Тема 1. Макроекономіка як наука (лк.01)

Анотація

Економіка як об’єкт вивчення економічних наук. Рівневий підхід до вивчення економіки. Предмет макроекономічної теорії. Суб’єкти макроекономіки. Макроринки та їх класифікація. Проблема обмеженості ресурсів і безмежності потреб та специфіка її вирішення на макрорівні. Зародження і розвиток макроекономічних досліджень. Сучасні школи макроекономіки. Особливості методології макроекономіки. Агрегування в макроекономіці. Аналіз ex post та аналіз ex ante. Результати макроекономічних досліджень. Закони макроекономіки та їх представлення у вигляді графічних і кількісних залежностей. Позитивна і нормативна макроекономіка. Цілі макроекономічного розвитку.

План

1. Об’єкт і предмет макроекономічної теорії

2. Особливості методології макроекономіки

3. Основні завдання макроекономічного розвитку

Питання для самостійного ознайомлення

1. Рівневий підхід до вивчення економіки: мікроекономіка і макроекономіка

2. Зародження і розвиток макроекономічних досліджень. Сучасні школи макроекономіки

3. Особливості застосування загальнонаукових та специфічних методів аналізу при дослідженні макропроцесів

1.1 Предмет макроекономічної теорії

Макроекономіка в системі економічних наук

Економіка – провідна сфера людської діяльності. Вона виступає об’єктом вивчення низки економічних дисциплін, кожна з яких досліджує певний аспект економічних відносин. Економічні науки поділяються на теоретичні та прикладні. Теоретичні досліджують загальні питання функціонування господарської системи. До них належать політекономія ,макроекономіка , мікроекономіка, історія економічних учень. Прикладні науки, у свою чергу, поділяються на галузеві, функціональні та інтегральні.

Галузеві економічні науки вивчають специфіку господарювання окремих галузей чи секторів суспільного виробництва. Наприклад, економіка промисловості досліджує механізми господарювання суб’єктів у даній галузі. Функціональні науки мають предметом аналізу окремі сфери однорідної економічної діяльності. Зокрема, фінанси, облік, аудит, менеджмент пов’язані з виконанням певних функцій у господарському процесі та притаманні будь-якій галузі. Інтегральні науки вивчають об’єкт на межі економіки та інших сфер людської діяльності. Так, економічна історія вивчає виникнення та розвиток господарських систем конкретних країн.

Макроекономіка в своєму дослідженні економічної дійсності спирається на аналітичний апарат та отримані результати багатьох наук. Її методологічну основу формує певна парадигма політичної економії. Окремі закономірності функціонування мікроекономічних систем поширюються на макрорівень. Фактологічна база макроекономіки утворюється завдяки економічній статистиці, а інструментарій дослідження запозичається в економіко-математичного моделювання.

Водночас макроекономіка служить теоретичним підґрунтям для вивчення таких дисциплін, як державне регулювання економіки, економічна політика, гроші та кредит, теорія фінансів, міжнародні економічні відносини тощо.

Предмет макроекономічної теорії

Макроекономіка досліджує економічні відносини між суб’єктами господарювання, що складаються в результаті виробництва, розподілу, обміну та споживання на рівні всієї економіки та її окремих секторів.

Макроекономіка – це економіко-теоретична наука, яка вивчає функціонування великих груп господарюючих суб’єктів і національної економіки в цілому крізь дію ринкового механізму та державного регулювання.

Виходячи з такого визначення науки, можна виокремити наступні особливості її предмета.

1. Загальна проблема економіки , яка полягає в обмеженості виробничих ресурсів та безмежності суспільних потреб, розглядається в макроекономіці з погляду усієї сукупності споживачів, виробників, суспільства в цілому в особі держави.» Виробничі можливості економіки визначаються наявністю факторів виробництва, їх продуктивністю та динамікою розвитку. Система ж платоспроможних особистих потреб на практиці відбивається у вартості та структурі споживчого кошика.

2. Основними дійовими особами макроекономіки вважаються 4 групи господарських суб’єктів. Провідним серед них є сектор домашніх господарств.

• домашні господарства – власники виробничих факторів у ринковій економіці та споживачі кінцевої продукції суспільного виробництва. Їх сукупність утворює споживчій сектор;

• підприємства – основні виробники благ у суспільстві. Залучаючи виробничі ресурси з інших секторів економіки, вони здійснюють процес виробництва й реалізації готової продукції – виробничий сектор;

• держава у змішаній економіці також виступає специфічним споживачем виробничих ресурсів і готових благ та водночас є виробником послуг колективного споживання (послуг освіти, охорони здоров’я, національної оборони, охорони правопорядку) – державний сектор;

• четверта група учасників макроекономічних подій – зовнішньоекономічний сектор – нерезиденти – фізичні та юридичні особи інших країн, пов’язані з даною економікою зовнішньоекономічними, насамперед, експортно-імпортними зв’язками.

в) У просторовому відношенні макроекономічні події відбуваються на основних ринках, де аналізуються передумови та фактори їх рівноваги: товарному, фінансовому, ресурсному та зовнішньоекономічному ринках.

Діяльність макросубєктів здійснюється на таких ринках:

• товарний ринок, де реалізуються речові товари та не фінансові послуги. Товарний ринок служить сферою реалізації результатів діяльності реального сектору економіки з усіма його складовими – промисловістю, сільським господарством, транспортом тощо.

• фінансовий ринок, де реалізуються фінансові послуги, інвестиції, кредити, страхові полюси. Основна функція ринку – трансформувати заощадження макросуб’єктів в інвестиційні ресурси за посередництвом фінансово-кредитних установ. Ринок представлений: грошово-кредитним, валютним та ринком цінних паперів. У даному курсі макроекономіки першочергова увага приділятимется такому сегменту фінансового ринку, як грошово-кредитний ринок. Саме він опосередковує рух коштів від одних учасників ринку до інших через банківську систему, а держава в особі центрального банку має змогу впливати на кон’юнктуру грошового й товарного ринків засобами монетарної політики.

• ресурсний ринок, на якому представлені основні виробничі ресурси: праця, капітал, земля. У макроаналізі насамперед представлений ринком праці.» Він відіграє роль постачальника робочої сили для суспільного виробництва, а його збалансованість має непересічне значення для функціонування всієї економічної системи. Від рівноваги цього ринку залежить забезпеченість господарства основним виробничим ресурсом та соціальна стабільність в економіці.

• внутрішній ринок у цілому являє собою сукупність трьох попередніх ринків, розташованих у географічних межах окремої країни. Він діє невід’ємно від зовнішнього ринку, з яким пов’язаний торговельними та міграційними відносинами. зовнішній ринок представлений міжнародними ринками готової продукції, людських, матеріальних і фінансових ресурсів.

Ще однією особливістю предмета макроекономіки є те, що не існує одностайності у трактуванні окремих макроекономічний подій та явищ серед представників різних економічних шкіл.

Від часу виокремлення макроекономіки в самостійну науку, здійсненого Дж.М. Кейнсом, не вщухають дискусії з різних питань розвитку економіки та проведення економічної політики. До найбільш впливових сучасних шкіл макроекономіки належить кейнсіанство з його сучасними модифікаціями (неокейнсіанство, посткейнсіанство). Найбільш яскравими представниками цієї школи макроекономіки є Р. Харод, Е. Хансен, Дж. Тобін. Прикметною рисою кейнсіанства служить усвідомлення недоліків механізму ринкової рівноваги в збалансуванні макроринків та опора на підвищену роль держави в регулюванні економіки.

Неокласичний напрям сучасної макроекономіки представляють кілька авторитетних шкіл, які набули поширення у 70-80-ті роки XX століття і завоювали прихильників як у розвинутих, так і в перехідних країнах. На вістрі антикейнсіанської критики стали зарегульованість економіки та нездатність короткострокового антициклічного регулювання за кейнсіанськими рецептами уникнути циклічних криз та інфляційних сплесків. Першим виступив проти офіційної доктрини макроекономіки монетаризм (М. Фрідмен, А. Шварц). Його більш ліберальний підхід виявився у відмові від активного використання фіскальної політики та концентрації уваги на грошово-кредитних важелях регулювання економіки. Сучасний монетаризм еволюціонував до заперечення навіть грошових інструментів для регулювання економіки в короткостроковому періоді і переході до використання монетарних регуляторів у середньостроковому горизонті з націленістю політики на підтримання інфляції на заздалегідь заданому рівні (інфляційне таргетування).

Школа раціональних очікувань, започаткована Р. Лукасом та Т. Сарженто, ідеологічно спрямована на лібералізацію економічної політики, однак водночас у сфері теорії дещо перевищує значення мікроекономічних основ макроекономіки, заперечуючи власні макроекономічні закономірності розвитку, оскільки останні нібито нівелюються в умовах раціональної поведінки господарських суб’єктів.

Неприхильною до кейнсіанства є також школа економіки пропозиції. Виплекана на гребені неоконсервативної хвилі, вона захищає провідну роль сукупної пропозиції на ринку і пропонує в макроекономічній політиці цілком зосередитись на середньостроковому та довгостроковому стимулюванні виробництва шляхом зниження податкового тиску, запровадження системи прискореної амортизації та інших методів інтенсивного розвитку підприємницького сектору за мінімальною участю держави (А. Лаффер).

1.2 Методи макроаналізу

Методологія – це система методів дослідження об’єкта. Метод – спосіб пізнання процесу, явища. Макроекономіка використовує як загальнонаукові так і спеціальні методи дослідження.

До загальнонаукових методів належать:

• метод наукових абстракцій;

• метод аналізу та синтезу;

• метод історичного та логічного аналізу;

• метод індукції та дедукції;

• метод аналогій;

• метод порівнянь.

Загальнонаукові методи мають універсальний характер і застосовуються подібно до того, як це здійснюється в політичній економії чи мікроекономіці. Наприклад, історичний аналіз відслідковує еволюцію грошей від їх початкових форм до сучасних «електронних» засобів розрахунку між економічними суб'єктами. Логічний же аналіз визначає сутність грошей як економічної категорії, їх зв’язок з іншими категоріями товарно-грошових відносин (цінами, доходом тощо).

Однак методологічну унікальність макроекономіці надають спеціальні методи аналізу. За сферою охоплення вони не такі широкі, як загальнонаукові, проте макроаналіз за їх участю досягає значної глибини проникнення в сутність об’єкта, до них належать: агрегування, моделювання, аналіз ex post та ex ante.

1. як уже зазначалося, макроекономіка на відміну від мікроекономіки має справу з народногосподарськими утвореннями, для вивчення яких необхідне агрегування. Отже перший спеціальний метод – агрегування - поєднання однорідних елементів у загальну сукупність - агрегат. Наприклад, доходи окремих суб’єктів економіки агрегуються (об’єднуються) в національний доход суспільства, а це вже категорія макроекономіки.

2. у відтворенні економічної дійсності макроекономіка широко використовує моделювання аналізованих об’єктів. Другий спеціальний метод - Моделювання - представлення окремих фрагментів економічної системи у спрощеному схематичному вигляді. Поширення набули такі види моделей, як графічні, аналітичні й табличні.

Графічні моделі відтворюють залежність між змінними у вигляді графічного зображення. Вам добре відомі з мікроекономіки графіки ринкового попиту, пропозиції та рівноваги. Аналогічні побудови будуть розглядатись і в даному курсі як модель рівноваги сукупного попиту й сукупної пропозиції на товарному ринку.

Аналітичні моделі описують кількісні залежності та якісні зв’язки між елементами економічної системи за допомогою математичного виразу – рівняння чи нерівності, де закладені певні співвідношення між параметрами моделі. Так, між обсягом споживання домашніх господарств та величиною наявного в них доходу в короткостроковому періоді існує лінійна залежність типу (1.1):

C = f ( D_i ), (1.1)

де C – обсяг споживання;

D_i – обсяг наявного доходу.

Табличні моделі ілюструють певним чином впорядкований характер макроекономічних даних за допомогою таблиць. Найбільш популярними є таблиці зміни макроекономічного параметру з часом. У подібних моделях відбивається обсяг ВВП, інвестицій, загального прибутку, та інші показники макроекономічної динаміки.

Серед розмаїття моделей, які існують в макроаналізі, професор І. Геблер розрізняє також ілюстративні моделі та моделі прийняття рішень. Перші з них подають в графічному чи аналітичному вигляді існуючі логічні зв’язки між окремими об’єктами, як це робить, наприклад, схема економічного кругообігу, показуючи напрямки циркуляції доходів і витрат, ресурсів і продуктів в економіці. Моделі прийняття рішень мають кількісно визначені параметри і використовуються органами державної влади й управління для коригування поточної економічної політики. Такою є модель багатоітераційна модель прогнозування інфляції, створена в одному з департаментів Національного банку. За її допомогою можна не лише з високою точністю визначати майбутню інфляцію, але й перевіряти можливі наслідки тих чи інших заходів грошово-кредитної політики.

У процесі макромоделювання застосовуються різноманітні види змінних, які можна класифікувати наступним чином:

• за характером рядів динаміки розрізняють змінні запасу та змінні потоку. Змінні запасу характеризують значення економічного параметру на певний момент часу. Наприклад, рівень безробіття на 1.01.2005 р. склав 3,6% працездатного населення у працездатному віці. Змінні потоку показують значення економічного параметру за певний часовий період. Наприклад, номінальна заробітна плата працівників становила в листопаді 2004 р. 644 грн. 27 коп. Необхідність розрізняти ці види змінних виникає при побудові моделей, оскільки порівнюватись між собою можуть змінні одного виду. Зокрема, у добре відомому рівнянні обміну MV=PQ змінні V, P та Q являють собою величини швидкості обігу грошей, індексу цін та фізичного обсягу виробництва за певний період, тобто це потокові змінні. Тому й остання змінна – грошова маса M – теж повинна бути потоковою. Для переведення змінної запасу в змінну потоку знаходять її середнє за період значення, склавши розмір на початок та кінець періоду і поділивши суму на 2;

• за тією роллю, яку відіграють змінні в моделі, розрізняють екзогенні та ендогенні змінні. Екзогенні є зовнішніми по відношенню до моделі змінними, а їх нові значення призводять до зрушень у всій економічній системі. Ендогенні є внутрішньо заданими і змінюються під впливом екзогенних змінних. У мікроекономічній моделі ринкового попиту Q_d=a-bP, яка відбиває лінійну залежність обсягу попиту (Q_d) від рівня цін (P), змінні Q_d та P є ендогенними. Якщо увести в модель нецінові детермінанти попиту, то вони будуть відігравати роль екзогенних, зовнішніх змінних. У макроекономічних моделях екзогенний характер мають такі величини, як вплив природно-кліматичних умов, науково-технічного прогресу та політичних рішень на перебіг економічних процесів;

3. у макроекономічних дослідженнях широко застосовуються аналіз ex post та аналіз ex ante. При підході ex post (після події) здійснюється вивчення фактологічного матеріалу та визначення тенденцій розвитку об’єкта за статистичними даними. Цей підхід ми будемо використовувати при розгляді проблематики національного обсягу виробництва та динаміки цін, які грунтуються на статистичних даних. Аналіз ex ante (до події) являє собою моделювання макропроцесів, виявлення їх закономірностей та прогнозування можливого розвитку ситуації. На такому підході цілком базується кейнсіанська макроекономіка. Однак чіткої межі між цими різновидами макроаналізу немає, оскільки на основі статистичного матеріалу будуються регресійні моделі, які водночас можуть служити для виявлення закономірностей та прогнозування макроекономічної ситуації на майбутнє.

Макроекономіка як теоретична наука містить позитивні висновки та узагальнення, але практика господарювання потребує оцінок щодо правильності обраної моделі чи рекомендацій щодо шляхів поліпшення економічної політики. Відповідно до цього виділяють дві групи методів дослідження макроекономічних процесів: позитивний та нормативний мікроаналіз.

Позитивний констатує наявність фактів, які мали місце, а нормативний формулює твердження суб’єктивного характеру щодо зміни поточної ситуації. Інакше кажучи, позитивна макроекономіка вивчає те, що є, тоді як нормативна макроекономіка виражає суб'єктивні думки про те, як має бути. Позитивна досліджує фактичний стан економіки; завдання нормативної - визначати, які конкретні умови або аспекти економіки бажані або небажані.

Результатом використання методів макроекономіки є виявлення зв’язків та залежностей між досліджуваними об’єктами. При цьому встановлюються два типи зв’язків - причинно-наслідкові та кореляційні зв’язки. Причинно-наслідкові зв’язки між фактами економічного життя виникають тоді, коли подія A повністю визначає подію B і передує їй у часі. Наприклад, збільшення інвестицій та зниження подаків приводить до підвищення темпів економічного зростання. Кореляційні зв’язки означають, що події A та B взаємообумовлені і відбуваються одночасно. Наприклад, в умовах циклічного спаду одночасно зростає безробіття, але знижується рівень інфляції, однак визначити, що є причиною, а що – наслідком, неможливо.

На основі виявлених зв’язків формуються закони макроекономіки. Закони - це стійкі істотні причинно-наслідкові та кореляційні зв’язки між явищами й процесами макроекономіки. Закони найчастіше виражаються у графічному або аналітичному вигляді і носять імена своїх авторів (закон Оукена, крива Філіпса, ефект Лаффера, парадокс Леонтьєва).

1.3 Завдання макроекономічного розвитку

Економічна система та її складові у своєму розвитку спрямовані на досягнення певної мети. Так, для економіки в цілому характерний рух у напрямку до задоволення потреб суспільства. Мікроекономічна підсистема орієнтує діяльність своїх суб’єктів дещо по-іншому: виробники (фірми) мають на меті максимізацію прибутку чи мінімізацію витрат, а споживачі – максимізацію корисності від отриманих благ.

Загальною метою розвитку економіки на макрорівні є підвищення добробуту населення країни, отримання якомога вищих економічних і соціальних результатів від функціонування макросистеми.

Загальна мета макроекономічного розвитку конкретизується системою завдань, які характеризують ступінь досягнення зазначеної мети в поточному періоді та перспективі. Найважливішими завданнями для макроекономіки слід визнати наступні:

1. економічне зростання – високі темпи збільшення реального обсягу виробництва та підвищення якості продукованих товарів і послуг. Тривале динамічне зростання національного виробництва дає змогу не просто більшою мірою задовольняти потреби населення, але й зміцнювати міжнародне становище країни, що вельми важливо в умовах загострення міжнародної конкуренції;

2. підвищення продуктивності економіки, виробництво одиниці продукції з мінімальними витратами ресурсів. Особливе значення має продуктивність праці як найважливішого виробничого фактора. Завдяки зростанню продуктивності праці в одиницю часу виготовляється все більше продукції, потреби в товарах і послугах задовольняються у результаті діяльності все меншої кількості працюючих. Це дає змогу вивільняти з матеріального виробництва трудові ресурси, спрямовуючи їх у сферу послуг, яка в сучасних умовах має пріоритетне значення для розвитку національної економіки;

3. повна зайнятість населення – забезпечення робочими місцями всіх працездатних членів суспільства, що бажають працювати. Це дає змогу працюючим отримувати доходи, які служать матеріальним джерелом для задоволення їх економічних, соціальних і духовних потреб;

4. економічна захищеність непрацездатного населення – дітей, літніх людей, інвалідів, потреби яких задовольняються шляхом їх утримання родинами, де вони проживають, а також за рахунок коштів з державного бюджету у вигляді пенсій, матеріальної допомоги;

5. справедливий розподіл доходів суспільства, який передбачає отримання так званого «нормального» доходу кожним учасником виробничого процесу: працівником – заробітної плати, власником капіталу – процента на капітал, власником землі та інших природних ресурсів – ренти, підприємцем – прибутку. Причому, розмір кожного з наведених доходів мусить диференціюватися залежно від кількості затраченого фактора та його якості. Наприклад, заробітна плата найманого робітника залежить насамперед не від тривалості відпрацьованого часу (кількість праці), а від його освіти, професійної підготовки, кваліфікації, ступеня відповідальності за результат, ринкової ціни готової продукції (якість праці). Для справедливого розподілу доходів шкідливі як надмірна диференціація, що породжує нерівномірність у рівні доходів, так і зрівнялівка, здатна підірвати мотивацію до підвищення продуктивності економічної діяльності;

6. стабільність цін. Це завдання макроекономічного розвитку зовсім не означає, що ціни товарів і послуг залишаються незмінними упродовж тривалого періоду. В умовах ринкової економіки незмінні ціни або нульова інфляція найчастіше свідчать про стагнацію економіки. Тому в «живому організмі» економіки її «температура» - інфляція перебуває на інерційному рівні – 2-3% на рік. На різних етапах ринкової трансформації інерційна інфляція виявляється неоднаковою і визначається глибиною структурних перетворень, зрілістю ринкових інститутів, інтенсивністю перерозподільчих процесів;

7. зовнішньоекономічна збалансованість господарства. Економіка будь-якої країни функціонує не в ізольованому середовищі, а в тісній взаємодії з господарствами інших країн. Зовнішньоекономічні зв’язки охоплюють міжкраїнну торгівлю товарами і послугами, транскордонний рух доходів, платежів і капіталів. Залежно від ступеня участі національної економіки в міжнародному поділі праці, інтегрованості до світогосподарської системи та міжнародної конкурентоспроможності економіки співвідношення між рухом реальних і фінансових потоків в країни та в зворотному напрямі часто виявляється неврівноваженим. Характер такої незбалансованості має різні причини та наслідки. Так, позитивне сальдо торговельного балансу означає, що крїна експортує більше товарів і послуг, ніж імпортує, і має можливість використовувати надлишково отриману іноземну валюту для поповнення офіційних резервів свого Центрального банку, іноземного інвестування та надання кредитів нерезидентам. Навпаки, дефіцит у зовнішній торгівлі країни загрожує падінням курсу національної грошової одиниці внаслідок нестачі іноземної валюти, і потребує її поповнення за рахунок іноземного інвестування та кредитування;

8. рівновага у відносинах людини і природи. Сучасний прогрес науки і техніки зумовлює залучення до виробничого процесу все нових і нових природних ресурсів. Однак більшість ресурсів нашої планети є невідновлюваними. Поклади корисних копалин поступово вичерпуються, ґрунти виснажуються через їх нераціональне використання, а атмосфера та гідросфера зазнають непоправних втрат через забруднення промисловими викидами та результатами життєдіяльності населення. Між тим сьогодні створені технології маловідходного та безвідходного перероблення сировини, глибокого очищення промислових викидів, використання відновлюваних джерел енергії. Справа лише за тим, щоб згадані технології стали запитаними не лише в розвинутих країнах.

Розглянуті вище завдання макроекономічного розвитку неоднакові за характером та значенням для неухильного прогресу економічної системи. Їх можна згрупувати за різними критеріями. Зокрема, завдання 1, 2, 6, 7 є більше економічними, а 3, 4, 5, 8 – більше соціальними.

Однак макроекономіку як науку, що схильна до моделювання економічних процесів, більше цікавлять кількісно вимірювані завдання. Виразивши, до прикладу, економічне зростання через показник темпу приросту реального валового внутрішнього продукту, можна побудувати модель факторів, які забезпечують це зростання. Тобто кількісно вимірювані завдання мають певний показник чи кілька таких показників, завдяки яким їх можна кількісно оцінити та використати при моделюуані економічних процесів. Саме такими виявляються здебільшого економічні завдання, тоді як соціальні дещо утруднені до кількісного виміру і, отже, називаються невімірюваними.