Зміст курсу

Змістовний модуль 1.

Загальнотеоретичні основи господарського права України

Тема №1. Господарські правовідносини та господарське право

Господарське право - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та реалізацією продукції, виконання робіт і надання послуг з метою отримання прибутків.

Господарське право є комплексною галуззю права, що базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить в собі норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне.

Господарське право регулює господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Предметом вивчення господарського права є відносини, які виникають в процесі господарської діяльності суб'єктів підприємництва, державних, приватних, кооперативних, громадських організацій та установ, наділених відповідно до законодавчих актів певними повноваженнями, правами і обов'язками та відповідальністю за свої дії.

Методи господарського права являють собою сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин.

Тема №2. Правові засади захисту економічної конкуренції

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їхню конкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, які потребує споживач.

Законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із Господарського кодексу України, Закону «Про захист економічної конкуренції», законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі «Про захист економічної конкуренції», то застосовуються правила міжнародного договору.

Особливості застосування законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема щодо певних галузей промисловості, можуть бути встановлені виключно шляхом внесення змін до даного Закону.

Тема №3. Правові форми участі державного та місцевого самоврядування в регулюванні господарської діяільності

З усіх галузей і сфер, що регулюються адміністративно-правовими нормами, найбільш складними є ті, які належать до економіки. Формування Україною власної економічної політики пов'язується з визначенням головних її напрямів на основі принципів демократії, свободи підприємництва і відкритості для інтеграції у світове економічне співтовариство. Ефективна національна економіка є гарантією незалежності держави. Розвиток законодавства з питань економіки за роки незалежності України пов'язаний зі змінами в правових формах її регулювання, переходом до ринкових механізмів.

Органи державної влади здійснюють заходи щодо поглиблення правової та адміністративної реформ, створення гарантій проведення ринкових перетворень, невідворотності переходу до ринкової економіки.

Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: структурно-галузева політика; інвестиційна політика; амортизаційна політика; політика інституційних перетворень; цінова політика; антимонопольно-конкурентна політика; бюджетна політика; податкова політика; грошово-кредитна політика; валютна політика; зовнішньоекономічна політика та ін. (розкрити, навести приклади).

ГКУ закріплено засоби державного регулювання господарської діяльності держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій (розкрити, навести приклади).

Управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки, попри їх відмінність, має спільні риси, назвати та розкрити.

Тема №4. Господарське законодавство

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі — формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета сьогодні визначені у кодифікованому нормативному акті - Господарському кодексі України.

Згідно з ст. 1 ГК цей Кодекс визначає основні засади гос­подарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарю­вання.

Так, мета студента розкрити погляди на предмет господарського законодавства в декількох розуміннях, аспектах (широкому та вузькому).

Норма господарського права - це елемент системи комплекс­ної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.

Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи обумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) системи, господарське законодавство має так звану горизонтальну систему. Вона визначається предметом регулювання у широкому розумінні, тобто видами господарської (продукція, роботи, послуги) і функціональної (управління, фінансування, ціноутворення, стандартизація) діяльності, галузями народного господар­ства, видами господарських відносин.

Змістовний модуль 2.

Суб'єкти та об'єкти господарського права України

Тема №5. Суб'єкти господарського права. Суб'єкти господарювання

Суб'єкти господарювання — відокремлені підрозділи (структур­ні одиниці) господарських організацій — можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна без статусу юридичної особи.

Так, учасниками відносин у сфері господарювання є: а) суб'єкти господарювання, б) споживачі, в) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, г) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб'єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГК є: господарські організації; 2)громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (розкрити правовий статус та особливості).

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводить­ся державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи — під­приємця повинно бути оформлено державним реєстратором і ви­дано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи — підприємця.

Тема №6. Правове становище підприємств

Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог ст. 62-71 Господарського Кодексу України.

Якщо чинним міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено правила інші, ніж ті, які передбачені законодавством про підприємства, то застосовуються правила міжнародного договору.

Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським Кодексом України та іншими законами.

Підприємство — це статутний суб'єкт господарювання. Статут підприємства як локальний акт господарського законодав­ства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого під­приємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено.

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як види, організаційні форми і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Вид передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України та Господарським кодексом, і від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цієї класифікації полягає в урахуванні в законодавстві (в першу чер­гу, в ГК і в спеціальних законах) особливостей правового стано­вища підприємств окремих видів.

Тема №7. Правовий статус господарських товариств

У ст. 79 ГКУ наводиться таке визначення: господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти госпо­дарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяль­ності товариства з метою одержання прибутку.

Провести аналіз визначень поняття «господарського товариства» ( ч. 1 ст. 113 ЦК, ст. 84 Ц та ч. 1 ст. 79 ГК), (вузьке, широке та повне визначення поняття).

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, спожи­вачі, наділені господарською компетенцією органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також громадяни, гро­мадські та інші організації, які є засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарю­вання або інших осіб встановлюються ГКУ та відповідними за­конами України.

До господарських товариств належать: акціонерні; з обмеженою відповідальністю; з додатковою відповідальністю; повні; командитні (розкрити сутність, призначення, назвати особливості діяльності, діють на підставі Статуту чи ін. Договору (документа)).

Установчі документи господарського товариства відповідно до ст. 4 Закону «Про господарські товариства» повинні місти­ти відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Тема №8. Правове становище об'єднань підприємств

Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Ці об'єднання діють на основі установчого договору або статуту, який затверджується їх засновниками.

В українській економіці державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств та органів місцевого самоврядування, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання. Це об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Характерні ознаки ОСГ. Нормативно-правове регулювання: загальне - ГК (статті 118-127); спеціальне - закони: "Про холдингові компанії в Україні", "Про промислово-фінансові групи в Україні", "Про банки та банківську діяльність" (статті 9-13), "Про кооперацію" (статті 30-33), "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 26) та ін.

Поняття холдингової групи як своєрідного виду об'єднання господарських організацій використовується в Законі "Про банки та банківську діяльність" (статті 1 1-12). Банківська холдингова група визначається як банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки (ст. М), а фінансова холдингова група - об'єднання переважно фінансових установ за участі щонайменше одного банку (ст. 12). Центром таких груп є материнська компанія (або материнський банк), якій/якому належить щонайменше 50% акціонерного (пайового капіталу) або голосів кожного з інших учасників групи, які у випадку банківської холдингової групи іменуються дочірніми підприємствами материнського банку. Дочірні підприємства банківської холдингової компанії не можуть володіти акціями холдингової компанії.

Тема №9. Господарські зобов'язання

Категорія господарського зобов'язання своєму виникненню зобов'язана науці господарського права, яка розглядає господарські зобов'язання як одну з фундаментальних господарсько-правових категорій, що відображає зміст особливої правової форми господарських відносин. Сформульоване спочатку доктринально в юридичній літературі, а тепер закріплене (з деякими модифікаціями, викликаними змінами в економічній системі) в ст. 173 ГК, визначення поняття господарського зобов'язання дозволяє з'ясувати його основні ознаки, за якими воно відрізняється від зобов'язання цивільно-правового.

Господарські зобов'язання поділяються на два види: - майново-господарські зобов'язання; - організаційно-господарські зобов'язання.

Однією з особливостей господарських зобов'язань є підстави їх виникнення, примірний перелік яких встановлено в ст. 174 ГК.

Основним принципом виконання господарського зобов'язан­ня є принцип належного виконання. Він закріплений у ч. 1 ст. 193 ГК, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичай­но ставляться.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 198 ГК) платежі за грошо­вими зобов'язаннями, що виникають у господарських відно­синах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків (інше може бути встановлено законом).

Загальні умови припинення господарських зобов'язань встановлені ч. 1,2 ст. 202 ГК, згідно з якою, господарське зобов'язання припиняється: - виконанням, проведеним належним чином; - зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; - у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; - за згодою сторін; - через неможливість виконання; - в інших випадках, передбачених ГК або іншими законами.

Найпоширенішою підставою припинення господарського зобов'язання є його виконання, проведене належним чином (здійснене належним суб'єктом, належному суб'єкту, належним способом, в належному місці, належним предметом і в належний строк).

Тема №10. Основні засади господарсько-правової відповідальності

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, у тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забез­печувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:- потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; - передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; - сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; - у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Господарські правопорушення можна класифікувати за ви­дами і систематизувати в окремі групи за певними критеріями. Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняються договірні та позадоговірні правопорушення.

В свою чергу, договірні правопорушення поділяються на: правопорушення на стадії виникнення зобов'язан; порушення строків виконання договірних та інших господарських зобов'язань щодо поставки продукції та товарів; порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів); порушення державної дисципліни цін; порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин; порушення господарських зобов'язань щодо перевезень вантажів та ін. (розкрити).

Так, предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення: порушення законодавства про захист економічної конкуренції; порушення прав власника як поєднаних, так і не поєднаних з позбавленням прав володіння тощо.

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господар­сько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність учасників господарських відносин.

Другою правовою підставою є господарська правосуб'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути суб'єкти господарювання, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також інші учасники господарських відносин. Третя підстава називається юридико-фактичною. Вона встановлена, згідно з якою підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Це можуть бути протиправні дії або бездіяльність особи-господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

Тема №11. Правовий режим майна в господарському обігу

Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права — право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна.

Господарська діяльність може здійснюватися також на підставі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України (розд. ІІ кн. 3). Майнова відокремленість юридичної особи знаходить свій вираз в наявності окремого балансу, на якому обліковується грошовий вираз усього її майна, щодо установ - кошторису.

З економічної точки зору все майно юридичної особи поділяється на основні фонди та оборотні кошти. Держава гарантує захист майнових прав юридичних осіб. Вилучення державою у підприємства його основних фондів, оборотних коштів та іншого використовуваного ним майна здійснюється тільки у випадках, передбачених законами України.

Збитки, завдані підприємству в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами і державними органами, відшкодовуються підприємству за рішенням суду або арбітражного суду

Об'єднання створюються для спільного вирішення завдань, що стоять перед його учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів. Вони в межах делегованих її повноважень можуть від свого імені укладати договори, корисяуштисяпс»слугамикредитно-банківськііхустанов, здійснювати експортно-імпортні операції, а також проводити операції на фондовому ринку.

Тема№12 Правове регулювання банкрутства

Порядок і умови визнання суб'єктів підприємництва банк­рутами з метою задоволення претензій кредиторів врегульовані положеннями Глави 23 ГК «Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом», а також Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Суб'єктом банкрутства (далі — банкрутом) може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства, а також відокремлені структурні підрозділи господарської організації.

Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності українського народу (ст. 209 ГКУ).

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон) розуміє під неплатоспроможністю неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

Матеріальні відносини складаються, як правило, при здійс­ненні заходів щодо запобігання банкрутству боржника (надання фінансової допомоги, досудова санація). Окремі матеріальні відносини виникають і функціонують також при застосуванні судових процедур (розпорядження майном боржника, вжиття заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, передбачених планом санації тощо).

На відміну від попередньої редакції Закону «Про банкрутство», положення якого регулювали головним чином процедуру визнання боржника банкрутом, чинний з 1 січня 2000 року Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містить значну кількість норм, спрямованих на запобігання банкрутству, що свідчить про зміну орієнтирів держави стосовно такого важливого ринкового інструменту, яким є банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 ГК та п. 1 ст. 2 Закону державну політику щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом щодо державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, а також суб'єктів підпри­ємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого у встановленому порядку.

Змістовний модуль 3.

Особливості правового регулювання окремих видів господарських відносин

Тема№13 Правове регулювання господарсько-торгівельною діяльністю

Визначення правового регулювання матеріально-технічного постачання та збуту. Поняття господарсько-торговельної діяльності, її види: внутрішня торгівля та зовнішня торгівля. Форми здійснення господарсько-торговельної діяльності: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності; інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Договори, що укладаються при господарсько-торговельній діяльності: договір поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу тощо.

Поняття договору поставки. Істотні умови договору поставки, предмет, кількість, асортимент, строк і порядок поставки. Короткотерміновий та довгостроковий договір поставки. Якість та комплектність товарів, що поставляються. Застосування правил "Інкотермс" при поставці товарів.

Поняття договору контрактації сільськогосподарської продукції. Істотні умови договору контрактації: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, граничне допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Поняття договору енергопостачання. Предмет договору енергопостачання. Кількість і якість енергії. Строки, ціни та порядок розрахунків за договором енергопостачання

Торговельно-біржова діяльність, як різновид господарсько торговельної діяльності. Поняття, види та юридичні ознаки біржі. Функції, права та обов'язки біржі. Види біржових угод в залежності від різних критеріїв: угода із заставою на купівлю та угода із заставою на продаж; ф'ючерсна, форвардна угода та опціон. Правила біржової торгівлі.

Поняття договору оренди. Об'єкт договору оренди. Істотні умови індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Припинення договору оренди. Відмінність договору оренди від договору лізингу. Поняття договору лізингу. Види лізингу. Поняття договору міни. Істотні умови договору міни.

Тема№14 Правове регулювання біржової торгівлі

Поняття та юридичні ознаки біржі. Терміном «біржа» в літературі і практиці біржової торгівлі позначається в 3-х значеннях: 1) сукупність осіб, що постійно в певному місці здійснюють торговельні операції; 2) місце їх зібрання; 3) сукуп­ність угод, які укладаються у цьому місці. Ці три значення поняття біржі узагальнені в законодавчому його визначенні, що міститься в Законі України від 10 грудня 1991 р. «Про товарну біржу». Цей закон визначає умови ство­рення та діяльності товарних бірж на території України.

Залежно від предмета діяльності розрізняються фондові і товарні біржі. Доцільно визначити функції, права та обов'язки товарної біржі. Принципами діяльності бірж є: рівноправність учасників біржових торгів; застосування вільних (ринкових) цін; публічне проведення біржових торгів.

Види біржових угод. Укладаються ці угоди через посередників — брокерські контори і брокерів, а не самими продавцями і покупцями реального товару. Викону­ються біржові угоди поза біржею (товару як такого на біржі не­має). Біржова угода має юридичні ознаки звичайної угоди щодо змісту, структури тексту, форми тощо.

Правила біржової торгівлі регулюють: порядок здійснення біржових операцій; порядок ведення біржової торгівлі; процедуру біржового арбітражу з цих питань.

Правовий статус фондової біржі. Фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і то­вариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього під­приємства об'єднання торговців цінними паперами, та провадить свою діяльність відповідно до Цивільного кодексу України, зако­нів, що регулюють питання утворення, діяльності та припинен­ня юридичних осіб, з особливостями, визначеними ст. 20—25 Закону України «По цінні папери та фондовий ринок».

Тема№15 Правове регулювання оренди та лізіину у сфері господарювання

Одним із напрямів підвищення ефективності використання майна державних підприємств і організацій у сучасних умовах є передача його в оренду фізичним та юридичним особам. За допомогою оренди реалізуються як інтереси власника щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих фондів, так і інте­реси орендаря, який, не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування тощо у власність, має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснен­ня своєї статутної діяльності.

Об'єктами оренди можуть бути: а) державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміще­ний об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і си­стемою енергопостачання; б) нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); в)інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

У випадках створення орендного підприємства орендарем ці­лісного майнового комплексу існуючого державного або кому­нального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу цього підприємства є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» досить детально регламентує процедуру укладання до­говору оренди. Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також ін­ші документи згідно з переліком, визначеним Фондом держав­ного майна України, відповідному орендодавцеві.

Відповідно до Закону «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами дого­вору оренди є: об'єкт оренди; строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації.

Тема№16 Правове регулювання діяльністю транспорту

Відповідно до ст. 306 ГКУ перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції ви­робничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними, водними та повітряними шляха­ми, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, ван­тажовідправники та вантажоодержувачі.

Єдину транспортну систему України становлять: - транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); - промисловий залізничний транспорт; - відомчий транспорт; - трубопровідний транспорт; - шляхи сполучення загального користування.

Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються, крім Цивільного та Господарського кодексів, в першу чергу, загальним Законом України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт», Законами України від 15 травня 1996 р. «Про трубопровідний транспорт», від 4 липня 1996 р. «Про залізничний транспорт», від 20 жовтня 1999 р. «Про транзит вантажів», від 5 квітня 2001 р. (в ред. Закону України від 23 лютого 2006 р.) «Про автомобільний транспорт», від 20 жовтня 1998 р. «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період», від 1 липня 2004 р. «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Міністерство транспорту та зв'язку України відповідно до покладених на нього завдань покликано здійснювати великий перелік повноваження.

Перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форма договору про організацію перевезень вантажів встановлюється Правилами. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місячне планування перевезень. Умови та порядок організації перевезення в усіх видах спо­лучення визначаються Правилами.

Тема№17 Правове регулювання банківською діяльністю

Банківська система України складається з Національного ба­нку України та інших банків (державних і недержавних), що створені й діють на території України відповідно до закону.

Національний банк України є центральним банком держави, основна функція якого — забезпечувати стабільність грошової одиниці України — гривні (ст. 335 ГКУ). Правовий статус Національного банку України визначається законом про Націона­льний банк України.

Розробку основних засад грошово-кредитної політики та контроль за її виконанням здійснює Рада Національного банку України. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

Формування та збільшення статутного капіталу банку мо­же здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учасників. Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог Закону «Про банки і бан­ківську діяльність»

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, що надається відповідно до Закону та Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпо­течний, бланковий, консорціумний.

Кредити, які надаються банками, поділяються за критеріями: 1) за строками користування (короткострокові; середньострокові; довгострокові; 2) за способом забезпечення (забезпечені заставою; гарантовані; з іншим забезпеченням; незабезпечені; 3) за ступенем ризику (стандартні кредити; кредити з підвищеним ризиком; 4) методами надання (кредити, що надаються у разовому порядку; кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії; гарантійні; 5) за строками погашення: (кредити, що погашаються водночас; кредити, що погашаються у розстрочку; кредити, що погашаються достроково; кредити, що погашаються з регресією платежів; кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкрива­ються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін.

Так, згідно з ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банки мають право відкривати рахун­ки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам — інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам).

Інструкція встановлює правила використання при здійснен­ні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:- меморіального ордера; - платіжного доручення;- платіжної вимоги-доручення;- платіжної вимоги;- розрахункового чека; - акредитива.

Тема№18 Правове регулювання комерційного посередництва (агенських відносин) у сфері господарювання

Поняття та ознаки комерційного посередництва як різновиду господарської діяльності. Система нормативно-правових актів, що регулюють агентські відносини у сфері господарювання. Для кращого засвоєння теми необхідно звернути увагу на вивчення таких питань: Поняття комерційного посередництва (агентської діяльності). Підстави виникнення комерційного посередництва.

Характерні ознаки агентських відносин: ‑різновид підприємницької діяльності; ‑спеціальний суб'єктний склад: 1) комерційний агент, 2) принципал, 3) треті особи.

Система нормативно-правових актів, що регулюють комерційне посередництво (агентську діяльність у сфері господарювання), включає: Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України: положення щодо договору доручення (глава 68), які застосовуються на субсидіарних засадах; спеціальні нормативно-правові акти, що визначають особливість комерційного посередництва в окремих галузях господарювання: у сфері страхування.

Агентський договір. Істотні умови агентського договору: сфера, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Форма агентського договору. Відповідальність за порушення агент-ського договору. Права та обов'язки комерційного агента.

Тема№19 Правове регулювання капітального будівництва

Термін "капітальне будівництво" використовується в двох основних значеннях, перше з яких визначає капітальне будівництво як комплексну галузь економіки сфери матеріального виробництва, завдання якої - інвестування шляхом створення чи відтворення основних фондів, перетворення інвестицій в будівельну продукцію.

Будівельний комплекс у масштабі країни - це сукупність галузей народного господарства, підприємств та організацій, які виробляють будівельну продукцію для потреб економіки країни та експортування її за кордон (наприклад, будівельні матеріали, проектну продукцію тощо). До складу цього комплексу входять: ‑будівельні інвестори усіх форм власності (особи, які приймають рішення про вкладення власних чи залучених коштів у будівельну продукцію); ‑проектні та проектно-вишукувальні підрядні організації; ‑загальнобудівельні та спеціальнобудівельні підрядні організації; ‑підприємства промисловості будівельних матеріалів, конструкцій та виробів; ‑підприємства, що виробляють будівельну техніку; ‑підприємства будівельної механізації; ‑інвестиційні банки; ‑страхові організації, що спеціалізуються на страхуванні будівельних ризиків; ‑посередницькі та інжинірингові організації, що надають відповідні послуги учасникам будівельних правовідносин; ‑органи державного та регіонального регулювання будівельних правовідносин, у тому числі органи державного архітектурно-будівельного контролю.

Розрізняють два основних (підрядний і господарський способи) і змішаний спосіб капітального будівництва (підрядно-господарський).

Суб'єкти правовідносин з капітального будівництва - це особи, які володіють сукупністю господарських прав і обов'язків, необхідних для організації та безпосереднього здійснення будівельних та пов'язаних з ними робіт (проектних, вишукувальних, монтажно-налагоджувальних та ін.).

Учасники правовідносин з капітального будівництва можуть виконувати різні функції і залежно від цього отримувати відповідне найменування. Перелік суб'єктів інвестиційної діяльності у сфері капітального будівництва: інвестор, замовник та підрядник.

Як і в інших сферах економіки держава використовує такі форми управління у сфері капітального будівництва: ‑нормативне регулювання; ‑планування; ‑управління поточними справами у сфері капітального будівництва (ліцензування; надання дозволів, пов'язаних з будівництвом об'єктів; забезпечення державної експертизи інвестиційних проектів будівництва та ін.); ‑контроль за дотриманням учасниками інвестиційної діяльності встановлених державою вимогу сфері капітального будівництва.

Визначити перелік основних завданнянь Мінрегіонбуду у сфері капітального будівництва. Мінрегіонбуд видає у межах своїх повноважень та відповідно до законодавства накази, організовує і контролює їх виконання; нормативно-правові акти Мінрегіонбуду.

Державний архітектурно-будівельний контроль (ДЛБК) - це сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на забезпечення дотримання законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог і технічних умов, а також положень затвердженої містобудівної документації та проектів конкретних об'єктів.

Змістовний модуль 4.

Особлива частина

Тема№20 Правове регулювання фінансової діяльності

Фінансова діяльність у сфері господарювання - це діяльність, пов'язана з обігом коштів (фінансів). Вона може здійснюватися суб'єктами господарювання на професійних засадах з метою задоволення відповідних потреб інших осіб (професійна фінансова діяльність). Різновидами такої діяльності є грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжна діяльність у сфері фінансів і страхування, а суб'єктами такої діяльності є фінансові установи.

Слід визначити з якою метою, в яких визначених законом формах здійснюється спеціальне державне регулювання ринків фінансових послуг в Україні.

Визначити основні завдання Державний комітет фінансового моніторингу України (далі - Держфінмоніторинг України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

До банківської системи входять: Національний банк України - центральний банк України, центральний орган державного управління у сфері банківської діяльності; комерційні банки - організації, що безпосередньо здійснюють банківські операції; створюються в певних організаційно-правових. Правове регулювання банківської діяльності та визначення специфіки правового статусу суб'єктів цієї діяльності здійснюється за допомогою системи нормативно-правових актів, зокрема кодексів, законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Державне регулювання банківської діяльності: здійснюється НБУ у таких формах: 1. адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) падання рекомендацій щодо діяльності банків; 2. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорт)7 та експорту капіталу.

Різновидом фінансової діяльності є страхування. Це - професійна діяльність спеціалізованих організацій (страхових компаній або страховиків) щодо падання учасникам відносин у сфері господарювання (страхувальникам) страхових послуг, спрямованих на захист їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування страхових випадків за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Посередницька діяльність щодо випуску та обігу цінних паперів також є різновидом фінансової діяльності у сфері господарювання, яка характеризується такими ознаками: є підприємницькою діяльністю; регулюється: кодексами: ГК України, законами України та ін.

Визначити мету державного регулювання, форми державного регулювання та органи, що здійснюють державне регулювання.

У сфері господарювання значна роль належить аудиторській діяльності, яка визначається ч. 1 ст. 4 Закону "Про аудиторську діяльність". За підставами проведення аудит класифікують на: 1. добровільний: проводиться за ініціативою суб'єктів господарювання; 2. обов'язковий: проводиться у передбачених законом випадках.

Тема№21 Правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності (2 год)

Становлення і функціонування ринкових відносин в Україні зумовило появу нових форм забезпечення потреб господарюван­ня необхідними для його здійснення коштами (інвестиціями). Це, в свою чергу, привело до появи нових ринкових інститутів, одним з яких є інститут інвестиційної діяльності (як один з ви­дів господарської діяльності), і формування відповідної право­вої основи здійснення такої діяльності — інвестиційного законодавства. Інвестиційне законодавство — це сукупність норма­тивно-правових актів, що регулюють відносини, які виникають і функціонують при здійсненні інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі: - інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і това­риствами, а також громадськими і релігійними організація­ми, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; - державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих Рад за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичко­вих коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; - іноземного інвестування, здійснюваного іноземними грома­дянами, юридичними особами та державами; - спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юри­дичними особами України, іноземних держав.

Відповідно до ст. 12 ГК, державне регулювання інвестиційної діяль­ності здійснюється в таких формах: а) управління державними інвестиціями; б) регулювання умов інвестиційної діяльності; в) контроль за здійсненням інвестиційної діяльності усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Однією із форм реалізації державних інвестицій є державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Державне замовлення розміщується, як правило, на конкурс­ній основі з урахуванням економічної вигідності цих замовлень для підприємств та організацій.

Тема№22 Правове регулювання страхової діяльності

Страхування — це діяльність спеціально уповноважених дер­жавних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які форму­ються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).

Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх майно­вих інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством (ст. 352 ГКУ).

У ст. 353 ГКУ визначається коло суб'єктів страхової діяль­ності у сфері господарювання. Суб'єкти господарювання — стра­ховики здійснюють страхову діяльність за умови одержання лі­цензії на право здійснення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, які визна­чені в ліцензії.

Правове становище учасників страхової діяльності. Статтею 38 Закону «Про страхування» встановлено, що для одержання ліцензії страховик подає Уповноваженому органу за­яву, до якої додаються:- копії установчих документів та копія свідоцтва про реєст­рацію; - довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду; - довідка про фінансовий стан засновників страховика, під­тверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або то­вариства з додатковою відповідальністю;- правила (умови) страхування;- економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;- інформація про учасників страховика та ін.

Державний нагляд за страховою діяльністю.

Тема№23 Правове регулювання цін та ціноутворення

Суб'єкти господарювання можуть використовувати в господар­ській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульо­вані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від дер­жавних фіксованих цін.

При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахун­ках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зов­нішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

У ст. 190 ГКУ наводиться визначення поняття вільних цін. Зокрема, вільні ціни встановлюються на всі види продукції (ро­біт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостій­но за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах також за рішенням суб'єкта господарювання.

Залежно від способу встановлення, суб'єктів ціноутворен­ня, сфери застосування тощо та відповідно до чинного зако­нодавства в Україні застосовуються різні види цін і тарифів. За способом встановлення ціни і тарифи поділяються на: - вільні ціни і тарифи, що, в свою чергу, поділяються на дого­вірні та ціни, що встановлюються самостійно суб'єктами госпо­дарювання; - державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Суб'єкти господарювання, як встановлено ч. 3 ст. 189 ГК, мо­жуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.