1.3. Інвестиційний процес і його реалізація в Україні

Сукупність інвестиційних циклів представляє собою інвестиційний процес.

Саме поняття інвестиційний процес може застосовуватися як до макроструктур, так і до підприємств.

Що стосується підприємства, то основними елементами інвестиційного процесу на ньому є: мотивація інвестиційної діяльності, прогнозування й програмування інвестицій, обґрунтування доцільності інвестицій, страхування інвестицій, планування інвестицій, фінансування інвестиційного проекту, проектування й ціноутворення, забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами, освоєння інвестицій, підготовка до виробництва продукції, попередня здача і прийом в експлуатацію, кінцева здача об’єкту в експлуатацію.

Елементами інвестиційного процесу на макрорівні виступають: визначення пріоритетів інвестиційної політики, формування інвестиційної стратегії, нормативно-законодавче регулювання інвестиційного процесу, стимулювання розвитку інвестиційної діяльності, розробка і реалізація інвестиційних програм, міжнародне співробітництво та ін.

Умови протікання інвестиційного процесу визначаються інвестиційною політикою держави (рис. 1.5).

Розбіжності у визначеннях інвестиційної політики, які даються в наукових публікаціях, полягають в різному розумінні не тільки об'єкта інвестиційної політики, але і її цілей. Як правило, метою проведення заходів, які становлять інвестиційну політику, визначається активізація інвестиційних процесів (пожвавлення інвестиційної діяльності, тобто сукупності практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій) чи підйом або пожвавлення економіки, забезпечення ефективності й пропорційності її розвитку, структурна перебудова виробництва, його технічне і технологічне відновлення і модернізація), вирішення соціальних проблем, створення в державі сприятливого інвестиційного клімату.

Виділення безлічі цілей пояснюється частково тим, що одні науковці підходять до визначення інвестиційної політики з боку довгострокових перспектив, інші – короткострокових. Нами пропонується визначення, яке включає обидві сторони й характеризується так: державна інвестиційна політика – це комплекс рішень і заходів, які приймаються з метою встановлення рівноваги між інвестиційним попитом та пропозицією, як у державі в цілому, так і в окремих складових її економічної структури.

Природно, така рівновага не може бути постійною, тому держава змушена приймати нові рішення з метою урівноважування попиту та пропозиції інвестицій. Їхній баланс повинен сприяти розвитку виробництва, інтелектуального і науково-технічного потенціалу, реалізації важливих соціальних програм і, в остаточному підсумку, - досягненню основної мети інвестиційної політики держави, в тім, як і іншої будь-якої економічної політики, - забезпеченню економічного зростання і підвищенню рівня життя населення.

Досягнення цієї мети в Україні можливо за умови формування сприятливого інвестиційного клімату (рис. 1.6), під яким мається на увазі стабільність і привабливість економічних, правових, соціальних і політичних умов у країні-реципієнті, забезпечення раціонального використання залученого капіталу і посилення регулятивної функції держави. Весь процес її реалізації повинен бути опосередкований інноваційним розвитком науково-технічного прогресу.

Перша умова викликана необхідністю залучення коштів для здійснення низки перетворень у сфері національної економіки: реструктуризації, модернізації, технічного переобладнання підприємств, зміни структури економіки за видами діяльності, розвитку сфери послуг, поліпшення соціальних умов життя громадян і т.д.

Рис. 1.5. Стратегічні цілі інвестиційної політики України

За даними західних фахівців для здійснення глибинних трансформаційних процесів, метою яких є досягнення стабільного економічного зростання, потрібно близько 300-400 млрд. дол. Сума дуже значна навіть для держави з більш розвинутою економікою. Україна ж з її гіпертрофованою структурою виробництва, низьким рівнем виробничих сил, нерозвиненим фондовим ринком і наявністю маси інших негативних факторів має величезні труднощі з одержанням необхідних коштів, а проблема їхнього залучення стає надзвичайно важливою. Це підтверджується відповідною динамікою (рис. 1.7).

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ		Економічні умови	Структура виробничого потенціалу
			Розвиненість інвестиційної інфраструктури
			Стан ринку капіталів і інвестиційних товарів
			Функціонування банківської системи
	→		Інноваційна привабливість регіонів, видів економічної діяльності
			Інноваційна діяльність міжгалузевих корпорацій
		Соціальні умови	Вартість робочої сили
			Розвиненість соціальної інфраструктури
			Виконання державної програми приватизації
	→		Зміна структури форми власності
			Мотивація фізичних і юридичних осіб відносно процесу приватизації
		Політичні умови	Політична стабільність держави
			Режим іноземного інвестування
			Валютне регулювання
			Досягнення стабільності національної валюти
		Правові умови	Інвестиційне законодавство
			Податкове законодавство
			Господарське законодавство
	→		Регулювання ЗЕД. Створення земельного законодавства
			Законодавство про підприємництво

Рис. 1.6. Фактори, що визначають інвестиційний клімат держави.

Як бачимо динаміка вкладень в основний капітал достатньо неоднозначна, тобто стійкого достатньо відчуваного зростання припливу капіталу не спостерігається. Така ситуація обумовлює необхідність пошуку внутрішніх механізмів нарощування інвестиційної активності й створення економічних, політичних і соціальних умов, які будуть сприяти розвитку інвестиційної діяльності вітчизняних і закордонних інвесторів.

Інструментами інвестиційної політики в процесі досягнення цієї мети можуть бути: система оподаткування; облікова й процентна ставка; регулювання діяльності комерційних банків щодо інвестиційної діяльності; грошова політика держави в плані забезпечення стабільності національної валюти; амортизаційна політика; надання дотацій, субсидій і субвенцій, бюджетних позик окремим регіонам з подальшим їхнім перерозподілом за їх пріоритетністю; бюджетна політика й політика державних інвестицій; галузеве й регіональне замовлення; створення стимулів з боку місцевих адміністрацій; конкурентна політика; зовнішньоекономічна політика; цінове регулювання; державна експертиза інвестиційних програм і проектів; приватизаційний процес; земельна політика, інвестиційне законодавство.