багатьох випадках ліцензія на передачу патентних прав містить елементи договору про передачу «ноу-хау». Можливі також випадки, коли договір одного виду є продовженням договору іншого виду. Якщо ліцензійний договір укладено по відношенню винаходу, на який було подано патентну заявку, але патент не виданий, то такий договір може продовжувати своє існування у вигляді договору про передачу «ноу-хау». Аналогічне положення може мати місце, якщо патент об’являється недійсним або якщо минув термін його дії.