На 10 число!!!!
2 Курс 3 семестр
Тема: Стилістичне забарвлення граматичних понять і граматичних форм. Поняття роду, числа. Власні і загальні назви. Ступені порівняння.
СРС № 7
Тема: Морфологічні норми сучасної української літературної мови. Особливості вживання роду і числа.
Мета: закріпити зі студентами граматичні категорії іменників. Розглянути особливості вживання роду і числа іменників. Глибше засвоїти матеріал з української літературної мови, який вивчається на уроках рідної мови в початкових класах. Сформувати вміння правильно подавати цей матеріал молодшим школярам. Розвивати бажання самостійно опановувати дані теми. Виховувати працездатність, самостійність, увагу.
Методи: практичні, контролю і самоконтролю.
Форми контролю: перевірка виконання самостійних завдань.
Студенти повинні знати:
- що таке граматична правильність мовлення;
- морфологічні норми;
- теоретичний матеріал про рід і число іменників.
Студенти повинні вміти:
- розрізняти рід іменників;
- самостійно визначати рід;
- робити правильний переклад слів з російської мови;
- правильно визначати число іменників.
Хід самостійного опрацювання
Теоретичний блок.
Завдання: Опрацювти теоретичний материал . Скласти опорний конспект за планом:
1. Граматична правильність мовлення.
2. Морфологічні норми.
3. Категорія роду.
4. Категорія числа.
1. Ознакою культури мовлення є граматична правильність. Сюди входить дотримання правил змінювання слів та їх творення. Граматичні норми визначають правильне вживання граматичних форм слів та усталену побудову речень, словосполучень.
2. Морфологічні норми «передбачають вживання у мовленні повнозначних змінних слів, граматична оформленість яких відповідає нормі української літературної мови».
У будь – якому підручнику з української мови (а також для учнів початкових класів), посібнику є розділ, присвячений морфології.
Історичні корені морфології беруть початок ще з часів М.В. Ломоносова. Одним із перших джерел наукової розробки теорії частин мови вважаються його граматичні погляди. У своїй «Російській граматиці» (1756р.) М.В. Ломоносов виділяв «осмь частей знаменательных»:
1) имя для называния вещей;
2) местоимение для сокращения именований;
3) глагол для названия деяний;
4) причастие;
5) наречие для краткого изображения обстоятельств;
6) предлог для показания принадлежности обстоятельств к вещам или деяниям;
7) союз для изображения взаимности наших понятий.
Під час порушення морфологічних норм виникають мовні помилки, які пов’язані з вживанням різних частин мови. Виникнення помилок зумовлене, перш за все, «варіативністю норм у галузі морфології».
3. Граматична категорія роду є однією з визначальних класифікуючи характеристик іменника як частини мови.
Іменники бувають чоловічого, жіночого або середнього роду. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно або поєднуючи із цей, ця, це.
Рід цих іменників треба запам’ятати: біль, степ, Сибір, кір, дріб, насип, пил, тюль, ступінь, ярмарок (чоловічий рід), тополя, путь (жіночий рід).
Деякі іменники можуть мати залежно від контексту різний рід – чоловічий або жіночий: цей сирота і ця сирота, цей п’яниця і ця п’яниця, цей листоноша і ця листоноша, цей каліка і ця каліка; чоловічий або середній: цей ледащо і це ледащо, цей базікало і це базікало; жіночий або середній: ця головище і це головище. Їх прийнято називати іменниками подвійного роду. Їх не можна плутати з іменниками спільного роду.
Іменники так званого спільного роду в контексті бувають лише одного якогось роду – чоловічого або жіночого.
До них належать іменники із закінченням на –а: нікчема, бідолаха, роззява, листоноша, староста, вискочка.
У таких випадках рід визначається за синтаксичним зв’язком іменника з іншими словами – за допомогою форм прикметників, займенників, дієслів: відповідальний староста, прибула листоноша, цей вискочка.
У сучасній українській літературній мові деякі іменники мають паралельні форми роду – чоловічого і жіночого: зал – зала; клавіш – клавіша; санаторій – санаторія; птах – птаха; сусід – сусіда. Форми чоловічого роду є літературними, форми жіночого – розмовними, хоча з певною стилістичною метою зрідка користуються ними й письменники. Наприклад: У залі, повній сяйва і тепла. (В. Сосюра.) Не одна кричала птаха: «Пожалій гніздо моє!» (Д. Білоус.)
Граматичне значення чоловічого, жіночого та середнього роду визначається за основним показником – закінченням називного відмінка однини та інших відмінків.
Які іменники відносяться до чоловічого (жіночого, середнього) роду?
Слід пам’ятати, що іменники – назви осіб за професією, званням, посадою належать до чоловічого роду, тобто вони називають як осіб чоловічої статі, так і жіночої: народний депутат Юлія Тимошенко; Голова Верховної Ради України Володимир Литвин.
До чоловічого роду належать також іменники, що утворилися внаслідок субстантивації: уповноважений з прав людини Ніна Карпачова; адвокат Антоніна Дубчак.
У невідмінюваних абревіатурах рід визначається за основним словом: ЄЕС (Європейське економічне співтовариство), НТР (науково – технічна революція).
У відмінюваних абревіатурах рід визначається граматично: ВАК – ВАКу, ВАКом, на ВАКові; загс – загсу, загсом, у загсі.
У деяких випадках є вагання між родами: цей зал і ця зала, цей птах і ця птаха, цей харч і ця харч. Ясна зала вся світлом палає (Леся Українка). Пізній вечір. Зал майже порожній (І.Кочерга).
Залежно від конкретного змісту значення чоловічого або жіночого роду мають прізвища: Петренко, Шевчук, Хмара.
Запам’ятайте!
В офіційно-діловому стилі при таких іменниках-підметах завжди присудок уживається у формі чоловічого роду: запропонував заступник прокурора Ольга Калінько; виступив проректор з наукової роботи Валентина Шелудько.
Іменники, що вживаються тільки у множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці канікули, ці Карпати, ці Черкаси.
4. Іменники мають два числа: однину і множину.
Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із цей, ця, це: цей світ, ця громада, це коріння.
Іменники у множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із ці: ці дерева, ці ножиці, ці Карпати. Однина й множина іменників різняться між собою закінченнями: будинок – будинки, вікно – вікна, дорога – дороги.
Проте в іменниках середнього роду на –я (змагання, сузір’я) закінчення в обох числах збігаються. Число цих іменників визначається, орієнтуючись на слова, що стоять при них: змагання триває – змагання тривають, далеке сузір’я – далекі сузір’я.
Частина іменників вживається, як правило, лише в однині.
Вони означають:
а) назви речовин: залізо, молоко, чорнило, золото, чай, кава;
б) збірні назви: студентство, молодь, дітвора, рідня, листя, проміння, волосся, каміння;
в) назви дій, якостей, почуттів: молотьба, хода, бджільництво, байдужість, гнів, дружба;
г) власні назви: Ольга, Степан, Луцьк, Куренівка, Іванченко, Дніпро, Хорол.
Незначна частина іменників має тільки множину.
Вони переважно означають:
а) назви парних предметів: ножиці, сани, ворота, кросівки, двері, терези, штани, лапки, дужки;
б) деякі збірні назви: люди, гроші, фінанси, дрова, кури, гуси, дріжджі, меблі, збори;
в) назви дій, процесів, станів: проводи, вибори, заробітки, мандри;
г) назви абстрактних понять: хитрощі, лінощі, радощі, веселощі, заздрощі, пахощі, мудрощі;
ґ) часові поняття: жнива, канікули, сутінки;
д) деякі власні географічні назви: Суми, Альпи, Осокорки, Гімалаї;
е) назви ігор: шахи, шашки, піжмурки;
є) звичаї, обряди: роковини, іменини, хрестини.
Будуючи речення зі збірними іменниками, треба особливу увагу звертати на число пов’язаних із ними слів. Якщо збірний іменник, який називає сукупність багатьох предметів, стоїть в однині, то й пов’язані з ним слова також мають стояти в однині: осіннє листя, а не осінні; коріння проросло, а не проросли; молодь – її інтереси, а не їхні.