2.4.2. Класична доба (Філософія Сократа, Платона, Арістотеля).

Сократ (469-399 р.р. до н.е) – вважав, що основним чинником людської поведінки мусять бути знання: завершенні та остаточні. “Знання – це добро і головний чинник боротьби зі злом (неправильного прийняття рішення).” Справжні знання слід шукати в собі.:”Пізнай себе – пізнаєш світ”. Це припущення Сократ зробив віруючи в безсмертя душі, яка пройшовши космічне коло перевтілень, повертаючись в тіло людини приносить їй знання. Звідси віра у існування сталого загального, але як воно існує Сократ незнав.

Сократ засновник діалектичного способу введення співбесіди – “маєвтики”- це майстерність розумової поведінки, вміння та мистецтво захистити або спростував ати те чи інше твердження шляхом його зіставлення з іншим протилежним йому висловлюванням. Шукав належне знання, Сократ у своїх співбесідників : подорожніх, односельців, учнів, аристократів (наприклад у свого давнього друга Перікла (15 років керував Афінським морським союзом) та його дружини Аспазії), у гетер, де він був частим гостем, у вояків, у молоді роки Сократ був визнаний кращим воїном у походах Афінян, у митців – Сократ був сам досить обдарованим скульптором, у спортсменів – Сократ був переможцем Олімпійських ігор. В література стверджує, що Сократ не знайшов належного знання у співбесідників, а тому проголосив “Я знаю, що нічого не знаю але й інші навіть і цього не знають”. Однак є й інший опис цього пасажу: “Область моїх знань, - говорив Сократ, - менша за область Ваших незнань, щоб їх розрізняти необхідно мати якість критерії”.

Сократ відмовився визнати свої думки про оманливість віри в богів неправильними, за що афіняни приговорили його до страти – він випив чашу з цикутою. Зрадив Сократа один з його учнів. Інший учень Анті сфен продовжив учення Сократа. Антісфем створив кілька філософських шкіл. Власне через Антісфена людство має знання про Сократа (той сам ні чого не писав). Учень Антісфена – відомий Діоген із Синону, той що сидів в бочці. Його популярність була великою. Кажуть, коли Олександр Македонський із військами зайняв Синон, то попросив показати йому Діогена:”Проси, що хочеш,- звернувся Олександр до Діогена після розмови. Відійди, ти затуляєш мені сонце, - відповів Діоген”.

Платон (427-347 р.р. до н.е.), Кращий учень Сократа, який у своїх (талановитих) працях доніс до людства думки Сократа (той записів не вів), і який багато в чому поділяв їх. Разом з тим філософія Платона зазнала впливу і до сократівської філософії:

Піфагора – релігійне спрямування, віру в безсмертя, орфічні елементи.

Паменіда – дійсність вічна і позачасова; (ідеї незмінні).

Геракліда – нічого немає сталого, бо “все тече і все змінюється”.

Сократа – заглиблення в етичні проблеми, пояснення явищ і процесів з точки зору “добра й зла”, справжніх знань.

Платон взяв у Сократа проблему справжніх знань, якими можуть бути лише ідеї – незмінні суттєві основи буття усього сущого. Речі – це відображення ідей, їх тіні.

Ідеї не можна побачити, але їх можна опанувати мислено та осягнути розумом.

Отже, Платон, як і Парменід, ділив світ на дві реальності – ідеальну (незмінну) і чуттєву.

Упорядковує ідеї-взірці деміург – творець світу, тобто Бог. У пізнанні дійсності людина мусить сходити від часткових ідей до більш загальних, аж поки не підніметься до “ідеї усіх ідей” – ідеї Блага.

Тіло людини Платон розглядав як “в’язницю для душі”, яка прагне вирватися з цього погрузло в гріхах та чварах матеріального світу. Можна стверджувати, що Платон поклав початок у філософії напряму під назвою “Об’єктивний ідеалізм”.

Твори Платона :

• “Діалектика – вчення про буття”.

• “Фізика – вчення про природу”.

• “Етика” – вчення про моральність.

• Останні роки працював над вченням про державу (політія). Цицерон про нього сказав: “Вмер писавши закони”.

Платон в Афінах заснував філософську школу “Академія”.

Аристотель (384-322 р.р. до н.е.), учень Платона. Аристотель не усі ідеї Платона вважав прийнятними, наприклад віру у існування двох реальностей. На думку Аристотеля “ідея та річ – те ж саме”, тільки річ існує у реальності, а ідея у нашому пізнанні і позначає насамперед не єдине, а загальне у різних речах. За своєю будовою речі складаються з матерії і форми. Матерія є пасивним матеріалом, а тому паза формою вона постає невизначеною, як можливість бути. Таким чином ідеї знаходять свій вияв у формах.

Разом з тим матерія і форма є протилежними явищами. За Аристотелем вони з’єднуються під впливом світового розуму інтелекту самого в собі. Аристотель розробив вчення про категорії за допомогою якого обґрунтував з’єднання ідей з речами: зміст, форма, можливість, дійсність, сутність, якість тощо:

Твори Аристотеля:

• Метафізика.

• Фізика.

• “Про небо”.

• “Про виникнення тварин”.

• Нікомахова етика.

• “Політія”

• “Про душу”.

Існує думка в літературі: “Після того як Бог створив людину, щоб покращити їх життя він послав їм Аристотеля – продуцента ідей. Пізніше – Леонардо да Вінчі”

Аристотель більше 10 років був вихователем Олександра Македонського. Вважається, що це він надихнув його на “Східний похід”.

Аристотель заснував філософську школу в Афінах – “Лікей”.

Епікур (341 – 270 р.р. до н.е) – засновник однойменного вчення у філософії, у римській імперії воно було представлене Тітом Лукрецієм Каром.

У філософії Епікура на першому плані людина, а не суспільство. Суспільство – це лише засіб для досягнення благополуччя і добробуту індивідуумом. Епікур ставив завданням захистити людину від можливих страхів життя. Тут Епікур використав вчення Демокріта про атом. Але у Епікура атоми рухаються не під дією необхідності, а можуть відхилятися від лінії необхідності, тобто рухатися обособлено, самостійно. Цим самим Епіку заклав основи особистої свободи людини.

Етика Епікура спрямована на поведінку людини, яка створить умови більш щасливішого життя, одержання більшого задоволення від життя. Звідси вчення, Епікура – це вчення гедоністичне (від грецького – “гедоне”-задоволення).

Епікур створив філософську школу в Афінах “Сад Епікура”. Існують відомості, що Епікур більшість життя важко хворів на сечову хворобу, хоч і прожив до 77 років. Саме такий стан його тіла рухав його думками про можливість шукати щастя не в тому що його шукає суспільство, а в чомусь окремому.