Новаторство і.Котляревського – драматурга
Новаторською, як змістом, так і формою, виявилася й п’єса І.Котляревського “Наталка Полтавка”. Перша п’єса з народного життя, вона започаткувала реалістичне мистецтво, відкрила нові можливості укр. слова. “Н.П.” була поставлена на театральній сцені майже за 20 років до її друку. До цього вона розходилася в рукописних варіантах. Розходилася, отже, була порібною, цікавою, коли попри несприятливі обставини знаходила дорогу до людей. Було це 1819 р. (друк. 1838 р.). Доля Полтавки – народна доля, це історія боротьби вільної особистості проти пут феодальної системи. І вже цим драматург поставив п’єсу поряд з поемою “Енеїда“. Як підкреслює П.Хропко, неперехідне значення “Н.П.” полягає передусім у тому, що це твір про народ, про щоденне життя, працю, побут, звичаї трудівників, про відстоювання людиною законного права на щастя, про щедре серце, глибоку душу, світлий розум простої селянки, а з нею – простого народу. Світова література такого погляду на людину ще не мала.
Любовна драма на ґрунті соц. Нерівності – це не новина в літературі на той час. Її естетичним надбанням було те, що автори комічних опер підкреслювали здатність на високі почуття й у простих людей. Та це ще тільки сентименталізм. Новим же у І.Котляревського було правдиве узагальнення ним дійсності в образі селянки – селянське буття, а не лише натуралістичне її зображення. Якщо до цього персонажі комічних опер Хераскова, Ніколаєва тільки називалися селянськими, а діяли й розмовляли, як пани, то Наталку сприймаємо саме як реалістичний образ дівчини-селянки.
Реалізм образів Котляревського полягає в тому, що він змальовує їх в усій повноті їхніх зв’язків з життям, з суспільством. Котляревський зумів передати істотні риси не лише окремої людини феодального села, а й усього тогочасного села. Він передав і свої естетичні погляди на сучасну драму, бо в самій п’єсі “Н.П.” є критика на виставу О.Шаховського “Козак-віршотворець”. Котляревський словами персонажів підкреслює хиби тієї вистави: відхід від життєвої правди, перекручення історичних подій, штучність персонажів. Драматург-новатор виступив проти спотворення дійсності, за худ. правду. І вся його п’єса – арґумент на користь поглядів її автора.
І.Котляревський по-новому освоїв ідейно-художні багатства пісенної творчості народу, кожна пісня, приказка виконують у творі не лише декоративну роль, а виступають насамперед засобом психологічної характеристики дійових осіб. Автор-новатор виступив справжнім майстром драматичного конфлікту, динамічного сюжету, де персонажі не просто розмовляють, а діють. При цьому Котляревський наділив своїх героїв тією мовою, яка властива їхнім характерам і живе в народі. Народність і реалізм у відтворенні життя, щирість і глибина людських почуттів, краса мови, тісний зв’язок з УНТ – все це забезпечило безсмертя творові, бо невмирущий потяг людини до правди і краси.
Водевіль «Москаль-чарівник» (1819 р.) так само був автором визначено як «опера малоросійська». Тут І. Котляревський ситуацію любовної спокуси чужої дружини опрацьовує крізь призму пізньопросвітительської проблематики. Любовно-побутовий конфлікт переростає у суперечку між людиною «освіченою» (Финтик) і людиною «природною» (Тетяна). За своїм пафосом «Москаль-чарівник» зберігає комічну тональність із нотами дидиктизму і викриттям зла. Йдеться про боротьбу з негараздами життя та головну настанову просвітительського реалізму : життя має продукувати добро. Саме повчально-виховним пафосом цей твір убезпечується від бездумного зубоскальства, яке супроводжувало, головним чином, українські та й російські водевілі того часу (В. Гоголь «Простак», О. Писарєв «Учитель и ученик...», О. Шаховський «Козак-стихотворец»).
Завдання: виписати значення поняття «водевіль».