§ 3 Міжнародне право між Вестфальським конгресом 1648 р. Й епохою Великої французької революції (межа XVIII—XIX століть)

Виокремлення Вестфальського конгресу як точки від­ліку чергового етапу в історії міжнародного права не ви­падкове, воно пов'язане з особливим значенням цієї події в історії міжнародних відносин і міжнародного права. Мюнстерський і Оснабрюкський трактати, що закріпили Вестфальський мир, мали дуже важливі наслідки для всьо­го людства.

По-перше, Вестфальський конгрес став першими міжна­родними зборами, що не тільки мали на меті по-новому організувати міжнародні відносини, а й прийняли рішен­ня, які радикально вплинули на подальший розвиток міжнародного права. Сформульовані в Мюнстерському й Оснабрюкському трактатах міжнародно-правові принципи стали визначальними на два наступні сторіччя.

По-друге, проведення Вестфальського конгресу збіглося з початком так званої епохи великих географічних відкриттів, що супроводжувалася стрімкою колонізацією європейськими державами нових земель. Саме в цей час були закладені підвалини найбільших світових колоніаль­них імперій. Це означало різке скорочення, а потім і повне припинення самостійних міжнародно-правових відносин у тих неєвропейських регіонах, де такі відносини зберігали­ся. Метрополії приступили до масованої культурної екс­пансії на нові землі. Тому саме ідеологія Вестфальського миру виявилася основою евроцентристської концепції міжнародного права. Як таке воно розвивалося до середи­ни XX ст. Деякі елементи евроцентристської концепції збе­реглися до наших днів.

Які ж найважливіші наслідки Вестфальского миру для міжнародного права? Насамперед побудова нового міжна­родного правопорядку. Історія раніше не знала таких гран­діозних політичних катаклізмів, як розпад Священної Римської Імперії, внаслідок якого на карті з'явилися б де­сятки нових держав. У Європі склалася принципово нова ситуація, що потребувала правового вирішення. Перед твор­цями Вестфальського миру стояло завдання створити такий міжнародний правопорядок, в умовах якого висновки Кон­гресу зберегли б свою силу. Новий правопорядок мав ґрун­туватися на відносинах суверенних держав, і основи таких міжнародно-правових відносин у загальному вигляді були закладені Мюнстерським і Оснабрюкським трактатами¹.

Далі, Вестфальський мир запровадив у міжнародне пра­во принцип політичної рівноваги, що мав зафіксувати сфор­моване в Європі співвідношення сил². Нові кордони бага­тьох європейських держав стали основою для більшості укладених згодом договорів. Правові гарантії збереження політичної рівноваги мали ґрунтуватися на використанні мирних засобів вирішення міжнародних суперечок і на можливості застосування колективних санкцій проти по­рушника. По суті це означає, що джерела сучасних міжна­родно-правових принципів територіальної цілісності дер­жав, непорушності державних кордонів, а також деяких інших принципів і норм сягають 1648 р. Крім цього, поло­ження Мюнстерського й Оснабрюкського трактатів вплину­ли на становлення та розвиток таких інститутів міжна­родного права, як міжнародно-правове визнання, міжнарод­но-правова відповідальність тощо. Трактати також уперше запровадили в міжнародне право деякі норми, що стосу­ються статусу консулів, режиму міжнародних рік. За підсумками Конгресу була визнана незалежність Швейцарії та Нідерландів.

Нарешті, рішення конгресів першої половини XVІI ст. вплинули й на розвиток інших норм та інститутів міжна­родного права. У XVII—XVIII ст. отримав повсюдне визнан­ня принцип свободи відкритого моря, виникло поняття те­риторіального моря. Під впливом принципу суверенної рівності держав відбувався розвиток дипломатичного права (з'явилися постійні посольства, одержали міжнародно-правове визнання дипломатичні та консульські привілеї й імунітети). Відбулися зміни в бік пом'якшення правил і зви­чаїв ведення війни.

Разом із тим спосіб правління в державах був переважно тиранічним, що навіть при найбільш прогресивних на той час міжнародно-правових нормах залишало міжнародні відносини непередбачуваними та небезпечними. На це звер­тали увагу мислителі того часу. Фактично вже із другої по­ловини XVII ст. стало очевидно, що міжнародний правопо­рядок потребує нової перебудови. Епоха Просвітництва була джерелом епохи Великої французької революції.