Тема№5 Класична та сучасна Західна філософія
План
Зміна парадигмами філософського мислення у XIX-поч.XX ст. Особливості духовних процесів та розвитку філософії у XX ст.
Засновники “Некласичної філософії”.
Основні напрямки у зарубіжній філософії XXст.: сцієнтизм, антропологізм, культурологізм, історіософія, релігійна філософія.
Філософія на межі тисячоліть: “Нова хвиля” у філософії.
I.
Відмінність некласичної філософії від класичної суттєва.
Класична
Некласична
Б
Говорить про буття безвідносно до людського сприйняття-безглуздо, поза ним буття зазнається невідомим.
У людській психіці діють чинники, які за своєю природою поза розумні (“нерозумні”).
Розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді й заважає ( (Сленг : “горе ані ума” (рос.)).
Розум не може опанувати нерозумні чинники, які надто потужні.
Внутрішньо концентроване.
Розум є вищою і найціннішою частиною
людської психіки.
За допомогою розуму людина
спроможна належним чином
організувати своє життя і взаємини з
буттям.
Розум здатний висвітлити глибини
психіки й орозумнити їх.
Особливості духовних процесів та розвитку філософії у ХХ
По-перше, філософія у ХХ ст. вийшла далеко за межі академічних аудиторій, отримала широке розповсюдження у суспільстві.
По-друге – це некласична філософія.
По-третє, філософія стала говорити зрозумілою широкому загалу мовою, інколи навіть буденною.
По-четверте, філософія позбулася заборонених тем і зон, вона стала різноманітною, строкатою, насиченою варіантами.
По-п’яте, некласична філософія у ХХ ст. існує і розвивається поряд з класичною, або трансформованою класичною-неокласичною.
По-шосте, у філософії ХХ ст. розвивалися ідеї мінімалізму, тобто відмова від абсолютів і зосередження уваги на доступному для сприйняття.
По-сьоме, у ХХ ст. на ґрунті тісної інтеграції між філософією та мистецтвом виникли нові культурологічні жанри та напрямки, наприклад аналітична філософія.
Засновником некласичної філософії вважається А. Шопенгауер (1788-1860), який у 1819р. опублікував перший том власної праці під назвою “Світ як воля та уявлення”.
Доводив думку про те, що світ не можна зрозуміти як щось, що існує за межами нашої свідомості: “ Світ є наше уявлення при дійсності”. За Шопенгауером Світ постає як воля, вірніше як зіткнення воль, а тому світ являє нещадну боротьбу за існування, що веде до жахливих, трагічних наслідків, від чого людина впадає у сум і відчай, тобто страждає, єдине, що може зробити людина-пригасити бажання шляхом співчуття.
Найбільшого розвитку “філософія життя” здобула у вченні Ф.Ніцше (1844-1900), учня Шопенгауера. Ніцше як і Шопенгауер теж апелював до волі, але це була воля не як об’єкт, а воля суб’єкта до життя, в якому перемагає сильніший. Ніцше протиставляє силу життя культурним нормам і цінностям: Мораль – це засіб боротьби слабких проти сильних, а
культура – витвір слабких і незахищених. Власне саме ці позиції були взяті на озброєння німецько-фашистською ідеологічною системою (пропагандою), а самого Ніцше стали називати ідеологом фашизму.
Зміст філософії Ніцше може бути описаний у таких трьох принципах:
Переоцінка всіх колишніх і перш за все християнських цінностей, оскільки релігія спрямовує діяльність людини в ім’я загробного життя, що сприяє розвитку свідомості раба і виродженню людства.
Увага!!! Ця – справді церковна антиномія була подолана наприкінці ХХ – поч. ХІ ст., коли церква (Ватикан) відмовилась від догмату, першо-гріховності людини від народження і любові.
Проблема життя і смерті. Ніцше проголосив смерть Бога (“так говорив Заратустра”), тому що він не втручається у життя людей для його зміцнення. Усвідомлення “смерті Бога” необхідне для формування “вільного розуму”, вільного від авторитетів, що є запорукою створення “надлюдини”, яка може не звертати на мораль і стати на той бік добра або зла.
Вчення про надлюдину (“Про три перетворення”): на цьому шляху людина повинна пройти шлях від свідомості “людини-веролюда” до свідомості “людини-лева”, стати паном над самим собою, і лише потім, прийти до свідомості “свободного духу” від усіляких звичаїв, прихильностей – стати людиною відкритою для пізнання світу.
ІІ.
Сєрон Кєркегор (1813-1855) став засновником іншого напрямку – екзистенціалізму. (“Екзистенція” з латини означає “існування”, вказує на вихід за межі усталеного, встановленого). За Кіркегором першим і єдиним предметом філософії може бути тільки людина – кожна людина неповторна і унікальна. Саме тому пізнати людину засобами науки неможливо, оскільки наука пізнає через узагальнення, систему усталених знань. Людина може осягнути себе лише через внутрішнє переживання. На цьому шляху вона повинна пройти три стадії самопізнання і самоутвердження.
Перша – естетична, коли людина сповнена враженнями, хоче побачити і відчути все, але завжди буде чогось бракувати (стадія Дон Жуана).
Друга – етична, коли людина намагається спертися на непохитні етичні норми і принципи, внутрішньо стабілізувати своє життя, що неможливо в силу індивідуальності людини і неповторності (стадія Сократ).
Третя – тотального відчаю, в який людина впадає у відчай внаслідок відчуття самотності та безправності. Разом з тим саме відчай може наказати людині її глибину істину, її абсолютну підставу, якою є Бог.
Увага!!! Сучасний екзистенціалізм бачить в протиріччях людського життя джерело розвитку. Це протиріччя між боротьбою існування і сутності людини.
Існування передує сутності. Існування – це сама людина, якою вона приходить у світ не доброю і не злою, вона такою стане в процесі життя і людських відносин.
Сутність Людини набувається в процесі суспільних відносин, де відбувається зіткнення існування і сутності, між якими людина мається усе життя!
III.
О. Конт (1798-1857) – засновник позитивізму, або “наукової філософії”. Представники цього напрямку виходили з переконання у тому, що єдиним духовним і світоглядним наставником людини є наука, а філософія, у тій мірі в якій вона може бути корисною теж повинна стати наукою серед інших наук.
За О. Контом пізнання повинно бути спрямовано на вивчення позитивного (звідси позитивізм).
Позитивне – це спостережуване (на відміну від не спостережуваного);
Реальне (на відміну від ілюзорного);
Корисне (на відміну від шкідливого);
Достовірне (на відміну від сумнівного);
Конструктивне (на відміну від руйнівного);
Виходячи з такого розуміння позитивного Кант обґрунтовує “закон трьох стадій” у
розвитку теоретичних досліджень людства: релігійна, метафізична і позитивна.
Релігійна – пов’язана із пошуками абсолютних знань про явища, які постають продуктом дії надприродних сил;
Метафізична – із пошуками абсолютних знань шляхом виведення реальних подій із абстрактних всезагальних сутностей.
Позитивна (наукова) – із відмовою абсолютних знань і зосереджуванням зусиль на виведені законів спостережуваних явищ.
Внесок у розвиток позитивізму зробили англійці Д. С. Міль (представник англійської школи політекономії) і Т. Спенсер.
б) К. Маркс (1813-1883) і Ф. Енгельс (1820-1896) засновники другого варіанта “наукової філософії”. На думку Маркса наука спроможна дати відповідь на всі питання людського буття, в якому все пов’язане з усім і яке можна розглядати як результат еволюції вічної матерії (об’єктної реальності з її атрибутами: простором, рухом і часом). Вчення К. Маркса називають діалектичним матеріалізмом, оскільки в його основу покладені принципи і закони діалектики, які К. Маркс перейняв у Гегеля, але на відміну від того використовував їх у поясненні змісту і форм розвитку природи і суспільства, а не тільки людського мислення.
Філософія К. Маркса найбільш конкретизована у його праці “Капітал”, де поєднується з його соціологічними та економічними дослідженнями суспільного розвитку. Тут Маркс виводить етапи розвитку людства через зміну економічних відносин. В Капіталі викладена й “теорія класової бороди”, що випливає у Марксової теорії відчуження людини робітника без власності (“Економіко-філософські рукописи”, 1844р.), та мета людства – побудова комуністичного суспільства.
IV.
Вчення З. Фройда “про несвідоме” і про людину в натовпі
З ім’ям З. Фройда (1856-1939) пов’язують заснування психоаналізу як філософської концепції. Фрейд, австрійський лікар за фахом, ввів психоаналіз до рангу філософсько-антропологічного принципу.
Вчення Фрейда “про несвідоме” засноване на тому що психологічні переживання і травми, афекти, невиконані бажанні не зникають із психіки, а піддаються витісненню у підсвідоме, звідки продовжують активно впливати на психіку людини, проявляючись часто у замаскованій формі у вигляді неврозів (стресів), що нерідко переростають або в тривалу депресію, або неврозний вибух, як суїцид, насилля над іншою людиною. Часто психоаналітики саме в цьому пояснюють появу серійних вбивць, ґвалтівників, інших так званих маніяків. Вчення “про несвідоме” доповнювалось і роз’яснювалось термінами “лібідо” (статеве захоплення), захоплення до життя, захоплення смертю. Лібідо Фрейд трактував як психічну енергію людини. Вона могла розряжатися в діяльності або витіснятися у несвідоме, або сублімуватися (заміщуватися) під дією моралі.
Вчення Фройда про людину в натовпі засноване на вченні “про несвідоме”. Згідно Фрейда будь-яка культура для індивідуумів є насиллям, по давленням, примушуванням. Великий вплив на людину має релігія, яка демонструє одинокість людини і прагнення її подолати. Спасителем людини Фройд вважає розум але коли в дію включається “несвідоме” розум буває безсилим.
Вчення Фройда продовжили К. П. Юнг та Є. Фром – у формі неофройдизму.
ХХ ст. – це особливий етап у розвитку сучасного суспільства; він вирізняється надзвичайною динамікою усіх сфер суспільного життя, інтенсифікацією соціальних процесів, прискореним розвитком економіки, наприклад:
дві світові війни;
геноциди проти етнічних спільнот та цілих націй – вірмен у Туреччині, українців, татар у Радянському Союзі, євреїв у Європі та інших націй та народів;
утвердження демократичних політичних устроїв в країнах Європи, Америки, Азії, Африки та інших;
перехід від індустріального суспільства до інформаційного, зокрема утвердження Інтернету та виникнення Інтернет – життя:
“Віртуальна економіка”, “Віртуальна культура”, “Віртуальна освіта” тощо.
У ХХ ст. особливого розвитку здобули такі напрями у філософії:
сцієнтичні;
антропологічні;
культурологічні;
історіософські;
релігійна філософія;