104

Міністерство освіти та науки України

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Кафедра туризму

Редько В.Є.

ТУРИСТИЧНЕ КРАЇНОЗНАВСТВО

Курс лекцій

для студентів денної та заочної форм навчання

напряму підготовки 6.020107 «Туризм»

Затверджено:

протокол засідання

кафедри туризму

№ 12 від 2.12.2009 р.

Донецьк 2010

ЗМІСТ

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ І СТРУКТУРА КУРСУ «ТУРИСТИЧНЕ КРАЇНОЗНАВСТВО»	4
1.1. Поняття «туристичне країнознавство», мета та завдання курсу	4
1.2. Предмет і методологія курсу	6
ТЕМА 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВІДНИХ ТУРИСТИЧНИХ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО РЕГІОНУ	11
2.1. Розвиток туризму на Британських островах	11
2.2. Туристичні ресурси Франції та Німеччини	17
2.3. Італія та Мальта як туристичні центри	26
2.4. Туристична привабливість Піренейського півострова	31
2.5. Розвиток туризму в Альпійських державах	41
2.6. Розвиток туризму в країнах Бенілюксу	47
2.7. Туристичні ресурси країн Центральної Європи	51
2.8. Характеристика туристичних країн-анклавів	56
ТЕМА 3. ТУРИСТИЧНА ПРИВАБЛИВІСТЬ КРАЇН СХІДНОЇ ЄВРОПИ	61
3.1. Туристичні ресурси України	61
3.2. Характеристика туристичних ресурсів Прибалтійських країн	70
3.3. Розвиток туризму в Білорусі та Молдові	80
ТЕМА 4. МІСЦЕ КРАЇН ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОЇ ТА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ НА СВІТОВОМУ ТУРИСТИЧНОМУ РИНКУ	86
4.1. Туризм в Скандинавії	86
4.2. Ісландія як туристичний острів	91
4.3. Фінляндія – центр лижного туризму	92
4.4. Країни розпаду Югославії	94
4.5. Туристична атрактивність Греції	98
4.6. Туристичні ресурси Румунії, Болгарії, Албанії	101
ТЕМА 5. ХАРАКТЕРИСТИКА ТУРИСТИЧНИХ РЕСУРСІВ КРАЇН АЗІЇ	105
5.1.Центральна Азія – частина СНД	105
5.2. Екзотика Південної та Південно-Східної Азії	110
5.3. Туристичні ресурси Китаю, Монголії, Тайваню.	120
5.4. Японія, Республіка Корея та КНДР перспективні туристичні країни світу.	124
5.5. Історична земля – Західна Азія	127
ТЕМА 6. ХАРАКТЕРИСТИКА ТУРИСТИЧНИХ РЕСУРСІВ АВСТРАЛІЇ ТА ОКЕАНІЇ	134
6.1. Австралія – туристичний материк	134
6.2. Острови Нової Зеландії	137
6.3. Туристичні ресурси Океанії	139
ТЕМА 7. ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ АФРИКИ	145
7.1. Проблеми розвитку туризму в Північно–Західній Африці	145
7.2. Індустрія туризму в Західній Африці	150
7.3. Туристичні ресурси Центральної, Східної та Південної Африки	156
ТЕМА 8. ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ БЛИЗЬКОГО СХОДУ	167
8.1. Туризм в Північно-Східній Африці	167
8.2. Єгипет, ОАЕ як провідні туристичні країни	169
ТЕМА 9. ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ	175
9.1. Туристичні ресурси Сполучених Штатів Америки	175
9.2. Канада – туристична приваблива північна країна Америки	190
9.3. Туристичні ресурси Мексиканських Сполучених Штатів	192
ТЕМА 10. ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ ТА КРАЇН КАРИБСЬКОГО БАСЕЙНУ	196
10.1. Туристична привабливість Центральної Америки.	196
10.2. Південна Америка – туристичний континент	200
10.3. Розвиток туризму в країнах Карибського басейну.	213
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ	219

Тема 1. Поняття, предмет і структура курсу «туристичне країнознавство»

1. Поняття «туристичне країнознавство», мета та завдання курсу

2. Предмет і методологія курсу

1. Поняття «туристичне країнознавство», мета та завдання курсу

Туристичне країнознавство є наукою і навчальною дисципліною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, досліджує, систематизує й узагальнює дані про їхні рекреаційні ресурси, туристичні об’єкти, природу, населення, внутрішні просторові відмінності.

На сучасному етапі країнознавчі дослідження в туризмі мають переважно природно-історичне і соціально-економічне спрямування, що зумовлюється особливостями розвитку туризмі в різних країнах та викливає інтерес у туристів.

Як наука туристичне країнознавство почало зароджуватися ще в античні часи. Подорожі фінікійців, стародавніх греків (Геродота, Піфія і ін.) зіграли велику роль в описі країн і народів, їх господарства. Великі географічні відкриття дали новий поштовх в географічних знаннях про країни.

Велику роль в дослідженнях країн зіграли подорожі венеціанського купця Марко Поло в 1257  р. до Азії, де він довго прожив в Китаї. Російський мандрівник Опанас Нікітін під час подорожей до Індії, Персії (1471 – 1475  рр.) написав знамениту книгу «Ходіння за три моря», в якій описав природу країн, їх народи. Подорожі португальського мореплавця Васко да Гамо, іспанського мореплавця Христофора Колумба в кінці XV ст. розширили і уточнили уявлення про багато країн і території.

Проте становлення країнознавства як науки почалося в XVII – XVIII ст. після створення в Германії німецької наукової країнознавчої школи. Основна увага у той час приділялася вивченню міст, окремих країн. У університетах викладалося державознавство.

На рубежі XIX–XX  ст. популярною стає французька школа країнознавства. У основу наукових досліджень був покладений описовий, антропоцентристський підхід. Об'єктом дослідження країнознавства став «спосіб життя» людини, тобто розглядався нерозривний зв'язок між людиною і природою в ході адаптації його до навколишніх умов. Антропоцентристський підхід заклав основи створення нової географічної науки – географія людини, що було дуже важливе в географічних дослідженнях країн, окремих територій.

У Германії вже з другої половини XIX ст. географія людини перейменовується в антропогеографію. Основне її завдання – вивчення розселення людей у зв'язку з відмінностями навколишнього географічного середовища.

У Радянському Союзі антропогеографію (географію населення) почали розглядати як частину економічної географії. Величезний внесок в розвиток країнознавства вніс Н.Н. Баранський, що розробив принципи економічного районування.

В Україні країнознавство як наука отримало подальший розвиток. У зв'язку з отриманням Україною незалежності в 1991 р., в умовах виходу на міжнародну політичну, економічну, культурну арену змінюються цілі і завдання освоєння географічного простору, методологія країнознавства (особливо у вивченні різних країн), а також зв'язок з іншими науками.

Центральним завданням країнознавства через вказані причини виступає розробка методологічного підходу до оцінки умов і чинників соціально-економічного розвитку територій, країн і розробка їх уніфікованої типологічної характеристики.

У західній країнознавчій школі (США, Канаді, Австралії, ФРН та ін.) велика увага приділяється теоретичним аспектам країнознавства (виявлення перспектив розвитку суспільства, економіки, в т.ч. стійкого його розвитку і так далі) і глибше вивчаються демографічні і сировинні ресурси своїх держав.

Перед українськими країнознавцями в умовах незалежності, проведення політичних і економічних реформ, демократичних перетворень в суспільстві, реформ в освіті, орієнтації зовнішньополітичного курсу України на країни Європейського Союзу, США стоїть безліч завдань. Одне з них – зміна підходів в її економічному районуванні. Наприклад, за часів СРСР в Україні виділяли три макроекономічні райони. Сьогодні їх дев'ять, що пов'язане з радикальною зміною зовнішньоекономічній діяльності країни, новими економічними завданнями.

Таким чином, країнознавство має велике теоретичне і практичне значення. Теоретичні дослідження і розробки країнознавства служать базою в дослідженнях соціально-економічного розвитку країн, створення основ їх стійкого розвитку в умовах глобалізації.

Практичне значення країнознавства полягає у впровадженні теоретичних положень і розробок, в моделювання закономірностей соціально-економічного розвитку держав, вдосконаленні механізмів управління їх економікою, розробці їх внутрішньо- і геополітичного курсів.

Особливо важлива роль країнознавства в сучасних умовах посилення світогосподарських зв'язків, зокрема, в туристсько-рекреаційному освоєнні держав. Глибокий країнознавчий аналіз – основа розумного освоєння країн, регіонів, стійкого їх розвитку. Доведено, що рівень розвитку міжнародного туризму, попит на туристичний продукт багато в чому залежать від рівня соціально-економічного розвитку країни, а значить, і доходів держави, населення.

Таким чином, країнознавство, досліджуючи закономірності соціально-економічного розвитку територій, країн, регіонів, може надати істотну теоретичну допомогу у вивченні питань міжнародного туризму.