Список літератури

1. Бродель Фернан. Материальная цивилизация, экономика и капитализм. Т. 3. Время мира. – М. : Прогресс, 1992.

2. Всемирная история экономической мысли. Т. 2. – М. : Мысль, 1988.

3. История экономики : учебник / ред. О. Д. Кузнецова, И. Н. Шапкин. – М. : ИНФРА-М, 2000. – Гл. 5.

4. Камерон Р. Краткая экономическая история мира. От палеолита до наших дней ; пер. с англ. – М.: РОССПЭН, 2001.

5. Лановик Б. Економічна історія України і світу / Б. Лановик, З. Матисякевич, Р. Матейко. – К., 2001. - Книга 1. – Ч. ІІІ. – Розд.2.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень : навч. посіб. – К. : Центр навч. літ-ри, 2009. – Гл.2, 3, 4, 5.

7. Мальтус Т. Опыт о законе народонаселения / Антология экономической классики: в 2-х т.: Пер. с англ. – М. : Эконов, 1993. – Т. 2.

8. Маркс К. Капитал. ТТ. І–ІІІ / Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-ое изд. ТТ. 23–25.

9. Миль Дж. С. Основы политэкономии и некоторые аспекты их приложения к социальной философии: в 3-х т. Пер. С англ.. – М. : Прогресс, 1980. – Т. 1.

10. Рикардо Д. Начала политэкономии и налогового обложения / Антология экономической классики: в 2-х т.: Пер. с англ. – М. : Эконов, 1993. – Т. 1.

11. Смит А. Исследование о природе и причинах багатства народов / Антология экономической классики: в 2-х т.: Пер. с англ. – М. : Эконов, 1993. – Т. 1.

Тема 7. Ринкове господарство країн западНої цивілізації в період монополістичноГо капіталізму (друга половина XIX – початок XX ст.)

1. Загальна характеристика розвитку господарств провідних країн західної Європи та США наприкінці XIX–початку ХХ ст.

2. Методологія маржиналізму та його основні школи. Американська та кембриджська школи маржиналізму.

3. Соціальний напрям у політичній економії як передумова появи інституціоналізму.

4. Інституціоналізм та його головні напрямки.

1. Загальна характеристика розвитку господарств провідних країн західної Європи та сша на прикінці XIX–початку хх ст.

Після завершення промислового перевороту розвинуті країни світу вступають в період індустріалізації, яка відбувається на основі науково-технічної революції. У виробництво масово впроваджуються численні наукові відкриття, що сприяє значному технічному прогресу. Винаходи і вдосконалення рахуються тисячами. Найбільше змінилася енергетична база виробництва, де парова енергія була замінена електричною. Після винаходу динамо-машини (В. Сіменс – Німеччина, 1867), генератора електричного струму (Т. Едісон – США, 1883 ), трансформатора для передачі електричного струму на відстань (Т. Едісон, 1891), електродвигуна почалася загальна електрифікація виробництва, транспорту, побуту. Були винайдені електрична плавильна піч (1877), електрична залізниця-трамвай (1879), електрична лампа (1886), електричне зварювання металів (1887) тощо.

У 1884 р. англієць Ч. Парсонс винайшов новий багатоступеневий паровий двигун-турбіну, що дозволило підвищити швидкість обертання в рази. У 1989 р. в США на р. Ніагара з'явилася перша ГЕС, на якій було встановлено гідравлічні турбіни. У 70-90-х роках з'являються двигуни внутрішнього згоряння, що працювали від енергії, здобутої при згорянні газів бензину (Н. Отто, 1877 р.) та нафти (Р. Дизель, 1892 р.). У 1885 р. німецькі винахідники Г. Даймлер і К. Бенц створили перший автомобіль. Двигун внутрішнього згоряння став широко використовуватися на транспорті, у військовій техніці, прискорив механізацію сільського господарства. Із 1903 р. розпочалося будівництво теплоходів, перші кроки робила авіація.

Новий поштовх у своєму розвитку отримала хімічна промисловість завдяки відкриттям синтетичних барвників, кислот, фарбувальних, лікарських, парфумерних та інших виробів. Значні технічні й технологічні новації, що сприяли підвищенню продуктивності праці, були здійснені в металургії. Так, у 1855 р. англійський інженер Т. Бессемер запропонував конверторний спосіб виробництва сталі, а у 1864 р. було збудовано першу піч, в якій одержували сталь із сталевих відходів і чавуну. Вона з часом отримала назву мартенівської, тому що збудував її французький металург П. Мартен за кресленням В. Сіменса.

Суттєві зміни сталися також у легкій, поліграфічній галузях промисловості, з'явилися нові засоби комунікації. Наприкінці ХIX ст. з'являються телефон, телеграф, радіо, кінематограф.

Такі вражаючі темпи технічного прогресу призвели до стрімкого підвищення продуктивності праці, початку масового виробництва товарів та суттєвих структурних зрушень в економіці. Провідними галузями стали виробництво електроенергії, хімічних речовин, металургія, машинобудування, транспорт; серед нових – сталеливарна, нафтодобувна і нафтопереробна, електротехнічна, алюмінієва, автомобільна промисловість. Структурні зрушення викликали істотне укрупнення виробництва та необхідність у великих капіталовкладеннях, що, в свою чергу, викликало зміни в організації та управлінні виробництвом. З'явилися перші акціонерні товариства, які залучали додаткові вільні капітали шляхом випуску акцій. Усі основні галузі економіки розвинутих країн охопив процес концентрації виробництва і централізації капіталу. Банківський капітал все тісніше зрощується з промисловим, і це призводить до появи фінансової олігархії та перетворенню капіталізму вільної конкуренції в монополістичний капіталізм.

Монополія (від грец. mono- один і poleo- продаю) – форма організації виробництва, що передбачає об'єднання підприємств, які виробляють продукцію певного виду, виникає на основі високого рівня концентрації виробництва та капіталу з метою встановлення контролю над ринком для обмеження конкуренції та отримання високих (монопольних) прибутків. Основними формами монополій є:

• картель – об'єднання декількох самостійних підприємств однієї галузі виробництва, які домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту, обмінюються патентами на нову техніку;

• синдикат – об'єднання самостійних підприємств, в якому розподіл замовлень на купівлю сировини і реалізацію продукції здійснюється через єдину збутову контору;

• трест – об'єднання підприємств однієї або кількох технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, учасники якого втрачають самостійність, підкоряючись єдиному контролю. Подальший розвиток трестів привів до появи холдингів – компаній, які зосереджують у своїх руках акції учасників цього об'єднання і здійснюють контроль за їхньою діяльністю;

• концерн – об'єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, банків, науково-дослідних та навчальних центрів тощо зі спільною власністю і єдиним фінансовим контролем під керівництвом ради директорів.

Значне зростання світової економіки наприкінці XIX ст. викликало бурний розвиток міжнародних економічних зв'язків, що призвело до початку формування світового господарства як цілісної системи, що об'єднує усі регіони землі. Світового характеру набула зовнішня торгівля, формувалися світовий кредитний та валютний ринки, почалася масова міграція трудових ресурсів.

Важливим фактором формування світового ринку було утворення колоніальних володінь. У 1914 р. територія колоній промислово розвинених держав становила 85 млн. кв. км. з населенням 560 млн осіб. Найбільшими колоніальними імперіями стали Велика Британія та Франція, їм істотно поступалися США та Німеччина. Колоніальний розподіл світу між невеликою кількістю держав співпав з процесом становлення індустріальної економічної системи в країнах Західної і Центральної Європи та Північної Америки.

Наприкінці XIX–початку ХХ ст. центр світового промислового розвитку переміщується з Європи в Північну Америку. США починають суттєво випереджати провідні до середини XIX ст. Англію, Францію та Німеччину спочатку за темпами економічного розвитку, а потім і за абсолютними показниками випуску промислової продукції, та починають відігравати головну роль у світовому господарстві. Так, якщо в 1860 р. частка Європи у виробництві світової продукції становила 75 %, а США – 23 %, то в 1913 р. відповідно 53 і 42 %.

Прискорений розвиток США пояснюється наступними факторами:

• забезпеченням громадянських та економічних свобод громадянам США після Громадянської війни, що створило ґрунт для вільного розвитку економічних відносин;

• наявністю вигідних природно – кліматичних умов: запасів корисних копалин, родючих земель, багатих лісних та водних ресурсів, сприятливих кліматичних умов;

• збільшенням загальної кількості населення, міграції кваліфікованої робочої сили. Якщо за XIX ст. населення Європи зросло трохи більш як удвічі, то США – у 14 разів;

• активним освоєнням досягнень другої НТР, якой сприяв бурний розвиток інженерії та активне впровадження у виробництво власних та Європейських винаходів;

• зовнішньою політикою держави, що заохочувала введення іноземних капіталів та захищала американську промисловість шляхом встановлення високих митних тарифів на ввезення готової продукції. У цей період розвитку в США відбуваються кардинальні зміни в техніко-технологічній базі виробництва, які торкнулися перш за все галузевої структури промисловості. На перше місце в структурі сукупного суспільного продукту виходить промисловість, особливо швидкими темпами розвивалися нові галузі важкої промисловості: нафтова, алюмінієва, гумова, електротехнічна, автомобільна, сталеплавильна.

Важливе значення для економічного розвитку США мало будівництво залізниць, довжина яких з 1870 по 1913 р. збільшилася у 8 разів. Будівництво залізниць сприяло освоєнню родючих земель західних штатів та розвитку виробництва у металургійній, металообробній та вугледобувній галузях промисловості.

Розвиток економіки супроводжувався концентрацією і монополізацією виробництва, появою акціонерних товариств. Найбільш поширеною формою монополії в США були трести. На початку ХХ ст. у США було близько 800 трестів, до яких входило понад 5 тис. підприємств із загальним капіталом у 7 млрд дол..

У цей же період часу прискорена індустріалізація вивела на перше місце в Європі та на друге у світі (після США) Німеччину. Цьому сприяла насамперед перемога Німеччини у франко-прусській війні 1870–1871 рр., після завершення якої відбулась консолідація німецької нації. Розвитку єдиного внутрішнього ринку країни сприяли також ліквідація політичної роздробленості, митних бар'єрів, формування єдиної грошово-фінансової системи та інші перетворення. Важливим фактором промислового підйому Німеччини була анексія промислово розвинутих провінцій Ельзасу та Лотарингії, багатих на залізну руду і вугілля, контрибуція в розмірі 5 млрд франків золотом.

Як і в США, промисловому піднесенню Німеччини сприяло те, що промисловий переворот та індустріалізація відбулися із запізненням у порівнянні з Англією та Францією, тому технічний рівень німецької промисловості був вищим, ніж у цих країнах. Наприкінці XIX–початку ХХ ст. за кількістю та якістю нових розробок науки і техніки Німеччина поступалась лише світовому лідеру – США.

Прискореними темпами розвивались важкі галузі промисловості – металургія та металообробка, важке машинобудування, залізничне машинобудування, електроенергетика, хімічна промисловість, автомобілебудування. Індустріалізація змінила структуру промисловості Німеччини, де домінуючою стала важка промисловість і повільними темпами розвивалася легка. ЇЇ відставання обумовлено недостатньою сировинною базою, високими цінами та низькою купівельною спроможністю населення, заробітна плата якого відставала від французьких та англійських робітників.

Процес монополізації економіки Німеччини відбувався переважно на основі картелів та синдикатів. Найбільш монополізованими були вугільна, хімічна, електротехнічна, суднобудівельна та військова галузі промисловості, а такі підприємства як Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат, хімічний «Фарбеніндустрі», електротехнічний «Сіменс» та деякі інші досягли небаченої економічної сили. Напередодні першої світової війни в Німеччині було близько 600 монополістичних об'єднань.

Зростання промислового виробництва Німеччини привело до зростання об'єму зовнішньої торгівлі за період з 1870 по 1913 рр. у три рази, при цьому більшу частку експорту складали готові товари. В той же час німецька економіка мала значну залежність від імпорту сировини та продовольчих товарів. Торговий баланс Німеччини напередодні війни був від'ємним, що пояснювалось саме перебільшенням вартості імпортованих сировини та продовольства над вартістю товарів експорту.

Німеччина, на відміну від Англії та Франції, не мала значної кількості колоній, що змушувало підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість продукції та покращувати її якість задля лідерства на світовому ринку товарів. Відсутність ринків сировини і збуту зумовили агресивність Німеччини.

В останній третині XIX ст. темпи промислового виробництва ще однієї європейської країни – Англії – почали значно знижуватися. Англія поступово почала втрачати іноземні ринки збуту, а її внутрішній ринок все більше захоплювали США та Німеччина, пропонуючи більш дешеві та якісніші товари. Частка країни у світовому виробництві знизилася з 32 % у 1870 р. до 18 % на початку ХХ ст.

Відставання англійської промисловості пояснювалось низкою причин, головною серед яких було поступове фізичне і моральне старіння виробничої бази британської промисловості. Промисловий переворот в Англії на 50 років випередив інші країни, що забезпечило Англії конкурентні переваги та світове лідерство в промисловості та торгівлі на значний період часу. Але наприкінці XIX ст. англійська промисловість потребувала значного технологічного оновлення. Розвиток англійської промисловості стримувала слабка енергозабезпеченість країни, недооцінка нею значення електричної енергії, повільний розвиток нових галузей виробництва. Наприклад, частка Англії у світовому виробництві електротехнічних виробів становила 13 %, а Німеччини – 32%; у 1913 р. в Англії було випущено 34 тис. автомобілів, а в США – майже півмільйона). Технічна модернізація англійської промисловості затримувалась здебільшого тому, що капіталовкладення англійських підприємців та банкірів прямували переважно у британські колонії з дешевою робочою силою та більш високими прибутками. Вивезення капіталу було обумовлено також зростаючими потребами в колоніальній сировині – нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ін.

Проте, в англійській промисловості, як і в США та Німеччині, поступово відбувалися структурні зміни, особливо в галузі важкої промисловості, міжнародній торгівлі, кредитно-банківській сфері. Монополізація в банківській сфері значно випереджала монополізацію промисловості, зробивши англійські банки найкрупнішими кредиторами світу, а Лондон – головним фінансовим центром.

На протязі майже всього XIX ст. Франція займала друге місце у світі за рівнем розвитку промисловості, поступаючись лише Англії, але наприкінці XIX ст. вона опинилася на четвертому місці. Темпи розвитку економіки Франції були значно нижчими, ніж в Німеччини та Англії. Якщо за період 1870–1913 рр. зростання сукупного об'єму промислової продукції в США зросло в 13 разів, в Німеччині в 7 разів, то у Франції тільки у 3 рази. Відсталою у порівнянні з цими країнами була і структура французької економіки. Скорочувалися потужності металургії, вугільної та інших галузей промисловості. Роздробленість (парцелярність) та низький технічний рівень сільського господарства зумовили нерозвиненість внутрішнього ринку, зменшували ринок робочої сили.

Головними причинами такого відставання були:

• економічний збиток, заданий поразкою у франко-прусській війні, який оцінювався у 16 млрд. франків. Мирний договір 1871р. зобов'язував Францію сплатити Німеччині 5 млрд. франків контрибуції і віддати як гарантію виплати найбільш економічно розвинену частку своєї території – провінції Ельзас та Лотарингію;

• застаріла технічна база промисловості, створена ще у 50–60 рр. XIX ст., для модернізації якої потрібні були значні капіталовкладення. Тим часом французькі капітали експортувалися переважно у колонії і становили 30 % світових інвестицій. Вивезення капіталів давало величезні прибутки, але й суттєво гальмувало економічний розвиток Франції, оскільки високі прибутки отримувалися від виготовленої на застарілій техніці продукції невисокої якості;

• відстале сільське господарство Франції не витримувало конкуренції американського зерна та інших продуктів.

Основними товарами, які Франція могла запропонувати на світовому ринку, були дорогі тканини, парфуми, косметика, одяг, ювелірні прикраси та інші предмети розкоші.