4. Періодизація історії господарського розвитку суспільства та історії економічної думки

Періодизація – встановлення певних хронологічних послідовних етапів в економічному розвитку суспільства; форма систематизації історичного знання. Вона не зводиться до простого, волюнтаристичного розмежування економічного процесу. Необхідна наукова періодизація, яка б відповідала на наступні питання:

1. Що представляє історико-економічний розвиток – єдиний безперервний або дискретний процес?

2. Який механізм причинно-наслідкових залежностей і кількісно-якісних змін, що визначає особливості окремих етапів?

3. Які галузі, сфери, фактори сприяли поступальному розвитку суспільства?

Керуючись цими положеннями, ще давньоримські вчені Лукреций Кар і Витрувій дали наукову періодизацію, маючи певні уявлення про прогресивний рух господарського життя. Витрувій, наприклад, визначав етапи: первісний стан людини, етап оволодіння нею вогнем як крок до осілості, етап переходу до будівництва житла, етап пом'якшення звичаїв під впливом праці, етап нагромадження знань, винаходів й удосконалення знарядь праці для виробництва необхідних благ. Ці ідеї лінійно-поступального підходу поступово збагачувалися ідеєю вдосконалення ремесел як джерела прогресу. У практичному плані ідею прогресивної ролі промисловості і її підтримку на певному (хліборобсько-мануфактурному) етапі історичного розвитку суспільства висунув німецький вчений-економіст Фр. Лист в 1841 р. у роботі «Національна система політекономії». В основу періодизації Лист поклав домінуючий тип господарської діяльності.

У модифікованому виді цю думку сприйняв К. Маркс, що заклав основи формаційного підходу до періодизації історії суспільства – ідея зміни суспільно-економічної формації в результаті розвитку протиріч між продуктивними силами й виробничими (економічними) відносинами. Згідно із цим підходом історія суспільства й економіки ділиться на ряд суспільно-економічних формацій і економік (первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне суспільства). Критеріями кожної з формації є особливості соціально-економічного ладу суспільства, що характеризується відносинами власності, класовими протиріччями.

Періодизація Маркса мала ряд переваг порівняно з попередниками: уперше суспільство розглядалося як динамічна система; пояснювався механізм переходу від одного способу виробництва до іншого, від однієї суспільно-економічної формації до іншої в результаті порушення відповідності виробничих сил.

Сучасники Маркса висунули свою схему періодизації, підкреслюючи, що розвиток визначається не способом виробництва, а способом обміну. Так, Б. Гильдебранд як критерій періодизації взяв розвиненість грошового обміну, виділяючи три стадії в історії господарства:

– натуральне (з найдавніших часів до XIII ст. н. е.), де відсутній грошовий обмін, а обмінюється продукт на продукт;

– грошове (XIII–XVIII ст. н. е.), що характеризується більш розвиненим рівнем обміну;

– кредитне (з XIX ст.), у якому обмін здійснюється переважно за допомогою кредитних грошей, безготівкових розрахунків.

Формаційний підхід до періодизації домінував у вітчизняній літературі до кінця 80-х років XX ст. На Заході найбільшого впливу набув цивілізаційний підхід до періодизації історії. Уперше його розробив шотландський філософ А. Фергюсон (1723–1816). Взявши за основу періодизації розвиток форм господарської діяльності й відносин власності, він виділив 3 етапи:

– дикість – розвиток мисливського господарства й відсутність приватної власності;

– варварство – розвиток скотарства й поява приватної власності;

– цивілізація – розвиток землеробства й приватної власності.

Ще в XVIII ст. починають формуватися різні теорії цивілізації, серед яких можна виділити 2 основні різновиди: теорії стадіального розвитку, що розглядають світові цивілізації (співтовариства в певному просторі–часі) з тривалими циклами розвитку; теорії локальних цивілізацій, що розглядають цивілізацію з більш короткими історичними циклами, що включають одну або кілька країн із загальною специфікою.

У рамках теорії локальних цивілізацій українські вчені Б. Ф. Заблоцький, М. Ф. Кокошко в основу періодизації історії України поклали комплексний критерій – державні й економічні перетворення. Вони вважають, що такий критерій періодизації є найбільш об'єктивним і дає можливість оцінити, якою була економіка України, якою могла бути, якою і чому вона є сьогодні. Відповідно до цього критерію економічна історія України ділиться на 3 періоди:

– економіка раннєфеодальної держави та Київської Русі;

– економіка періоду політичної й економічної залежності від інших держав;

– економіка незалежної України – період, що почався із другої половини 1991 р.

Кожний період ділиться на ряд етапів, які відображають зміни у відносинах власності на засоби виробництва, формі організації виробництва, розвитку продуктивних сил, структурі господарства [5, с. 83–85].

Стадіальні теорії вивчають цивілізацію як єдиний процес прогресивного розвитку людства, у яких виділяються певні стадії (етапи). Цей процес почався з розпаду первісного суспільства й переходу його частини в стан цивілізованості. Із часом у житті людства відбулися зміни в соціально-економічних відносинах, духовній і матеріальній культурі. Тому цивілізаційний підхід передбачає використання в якості критерій періодизації більш широку (ніж при формаційному підході) ознаку –сукупність матеріальних і духовних факторів. Найчастіше закордонна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон, Д. Белл і ін.) наголошують на технологічному способі виробництва, використовуючи як критерій ступінь індустріального розвитку суспільства, прогрес у техніці й технології виробництва. Виділяють три основні стадії в цивілізаційному процесі: доіндустріальна, індустріальна, постіндустріальна. Технологічний принцип як критерій періодизації дозволяє чітко визначити структуру світу за ступенем економічного розвитку й розробити програму подолання надмірного розриву в його рівнях. Применшення теорії постіндустріального суспільства дорого обходиться Україні, оскільки ринкові перетворення обмежилися лише реформуванням виробничих відносин (роздержавлення, приватизація), а науково-технічні перетворення залишилися осторонь, хоча без них неможливий розвиток країни. На рубежі XX–XXI ст. людство вступило в новий етап розвитку, що характеризується посиленням інтеграційних процесів, які переросли в глобалізацію. В України є великий природний, матеріальний, людський (у т.ч. науковий) потенціал, достатній, щоб із іншими народами стати творцями єдиної Світової цивілізації.

Цивілізаційний і формаційний підходи доповнюють один одний. Елементи формаційного підходу, принаймні, можна включити в цивілізаційний аналіз, тому що розвиток соціально-економічних відносин – важлива частина цивілізаційного процесу. Критично оцінюючи різні підходи до періодизації історії, можна зробити висновки:

– масштабність, суперечливість, багатогранність глобального історико-економічного розвитку суспільства істотно ускладнює його пізнання, зокрема, формування загальної теорії періодизації;

– більшість концепцій відображає лише окремі сторони дослідження, тому що використовують різні критерії періодизації;

– у цих умовах історики-економісти воліють користуватися загальноісторичною періодизацією: давня історія (приблизно 100 тис. років до н. е.–V ст. н. е.); середні віки (V–XV ст.); нові часи (XVI–поч. XX ст.) і новітні часи (з 1914 р. до наших днів).

Що стосується періодизації історії економічної думки, то можна відзначити, що в більшості підручників з історії економічної науки матеріал викладається в хронологічному порядку; організується його виклад згідно наукових шкіл і напрямків відповідно історичних епох. Однак при цьому використовуються свої, додаткові критерії (підходи) у періодизації:

а) раніше розглянутий формаційний підхід, за якого розвиток суспільних протиріч і класової боротьби відображається в економічній думці;

б) парадигмальний підхід – коли пануюча система поглядів, що вичерпала свій науковий і евристичний потенціал, заміняється іншою.

Існують і більш приватні критерії в періодизації економічної думки: підхід до визначення цінності в обміні (корисність або витрати); основний метод аналізу; поява великих мислителів і так далі, аж до «екзотичного»: засновники, песимісти, ліберали, дисиденти, гедоністи в економічній науці (Ш. Жід і Ш. Ріст).

З позицій історико-хронологічного підходу написані вітчизняні підручники за редакцією В. Д. Базилевича (в 2-х томах), Л. Я. Корнійчука; навчальні посібники за авторством В. М. Ковальчука, М. В. Лазоровича, М. І. Сарая, В. М. Лісовицького. Аналогічних позицій дотримуються й російські вчені, але всі вносять до періодизації щось своє. Так В. С. Автономов наголошує на самій логіці розвитку економічної науки, виділяючи чотири великих етапи: формування економічних знань (до другої половини XVIII ст.); виникнення економічної науки (до 1870 р.), затвердження науки (до 1940 р.), сучасний розвиток економічної науки. Я. С. Ядгаров виділяє три етапи: економічні вчення епохи дориночної економіки; економічні вчення нерегульованої ринкової економіки; економічні вчення регульованої (соціально орієнтованої) ринкової економіки.

Така «різноголосиця» у підходах до періодизації не погіршує розуміння еволюції економічної науки, а, навпаки, дозволяє найбільш повно відображати особливості економічних ідей у кожний конкретний період їхнього розвитку, спадкоємність економічних знань; формує розуміння динаміки економічної думки не як прямолінійного переходу від незнання до знання, а як хворобливого, інтелектуально-драматичного переосмислення минулої спадщини й зміни пануючих парадигм.

Інтегральний навчальний курс ІЕЕД також викладається в хронологічному порядку. Автори посібника дотримуються загальноісторичної періодизації, оскільки сам курс покликаний показати взаємозв'язок історії економіки й економічної думки, рубежі виникнення й змісту теоретичних концепцій у контексті історико-економічних умов. Інтеграція критеріїв періодизації історії економіки й економічної думки дозволяє зробити висновок: загальні періоди розвитку економічної думки відповідають циклічному розвитку, зміні цивілізацій, великим якісним змінам у духовній сфері, соціумі, економіці. У найбільш узагальненому виді періодизацію навчального курсу ІЕЕД можна представити наступною таблицею:

Таблиця 1.1 – Періодізація навчального курсу ІЕЕД

Еволюція соціально-економічних систем	Еволюція економічної думки
1. Доіндустріальна (аграрна) цивілізація: східно-рабовласницька й антична цивілізація; раннєфеодальна й предіндустріальна цивілізація	1. Пам'ятники економічної думки древнього Сходу, економічна думка Древньої Греції й Древнього Рима, економічна думка середньовіччя. Меркантилізм
2. Предіндустріальна цивілізація, промисловий переворот і ранній індустріальний період. Становлення індустріальної цивілізації	2. Класична школа політекономії й критичні напрямки в економічній науці: економічний романтизм, утопічний соціалізм, історична школа
3. Індустріальна цивілізація	3. Неокласичний напрямок, кейнсіанство, марксизм, неокласичний синтез, інституціоналізм
4. Перехід до постіндустріальної цивілізації (з 60-х рр. XX ст.)	4. Неолібералізм, нова класична економічна теорія, сучасний інституціоналізм, неомарксизм