5.1. Загальні підходи до ролі бібліотеки в університетській освіті

Бібліотека - інтелектуальний центр наукових досліджень

Сьогодні бібліотека розглядається як невід'ємна складова загальнодержавного механізму накопичення, систематизації і розповсюдження знань.

Бібліотека - ( від грец. biblio - книга, thekе - сховище), сягає своїми коріннями III тис. до н. є. як сховище пам'яток шумерської культури, де зберігалися десятки тисяч глиняних пластинок з клинописними текстами у Месопотамії, Систематизовані за змістом пластинки розташовували у ящиках або закритих корзинах і до них додавали своєрідні каталоги - етикетки, які визначали зміст текстів» що знаходяться у сховищах.

Систему письма, що виникла у шумерів, клинопис, пізніше у II -1 тис. до н. є. запозичили вавилонці, ассирійці та інші народи Стародавнього Сходу.

Використовуючи культурну спадщину шумерської епохи, вавилонці створили літературу, яка досягла свого розквіту у II тис. до н. є. У вавилонських бібліотеках зберігалися зафіксовані на пластинках із металу, дерева, глини, слонової кістки історичні легенди і літописи» драматичні, релігійно - філософські і культово - службові твори. Особливе місце займав збірник законів царя Хаммурапі.

Найбільшою бібліотекою Стародавнього світу є бібліотека царя Ассирії Ашшурбаніпала. Він зібрав літературу на кількох мовах. У ній зберігалися медичні трактати і граматичні довідники, книги релігійного змісту і міфи, літописи ассирійських царів, записи астрологічних спостережень. Загинула бібліотека під час вавилонської війни.

У Стародавньому Єгипті для рукописних книг почали використовувати папірус. Стебла його у формі свитків були використані як основа для рукописних книг. Назву «папірус» поширено було і на сам рукопис. У VII ст. до н. е, папірусні свитки з явились у Греції» а потім у Стародавньому Римі. Порівняно з глиняними плитками папірус забезпечував рукописним документам більш компактну форму, але він був ламким і недовговічним, тому провадилися дослідження у пошуках нових матеріалів для виготовлення книг,

Бібліотеки у Стародавньому Єгипті вважали зосередженням мудрості. Існували вони здебільшого при храмах. При багатьох бібліотеках навчалися писці, які вели облікові записи коштів, господарських операцій, Є відомості про книгосховище єгипетського царя Рамзеса II, заснованого у 1300 р. до н. є., де зберігалися релігійні твори, пророцтва, повісті, математичні і медичні трактати.

УIII - II ст. до н. є., в епоху проникнення греків на Схід, книга стала необхідним джерелом відомостей про світ,

На зміну папірусним свиткам у Ш ст. до н. є. прийшли плоскі форми пергаменту( від імені м» Пергам у Малій Азії). Виготовляли пергамент із не дублених телячих і свинячих шкір. Писали на ньому із обох сторін.

Виникнення книгодрукування відносять до середини XV ст., коли у Німеччині Йоган Гутенберг виготовив із виноробного преса друкарський верстат( 1448р.). Перші слов’янські книги з явилися спочатку у Чехії* потім у Польщі, в XV - на початку ХVІ ст. книги почали видавати церковнослов’янською мовою. Офіційним книгодрукуванням у Росії вважають 1564р., коли Іван Фєдоров і Петро Мєтиславець надрукували першу книгу «Апостол» у Москві церковнослов’янською мовою. Пізніше вони ж продовжили книгодрукування у Львові та інших містах України.

У XI - XII ст.. уже існували бібліотеки при монастирях і соборах у Києві, Новгороді, Чернігові, Владимирі. Є відомості про бібліотеки у Києва - Печерському, Соловецькому, Кирило - Білозерському та інших монастирях. До наших днів збереглася бібліотека Софійського собору у Новгороді, книжковий фонд її налічує близько 1000 рукописних книг у стародруках.

У 20 - 3О роки нинішнього століття організовані в Україні державні бібліотеки. Тепер провідне місце займають масові і наукові бібліотеки.

Масові бібліотеки в Україні мають універсальні фонди. Вони задовольняють широкі читацькі запити - від художньої літератури до навчальної, науково - популярної і навіть спеціальної з усіх основних галузей знань,

Наукові бібліотеки забезпечують учених і спеціалістів літературою з відповідних галузей знань, виконують роботи спрямовані на підготовку і підвищення кваліфікації кадрів науково - дослідного фаху.