4. Людина в економіці і економічні відносини людей.

Людина водночас є біологічною та соціальною істотою. Перше означає, що вона є часточкою природи і з'явилася у результаті складного і тривалого процесу біологічної еволюції, а друге - що вона також є часточкою великого соціуму - людського суспільства. Людина - продукт і елемент як природи, так і суспільства.

Розуміння діалектичної єдності біологічного та соціального у людині має принципове значення, адже недооцінка того чи іншого аспекту неминуче призведе до викривлень у соціальному розвитку. Відділити людину від природи можна тільки теоретично, в абстракції. Людина не може існувати поза природою, а тим паче займатися господарською діяльністю. Водночас, наука виділяє і досліджує окремо природне та соціальне середовище діяльності людини.

Природне середовище, або довкілля, визначає природні умови господарської діяльності людини. До таких умов відносять кількість населення, кліматичні умови, ландшафт, спадковість, якість харчування, географічне розташування, розміщення продуктивних сил, транспорт, житло, одяг і багато іншого.

Як уже згадувалося, людина здійснює свою діяльність за умов природної обмеженості (рідкісності) виробничих ресурсів. При цьому відмінності клімату і ландшафту, ґрунтових умов і корисних копалин, надзвичайна різноманітність флори і фауни - усе це та багато іншого зумовлюють певні умови господарювання (економічної діяльності).

Людина досить комфортно живе у земній біосфері - прошарку життя на поверхні нашої планети. Водночас, стан біосфери нині повністю залежить від життєдіяльності живих організмів (свого часу саме живі рослини наповнили атмосферу Землі життєдайним киснем). Посилення свідомості, думки у господарській діяльності, створення таких її форм, які усе посилюють вплив життя на довкілля, ведуть до нового стану біосфери - ноосфери (прошарку розумного життя навколо планети), вчення про яку створив видатний український вчений Володимир Вернадський.

З позицій сучасної науки про життєдіяльність людини в природному середовищі необхідно враховувати і зв'язок людини зі Всесвітом. Життя - явище космічного масштабу, а людина - істота космічна. Земна ноосфера з часом розшириться далеко у космічний простір і розумне життя заповнить його, вийшовши спочатку за межі земної атмосфери, а потім і Сонячної системи, Галактики, розселиться по усіх зоряних світах якщо, звичайно, не існує десь у глибинах космосу іншого розумного життя). Отже, суттєвою рисою людського життя і діяльності є залежність від природи. Одні природні блага (повітря, вода, сонячне світло) знаходяться і такій кількості і такій формі, що їх використання практично не має обмежень, а тому задоволення потреб у них не вимагає особливих зусиль жертв. Це - вільні та дармові блага. Інші блага є рідкісними, або обмеженими. Щоб задовольнити потреби в них, необхідні значні зусилля по їх добуванню і пристосуванню до іпоживання. Ці блага називають господарськими. Вони й утворюють виробничі ресурси. Нині перетворювальна діяльність людини у природі (насамперед господарська) досягла такого ступеня, що реальною стала загроза екологічної катастрофи. Виникла наука екологія, яка вивчає взаємодію живих організмів між собою і з природним середовищем та негативні ефекти цієї взаємодії. Зниження якості довкілля негативно позначаєтеся на житті людей, викликає тяжкі захворювання. Людина, яка сама є часткою природи, так захопилася її перетворенням для втамування власних потреб, що ставить і ід сумнів навіть збереження і розвиток людської цивілізації. Проте приходить розуміння необхідності відновлення і послідовного дотримання принципу гармонійного співіснування людини і природи. Людина вчиться відновлювати навколишнє середовище, яке вона зіпсувала чи майже знищила своєю господарською діяльністю, виробляти бережливе ставлення до природи, насамперед - до природних ресурсів. Екологія все більше впливає на розвиток виробництва, економіки в цілому.

Соціальне середовище людської діяльності визначається сукупністю соціальних (суспільних) відносин (стосунків) людей. Серед них виділяють економічні, а також політичні, культурні, духовні, соціальні, ідеологічні, правові, екологічні, науково-технічні та інші. Господарську (економічну) діяльність людей визначають економічні відносини людей.

Економічні відносини - стосунки між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ.

Економічні відносини утворюють систему, цілісність якої визначається їх загальною економічною природою і діалектичними взаємозв'язками.

Економічні стосунки людей пронизують усі сектори економіки -виробництво, розподіл, обмін і споживання, утворюючи основу для розвитку інших суспільних відносин людей - соціальних, політичних, правових, екологічних, ідеологічних, науково-технічних, духовних, моральних та інших. Економічні відносини визначають своєрідні «правила гри» господарської діяльності.

У системі економічних відносин насамперед виділяють соціально-економічні та організаційно-економічні відносини.

Соціально-економічні відносини - відносини між: людьми з приводу власності на ресурси (фактори) виробництва і життєві блага.

Отже, соціально-економічні відносини - це відносини власності. Власність - відносини між людьми, що відображають певну форму привласнення життєвих благ, і особливо — форму привласнення засобів виробництва (тобто володіння, розпорядження і користування ними).

Об'єктами власності стають засоби виробництва і життєві блага, а її суб'єктами, тобто власниками, - окремі особи, групи людей, підприємства, установи, держава.

Власність - категорія історична. Однак людство знає тільки два типи власності - власність особисту і власність колективну. Водночас, згадані типи власності втілюються в різноманітних формах. Форма власності - критерій, що характеризує власність за ознакою суб'єкта власності, тобто визначає, кому належать різноманітні об 'єкти власності.

Критеріїв форм власності є кілька.

За критерієм привласнення (хто привласнює) виділяють індивідуальну, колективну і державну форми власності.

За критерієм права власності (права на володіння, розпорядження і використання) розрізняють приватну, спільну і державну власність.

Історично першою була общинна власність (насамперед на землю), але під впливом прогресу продуктивних сил і суспільного поділу праці (спеціалізації виробництва) з'явилась приватна власність (власність окремої особи чи сім'ї). З розвитком економіки, особливо ринкової, відбувалася еволюція приватної власності, яка з часом модифікувалася у більш гнучку і пристосовану до ринку форму - корпоративну власність (акціонерну власність), а також у партнерську власність (власність партнерів, які утворюють спілку). Згодом утворилися також державна (власність держави у цілому) та муніципальна власність (власність органів місцевої державної влади), а також інтегрована власність (тип власності, у якому поєднуються різні її форми; наприклад, приватна і державна тощо).

Виходячи з цього, можна виділити сукупність форм власності у сучасній економіці:

загальнонародна власність, яка має загальну і однакову доступність для усіх членів суспільства (насамперед - власність на природні ресурси); державна власність, яка охоплює ресурси надр, підприємства і установи, які підпорядковані центральній владі (об'єкти власності передаються органами народовладдя у відання державних органів на умовах шікористання з делегуванням відповідальності); муніципальна, комунальна власність, яка передана органами народовладдя у відання і розпорядження місцевих державних органів; колективна власність, яка є неділимою частиною власності загальнонародної, переданої (викупленої або орендованої) у відання і розпорядження трудових колективів (так звані «народні підприємства»); корпоративна приватна власність, яка утворюється на основі майна з пайових внесків асоційованих власників, що використовується ними за власним розсудом з дотриманням встановлених законом правил і обмежень (акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю); спільна пайова власність, яка існує на основі спільного майна, ут-ичреного пайовими внесками співвласників, які розпоряджаються ним за власним розсудом з дотриманням відповідного законодавства (так звані повні і командитні господарські товариства, або спілки, виробничі кооперативи тощо); індивідуальна приватна власність, яка існує у вигляді майна, речей, інформації, належних особисто індивіду і використовуваних на власний розсуд з дотриманням встановлених законом правил і обмежень (індивідуальні підприємства, власне діло тощо).

Саме відносини власності є визначальними у створенні соціального середовища господарської діяльності. Це знаходить свій вираз у результатах господарювання. Великий шотландський економіст XVIII століття, творець економічної науки Адам Сміт, маючи на увазі значення приватної власності, писав, що «людина, яка не має власності, не може мати інших інтересів, ніж їсти побільше і працювати поменше». Мотивація до праці людини без власності або зовсім незначна, або взагалі відсутня. Цей теоретичний висновок підтвердився практикою господарювання країн (зокрема, й України), де до недавнього часу безроздільно панувала суспільна (державна) власність, яка сприймалася як «нічийна». Приватна ж власність створює умови вільної конкуренції і спонукає власників до ініціативної, творчої і більш результативної праці.

Соціально-економічні відносини утворюють ядро, серцевину будьякої економічної системи, визначаючи економічну природу і тип існуючого економічного ладу.

Економічні відносини власності завжди мають свою правову форму. Правовий (юридичний) зміст власності відображає право суб'єкта власності на володіння, розпорядження і використання об'єкта власності, а також відповідальності за нього.

Водночас, економічні відносини власності потрібно відрізняти від юридичних (правових). Якщо економічні відносини власності відображають відносини між людьми з приводу володіння, розпорядження об'єктами власності (економічними ресурсами і життєвими благами) та їх використання суб'єктами власності, то юридичні вказують на ставлення людей до речей (суб'єктів власності до її об'єктів).

Варто відзначити, що відносини власності визначають стосунки розподілу господарських і споживчих благ.

Розподіл ресурсів (господарських благ) і споживчих благ відбувається насамперед за власністю. Тому відносини розподілу також включаються до соціально-економічних відносин, як і відносини стосовно відтворення (безперервного повторення) суспільного виробництва. Організаційно-економічні відносини - стосунки між людьми з приводу поділу та кооперації праці, комбінування виробництва, його технології і організації, обміну ресурсами та благами.

До організаційно-економічних стосунків включають передусім відносини виробництва та обміну.

Виходячи з цього, можна поглибити зміст організаційно-економічних відносин, які, таким чином, є відносинами з приводу трудової діяльності, грошового та товарного обігу, ціноутворення, фінансів і кредиту, менеджменту та маркетингу, банківської, біржової, страхової справи тощо (у цьому переліку відображено елементи поділу і кооперації праці, організації виробництва і обміну і тощо).

Можна виділити також інші елементи системи економічних відносин: техніко-економічні (стосунки з приводу застосування техніки і технологій), еколого-економічні (з приводу збереження довкілля), інформаційно-економічні (з приводу виробництва, зберігання і переробки інформації, тобто нагромаджених знань) та інші.

Уся система економічних відносин відіграє вирішальну роль у розвитку людини як господарюючого суб'єкта. Вони формують так звану людину економічну (за термінологією А. Сміта), поведінка якої у виробництві, розподілі та обміні благ визначається як природним, так і соціальним середовищем. «Економічна людина» - лише один з виразів суті людини розумної (homo sapiens) стосовно економічної сфери її життя і діяльності.

Людина розумна - це продукт як земної та космічної природи, так і соціального середовища, у якому вона існувала та розвивалася, це мисляча істота, що володіє даром розуму і мови, здатністю до праці, пристосування речовини природи до своїх потреб, перетворення цієї речовини у життєві блага, здатністю до їх обміну. Людина - осереддя багатьох властивостей і здібностей, унікальний для Землі витвір природи і соціального середовища, носій багатогранного внутрішнього світу - мікрокосму, цілісна істота з безмежними варіаціями потенцій і потреб. З одного боку, можна виділити інтелектуальну чи духовну суть людини, з іншого - її суспільну природу, прагнення до спілкування, кооперації своєї діяльності, ще з іншого - сукупність фізичних і розумових здібностей, завдяки яким людина може працювати і творити.

Однак з усіх ознак людини розумної для нашого аналізу потрібно Виділити ті, які, за визначенням А. Сміта, роблять її людиною економічною, вказують на її роль і місце в економіці. Йдеться про наступне:

■► людина має здатність до господарської діяльності;

■► людина здатна до співпраці, поділу і кооперації господарської діяльності;

•► людина здатна втамовувати власні потреби, здійснюючи господарську діяльність;

- потреби людини - спонукальний мотив господарської діяльності;

- людина здатна господарювати раціонально, прагнучи одержати максимальну вигоду за мінімальних затрат;

- господарська діяльність людини підпорядкована природним і соціальним законам, які визначають «правила господарської гри»;

- людина - чинник будь-яких економічних явищ і процесів, осереддя і рушійна сила економіки.

«Економічна людина» є водночас і носієм праці як виробничого ресурсу, і власником факторів виробництва, і виробником та споживачем життєвих благ. її участь в економіці багатогранна.

Людина як особистий фактор виробництва була і зостається головним та вирішальним елементом продуктивних сил суспільства, а як людський фактор включає не тільки виробничу, але й інші види діяльності людини, вказуючи на те, що вона є й суб'єктом економічних та інших соціальних відносин: працівником і власником, виробником і споживачем.

Економіка існує задля людини, а діяльність людини утворює економіку.

Політична економія вивчає конкретні прояви людського фактора тільки у контексті економічної (господарської) діяльності людини, насамперед у виробництві господарських і споживчих благ.

Лекція 2.

1. Людські потреби та їх особливості.

2. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору.

3. Економічний продукт.

4. Предмет і функції політичної економії.

5. Методологія політичної економії.

6. Економічні категорії, закони і принципи.

1. Людські потреби та їх особливості.

Економіка виникла, функціонує і розвивається задля задоволення усієї різноманітності потреб людини.

Потреби — поняття, що відображають ставлення людей до умов їх життєдіяльності. Потреби характеризуються відчуттям нестачі певних благ, бажанням володіти ними, щоб здолати це відчуття.

Потреби людей утворюють цілу ієрархію. Особливе місце у ній займають економічні потреби. Автори популярного підручника «Економікс» дають таке визначення економічних потреб: «Потреби - це бажання споживачів придбати та використати товари і послуги, котрі приносять їм задоволення (користь)» (Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс. В 2-х томах. -М Республика, 1992. - Т.1. - С.36).

Різноманітні потреби можна систематизувати і класифікувати - на-самперед за їх суб'єктами.

За своїми суб'єктами потреби поділяються на індивідуальні (особисті) - потреби у споживчих благах (у кожної особи вони мають кількісні і якісні особливості, втамовуються специфічним набором споживчих благ); колективні (зокрема, потреби колективу працівників підприємства кваліфікованому керівництві, відповідних умовах праці, сприятливому гральному кліматі, високих заробітках тощо); суспільні (наприклад, потреби у соціальному захисті, економічному зростанні, забезпеченні роботою і таке інше).

Крім того, можна виділити потреби суб'єктів економіки - домашніх господарста (сімей), підприємств (фірм) і держави.

Домашні господарства є власниками виробничих ресурсів (праці, капіталу, природних ресурсів і підприємницьких здібностей), тому вони мають потребу у їх найраціональнішому застосуванні; підприємства (фірми) потребують зростання рентабельності (доходності) виробництва, двищення конкурентоздатності своїх товарів; держава відображає потребу в економічній цілісності, зростанні своїх доходів (бюджету), сплаті податків та багато іншому.

За об'єктами людські потреби поділяються насамперед на фізіологічні (у їжі, питві, одязі, житлі, продовженні роду тощо), які породжуться біологічною сутністю людини, і соціальні (потреби у спілкуванні, )праці, освіті, інформації, охороні здоров'я, творчості, самовираженні тому подібні), що породжуються соціальною суттю людини.

Виділяють також потреби матеріальні (у матеріальних благах) і духовні (у духовних благах) тощо.

Наведена класифікація багато в чому дуже умовна. Зокрема, особистості, колективні і суспільні потреби значною мірою перекриваються, тобто співпадають. А те, що ще вчора не було першочерговою потребою і вважалося предметом розкоші, нині стало предметом першої необхідності (зокрема, телевізор, персональний комп'ютер чи мобільний телефон). Те, що є предметом розкоші для однієї сім'ї, для іншої - з високим достатком є предметом нагальної необхідності (приміром, басейн чи тенісний корт).

Людина намагається втамувати передусім найнагальніші свої потреби, що стає рушійним мотивом її господарської поведінки. Однак, коли одні потреби втамовуються, на черзі виникають інші. Старі, уже задоволені потреби перестають відігравати мотиваційну роль, а програму людської діяльності визначають нові, ще не задоволені запити. Отже, потреби визначають зміст майбутньої господарської діяльності людини, а результат цієї діяльності повинен задовольняти потреби на прийнятному рівні.

З економічними потребами людини пов'язані її економічні інтереси, тобто усвідомлені людьми економічні потреби. Економічні інтереси є спонукальним мотивом виробництва, вони реалізуються у господарській діяльності людей. Інтересом для найманого працівника є заробітна плата, для підприємця - прибуток, для банкіра - процент, для землевласника -рента. Інтереси покупця і продавця перетинаються у ціні певного блага, однак інтерес першого полягає у її зниженні, а другого - у зростанні. Інтерес виробника знаходиться у зростанні доходу від реалізації благ, які він виробляє, інтерес споживача - у зниженні витрат на придбання благ та їх кількості.

Уся сукупність потреб впливає на виробництво, кількість і номенклатуру створених у ньому благ. Це зумовлює зміни у виробництві, адже потреби мінливі, старі змінюються новими, тобто потреби зумовлюють зміни у виробництві. Але не лише потреби впливають на виробництво, останнє породжує усе нові і нові потреби (зокрема, тільки після появи холодильника чи пральної машини у виробництві у них з'явилася масова потреба).

Отже, потреби зумовлюють розширення виробництва та зміни у його змісті, а виробництво - розширення (зростання) потреб. Так відбувається економічний розвиток: потреби та виробництво «підштовхують» одне одного у своєму поступальному русі.

В економіці діє закон безмежного зростання потреб.

Поскільки в економіці діє закон безмежного зростання потреб людей, то і виробництво зростатиме безмежно. Цим визначається роль потреб у виробництві.

Головна властивість потреб - їх невтолимість і буквальна безмежність.

Невтолимість і буквальна безмежність властива будь-яким людським потребам - особистим чи колективним, фізіологічним чи соціальним, потребам домашніх господарств чи підприємств. Потреби невтолимі тому, що їх не можна втамувати усі одразу, а безмежні тому, що з'являються усе нові й нові потреби, і так буде вічно, поки існуватиме людство, а люди матимуть потреби. Водночас, можливості у задоволенні потреб наштовхуються на обмеженість (рідкісність) виробничих ресурсів.