4 Побудова поздовжнього профілю траси та лінії п’єзометричного напору

4.1 Побудова поздовжнього профілю траси

Поздовжній профіль мережі зображається у вигляді її розгортки по осі трубопроводу. В реальних проектах систем водопостачання поздовжні профілі будуються по усіх можливих траєкторіях руху води від початку мережі до її кінця, тобто точки, до якої падіння напору за рухом води є найбільшим. Основою при цьому є профіль землі по трасі трубопроводу, який визначається геодезичними відмітками горизонталей на плані міста, та величина заглиблення низу труб у землю.

Глибина прокладання водопровідних труб залежить від глибини промерзання ґрунту (глибини проникнення у ґрунт нульової температури), температури води, що подається та режиму її подачі.

В загальному випадку глибина закладання водопровідних туб (до низу труби) має бути на 0,5 м більшою розрахункової глибини промерзання ґрунту.

, (м), (4.1)

де – глибина промерзання ґрунту у даній місцевості.

Глибина промерзання ґрунту визначається за спостереженнями у розрахункову холодну і малосніжну зиму. Ця глибина залежить від характеру ґрунтів, наявності ґрунтових вод, рослинності на поверхні ґрунту, товщини снігового покрову, умов нагрівання поверхні землі сонцем тощо. (Для Вінницької області розрахункова глибина промерзання ґрунту складає 1 м).

Для попередження неприпустимого нагрівання води у літній час глибина закладання господарсько-питного водопроводу не повинна бути меншою ніж 0,5 м до верха труби. Таке заглиблення верху труби забезпечує також захист труб від зовнішніх навантажень (наприклад від транспорту).

Труби прокладають, як правило, на розрахункову глибину по усьому профілю траси, дотримуючись профілю місцевості, але не повторюючи усіх його дрібних видозмін. Трубопровід має бути запроектований таким чином, щоб забезпечувати можливість спорожнення будь-яких його ділянок та можливість випускання з них повітря. Для цього профіль розбивають на ділянки, які проектують з різними за знаком нахилами, пристосовуючись до рельєфу місцевості. В нижніх точках для спорожнення труб влаштовують випуски, а у верхніх точках для випуску повітря встановлюють повітряні вантузи. Профіль магістральної траси повинен забезпечувати нахил до місця випуску не менше 0,0005 [3].

Профіль вибраної траси (траєкторії руху води) креслять у масштабі 1:10 000–1:20 000 по горизонталі та 1:100–1:500 по вертикалі, розгорнутим на площину, в одну лінію, без врахування зміни напрямку. Прийнятий масштаб зображення вказують зліва від профілю.

На профілі вказують: поверхню землі (проектну – тонкою суцільною лінією, натурну – тонкою штриховою лінією); рівень ґрунтових вод (тонкою штрихпунктирною лінією); автомобільні дороги, залізничні і трамвайні колії, кювети, підземні інженерні споруди та мережі, їх габарити та висотні відмітки; дані про ґрунти; трубопровід, що проектується, підземні частини будівель та споруд, які з ним пов’язані, колодязі, камери; футляри на трубопроводах, їх діаметри та довжини.

Під профілем розміщують таблицю основних даних для прокладання трубопроводу за формою, що визначена у ГОСТ 24.604–82. При виконанні розрахунково-графічної роботи необов’язковою є побудова окремо поздовжнього профілю і окремо п’єзометричного графіка. Допускається їх побудова на об’єднаному кресленні. При цьому таблиця основних даних повинна містити також і дані про п’єзометричні напори (дивись нижче).

Довжину трубопроводу, відстань між колодязями та вузлами мережі, а також глибину закладання труб вказують у метрах з точністю до двох знаків після коми, відмітку низу труби у метрах з точністю до трьох знаків після коми (в розрахунково-графічній роботі допускається також до двох знаків), величину нахилу у процентах або проміле. Допускається при цьому доповнювати таблицю іншими даними.