Термінознавство у системі лінгвістики
Терміни широко, глибоко входять у нашу практику, їх кількість зумовили в 30-ті роки ХХ століття появу нового наукового напряму – термінознавства.
Термінознавство виникло на межі лінгвістики, логіки, інформатики, психології та інших наук.
Головною категорією у термінознавстві є «термін». Крім того, існують ще певні сукупності мовних одиниць, які мають назви «термінологія» та «терміносистема». Ці сукупності також є предметом досліджень у термінознавстві. Тривалий час в українській мові слова-терміни не розвивались, оскільки послуговування в основному в офіційній сфері російською мовою і відповідно російською термінологією. Сильною була тенденція до уніфікації, гармонізації терміносистем російської та української мов. Слова казна, казначей, казначейство явно чужорідні в українській мові, відповідна установа мала назву Державна скарбниця, цілком логічно було б лишити її й тепер. Можливо, так би й сталося, якби не той факт, що установа під назвою Державна скарбниця України вже існує. Це місце зберігання золотого запасу України, алмазного фонду та різноманітних коштовностей (аналог колишнього союзного й нинішнього російського Гохрану). Подібної неоднозначності в назвах, безперечно, не виникало б, якби створювалися вони на вихідному матеріалі саме української мови, а не за зразком російських назв.
Отже, ми можемо визначити термінознавство, як науку, що вивчає терміни, термінології й терміносистеми, закономірності їх створення та функціонування.
2. Основи вчення про термін і термінологію
Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження.
Термінологія (сукупність термінів) існує у 2-ох вимірах: як результат фіксації наукового пізнання (термінологічні словники) та як функціонування у контексті наукової та навчальної літератури і в комунікативному аспекті.
Науковій термінології передував період стихійного термінотворення, коли в окремих мовах накопичувався достатній арсенал тематично об’єднаних слів для позначення системи спеціальних понять. Вихідною базою будь-якої галузевої термінології є поняття загальновживаної мови та її лексичні одиниці.
У функціонуванні термінології простежується дія двох протилежних процесів, що отримали назву термінологізації і детермінологізації.
Нову сферу науки, людської діяльності починають обслуговувати слова, які є назвами побутових понять, що виникли в процесі практичного пізнання світу і стали на даному етапі представниками наукового поняття.
Мислення сприймає нові дані про дійсність через відомий запас інформації, у процесі порівняння різних предметів, через встановлення спільних та відмінних рис. Виникає ситуація, коли певне наукове поняття (завдяки своїй подібності з побутовим) може і починає позначатися тим самим знаком, що й останнє, а не спеціально утвореним терміном. Для чого ускладнювати лексичний склад і вигадувати нові одиниці. В основі цього процесу лежить універсальний закон економії людських зусиль, який реалізується в мові, тобто здійснюється повторне використання номінативних одиниць, супроводжуване переосмисленням їх семантики (наприклад: бик – професійна назва біржового маклера, який грає на підвищенні курсу цінних паперів; ведмідь – назва біржового маклера, який грає на пониженні курсу цінних паперів). Це явище називається термінологізацією.
Утворений на основі загальновживаного слова термін – семантично мотивований знак, він зрозуміліший, легко запам’ятовується.
Проникнення термінів у лексику, загальне використання зумовлюється екстралінгвістичними факторами: поняття виробничого, інтелектуального життя засвоюється рівнем загальнонаціональної свідомості, що знаходить безпосереднє відображення в мові.
Протилежним явищем до термінологізації, коли термін покидає вузьконаукову систему свого функціонування і стає відомим не тільки обмеженому колу спеціалістів конкретної галузі знань, а й усім носіям мови, є детермінологізація.
Слово втрачає концептуальність, системність, однозначність і набуває прагматичних властивостей, яких було позбавлене раніше, вимагає не дефініції, а тлумачення.
Прикладами детермінологізації є вживання слів, наприклад: баланс у фінансах – сукупність показників, що відбивають процеси формування і використання загальнодержавних, галузевих, територіальних, фінансових ресурсів чи фінансів окремого підприємства, організації, установи (Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник); баланс у термінологічному значенні – система показників, що характеризують співвідношення елементів у будь-якому явищі, що постійно змінюється; баланс сил (із терміна перетворюється на загальновживане слово), тобто існує поза спеціальними термінологічними системами.
За останні десять років з’явилося близько сотні різноманітних термінографічних (лексикографічних) праць різного статусу і ґатунку, які виходили в різних містах України. Крім словників, написано чимало роздумів з приводу термінологічної справи, які друкувалися як на сторінках періодики, так і на сторінках спеціальних журналів. Вийшло кілька підручників, посібників, монографій.
Отже, як бачимо, вся ця продукція є наслідком живого діалогу між фахівцями-ученими, спеціалістами різних сфер і філологами, що відбувається постійно на внутрішньовузівських і міжвузівських семінарах, термінологічних нарадах і конференціях як регіонального, державного, так і міжнародного рівня. Координаційну діяльність з питань української термінології здійснює потужний термінологічний відділ при Інституті української мови НАН України, який багато років очолювала кандидат філологічних наук, професор Л.О. Симоненко, а з 2010 р. – завідувач відділу доктор філологічних наук, старший науковий співробітник В.Л. Іващенко.
Зокрема Львівський термінологічний центр, започаткований свого часу на кафедрі української мови Львівського національного університету ім. Івана Франка, успішно функціонує як самостійна номенклатурна одиниця і установа при державному університеті “Львівська політехніка”. Це Комітет науково-технічної термінології, який проводить широку просвітницьку роботу, виконує державне замовлення на створення держстандартів, а також плідно працює в лексикографічному та організаційному напрямах.
Згадаймо слова І. Огієнка, який писав: «Виявилося…що наша мова дуже гнучка й цілком придатна для творення термінологічних назв».
Наприклад, переклад з російської мови (як зрештою, і з будь-якої іншої) як поки що основний шлях формування управлінської термінології постійно породжує труднощі з добором відповідника (як наприклад, у випадках угон (за чинним законодавством, це не те саме, що викрадення), сделка - угода, оборудка).
Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, С. Рудницький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та ін. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнучи до того, щоб термінологія була «всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного».
Посилення інтересу до проблем наукової термінології в наш час зумовлене переважно практичними потребами, пов’язаними з державотворенням в Україні, забезпеченням вищої та середньої школи, преси, видавництв, радіо, телебачення, державних установ, армії кодифікованою термінологією.
В українському мовознавстві ХХ- початку ХХІ ст. з’являється значна кількість лінгвістичних праць, присвячених особливостям терміносистем різних галузей знань, зокрема: юридична термінологія (Н.В. Артикуца), військова термінологія (Л.В. Туровська, Н.О. Яценко), фінансова (О.П. Винник), фінансово-бухгалтерська (О.Г. Чумак), українська термінологія податкової сфери (О.В. Чорна).
Систему термінів нерідко іменують ще термінологією. Це слово утворене від середньовічного латинського terminus та старогрецького logos. На думку А.Хаютіна, воно було вперше вжито у Німеччині професором Уєнського університету Ц.Цютцем (1786), у 1801 р. з’являється воно у французькій та англійських мовах. Лексикографи ХІХ ст. приписують цьому слову дуже вузьке значення – “опис”.
Нині під термінологією розуміють: 1) науку про терміни; 2) частину словникового складу мови, що охоплює спеціальну лексику, систему позначень наукових і професійних понять будь-якої однієї галузі знань.
Однак для першого значення вже є відповідник “термінознавство”, а для другого – професійна лексика.
Отже, головною категорією у термінознавстві є «термін».
Термінами прийнято називати слова та словосполучення, що означають або пояснюють предмети, явища, дію тощо у специфічній науковій чи діловій сфері.
На нашу думку, терміни кожної сфери науки потребують особливої уваги, постійної роботи зі словниками й довідниками.
Слово термін прийшло до нас ще з античних часів. У латинській мові мало значення “межа, рубіж”. Термін (лат. terminus) – римське божество меж та кордонів. Спочатку термін мав вигляд межового каменя між територіями різних племен. За переказами, культ цього божества встановив Нума Помпілій, що спорудив на його честь у Римі храм. У період зародження приватної власності культ межі був одним із основних у сільському господарстві.
У середньовіччі це слово набуло вже значення “визначення”, “позначення”. У старофранцузькій мові знаходимо навіть номінацію terme – “слово”.
В Україні слово «термін» поширюється вже у XVIII ст.
У радянському мовознавстві вихідною працею з термінології вважалася стаття Г.Винокура “О некоторых явлениях словообразования в русской технической терминологии» 1939 року, де автор трактує терміни “як слова в особливій функції” (1939, Т.5, с.5-6 ). Цією функцією, на думку автора, є функція назви. З деякими положеннями цієї праці полемізує О.Реформаторський, висуваючи на перший план дефінітивну функцію терміна. Термін трактується як одиниця термінологічного поля, в якому він моносемічний, точний, позбавлений експресії, стилістично нейтральний.
Сучасні словники по-різному визначають слово «термін». Так, в УРЕ подає таке визначення: термін – це слово або словосполучення, що виражає спеціальне поняття якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя (т.14, с.359).
Шеститомний “Українсько-російський словник за редакцією І. Кириченка пояснює: термін – це слово, що має певне, твердо встановлене значення й використовується в певному людському колективі в процесі соціального спілкування (Т.6, С.35).
Близьким до трактування терміну в УРЕ є його дефініція у “Словнику лінгвістичних термінів” Д.Ганича та І. Олійника – це слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі знань на специфічності назви.
У спеціальних монографічних дослідженнях “терміни визначаються як номінанти системи понять (реалій) науки, техніки, офіційної мови та їх відображення у виробництві, суспільному житті чи їх окремих сферах; причому кожний термін в конкретній галузі має суспільно усвідомлене значення” (Крижанівська А., Симоненко Л. Актуальні проблеми упорядкування наукової термінології. – К., 1987. – С.15). Одні дослідники намагаються дати термінові логічне значення, інші – описово розкривають його зміст, наголошуючи на основних ознаках, треті – виділяють термін шляхом протиставлення якійсь іншій одиниці, четверті – щоб дати чітке визначення.
Отже, терміном нині називають:
деякі групи лексики;
групи лексики, пов’язані з професією людей, крім науки і техніки;
спеціальну лексику промислів та ремесел;
спеціальну лексику науки, техніки, сільського господарства;
наукові терміни (тобто власне терміни) тощо.
Усе це призводить до плутанини та неоднозначності у трактуванні цього поняття. Дефініція терміна повинна відбивати те, що це особливий тип слова, яке зіставляється з поняттям і вступає у системні відношення з іншими подібними одиницями мови, утворюючи разом з ними особливу систему – термінологію.
Нині в науці виділяються такі ознаки терміна:
однозначність у межах термінологічної системи (наприклад: операція – у банківській справі – кожна з самостійних дій, що становить діяльність підприємства (банківська операція); фінансова, торговельна тощо справа; у військовій сфері операція – бойові дії, об’єднані спільною метою, спільним завданням; у медицині операція – хірургічне втручання, до якого вдаються з лікувальною метою), тобто, на перший погляд, слово багатозначне, а як термін однозначне.
точність та байдужість до контексту;
значення терміна дорівнює поняттю в обсязі пізнаного;
стилістична нейтральність;
системність. Системність терміна розуміють по-різному. Одні автори вбачають в ній класифікаційну сутність, інші вважають, що термінові властива системність словотвірна. На думку третіх, системність термінів є подвійною: як елемента терміносистеми і як елемента системи мовної (наприклад, банк, банківський, банкір);
чітка дефініція (майже усі дослідники) (наприклад: «Фінансова енциклопедія дає таке визначення слова фінанси: фінанси – економічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих та децентралізованих фондів коштів, необхідних для функціонування держави і органів місцевого самоврядування).
відсутність синонімів чи омонімів (у межах однієї терміносистеми). З працями В.Даниленка у літературу увійшла протилежна точка зору, згідно з якою синонімія в термінології розглядається як природний вияв законів розвитку лексики і літературної мови, принаймні на перших етапах функціонування терміна, пізніше вони відсіваються у процесі відбору мовних одиниць (ринкова економіка, кредит відсотковий, кредит безвідсотковий);
стислість у плані вираження. Однак термінологам зрозуміло, що цей критерій здебільшого швидше бажаний, ніж реальний. Процес диференціації понять науки та техніки є об’єктивною передумовою використання багатослівних термінів, що прагнуть до якнайточнішого позначення певного поняття.