Приклад розв’язування задачі:

Учням було запропоновано завчати два оповідання, рівні за обсягом та ступенем складності. Перше зачитувалося після попередження, що перевірка відбудеться наступного дня, друге слід було запам’ятати надовго. Однак в обох випадках ефективність запам’ятовування перевірили через два тижні.

Запитання: Яке оповідання учні запам’ятають краще? Чому?

Очевидно, йдеться про такий процес пам’яті, як запам’ятовування, а судячи з інструкцій, які отримали учні, в обох випадках мало місце довільне запам’ятовування, тобто таке, що підпорядковане свідомо поставленій меті [3, 109]. Протее зміст такої мети був різним, що, напевно, і зумовило рівень ефективності запам’ятовування.

Відомо, що довільне запам’ятовування залежить від багатьох чинників: раціональних прийомів запам’ятовування (виокремлення смислових одиниць, знаходження зв’язків між ними, їх систематизація на основі асоціацій); способів повторення (частковий, цілісний, комбінований); характеру мнемічної спрямованості на запам’ятовування. Така спрямованість справляє безпосередній вплив на характер запам’ятовування, його способи, результат [3].

Можна стверджувати, що в умовах задачі йдеться про залежність довільного запам’ятовування від змісту мнемічної спрямованості.

Дослідник психології пам’яті О.О.Смирнов [4] визначає різні типи мнемічної спрямованості: на ту чи іншу повноту запам’ятовування, певну чіткість запам’ятовування, послідовність подачі матеріалу, міцність запам’ятовування, час відтворення. Умовами задачі передбачено відмінності у мнемічній спрямованості на час відтворення: перше оповідання треба було відтворити на наступний після запам’ятовування день, друге – в невизначеному майбутньому. Такі відмінності не могли не спричинити різну продуктивність запам’ятовування.

Спрямованість «завчити оповідання надовго» забезпечила, напевно, тривале зберігання матеріалу в пам’яті, тоді як спрямованість «на наступний день» - нетривале. Тому можна дійти висновку, що перше оповідання учні завчать гірше, ніж друге.

Вплив мнемічної спрямованості на продуктивність запам’ятовування став можливим унаслідок соціогенетичного і онтогенетичного розвитку пам’яті. В ході цього людини оволодіває своєю пам’яттю, вчиться керувати нею, завдяки чому та стає, за термінологією Л.С.Виготського, вищим психічним процесом. Обговорюючи результати досліджень О.М. Леонтьєва [2], він писав: «Розвиток людської пам’яті в історичному процесі відбувається, головним чином, шляхом опосередкованого запам’ятовування, тобто людина виробляла нові прийоми, за допомогою яких могла підкорити пам'ять своїй меті, контролювати хід запам’ятовування, робити його дедалі більш вольовим, робити його відображенням дедалі специфічніших особливостей людської свідомості» [1, 391-392; 5, 160].

Наслідком такого розвитку стала здатність людини спочатку усвідомлено, а потім ще й у вигляді навички здійснювати контроль за процесом запам’ятовування й зберігання матеріалу в пам’яті шляхом довільної зміну змісту мнемічної спрямованості.

Залежність довільного запам’ятовування від мнемічної спрямованості слід мати на увазі під час організації навчальної діяльності школярів чи студентів, тобто вчитель, викладач повинні формувати таку спрямованість, яка б відповідала цілям навчання. Неприпустимо мотивувати необхідність запам’ятати матеріал формою контролю його засвоєння (оцінкою, контрольною роботою, екзаменом тощо). У цьому разі матеріал зберігатиметься в пам’яті доти, доки він буде потрібним для пред’явлення, після цього почнуть діяти інтенсивні механізми забування.