§ 4 Розвиток міжнародного права від епохи Великої французької революції до створення Версальської системи

Епоха Великої французької революції є черговою точкою відліку в періодизації міжнародного права, тому що саме під впливом ідей, які призвели до неї, на межі XVIII—XIX століть у міжнародному праві з'явилися принципи та нор­ми, що радикально доповнювали чи змінювали Вестфаль-ську систему міжнародного провопорядку. Найважливіші правові події цієї епохи — прийняття Декларації незалеж­ності США 1776 р., Конституції США 1787 р. і Білля про права 1789 р., Декларації прав людини і громадянина 1789 р., Декларації прав народів 1795 р., Віденський конгрес 1815 р., Аахенський конгрес 1818 р., Берлінський конгрес 1878 р., Гаазькі конференції миру 1899 і 1907 років.

На цьому етапі вперше відзначається цілеспрямований вплив державно-правових актів на міжнародне право. Ба­гато з положень цих документів, проголошені як норми кон­ституційного права або як принципи зовнішньої політики, увійшли в міжнародне право та визнаються нині його по­стулатами. Це, в першу чергу, ті найважливіші конститу­ційно-правові ідеали народовладдя, що згодом лягли в ос­нову міжнародно-правового визнання невідчужуваності суверенітету народу та права народу самостійно вирішувати свою долю, у тому числі скинувши владу тирана. Визнання принципу народного суверенітету дозволило обґрунтувати публічний характер державної території, що докорінно змінило її статус у міжнародному праві. Визнання принци­пу народного суверенітету сприяло зародженню в міжнарод­ному праві принципу рівності та рівноправності народів, призвело до формування міжнародно-правового принципу невтручання у внутрішні справи держав. Конституційні акти межі XVIII—XIX століть сприяли гуманізації міжна­родного права та вплинули на появу в ньому актів про пра­ва людини.

Багато із цих положень знайшли міжнародно-правове закріплення вже в документах Віденського конгресу 1815 р., де були прийняті Декларація про заборону торгівлі негра­ми, Регламент про єдині класи дипломатичних агентів, сформульовані загальні принципи міжнародно-правового режиму міжнародних рік. Унаслідок визнання Віденським конгресом у 1815 р. нейтралітету Швейцарії в міжнародно­му праві з'явилася концепція постійного нейтралітету. Про­тягом XIX і на початку XX ст. відбувалося подальше міжна­родно-правове закріплення цих починань. На Паризькому конгресі 1856 р. були прийняті рішення про заборону ка-перства, «кабінетної блокади» таін., на Берлінському кон­гресі 1878 р. досягнуто згоди щодо надання незалежності Болгарії, Сербії, Чорногорії. Чимало зусиль було спрямо­вано на пом'якшення правил і звичаїв ведення війни. Як наслідок на Берлінському конгресі було заборонено засто­сування розривних куль. Гаазькі конференції миру 1899 та 1907 років завершилися прийняттям Гаазьких конвенцій, що поклали початок кодификації норм про правила веден­ня війни (міжнародного гуманітарного права).

Цей період в історії міжнародного права можна характе­ризувати як початок бурхливого розвитку міжнародно-пра­вової науки. У ці роки були написані фундаментальні праці, що вплинули на розвиток теорії та міжнародно-правової практики.

Другий етап у розвитку міжнародного права завершив­ся початком Першої світової війни. Незважаючи на існування численних проектів, державам так і не вдалося створи­ти ефективну міжнародну систему підтримки правопоряд­ку. Результати війни не залишили сумнівів у тому, що світові потрібна дієвіша модель світопорядку, ніж та, що існувала раніше. Так народилася Версальська система, що поклала початок відліку нинішньому етапу в розвитку міжнародного права.