3. Світова економічна криза 1929–1933 рр.

До кінця 20-х років економічна система провідних капіталістичних країн досягла високого рівня складності. Механізми ринкової саморегуляції (так звана «невидима рука») перестали працювати. Для забезпечення стійкого економічного та соціального розвитку потрібне було втручання держави. Надшвидкі темпи розвитку та глибинні економічні диспропорції призвели до «перегріву економіки» США. 29 жовтня 1929 року у «чорний понеділок» стався крах Нью-Йоркської фондової біржі, що поклало початок найжорстокішій економічній світовій кризі надвиробництва.

Серед основних причин світової економічної кризи у провідних капіталістичних країнах світу потрібно визначити такі:

– активна мілітаризація економіки порушила процеси перерозподілу капіталу між галузями промисловості;

– у зв'язку з втратами трудових ресурсів серйозно постала проблема перекваліфікації робітників;

– монополізація виробництва зумовлювала нестабільну цінову ситуацію на внутрішніх ринках;

– анархія в управлінні економікою призвела до перевиробництва окремих товарів, особливо сільськогосподарської продукції в США та Англії.

Ці та причини іншого характеру призвели до різкого зменшення світового промислового виробництва на 30 %, сільськогосподарського – на ¹/₃, світової торгівлі – на ¹/₃. Країни в економічному розвитку були відкинуті на рівень початку XX ст. Високі ціни при різкому спаді виробництва знижували платоспроможність населення. Криза охопила як розвинені, так і відстаючі країни. Звичайним шляхом вийти з кризи для багатьох країн було неможливо, тому уряди вдавалися до різноманітних програм, зокрема: застосування ножиць цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, жорсткої конкуренції, торговельних війн; відміни золотих стандартів, валютних війн.

Економічна криза в Англії свого найвищого розвитку досягла весною 1933 року. Обсяги виробництва зменшилися на 23 % від рівня 1929 року. Негативним явищем стало зменшення виробництва в базових галузях економіки. Безробіття досягло 33 %. Такий стан економіки змусив уряд вжити ряд невідкладних заходів із метою подолання кризи. Єдиною важливою його функцією вважалося забезпечення сприятливих фінансових умов, ліквідація дисбалансу бюджету, торгівлі та кредиту.

По-перше, у березні 1931 року банкір Дж. Мей очолив спеціальну комісію з «національної економії». Розроблена комісією програма передбачала подолання дефіциту державного бюджету в 120 млн ф. ст. Коаліційний уряд Макдональда змушений був приступити до реалізації непопулярних економічних заходів. У листопаді 1931 року було ухвалено Закон «Про перевірку злиденності», який забороняв виплату допомоги у зв'язку з безробіттям особам, які перебували на утриманні своєї сім'ї.

По-друге, наступним заходом уряду була відміна золотого стандарту фунта стерлінгів та проведення 30 % девальвації грошової одиниці. З метою зміцнення англійської валюти було створено стерлінговий блок, до якого увійшли Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Греція, Португалія, країни Азії – Таїланд, Іран та Єгипет, а також: Латинської Америки – Аргентина, Бразилія та Колумбія, валютні резерви яких зберігалися у Лондоні. Таким чином, фунт обслуговував 40–50 % світового товарообороту.

По-третє, в 1931 р. було ухвалено Вестмінстерський статут, що надавав певні політичні права домініонам його прийняття власних та дії англійських законів.

По-четверте, важливим заходом було впровадження протекціонізму. На Оттавській конференції у серпні 1932 року між Англією та домініонами було укладено угоду про безмитне ввезення 80 % товарів із країн імперії, а 20 % товарів з інших країн обкладалися незначними податками. Таким чином, внутрішній ринок Англії став захищеним від конкуренції товарів інших країн, що не входили до стерлінгового блоку.

Незважаючи на активні заходи уряду та часткове промислове піднесення, з 1932 року країна ще довгий час перебувала у стані стагнації.

Економічна криза у Франції продовжувалася з осені 1930 до 1935 року включно. Падіння виробництва було не різким, а досить затяжним. Спади спостерігалися у 1932 та 1935 рр. Так, порівняно з 1913 роком у 1932 році обсяги промислового виробництва скоротилися на 4 %, таке саме скорочення відбулося у 1935 році порівняно з 1930 роком. У найважчому стані перебували: текстильна, автомобілебудівна промисловість, кольорова металургія, виробництво цинку та алюмінію. Франція втратила свої позиції у зовнішній торгівлі, що зменшилася удвічі. Експорт та імпорт зменшилися на 65 % від рівня 1930 року. Вкладники банків втратили не менше З млрд франків. Відбувалося розорення дрібного селянства. Урядова програма подолання кризи (дирижизм) ґрунтувалася на теорії Дж. Кейнса. Підприємствам надавалися державні замовлення, кредити, податкові та митні пільги. Селянам надавалися премії за скорочення посівних площ. Була розроблена соціальна програма допомоги безробітним. Отже, економічний розвиток Франції у 20–30 рр. був надзвичайно нерівномірним, мав циклічний характер.

Найбільше від економічної кризи постраждала економіка Німеччини, яка повністю залежала від іноземного кредитування. Обсяги промислового виробництва зменшилися на 58 %. Зупинилося виробництво в цілих економічних районах. Армія безробітних у 1933 році досягла 9 млн осіб. У 2,5 рази зменшилися обороти зовнішньої торгівлі. Спроби уряду Г. Брюнінга (з весни 1930 р.) через ліквідацію системи соціального страхування, підвищення прямих та непрямих податків, зниження заробітної плати на 10–15 % реальних результатів для стабілізації не принесли. Щоб запобігти економічному крахові, держава скуповує акції концернів і банків, відмовляється від політики економічного регулювання.

Союзники, занепокоєні катастрофічним становищем Німеччини в 1930 р., запропонували план Юнга. Він передбачав:

– припинення окупації Рейнської області;

– сума репарацій зменшувалася з 132 до 113,9 млрд марок, з терміном сплати 59 років;

– відміну контролю над економікою Німеччини;

– скорочувалися натуральні поставки.

Економічне та соціальне становище Німеччини погіршувалося. Тому у червні 1932 року на конференції в Лозанні було зменшено всі платежі до З млрд марок та визначено термін їхньої виплати на 15 років, але Німеччина взагалі відмовилася сплачувати будь-якої платежі.

З 30 січня до 24 березня 1933 року до влади приходить фашистський режим Гітлера.

Головним змістом економічної політики фашизму став мілітаризм. Регулювання господарської діяльності державою проводиться з позиції сили:

– у червні 1933 р. створено Генеральну раду німецького господарства (у складі 12 монополістів та представників уряду);

– у вересні 1933 р. ухвалено закон про продовольчий стан, який встановлює контроль за сільським господарством;

– у 1934 р. створено Організацію промислового господарства та окружні економічні палати;

– з 1933 р. на основі законів про примусове картелювання та про органічну побудову німецького господарства розпочинається процес примусового картелювання підприємств, а об'єднання груп підприємств здійснюється за галузевою та територіальною ознаками;

– у 1935 р. було ухвалено закон про оборону імперії та впроваджено загальну військову повинність;

– у вересні 1936 року було затверджено чотирирічний план мобілізації ресурсів з підготовки до війни;

– у 1938 р. упроваджено загальну трудову повинність.

Прискореними темпами велася мілітаризація економіки. До 1937 р. почали працювати 300 військових заводів. Військове виробництво та витрати на озброєння у 1932–1938 рр. збільшилися у 10 разів. Державні замовлення стали джерелом збагачення великих монополій.

Мілітаризація зумовила вихід із кризи та значне зростання виробництва.

У США 23 жовтня 1929 року («чорний понеділок») стався крах Нью-Йоркської фондової біржі, що поклало початок найжорстокішій економічній світовій кризі надвиробництва. Наслідки кризи стали надзвичайно руйнівними:

– відбулося падіння вартості цінних паперів;

– паралізована кредитна система;

– банки припинили всі операції;

– скоротився національний дохід;

– зросло безробіття;

– скоротилося промислове виробництво на 46 %;

– сільськогосподарське виробництво зменшилося на 58 %;

– реальною стала проблема житла.

Заходи президента Г. Гувера, які ґрунтувалися на принципах «твердого індивідуалізму», успіху не мали.

Під впливом розвитку масових соціальних рухів у 1932 р. до влади приходить демократична партія на чолі з Ф. Д. Рузвельтом.

« Новий курс » Ф. Рузвельта – економічна програма, що передбачала серію ліберальних реформ, спрямованих на вихід з економічної кризи. Теоретичною основою програми стали погляди англійського економіста Дж. М. Кейнса про державне регулювання економіки для безперебійної роботи ринкового механізму. Економічна програма почала реалізовуватися з 1933 р. і передбачала заходи в кількох напрямах:

а) створення відповідної інституційної основи для здійснення економічних реформ (прийняті Закон «Про національну адміністрацію відбудови промисловості», Закон «Про банківську діяльність Гласса-Стігла»; Закон «Про допомогу фермерам»; Закон «Про соціальне страхування», Закон Вагнера та інші);

б) стабілізацію банківсько-кредитної системи – 6 березня 1933 р. в умовах введеного надзвичайного стану було прийнято Банківський закон. Усі ці заходи давали можливість створити механізм інфляційного розвитку американської економіки, що відкривало шлях для реформування в інших галузях економіки;

в) стабілізацію промислового виробництва – 16 червня 1933 р. було прийнято Закон «Про національну адміністрацію відбудови промисловості» на чолі з генералом X. Джонсоном. Регулювалися обсяги виробництва продукції, ціни, умови кредиту, поділ ринків збуту; установлювалися фіксовані мінімальні і максимальні межі заробітної плати, тривалість робочого дня (8 год.). Надавалося право на укладення колективних договорів, створення профспілок тощо. Упродовж здійснення економічного експерименту у промисловості індекс виробництва збільшилося на 10 %. 4 червня 1935 р. кодекси, які фіксували рівень виробництва та цін, були відмінені;

г) стабілізацію сільськогосподарського виробництва – 12 травня 1933 р. набрав чинності «Білль про допомогу фермерам» та Закон «Про регулювання сільського господарства». Основними заходами регулювання були скорочення посівних площ та знищення виробленої продукції. Було створено механізм рефінансування боргів фермерів.

д) організацію суспільних робіт – у квітні 1933 р. було створено Федеральну адміністрацію з надання надзвичайної допомоги безробітним та організації суспільних робіт на чолі з Г. Гопкінсом.

є) З серпня 1935 р. Законом «Про соціальне страхування» передбачалося страхування двох типів – з безробіття та по старості з отриманням субсидій громадянами з 65-річного віку. У липні 1935 р. прийнято Закон Вагнера, що передбачав право робітників на створення профспілок, укладення колективних договорів.

Раптова економічна криза 1937 р. завадила повному відновленню економіки США. Разом з тим реформи «нового курсу» мали важливе значення для розвитку як американського, так і світового господарства.