Напрями неориторики

Неориторика оформлюється у 50-х рр. XX ст. Зокрема, у1958 р. виходить праця X. Перельмана і Л. Олбрехт-Титеки«Нова риторика: Трактат про аргументацію». Ця робота знаменує собою початок нового етапу в розвитку риторики. Після неї інтерес з боку науковців до цієї науки все більше зростає. Слід підкреслити, що неориторика не заперечує досягнення класичної риторики, а намагається їх переосмислити та дослідити механізми впливу в різноманітних типах повідомлень.

На сьогоднішній день риторика представлена багатьма напрямами досліджень. Тому охопити всі її відгалуження практично неможливо. Однак дослідники пропонують певну типологію сучасної риторики, яка ґрунтується на загальних принципах розуміння предмета цієї дисципліни її представниками. За цією типологією виділяють два основні напрями в неориториці з такими умовними назвами:

Аргументативна риторика, що представлена роботами І.А. Герасимової, Р. Гроотендорста, Ф. ван Єємерена, Х. Перельмана та інш.

Лінгвістична риторика, що представлена роботами Р. Барта, Ю.М. Лотмана, Цв.Тодорова та інш.

Аргументативна риторика – це такий напрям неориторики, який досліджує різноманітні способи аргументації, обґрунтування в публічних виступах.

Лінгвістична риторика – це такий напрям неориторики, який досліджує різноманітні засоби виразності та переконливості мовленнєвих повідомлень і намагається екстраполювати їх на інші типи знакових систем.

Отже, неориторика в цілому являє собою певне поєднання традиції Аристотеля та традиції Квінтіліана, незалежно від того, чи мова йде про лінгвістичну, чи про аргументативну риторику. Новий історичний етап розвитку риторики покликаний дослідити техніки переконання, способи аргументації, засоби виразності, що використовуються в різноманітних вербальних та візуальних повідомленнях. На сьогоднішній день триває інтенсивний розвиток риторики як такого напряму наукових досліджень, який поєднує в собі здобутки багатьох дисциплін: лінгвістики, логіки, семіотики тощо.