Тема 3 валютне регулювання і валютний контроль

ПЛАН

Зміст і форми валютної політики

Інструменти валютної політики

Тема для реферату. Зі світового досвіду валютного регулювання і контролю

Політик має вміти передрікати,

що відбудеться завтра, за тиждень,

за місяць і за рік. А потому пояснити,

чому цього не відбулося.

Вінстон Черчілль

ЗМІСТ І ФОРМИ ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ

Поняття і складники валютної політики

Валютна політика (monetary polici) — це невід'ємна складова грошово-кредитної політики держави, сукупність економічних, правових та організаційних заходів, що здійснюються державними органами, центральними банківськими та фінансовими закладами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у сфері міжнародних валютних відносин.

Валютна політика здійснюється на національному, регіональному рівнях та у глобальному масштабі на основі валютного законодавства у двох основних формах — структурної і поточної політики (рис. 1).

Структурна валютна політика — це сукупність заходів довгострокового характеру, спрямованих на запровадження структурних змін у світовій валютній системі. Структурна політика має на меті реформування сфери міжнародних валютно-фінансових відносин для забезпечення її адекватності потребам світової економіки. Як правило, такі реформи супроводжуються загостренням конкурентної

боротьби між окремими валютами.

Забезпечення стабільного функціонування міжнародного та національних валютно-кредитних механізмів; підтримка рівноваги балансу міжнародних розрахунків

Регулювання валютних курсів; валютних, кредитних і

розрахункових операцій;

діяльності валютного ринку,

світового ринку позичкового

капіталу

поточна

Сукупність короткострокових заходів щодо оперативного регулювання валютної системи

ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА

Послідовне поліпшення міжнародного кредитного і валютного механізмів

Валютні реформи.

Зміна основних елементів

валютної системи

мета

структурна

Сукупність довгострокових заходів щодо здійснення структурних змін у валютній системі

реалізація

визначає

- Дисконтна (облікова) політика

- Девізна політика

- Валютна інтервенція – різновид девізної політики

- Диверсифікація валютних резервів

- Регулювання ступеня конвертованості валюти й режиму валютного курсу

- Ревальвація

- Девальвація

- Валютні обмеження

Головні інструменти валютної політики

Рис 1. Структура і зміст валютної політики

Поточна валютна політика — це сукупність короткострокових заходів, які передбачають регулювання валютного курсу і валютних операцій, валютних ринків і ринку золота.

Валютне законодавство (currency legislation) — це сукупність правових норм, які регулюють порядок здійснення угод з валютними цінностями всередині країни, угод між організаціями та громадянами однієї країни і організаціями та громадянами іншої, а також порядок ввезення, вивезення, переказу і пересилання з інших країн національної та іноземної валюти і валютних цінностей.

Кінцеві цілі валютної політики підпорядковані стратегічним цілям грошово-кредитної та загальноекономічної політики — зростанню зайнятості та виробництва ВВП, стабілізації цін.

Крім зазначених загальних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. До них належать:

- лібералізація валютних відносин у країні;

- забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;

- забезпечення конвертованості національної валюти;

- підтримання стабільності курсу національної валюти;

- захист іноземних та національних інвестицій у країні.

У більшості країн світу в розробці й реалізації валютної політики провідну роль відіграють центральні банки, до функцій яких належать:

- визначення і регулювання курсу національної грошової одиниці щодо валют інших країн;

- визначення порядку і сфери обігу іноземних валют на території країни;

- нагромадження офіційних золотовалютних резервів країни та управління ними;

- встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійснення ними банківських операцій з валютними цінностями та ін.

Складниками валютної політики є:

- валютне регулювання;

- валютний контроль;

- міжнародне валютне співробітництво.

Валютне регулювання

Валютне регулювання, будучи складником валютної політики, відіграє значну роль у реалізації державою стратегічних цілей розвитку національної економіки.

Валютне регулювання — це діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію валютних відносин економічних суб’єктів.

Така регламентація поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку:

- процес курсоутворення;

- виконання валютою платіжної функції на внутрішніх ринках країни;

- діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;

- здійснення міжнародних платежів за поточними операціями платіжного балансу;

- здійснення міжнародних платежів за операціями з капіталом і фінансовими інструментами та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;

- ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон;

- кредитні відносини резидентів з нерезидентами;

- формування та використання золотовалютних резервів.

Валютний контроль

Елементом національної економіки багатьох країн світу, складовою державного регулювання та інтегральною частиною світової системи валютних відносин є система валютного контролю.

Валютний контроль — це сукупність заходів органів валютного контролю, спрямованих на забезпечення проведення операцій резидентів з іноземною валютою та нерезидентів з національною валютою згідно з чинним законодавством.

Сутність валютного контролю полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Валютний контроль реалізується через запровадження валютних обмежень.

Міжнародне валютне співробітництво

Цей напрям валютної політики реалізується шляхом створення валютних угруповань (блоків, зон, союзів), спільних валютних фондів.

Валютні блоки (currency blocks) — це угруповання держав створені для зміцнення валютно-економічних позицій країни. яка очолює цей блок, шляхом прив'язування валют країн-учасниць до валюти країни-гегемона.

Валютні блоки виникли під час світової економічної кризи 1933р. у зв'язку із загостренням валютної війни між провідними промислово розвинутими країнами. Основні валютні блоки: стерлінговий, очолюваний Великою Британією (І931); доларовий, очолюваний США (1933); золотий (Франція та інші країни, 1933). Під час Другої світової війни та після неї валютні блоки припинили своє існування і стали основою для створення валютних зон.

Валютна зона (currency area) - не група : двох чи: більше суверенних держав із закритими грошовими зв'язками. Такі зв'язки можуть виникати на основі поглиблення інтеграційних процесів, коли має місце одна з трьох форм інтеграції або їх комбінації. До таких інтеграційних форм належать: валютна інтеграція (тобто валютно-курсовий союз), інтеграція фінансових ринків (тобто повна фінансова інтеграція), політична інтеграція.

В історичному аспекті валютні зони — це валютні угруповання держав, створені під час та після Другої світової війни на базі довоєнних валютних блоків для проведення узгодженої політики у сфері міжнародних валютних відносин.

Як правило, валютні зони охоплюють країни, які перебувають у певній фінансово-економічній або політичній залежності від більш могутньої держави, яка очолює певну зону. Такі країни підтримують курси своїх валют відносно країни-лідера, можуть змінювати валютні паритети тільки з дозволу цієї країни; можуть тримати свої основні золотовалютні резерви в банках країни, яка очолює зону; купувати її державні цінні папери, які слугують забезпеченням валют країн—учасниць зони.

Валютний союз (monetary union) - об'єднання країн, які використовують однакові методи валютного регулювання: встановили узгоджені межі коливання валют країн союзу; взяли на себе зобов'язання щодо підтримання таких паритетів і використовують спільну грошову одиницю в межах міждержавних відносин країн союзу.

ІНСТРУМЕНТИ ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ

Для реалізації валютної політики органи грошово-кредитного регулювання, залежно від ситуації у валютно-фінансовій сфері та визначених цілей, застосовують такі інструменти, як дисконтна політика, девізна політика, валютні інтервенції, диверсифіковані валютні інтервенції, диверсифікація валютних резервів, девальвація, ревальвація, валютні обмеження. Розглянемо їх детальніше.

Дисконтна політика полягає у зміні облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу та впливу на платіжний баланс. В основі механізму дисконтної політики — вплив на міжнародний рух капіталу, з одного боку, і динаміку сукупного попиту, внутрішнього кредитування, грошової маси і цін — з іншого. Дисконтна політика є інструментом з відносно низькою ефективністю. Це пояснюється неоднозначним впливом процентних ставок на мобільність капіталів за умов нестабільності.

Девізна політика виявляється у впливі на валютний курс шляхом купівлі/продажу державними органами іноземної валюти. Здійснюється переважно у формі валютних інтервенцій.

Валютні інтервенції є цільовими операціями центральних банків на валютному ринку щодо купівлі/продажу іноземної валюти з метою обмеження коливань або впливу на динаміку валютного курсу. Валютна інтервенція має короткостроковий характер, здійснюється, як правило, у значних масштабах за рахунок офіційних золотовалютних резервів або короткострокових взаємних кредитів центральних банків у національних валютах за угодами своп. До арсеналу міждержавного регулювання валютних ринків входять багатосторонні (диверсифіковані) інтервенції. Вони сприяють розподілові тягаря інтервенції між різними валютами.

Диверсифікація валютних резервів передбачає регулювання структури валютних резервів шляхом зміни питомої ваги валют, що входять до складу резервів. До диверсифікації вдаються держави, банківські установи, ТНК, здійснюючи продаж одних і купівлю інших валют.

Девальвація — зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют, штучних валютних одиниць, золота. Девальвація здійснюється, коли офіційний валютний курс є завищеним відносно ринкового.

Ревальвація — підвищення курсу національної валюти щодо іноземних валют, штучних валютних одиниць, золота.

Валютні обмеження є сукупністю законодавчих або адміністративних норм, які застосовуються на рівні держави і на міждержавному рівні й регламентують проведення операцій з валютою, золотом, іншими валютними цінностями.

Валютні обмеження запроваджуються щодо двох типів міжнародних економічних операцій:

- поточних операцій платіжного балансу;

- операцій з капіталом і фінансовими інструментами.

Щодо поточних операцій поширеними є такі обмеження:

- обов'язковий продаж експортерами своєї валютної виручки центральному та/або уповноваженим (девізним) банкам;

- обмеження продажу іноземної валюти імпортерам;

- обмеження щодо форвардних купівель іноземної валюти імпортерами;

- блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їхніх можливостей щодо користування цими коштами;

- регулювання термінів сплати за експорт та імпорт. Наприклад, можуть установлюватися обмежені терміни продажу експортерами іноземної валюти за національну (30 днів) з метою недопущення спекулятивного використання валютних коштів.

Обмеження щодо операцій з капіталом і фінансовими інструментами застосовуються переважно країнами, які мають пасивний платіжний баланс. Такі обмеження спрямовані на стимулювання припливу капіталу в країну, обмеження вивозу і запобігання "втечі" капіталу, а саме:

- встановлення ліміту на вивезення валютних цінностей;

- обмеження участі національних банків у наданні міжнародних позик в іноземній валюті;

- залучення іноземних кредитів для фінансування облігаційних позик;

- примусове вилучення іноземних цінних паперів, які належать резидентам, і продаж їх за валюту;

- повне або часткове припинення погашення зовнішньої заборгованості або дозвіл оплати її національною валютою без права переказу за рубіж.

Наявність валютних обмежень у країні знижує ступінь конвертованості її валюти (див. розділ 2).

Для країн, економіка яких перебуває у стадії ринкової трансформації, застосування валютного контролю має особливе значення, оскільки ринкові механізми валютного регулювання в цих країнах є недостатньо зрілими. Такі країни, проводячи зовнішньоекономічну діяльність, мають справу з такими складними проблемами, як відплив капіталів, скорочення офіційних золотовалютних резервів, різкі коливання ситуації у грошово-кредитній сфері.

На міждержавному рівні валютні обмеження реалізуються у формі міждержавних платіжних і клірингових угод (Азійська клірингова спілка, Західно-Африканська клірингова палата та ін.).

ВИСНОВКИ

Валютна політика — це невід'ємна складова грошово-кредитної політики держави, сукупність економічних, правових та організаційних заходів, що здійснюються державними органами, центральними банківськими та фінансовими закладами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у сфері міжнародних валютних відносин.

Двома основними формами валютної політики є структурна і поточна валютна політика. Структурна валютна політика — це сукупність заходів довгострокового характеру, спрямованих на запровадження структурних змін у світовій валютній системі. Поточна валютна політика — це сукупність короткострокових заходів, які передбачають регулювання валютного курсу і валютних операцій, валютних ринків і ринку золота.

Складниками валютної політики є: валютне регулювання, валютний контроль, міжнародне валютне співробітництво.

Валютна політика здійснюється шляхом застосування таких інструментів: дисконтна політика, девізна політика, валютні інтервенції, диверсифіковані валютні інтервенції, диверсифікація валютних резервів, девальвація, ревальвація, валютні обмеження.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

валютна політика

структурна валютна політика

поточна валютна політика

валютне регулювання

валютний контроль

валютні обмеження

Інструменти валютної політики

дисконтна (облікова) політика

девізна політика

валютний блок

валютна зона

валютний союз

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

Розкрийте зміст основних складників валютної політики.

Поясніть відмінності змісту структурної і поточної валютної політики.

Дайте визначення валютного регулювання.

Які валютні обмеження можуть запроваджуватися щодо поточних операцій?

3 якою метою запроваджуються обмеження щодо руху капіталу?

З якою метою створюються валютні блоки і валютні зони?

ЛІТЕРАТУРА

Долан Э. Дж., Кемпбела К. Д., Кемпбела Р. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика /Пер. с англ. Л., 1991.

Котелкин С. В. Международная финансовая система: Учебник. М., 2004.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения /Под ред. Л.Н. Красавиной. М., 2000.

Шмырева А. И., Колесников В. И., Климов А. Ю. Международные валютно-кредитные отношения: Учеб. пособие. СПб., 2001.

Щегорцов В. А. Мировая экономика. Мировая финансовая система. Международный финансовый контроль: Учебник / В. А. Щегорцов, В. А. Таран; под ред. В. А. Щегорцова. М., 2005.