2. “Енеїда” – перший класичний твір нул

Друге видання поеми – копія першого – було здійснено 1808 р. Третє видання, доповнене 4-ю частиною, вийшло 1809 р. під назвою “Вергилиева Энеида, на малорос. язык переложенная И.Котлеревским”. 5-та і 6-та частини поеми були закінчені у 20-х рр. ХІХ ст., побачивши світ 1842 р. – у повному виданні поеми вже після смерті поета. Часовий фактор у написанні поеми “Енеїда” важливо мати на увазі під час аналізу твору, бо історія написання й видання твору тісно пов’язана зі стрімким процесом розвитку нової літератури, наближення її до реалізму. Тому в останніх частинах твору помітно, як бурлеск поступається реалістичним засобам (н-д, подвиг Низа й Евріала).

За жанром “Енеїда” Котляревського є бурлескно-травестійною переробкою епопеї римського поета Вергілія (70-19 роки до н.е.), котрий так повністю і не завершив твір. Як говорить уже сама назва античної поеми, в ній йшлося про діяння Енея, відомого троянського героя, сина царя Анхіза і богині Венери, якого римська офіційна традиція вважала родоначальником римського народу і, зокрема, предком імператорського роду Юліїв. До цього роду також належав Октавіан, прозваний Августом, тогочасний правитель Риму і величезних територій навколо всього Середземномор’я, підкорених Римом упродовж тривалих загарбницьких воєн. За міфом, Еней після зруйнування греками Трої збирає вцілілих краян і йде шукати вільних земель, де можна було б заснувати нову державу. У першій частині епопеї Вергілія, написаній за прикладом гомерівської “Одіссеї”, докладно розповідається про довгі, виснажливі мандри троянців. Друга частина римської поеми, написана за іншим грецьким епічним твором – епопеєю “Іліада”, що присвячена зображенню тривалої війни троянців та їхніх союзників проти одного з італійських племен – рутулів (перемога Енея у двобої з вождем рутулів – Турном).

За своєю ідейно-худ. структурою, римська епопея є надзвичайно складним твором : як зазначають дослідники, ідея утвердження божественного походження імператорської влади Августа мирно співіснує в ній з гумористичним трактуванням окремих дій і вчинків богів. Урочистість, трагедійність тону епопеї іноді суперечать зниженому трактуванню деяких епізодів та ситуацій. Але сталося так, що поєднання дисгармонійних елементів пішло на користь твору.

Котляревський не випадково розпочав свою літ. діяльність з переробки античного першотвору. Авторитет Вергілія тоді всіляко підносився в школах. Учні змушені були не тільки ґрунтовно вивчати його епопею, а й наслідувати римського поета у власних віршових вправах. Це, звичайно, породжувало численні спроби пародіювати “високий” латинський оригінал. Надзвичайною популярністю епопеї Вергілія можна пояснити й численні переспіви твору в багатьох літературах народів Європи (“Лузіади” Л.Камоенса, “Звільнений Єрусалим” Т.Тассо, “Франсіада” П.Ронсара, “Генріада” Вольтера, “Россіада” М.Хераскова та ін. (гумористично-розважальна, грайлива поема Дж.Б.Лаллі “Перелицьована Енеїда”, 1633, була чи не першою спробою бурлескного травестування героїчної епопеї Вергілія). При цьому слід мати на увазі, що нові часи ставили щоразу перед авторами перелицьованої “Енеїди” свої нац. завдання. Безперечно, спільна основа, що споріднює твори, – це бурлескне моделювання життєвих явищ. Сутність бурлеску становить різка невідповідність між темою і способом її реалізації, специфічністю мовного оформлення.

“Енеїда” Котляревського – оригінальний твір, бо в ньому по-своєму трактується античний сюжет, образи Вергілієвої поеми, досягається інше ідейне звучання. Укр. “Енеїда” помітно виділяється серед інших переробок поеми Вергілія. Особливо це стосується перелицьовування образів твору. Від найперших спроб травестування до травестії М.Осипова в рос. літературі (“Вергилиева Энейда, выворенная наизнанку” : перші 4 частини написав М.Осипов 1791-96 рр., а останні дві О.Котельницький у 1802-1808 рр.), ці автори не пішли далі глузування зі своїх героїв і розважання читацької публіки. В “Енеїді” Осипова, наприклад, об’єктом викриття стали лише неуцтво, неосвіченість, хамство, взяті без якоїсь соціальної диференціації. Намагаючись всіляко розсмішити читачів рос. поети перенаситили твір описами гулянок богів і героїв, які більшість часу проводять за сивухою.

З цього погляду українізація “Енеїди” – найвиразніша прикмета поеми Котляревського. Він, скориставшись світовим сюжетом про Енея, наповнив його нац. матеріалом. Важливо і те, що письменник відчув органічну потребу рідною мовою розповісти про римських героїв, показати їх в образах своїх співвітчизників, змалювати різні сторони укр. дійсності, порушити серйозні суспільні, морально-етичні й естетичні проблеми. Цим укр. автор вийшов далеко за межу жанру пародії чи ще одної нац. травестії, бо показав укр. життя в усій його повноті, фарбах і протиріччях. Тому й сприймається його поема як цілком самобутнє літ. явище, співзвучне новій історичній добі.

Це дає підстави, на думку Петра Хропка вести розмову про один з етапів у розвитку реалістичної літератури, а саме просвітительський реалізм, який виник у нашій літературі передшевченківської епохи. НУЛ-ру знаменує поява такого худ. твору, який би не лише відбивав реалістичну картину народного життя, а й розкривав би перспективу в поглядах на соціальний прогрес і нац. самовизначення укр. народу і його подальший худ. розвиток. На рівень цих вимог першим став І.П.Котляревський, бо перший усвідомив ідеї, класовий і нац. характер народного життя.

Змальовуючи Енея і троянців, Котляревський виражав незламну волю народу до життя, до боротьби за краще майбутнє. Дух волі і героїзму проймає насамперед дії простих людей. Автор відкидає поширену тоді думку про те, що здатними на високі почуття й вчинки можуть бути лише представники аристократичних кіл. Так з поеми постає естетичний ідеал письменника, який, на думку П.Волинського, полягає в його високих громадянських якостях, ідеал патріота, доблесного воїна, безкорисливого захисника справедливої справи. До речі, ідея демократизації мистецтва була однією з визначальних в поглядах просвітителів.

Козацьку вольницю троянці Котляревського поєднують з великою героїкою й доблестю, що виявляються в патріотичному ставленні до Вітчизни. Легковажне ставлення в них може бути до всього, але не до Батьківщини. В такому поєднанні бурлеску й героїчного теж полягає новаторство Котляревського, який таким способом давав обмеженість бурлескного жанру.

Поет показує в творі життя таким, яким воно є насправді, і ніщо людське не чуже ні троянцям, ні царям, ні богам, тому-то вони легко спілкуються між собою. Еней може легко женихатися з Дідоною, звертатись до Еола і т.д. Така демократизація класичного сюжету теж пояснюється просвітительськими поглядами автора, які були прогресивним на той час.

Отже, Котляревський добре засвоїв сміхову культуру укр. народу. В епоху поширення просвітительських ідей сміх став чудовою зброєю проти феодального ладу, пригнічення особистості. Це й привернуло Котляревського до бурлеску, який він не лише використав, не лише розвинув, але й водночас заперечив, бо вийшов за його рамки, прийшовши до реалістичного змалювання дійсності.

Слід відзначити, що коли в попередників Котляревського у переробках Вергілієвої “Енеїди” сильним струменем відзначався бурлеск, у нашого автора переважає травестування. Кожна образна деталь твору вказує на певну верству укр. народу. Образами богів-олімпійців поет недвозначно показав дворянсько-аристократичні кола рос. імперії (Романових). Але разом з тим він підкреслював, що всі небожителі тісно пов’язані з укр. суспільним укладом, з укр. побутом, звичаями, всі вони начебто щойно зійшли на Олімп із своїх хуторів та маєтків (Зевс, Юнона, Венера, Еол, Зефір, Нептун, Меркурій). Отже, образи богів вирізняються у читацькому сприйманні саме тим, що їхні дії і вчинки співвідносяться з поведінкою укр. шляхти. Образи дворянства представлені також персонажами земних владик (Латин, Амата, їхня донька Лавився, Турн), які доповнюють портрет феодально-бюрократичної системи. Авторські натяки-алюзії й особливо яскрава картина пекла в “Енеїді” засвідчують занепад моральності серед усіх верств несправедливого суспільства – від панів до слуг.

Отже, змалюванням характерних рис тогочасного дворянства у всій повноті їхнього життя (і в побуті, і на службі) Котляревський засудив соціальні пороки феодальної системи з позицій просвітительської ідеології, а травестування дозволило авторові піти далі простого глузування з героїв поеми, піднятися до реалістичного змалювання портрету укр. суспільства й висвітлити вади тогочасної системи.

“Енеїда” – твір новаторський, бо в ньому автор розвиває й нові естетичні якості. Насамперед зважимо на те, що в літературу ввійшов сам народ, усі його класи і стани. Це і витіснило пародію, відтіснило бурлеск на другий план, зробило твір енциклопедією укр. етнографії. Письменник зміг піднятися від зображення побуту до зображення буття – сусп. життя в його барвах і протиріччях. І в цьому Котляревський – новатор змалювання побуту. Та найбільше новаторство поеми Котляревського – у тенденційності твору, який відповідає вимогам просвітительського реалізму як худ. методу.

“Народна епопея України” широко використовувалася в інших видах мистецтва, зокрема, в образотворчому: за її мотивами створено багато полотен і малюнків (І.Їжакевич, Ф.Коновалюк, М.Дерегус, В.Пресич та ін.). Художник А.Базилевич, ілюструючи безсмертну поему, створив “не просто фотографії наших далеких пращурів, і не портрети сучасних людей, а образи невмирак із незламною вдачею, високим пориванням і зневажанням найскрутніших обставин, навіть самої загибелі”. Композитор М.Лисенко на основі лібретто М.Садовського створив оперу “Енеїда”, вперше поставлену в 1911 році. Кожне нове покоління акторів Київського театру ім. І.Франка по-своєму інтерпретує твір І.Котляревського, віднаходячи в ньому злободенні проблеми, притаманні сучасному суспільству. Отже, поема передає естафету віри в добро і справедливість, в духовне здоров’я народу, тобто вона передає нашим сучасникам ті ідеї, що потрібні й сьогодні. У цьому й безсмертя твору, цим він започаткував літературу, яка актуальна й сьогодні, тому й називається новою українською літературою, тому й відкриває нову літературну епоху.