Зміст

Тема 1. Диференціальна психологія як психологічна

дисципліна 5

Тема 2. Теоретичні обґрунтування природи індивідуальних

розходжень 19

Тема 3. Індивідуальні розходження, пов'язані з особливостями

психічних процесів, здатностей pi інтелекту 33

Тема 4. Індивідуальні розходження, зв'язані зі стильовими

особливостями 48

Тема 5. Індивідуальні розходження, пов'язані з функціональною асиметрією 57

Тема 6. Індивідуальна специфіка функціонування захисних механізмів і стилів реагування в складних життєвих ситуаціях 67

Тема 7. Групові розходження по этнокультурному факторі 76

Тема 8. Психічні розходження, пов'язані з половою (гендерної) приналежністю 95

Тема 9. Індивідуальні розходження, пов'язані з віковим статусом 112

Тема 10. Типові розходження 126

Практикум по дисципліні 142

Завдання для самоперевірки знань 200

Список рекомендується литературы, що, 213

Додатка 216

«Диференціальна психологія не Є лише одним з вимірів особливого (у людині). Предметом її дослідження служить сама цілісна Індивідуальність як існуюча емпірична реальність».

В. Штерн

«Люди схожі, тому що всім нам дісталася одна людська ситуація з її Екзистенціальними дихотоміями; люди унікальні, тому що кожний по-своєму розв'язує свою людську проблему. Сама нескінченна розмаїтість особистостей характерно для людського існування».

Э. Фромм

ТЕМА 1. ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ДИСЦИПЛІНА

1. Предмет і завдання диффер енциальной психології.

2. Історія диференціальної психології.

3. Методи диференціальної психології.

1. Предмет і завдання Диференціальної психології

Диференціальна психологія — (від лат. differentia — розходження) — це розділ психології, що вивчає психологічні розходження як між індивідами, так і між групами людей, об'єднаних по якій-небудь ознаці, а також причини й наслідки цих розходжень.

Предметом диференціальної психології (ДП) є закономірності виникнення й прояву, індивідуальних, групових, типологічних розходжень. По визначенню засновника диференціальної психології В. Штерна - це наука про істотні розходження в Психічних властивостях і функціях.

ДП має трехсоставную структуру, у яку входять області індивідуальних, групових і типологічних розходжень (мал. 1).

Диференціальна психологія

Область

групових разли -чип

(групи по половому, соціальному, расово-етнічному,

віковому й т.д. ознакам)

Область

типових разли -

чий

(типології темпераменту, характеру, акцентуацій

характеру, особистості й ін.)

Область

індивідуальних

розходжень

(особливості нервової системи, пізнавальних психічних процесів, інтелекту, мотивації й т.д.)

Рис. 1. Структура диференціальної психології

Завдання диференціальної психології:

1. Вивчення джерел варіабельності вимірюваних ознак. Із цим завданням Д П найбільше тісно зв'язана область індивідуальних розходжень.

2. Аналіз групового розподілу ознак. Дане завдання перетинається з таким розділом ДП, як область групових разли­ чий. У рамках даного завдання вивчаються психологічні особливий­ ности груп, об'єднаних по якій-небудь ознаці — половому, віковому, расово-етнічному й ін.

3. Вивчення особливостей утворення типів у різних ти­ пологиях. Із зазначеним завданням зв'язана область ДП, що вивчає типові розходження (тип — симптомокомплекс, стійке сочета­ ние певних ознак) на підставі аналізу окремих ти­ пологий (більш докладно — див. тема 8). Як приклад тут можна привести одну з найдавніших типологий — типологію тим­ перамента, засновану на перевазі в організмі певної рідини (крові, слизу, жовчі, чорній жовчі), і типи темпера­ мента (сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік), виділювані в даній типології.

Даний посібник не претендує на повне висвітлення всіх питань, що стосуються ДП, а є, скоріше, лише введенням у неї. Тому до основних завдань посібника ставляться наступні:

— позначити коло проблем, що адекватно відбивають зміст Диференціальної психології;

— розкрити теоретичні концепції, причини й фактори, що визначають індивідуальні, групові й типологічні розходження;

• ознайомити з роботами найбільш видатних представників диференціальної психології минулих історичних епох і теперішнього часу;

• ознайомити з деякими підходами для порівняння й оцінки розходжень, навчити виявляти індивідуальні, типологиче­ ские, групові розходження за допомогою адекватних завданню ме­ тодов дослідження.

Програма навчального курсу припускає активне творче сприйняття повідомлюваної інформації, порівняння її зі знаннями, отриманими в процесі вивчення інших курсів - «Історії психології», «Загальної психології», «Фізіології вищої нервової діяльності», «Вікової психології» і ін.

Місце диференціальної психології серед інших наукових дисциплін:

1. ДП вивчає індивідуальну специфіку протікання позна­ вательных психічних процесів, емоцій, здатностей, интел­ лекта й т.д. У даній області свого вивчення ДП перебуває в тес­ ном перетинанні із загальною психологією.

2. ДП вивчає вікову специфіку пізнавальних процес­ сов, стилів реагування, досліджує індивідуальну вариатив­ ность співвідношень психологічного, соціального, биологическо­ го, календарного віків, наявні періодизації психічного розвитку й т.д. У даній області свого вивчення ДП перебуває у зв'язку з віковою психологією.

3. Говорячи про індивідуальну варіативність властивостей нервової системи, межполушарной асиметрії, темпераменту й т.д., ДП на­ ходять свої взаємозв'язки із психофізіологією.

4. ДП вивчає індивідуальну варіативність, обумовлену соціальним статусом суб'єкта, приналежністю його до певного

социоэкономической групі й у даної *

пыпптлтп* т, до>^Ш1С> ^а даного )бласти свого вивчення

перебуває у зв'язку із соціальної психології 5. Говорячи про різні підходи до понр

нрним пт _Н1 „ ^длодах ДО П0Н1^_анию «_НОр_Мы» _і откло-

нении від її, девиациях розвитку акпенг т- т ^

роззує зв'язку з медичної психолоше^^ ^^^^ ^ДП °^б"

этно⁶к™^Сн^Лп^ей^{ДУеТ ІНДИВІД}^^альные °<^нности, обумовлені ~тс7яс ^{Приналежністю с}У^бъ-:та. Дана область ДП перебуває в перетинанні з этнопсихологи^

Можна простежити зв'язки ДП із пядом

7тигтттлттггт^ і а Поруч гругих психологічних

дисциплін. Необхідно тільки відзначити _{чт0 у дп} основний _ак цент робиться не тільки на виявленні до> ^основнои ак

пгпЙрттип^те* й еьшълении, до}_{статации} певного

особливостей суоъекта, але й на (Ьактопах п

кптппмр гвсгоохЛ ^Ч7^кш^^)ах'"жчршах і наслідках,

які пов'язані з даними особливості!^

Основні поняття дифференциально^ психології-

- індивід,

особистість,

індивідуальність.

Індивід - людина як представник _{Ьода Ното 8} ^ _їли. ничное природна істота. До индивиднь -

підлога, вік, тип нервової системи расова ^СВ°^ИСТВаМ °^ТН°^СЯТСЯ полушарная асиметрія й ін. ^{? Ч} приналежність, меж-

Личпошъ ~ людина як суб'єкт сопия

янятрлтттпй ™ ьуиьск! соціальних відношенні й з-

знательной діяльності.

Індивідуальність - людина хаоактеп

пия™™ «_а„^ :'^йск, ^рактер_ИЗу_ЮЩИИСЯ своїми з-

циально-значимими розходженнями від доугих -

людини інших _людеи, неповторність

Існує чимало противооечий по кпг

нпгти й т^хттт! р^1иьорс4ії по вог_1росу співвідношення личности й індивідуальності. Істотно пя-

тейн і В М рГ^Р Т ^{ВДЛ0СТНаЯ ИНдавид}^ьность (С. Л Рубинштейн і В. М. Русалов), комплексна индив^_{дуальность} /_Б р д,..

ньев), інтегральна індивідуальність (В. ^ГК<эб«5

"ТГвГс¹¹" ^{ИВДИВИДУаЛЬН0СТЬ},^{( А-А}- ^{& Б}РУ—_Ский). ^В

час^1^ШЯ1Т ^{ПР ЕМЫ й}^ивидуальности довгий час залишалися як би на другому плані

йятмдяпи^ р ^ "^рим плані, _И детально не разра-

оатывались. Уперше проблему цілісної

^ до нього ціле 1 ний індивідуальності поо

ставив С. Л. Рубинштейн, которЩ увів у науковий оборот поняття сукупної людської индив^уальности, що складається із властивостей біологічного й соціального г_Юисхождения. С. Л. Рубинштейн розумів індивідуальність як ногоплановое утворення, розглядаючи індивідуальність у вз_Имодействии його разноуровневых психічних процесів і свойст]

Б. Г. Ананьев підійшов до пробл^е людської індивідуальності з боку комплексної цілісності, внутрішньої замкнутості її основних властивостей. У його пони_Шии структура індивідуальності багатоступінчаста й многоуро^вая. Початком ієрархії служать первинні властивості індивіда (про^есоматические, нейродинамичес-кие, білатеральні) і вторичньквойства індивіда (темперамент, задатки). На третьому рівні чубчиків розглядається як особистість.' Складовими особистісної ^системи є соціальні ролі залежно від соціально статусу особистості, мотиви поводження, мети, цінності, мировог>ение особистості, характер, схильності. На четвертому рівні чел_ек розглядається як суб'єкт діяльності. Таким чином, иёграция властивостей індивіда, особистостей і суб'єкта діяльності яв_еТся основою індивідуальності. Б. Г. Ананьев підкреслював, що СЕгства нижчого рівня виступають як загальна причина, порождающа_Войства вищого рівня.

В. С. Мерлин увів поняття [тегральной індивідуальності, підкреслюючи, що всі природні соціальні якості (біохімічні, загальсоматичні (йства, темперамент, властивості особистості, соціальні ролі в сильній групі й історичних общностях) щільно зв'язані. Инвидуальность - це саморозвивається, саморегульована, атомна, унікальна й неповторна биопсихосоциальная сис_[а. Вона включає багатомірні й багаторівневі зв'язки, охвать_ЮЩИе всі стійкі фактори розвитку людини. Це форма бь_я окремої людини, у рамках якої він зберігає цілісне! тотожність самому собі в умовах безперервних внешни^нутренних змін. Іншими словами, індивідуальність - бцихосоциальное своєрідність людини, а сукупність индивидьных властивостей людини варто розглядати як иерархическуаморегулирующуюся систему.

Проблема індивідуальне^ _На сьогоднішній день широко обговорюється в психологічній:_ЩОлогической і філософській літературі.

2. Короткий огляд історії дп

Говорячи про особливості розвитку психології як науки, Г. Эб-Бингауз підкреслювала: «Психологія - це наука, що має довге минуле й коротку історію». Дані слова відомого німецького вченого можна з повною підставою віднести й до розвитку ДП.

В історії ДП можна виділити три глобальних періоди. Початок першого периодаможноотнестикб-5-вв. донашейэры. Перший період — донаучный — пов'язаний з появою інтересу до індивідуальних розходжень, спробам знайти їм пояснення. Це й перші спроби диференціювати одноплемінників і представників інших племен (присвоювання тотема), і фіксація індивідуальних особливостей в ім'ї (наприклад, в іменах індіанців, що знайшло поетичне відбиття в романах Ф. Купера). До цього ж періоду ставляться й перші спроби систематизації індивідуальних розходжень, що виражалося в складанні різноманітних гороскопів — по зірках, гороскопів друїдів і т.д. До таких же перших спроб систематизації можна віднести й хіромантію — одну з найдавніших систем пророкування індивідуальних особливостей людини, чорт його характеру, пережитих їм подіях і прийдешній долі по шкірному рельєфі долонь.

У рамках донаучного періоду виникли деякі ідеї, що перетинаються із сучасними дослідженнями. Так, науковою психологією хіромантія незмінно відкидалася, однак вивчення ембріонального розвитку пальцевих візерунків у зв'язку зі спадковістю дало поштовх до виникнення нової галузі знання - дерматоглифики. На сьогоднішній день досліджується гіпотеза про те, що формування шкірного малюнка долонь, як і розвиток мозку, відбувається на певному періоді внутрішньоутробного розвитку й обумовлено впливом генного набору батьків або хромосомних аберацій у плода. По даному напрямку проведена серія цікавих експериментальних досліджень уже в рамках сучасної психології й психофізіології. Так, Б. Г. Ананьев і його колеги проводили в 60-х роках експеримент на базі БРЕШУ. У мету дослідження входило зіставлення пальцевих візерунків і властивостей нервової системи. Реакція студентів, викликана продуцированной стресовою ситуацією, пов'язаної із пропозицією залишити відбитки пальців, фіксувалася й зіставлялася з певним типом ліній на пальцях (петлі, завитки, дуги).

Були отримані певні кореляційні зв'язки. Подальші експерименти були зосереджені на пошуках залежності між поперечними візерунками на долонях і генних аномаліях (наприклад, хворобою Дауна), коефіцієнтами інтелекту, а також були початі роботи з вивчення дерматоглифики лівш і серійних убивць.

У даний момент відроджується інтерес до ще одного древнього напрямку вивчення індивідуальності - физиогномике. Треба сказати, що перші спроби визначати характер людини, орієнтуючись на особливості його особи, почав ще Аристотель (із цього приводу історики сперечаються: багато хто з них уважають, що першість належить Пифагору). Аристотель зв'язував характер людини з характером схожого на нього по зовнішньому вигляді тварини. Так, людина, схожий на лев, - безстрашний, шляхетний, сміливий; людина, схожий на вовка, - активний, допитливий; людина, схожий на кабана, - хитрий, жадібний і т.д. Дані вишукування продовжив в епоху Відродження И. Г. Лафатер, а в 19 в. - Ч. Ломб-Розо. На сьогоднішній день інтерес до физиогномике тримається на досить високому рівні.

Другий етап містить у собі розвиток ДП у рамках філософії й медицини. Тут можна згадати про роботу Платона «Класифікація характерів», Теофраста (трактат «Етичні характери»), назвати праці Гіппократа, Галена, Гааля. Спостереження за розходженнями в характерах і моральних установках людей можна знайти й у роботах Локка, Монтеня, Дідро.

Найбільш виразне прагнення проаналізувати відмінності людей друг від друга виявилося в описі здатностей. Так, учені X. Уарте, К. Гельвеции заклали основи наукового підходу до проблеми індивідуальності в рамках психології здатностей. Однак об'єктивне вивчення індивідуальних розходжень могло відбуватися тільки на основі їхнього експериментального дослідження.

Хоча в самого засновника експериментальної психології В. Вун-Дта не було робіт, спрямованих на виявлення індивідуальних розходжень, але в його перших учнів - Крепелина, Кеттела й інших - з'явилася установка на переорієнтацію експерименту в цьому напрямку. Так зародилася нова область психологічної науки - диференціальна психологія. Її розвитку сприяли також запити практики: педагогічної, медичної й індустріальної.

] * * *

Справжнім натхненником організації нового напрямку досліджень став англійський учений Ф.Гальтон. У психології його заслуга складалася в створенні техніки вивчення індивідуальних розходжень, для дослідження яких він створив ряд методик.

Особливо значимим з'явилося впровадження в психологію нових математичних методів, головним чином статистичних. У своїй новаторській книзі «Спадкоємний геній» (1869) він дав статистичний аналіз величезної кількості біографічних фактів, затверджуючи приложимость статистичних закономірностей до розподілу здатностей.

Дослідження індивідуальних розходжень на психічно хворих людях було почато німецьким ученим Э. Крепелином ( 1856-1926). У процесі своєї практичної діяльності Крепелин дійшов висновку про необхідність модифікувати експериментальні методи, підкоривши їх, як він підкреслював у статті «Психологічний досвід у психіатрії», завданню з'ясування індивідуальних ознак і способів їхнього сполучення в цілісні картини щиросердечного життя, що відрізняють однієї людини від іншого. На підставі результатів своїх досліджень він розробив класифікацію психічних захворювань, на якій засновані сучасні підходи.

Учень Вундта - американський психолог Д. М. Кеттелл ( 1860-1944) став одним з перших психологів, що розробляли нові методи діагностики індивідуальних розходжень - тести.

Хоча термін «тест» одержав поширення завдяки Кетте-Лу, сам метод тестування почав здобувати популярність завдяки роботам А. Бине ( 1857-1911) по вимірі інтелекту. Для більше точної діагностики інтелекту німецький психолог Штерн запропонував увести коефіцієнт інтелекту (1(2), що є постійною величиною й розраховується по формулі:

1<2 = _ ФВ

де УВ - розумовий вік, що вираховується по шкалі Бине-Симона, а ФВ - фізичний вік дитини. Нормою вважався коефіцієнт від 70 до 130%, нижче цього показника були розумово відсталі діти, вище - обдаровані.

Саме В. Штерн багатьма вченими зізнається засновником диференціальної психології. В 1900р. він пише роботу «Про пси-

12

хологии індивідуальних розходжень: ідеї до диференціальної психології», що була перевидана в 1911 році вже під заголовком «Диференціальна психологія і її методичні основи». У цих роботах В. Штерн намічає основні напрямки розвитку ДП. Із цього моменту розвиток ДП вступає в третій етап. На сьогоднішній день прийнято виділяти три центри розвитку ДП (див. мал. 2):

1. Європа — у рамках робіт В. Штерна, А. Бине, Ф. Гальтона, Ч. Спирмена, і ін.

2. Америка - роботи А. Анастази, Д. Кеттелла, Г. Мюнстерберга й ін.

3. Вітчизняний напрямок — роботи А. Ф. Лазурского (уче­ ние про психічні рівні й класифікацію особистостей), Б. М. Теп- лову, В. Д. Небылицына, В. С. Мерлина, В. М. Русалова (вивчення властивостей нервової системи, темпераменту й ін.).

європейський напрямок

американський напрямок

Диференціальна психологія

вітчизняний напрямок

Рис. 2. Напрямку розвитку ДП