Контрольні питання

1. Дайте визначення поняттю одиниця лексики.

2. Дайте визначення поняттю лексичне значення слова.

3. Поясніть, в чому полягає відмінність між багатозначними словами та омонімами.

4. Поясніть, в чому полягає відмінність між корінною та запозиченою лексикою.

5. Поясніть, що таке калька.

6. Вкажіть, які слова називаються синонімами.

7. Вкажіть, на які групи діляться синоніми.

8. Поясніть, з якою метою вживаються в мові евфемізми.

9. Дайте визначення поняттю пароніми.

10. Поясніть, в чому полягає різниця між мовними кліше та мовними штампами.

11. Наведіть приклади таких мовних вад, як мовна надмірність та мовна недостатність.

Література: [1.3; 1.8; 1.14; 1.15; 2.9].

Тема 5. Українська термінологія у професійному спілкуванні

План практичного заняття №1

1. Терміни питомі та запозичені.

2. Твірні та похідні термінологічні одиниці.

3. Словотвірна структура і морфемна будова термінів.

План практичного заняття №2

1. Однозначні та багатозначні терміни.

2. Термінологічні одиниці: терміни-слова, термінологічні словосполучення.

3. Професіоналізми у фаховому мовленні.

План практичного заняття № 3

1. Нормативність як основа професійної культури.

2. Дублетність, синонімія та варіювання термінів.

3. Паронімія та омонімія термінів.

4. Складні випадки терміновживання.

Основні поняття: термін, термінологія, термінознавство, терміносистема, професіоналізм, номенклатурна назва, терміни питомі, запозичені, однозначні, багатозначні, нормативність термінів

Науку, що вивчає українську термінологію, називають термінознавством. Виникла вона у 30-і роки ХХ століття. Багато українських вчених працювало над виробленням української фахової термінології з різних галузей знань, прагнучи зробити її всеукраїнською, поєднати елементи власне національні з міжнародними. Серед них І. Верхратський, В. Левицький, С. Рудницький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та інші.

У сучасному термінознавстві виокремлюються такі напрями:

1. Лексикографічний (створення різного роду термінологічних словників: словники-довідники, словники-тезауруси, перекладні, словники рекомендованих термінів тощо).

2. Уніфікація та стандартизація термінів.

Уніфікація – це упорядкування термінологій різних галузей науки, техніки тощо і всередині терміносистеми відповідно до понять, ними позначуваних, і на міжгалузевому рівні.

Стандартизація – це вироблення терміна-еталону, який би відповідав усім лінгвістичним та логічним вимогам, що висувалися до терміна і використовувалися у межах певної терміносистеми та міжгалузевому рівні.

3. Створення картотек і баз даних.

Головними поняттями цієї науки є термін, термінологія та терміносистема.

Сьогодні в термінології існує понад 20 визначень поняття «термін» (від латинського terminus – рубіж, межа). Під терміном розуміють слово чи сполучення слів, що вживаються для точного визначення спеціальних понять.

Термін має такі ознаки:

• системність (належить до певної терміносистеми, що відрізняє його від звичайного слова);

• наявність дефініції (визначення);

• однозначність (в межах своєї терміносистеми повинен називати тільки одне поняття: наприклад, термін корінь у граматиці означає головну частину слова, у біології – частину рослини, що знаходиться в землі );

• точність;

• мотивованість(така мовна форма терміна, яка дає змогу зрозуміти значення терміна без допомоги тлумачного словника);

• відсутність синонімів та омонімів в межах певної терміносистеми ( хоча ця вимога є швидше бажаною, ніж реальною, в юридичній сфері, наприклад, в межах однієї терміносистеми функціонують терміни-синоніми адвокат –захисник, прокурор – обвинувач тощо);

• стилістична нейтральність.

Вживаються терміни переважно в науковому й офіційно-діловому, рідше в публіцистичному та художньому стилях, подекуди – у розмовній мові.

За структурою терміни бувають однослівні (дебет, юриспруденція, податок), терміни-словосполучення (позовна заява, податок на додану вартість, бухгалтерський облік) та терміни-речення (кроком руш!).

За походженням терміни бувають питомі (створені засобами власної мови) та запозичені. Запозичення можуть бути прямими (безпосередньо з мови, де виник цей термін) та непрямими (через посередництво інших мов). Багато запозичених термінів греко-латинського походження, оскільки ці мови протягом тривалого часу були мовами науки: лексика, граматика – з грецької; календар, інфінітив – з латинської. Грецька та латинська мови й сьогодні залишаються джерелом творення нових слів, в тому числі й термінів: ксерокс, психологія тощо.

Крім того, терміни поділяють на загальнонаукові (аналіз, синтез, аргумент) та вузькоспеціальні (кожна галузь науки, техніки тощо має свою термінологію).

Система термінів називається термінологією. Це поняття багатозначне. Термінологія – сукупність термінів, що склалася у певній галузі наукового знання. Вперше це поняття було вжито професором Ц. Шютцем (Німеччина) у 1786р., у 1801р. воно з'являється у французькій та англійській мовах у дуже вузькому значенні «опис». Сьогодні під термінологією розуміють:

• науку про терміни;

• частину словникового складу мови, що охоплює спеціальну лексику;

• систему позначень наукових і професійних понять будь-якої однієї галузі знань.

Термінології формуються протягом тривалого часу. У період формування типовим для термінології певної галузі є запозичення термінів. Коли достатня кількість фактів нагромаджена, розпочинається творення питомої термінології. Термінології служать джерелом для формування терміносистем.

Терміносистема – структурне утворення, де терміни знаходяться між собою у певних зв’язках. Їх специфіка полягає в тому, що ці системи відкриті, динамічні і за характером природно-штучні.

Терміносистеми поєднують у собі два види системності: логічну, що визначається системою понять, і лінгвістичну, що визначається системою термінів.

Необхідною умовою формування терміносистеми є створення наукової теорії, позначення об’єктів та зв’язків між ними. Типові ознаки терміносистеми такі:

– цілісність;

– певна сталість, яка відбиває систему поглядів у певній сфері наукового знання на певному етапі;

• структурований характер: лінійна (однорівнева) чи ієрархічна (має підсистеми, які відбивають різні види відношень всередині терміносистеми).

За семантичним значенням розрізняють власне терміни (які створюються на основі наукового або технічного поняття) та терміноїди (вживаються у вузькому професійному середовищі). До них належать професіоналізми, номенклатурні назви.

Професіоналізми (від латинського professio – фах, заняття) – це слова та вирази, властиві мовленню певної професійної групи людей, які називають конкретні явища або об’єкти. Це в основному назви знарядь виробництва, назви трудових процесів, різних ґатунків сировини, спеціальні професійні вислови.

Виділяють науково-технічні, професійно-технічні, просторічно-жаргонні професіоналізми. Частина професіоналізмів є неофіційними замінниками термінів. Наприклад, у мові водіїв кермо – бублик, у журналістів помилка – ляп, у викладачів, вчителів вільний час між парами, уроками – вікно, у мові юристів можна почути вирази ліпити справу тощо.

Деякі з професіоналізмів з часом можуть перейти у нормативне слововживання, напр.: двірник – пристрій для очищення вітрового скла.

Найчастіше, як зазначають вчені-мовознавці, професіоналізми виникають в тому середовищі, де термінологія не розвинена або складна. Наприклад: у мові моряків кухар – кок, вони морем не плавають, а ходять, медичному терміну трансплантація, відповідає професіоналізм пересадка тощо.

Термін «номенклатура», утворений від латинського (nomenklatura – розпис імен) вперше з'явився у французькій мові у ХУІ столітті. Починаючи з ХУІІІст., поширюється в деяких європейських мовах. Поштовхом для цього стала створена відомим шведським ботаніком К. Ліннеєм класифікація рослин. Тому слово містило в собі зміст «система назв, що мають зовнішню схожість», тобто виступають синонімом до слова «номінація».

У 80-х роках ХУІІІст. після упорядкування хімічної номенклатури значення слова розширюється, воно починає позначати на лише систему назв, а й систему понять, унаслідок чого перетворюється на фактичний дублет «термінології».

У середині ХІХ ст. англієць В. Ревель, філософ і логік, визначив номенклатуру як сукупність назв, видів чи елементів. Із цим же значенням вживав це слово І. Верхратський, диференціюючи тим самим поняття термінології й номенклатури. Види рослин, тварин у нього іменуються номенклатурою, а всі інші спеціальні назви – термінами.

Сьогодні під номенклатурою розуміють:

– систему назв, вживаних у будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва;

– перелік найменувань продукції, що виробляється;

– перелік рахунків, що їх відкриває бухгалтерія;

– перелік посад, які затверджують вищі органи.

Від термінів номенклатурні назви відрізняються тим, що в основі терміна лежить загальне поняття, а в основі номенклатурної назви – одиничне. До номенклатури входять серійні назви машин, верстатів, приладів, підприємств, організацій, географічні назви. Напр.: острів, півострів – терміни, Сицилія, Крим – номенклатурні назви.