2. Предмет навчальної дисципліни

Справжня наука повинна мати такі сутнісні ознаки наукового знання: об'єкт і предмет дослідження; джерела й методи пізнання; своя мова; представлені певні наукові поняття й категорії, найважливіші функції, які вона виконує і які визначають її необхідність; ідеї, теорії, школи. Всіма цими ознаками володіє ІЕЕД. Об'єктом ІЕЕД, як і всіх інших економічних наук, є економіка в цілому, що є несучою конструкцією суспільства. Головним критерієм, за яким визначається статус тієї або іншої економічної науки як самостійної дисципліни, є виділення й обґрунтування її предмета – певної сторони, грані, зрізу економіки. Із приводу предмета ІЕЕД можна сказати, що він, з одного боку, визначений, обґрунтований, розкритий, з іншого – відсутня єдність поглядів у його позначенні. Поясненням цього є наступні положення:

– ІЕЕД – міждисциплінарна наука, що перебуває на стику історії й економіки, і тому не може бути чіткої окресленості предмета дослідження, неминучі «забігання» в історичну або економічну сторону;

– учені переслідують різні цілі дослідження, обумовлені як особистою пристрастю вченого, так і ступенем затребуваності суспільства й правлячої еліти, і тому акцентують увагу на різних сторонах предмета;

– учені користуються різною методологією – сукупностю світоглядних позицій, що визначають свої підходи, принципи, методи, способи дослідження.

У літературі предмет ІЕЕД як цільної навчальної дисципліни дається у вузькому й розширеному трактуванні. Так, А. І. Сурин визначає предмет ІЕЕД як історію становлення й розвитку суспільного виробництва, а також історичного процесу виникнення, розвитку, боротьби й зміни економічних концепцій на певних етапах розвитку людства [10, с. 5]. Автори В. М. Ковальчук і ін. у визначенні предмета роблять акценти на взаємозв'язку історії економіки й економічній думці й місці України в цьому процесі: ІЕЕД «вивчає господарську діяльність людства в історичному розвитку і її наукове відображення в економічних поглядах і вченнях починаючи з первісного суспільства до сучасності; основні явища й процеси матеріального виробництва; діяльність економічних організацій і установ, економічну політику провідних держав світу та України, досліджує загальні закономірності економічного життя, а також її особливості в окремих країнах» [7, с. 13].

Між предметом і науковим методом існують глибокі взаємозв'язки. Метод (від лат. шлях до чого-небудь) – шлях пізнання, спосіб і інструмент дослідження, наукова й пізнавальна цінність якого має здатність збагачувати науку новими знаннями. У науковій літературі розрізняють метод у широкому сенсі як складну конструкцію, як сукупність підходів, інструментів дослідження й метод у вузькому сенсі як конкретний прийом, спосіб наукового аналізу (індукції, дедукції). Системність предмета вимагає й системного методу, тому що складна економічна освіта не може бути досліджена за допомогою одного-двох методів. Оскільки предмет ІЕЕД – комплексне утворення, що вміщає в собі дві самостійні наукові дисципліни, то й принципи, підходи, методи аналізу носять поряд з філософським і загальнонауковими ще й специфічний характер – з урахуванням особливостей як економічної історії, так і історії економічної думки.

Методологічні положення сучасної філософії пов'язані з новим баченням картини світу. На відміну від класичної картини з її чіткою детермінацією (причинно-наслідковими залежностями), упорядкованістю, лінійністю в розвитку приходить розуміння того, що:

а) у світі панує не порядок, а хаос; пануючих лінейнологічних процесів не існує, це лише обмежені варіанти розгалужених процесів;

б) зміна в системах здійснюється на основі законів імовірності; чітко простежується нова форма детермінації – статистична закономірність;

в) випадкові зміни в системі можуть сформувати глобальні наслідки;

г) майбутнє в кожний момент часу не однозначно й може розвиватися за одним з декількох імовірних сценаріїв.

Збагатившись новим філософським підходом у вивченні економічної історії, нам доцільно частіше задаватися питанням: «Що було б, якщо трапиться не те, а інше?» В історії для кращого з'ясування можливих альтернативних шляхів розвитку, виявлення невикористаних можливостей, плюсів і мінусів реального процесу, такі питання доцільно задавати. Цей підхід – формування контрфактичних моделей економічного розвитку – запропонував американський учений Р. Фогель.

Наступною фундаментальною складовою методу ІЕЕД є методологічні установки загальної економічної теорії, які дають теоретичну базу для розуміння історії економіки, дозволяючи перейти від загальної описовості господарських систем до глибокого історико-економічного аналізу, усвідомлення логіки господарського процесу. Це стосується й історії економічної думки. Досягнення науки дозволяють із погляду сучасного економічного знання дати наукову ретроспективну оцінку економічних теорій, шкіл, напрямків, їх сильних й слабких сторін, причин змін економічних парадигм у ході виникнення й розвитку економічної науки.

До структури методу ІЕЕД входять також загальнонаукові методи: індукції, дедукції, наукової абстракції, функціонального, системного, статистичного, математичного моделювання й ін.

До специфічних методів історії економіки, які в більшості випадків є модифікацією загальнонаукових методів, можна віднести: збір, класифікацію, інтерпретацію й аналіз фактів; історичні, системні, історико-порівняльний методи; методи соціальної психології й інші.

Необхідно відзначити, що своєму народженню історія економіки зобов'язана в першу чергу розробці й обґрунтуванню в економічних дослідженнях історичного методу – німецькій економічній школі. Історичний метод пропонує розглядати економічні явища і процеси у хронологічному порядку. Суть його обґрунтував В. Рошер у книзі «Нарис політекономії з погляду історичного методу» (1843 ). Основні положення методу за В. Рошером:

– показувати, як і про що думали народи з економічних питаннь, чого вони бажали й чого вони домоглися в економічній сфері;

– не обмежуватися спостереженням лише сучасних економічних відносин, тому що нація є не тільки масою індивідів;

– досліджувати й порівнювати економічні явища й процеси у всіх народів;

– не лаяти й не хвалити економічні установи – з них лише нечислені є корисними для всіх народів однаково;

– прагнути з'ясувати, яким чином доцільне перетворюється в безглузде, а благодіяння обертаються нещастями.

До сутнісних ознак науки як самостійної дисципліни відносять виявлення закономірностей. Так в історії економіки виявлений ряд емпірично встановлених закономірностей, що характеризують типологію економік. Приведемо деякі:

– на формування того або іншого типу економіки впливає природньо-географічне середовище, менталітет народу (напрям думок і дій), геополітика (відносини із сусідніми народами);

– хоча командна (центральноуправляюча) економіка здатна на прорив на окремих напрямках економічного розвитку, однак у змаганні економічних систем на тривалих дистанціях поєднання саморегульованого ринку з державним регулюванням економіки виявилося більше ефективним;

– у будь-яких типах економіки за всіх часів військова техніка розвивалася більше високими темпами, ніж цивільна;

– у результаті соціальних катастроф, – програних воєн, революцій, глибоких криз, економіка тієї або іншої країни перебудовується;

– прогнозування економічних ситуацій – рідкий дарунок, лише деякі рішення досвідчених керівників попадали в точку. Запорукою такого провидіння, передбачення, крім інтуїції, повинна бути єдність теорії, історії, практики.

ІЕЕД у теоретико-методологічному плані можна представити як суперечливу єдність двох сторін – економічної реальності і її відбиття в економічній науці в ході поступального розвитку суспільства. У зв'язку із цим історія економічної думки, закономірності її руху в економічній літературі представлені рядом моделей:

– кумулятивна модель фр. ученого П. Дюгема: розвиток науки як поступовий, послідовний процес нагромадження наукових досягнень, продовження й розвиток ідей попередників;

– фальсифікаційна модель англ. філософа К. Поппера: розвиток науки як безперервний процес висування гіпотез і їхнього спростування в процесі емпіричних перевірок;

– модель «наукових революцій» амер. історика, філософа Т. Куна, відповідно до якої розвиток науки здійснюється шляхом зміни періодів «нормальної науки» науковими революціями, які заміняють одну парадигму іншою;

– модель конкуруючих програм досліджень англ. математика, філософа І. Лакотоса: розвиток науки в кожний певний період визначається існуванням і конкурентною боротьбою декількох науково-дослідних програм, кожна з яких включає: а) «жорстке ядро» – концептуально певні теоретичні й методологічні принципи, які вважаються несуперечливими в межах цієї дослідницької парадигми; б) «захисний пояс» – теоретичні положення, які беруть на себе основний удар перевірок, постійно розвиваються, удосконалюються й обновляються під впливом наукової критики.

Таким чином, закономірністю розвитку економічної думки є те, що вона перебуває в постійному, вічному оновленні від однієї теорії до іншої і перебуває в тісному взаємозв'язку з економічною реальністю. Сучасна методологія відмовилася від одномірного розуміння історії економічної думки й пошуку єдино правильної, універсальної економічної теорії; визнається різноспрямованість векторів економічних досліджень, одночасність співіснування прихильників і опонентів тих або інших теорій, розмаїтість і багатоваріантність підходів, способів і прийомів наукового аналізу. Так ряд учених тяжіють до абсолютистського підходу, вважаючи, що минулі теорії – ряд помилок попередників, виправлених в останній теорії. Інші (релятивісти) – розглядають теорії як відносно правдиве відбиття минулих економічних реальностей, тому не коректно їх вважати гіршими. При обставинах, що змінилися, деякі минулі теорії можуть краще пояснювати економічну реальність і пропонувати кращі шляхи рішення, чим сьогоднішні.

Своєрідність предмета історії економічної думки (процес виникнення, боротьби й зміни економічних ідей і концепції) формує й специфічні методи пізнання.

1. Історико-генетичний метод аналізу дозволяє виявити історичні умови виникнення економічних концепцій, їх спадкоємність, загальні закономірності в змісті й пізнавальних пріоритетах економічної теорії, що дає можливість поєднувати їх у ті або інші напрямки економічної думки, дозволяє розкрити взаємозв'язок теорій з політикою й господарською практикою. Аналізуючи концепцію, необхідно представити реалії часу, у якому вона виникла, рівень розвитку сучасної їй економіки й наукової думки. Не можна підходити до спадщині минулого з мірками сьогоднішнього дня, оцінювати його значення з позицій нинішнього рівня розвитку економіки.

2. Метод зіставлення й порівняльного аналізу (компаративний метод) пов'язаний із зіставленням економічних теорій, їхніх методологічних основ і трактувань ними найважливіших категорій. Це дозволяє побачити досягнення тієї або іншої теорії або її специфічність. Дослідники історії економічної думки порівнюють практичні рекомендації, що також містяться в різних концепціях, і їхнє використання в економічній політиці держави.

3. Логічний метод полягає у фіксації розвитку внутрішньої логіки економічних теорій, системи категорій, проблемної побудови аналізу (теорії фірми, державного регулювання економіки, економічного росту й т.д.). Така побудова аналізу дає можливість представити історію економічної думки як об'єктивно обумовлену історію постановки й рішення теоретичних і практичних проблем.

4. Мотиваційний (класовий) метод припускає визначення того, інтересам яких класів, груп відповідає та або інша концепція. Нейтральної економічної теорії не буває, оскільки головнолю її складової є сама «політика», що є концентрованим вираженням інтересів пануючої еліти. Такий підхід активно використовував К. Маркс, вважаючи свою теорію каменем, кинутим в обличчя буржуазії. Завдання – не умовчувати, не затушовувати протиріччя, а знаходити теоретичні й практичні рішення на шляхах суспільного прогресу.

5. Метод економіко-математичного моделювання використовується для аналізу робіт, написаних вербальним способом, його активно застосовує М. Блауг у своєму підручнику. Так «невидима рука» А. Сміта знаходить свою інтерпретацію в дії ринкового механізму саморегулювання (попит, ціна, пропозиція, конкуренція).

6. Еклектичний метод – спроби синтезу різних теорій, їхнього несуперечливого тлумачення (наприклад, теорія ціни А. Маршалла або «Великий неокласичний синтез» П. Самуельсона).

7. Монографічний метод аналізу пов'язаний з описом поглядів ученого або його окремої роботи. Суть методу – у досягненні максимальної автентичності, вірогідності у викладі ідей автора.

8. Територіальний метод – припускає дослідження економічної думки в окремих країнах, регіонах (наприклад, економічна думка древнього Сходу, Чиказька школа монетаризму ).

9. Системний підхід до аналізу: викладаючи історію економічної думки, автори використовують багато методів, створюючи по можливості системне бачення формування й розвитку економічної думки (наприклад, угруповання теорій по школах і напрямкам).

Що стосується науково-організаційного оформлення історико-економічних досліджень, виражених у ряді понять, то можна назвати ті, що найчастіше зустрічаються:

1. економічна думка – «сукупність всіх поглядів і бажань по економічних питаннях, які присутні в суспільній свідомості в певний час і в певному місці» (Й. Шумпетер);

2. школа економічної думки – група вчених, об'єднаних загальними теоретичними представленнями й методологією дослідження;

3. напрямок економічної думки – найбільш масштабне, тривале й еволюціонуюче утворення в історії економічної думки, яке охоплює сукупність поглядів і допускає достатню свободу в трактуванні окремих положень, але мають деякі загальні принципові положення.

Належність великих вчених-економістів до тієї або іншої школи – річ досить умовна, оскільки кожний відрізняється оригінальним світоглядом (наприклад, українського вченого зі світовим ім'ям М. Туган-Барановського не зараховують ні до однієї зі шкіл, тому що він працював в «різних жанрах»). Тому для зручності аналізу вчених поєднують у досить формальні союзи й суспільства.