2.1. Провідні ідеї філософії давнього Єгипту.

Світогляд давніх єгиптян розвивався переважно в релігійно-міфологічному обрамленні. Разом з тим, специфіка життя в Єгипті привела до того, що тут раніше від усіх почалися складатися наукові знання, а тому філософська думка Єгипту розвивалась у формі скептицизму.

Філософська думка єгиптян знайшло своє відображення головним чином у найдавнішій книжці людства –“Книзі мертвих”, або “Некрономікон” (більше як 180 частин).

“Некрономікон” вміщувала глибокі таємниці, заховані від звичайної свідомості, їх знали лише посвячені жерці. Існує думка, що ця книжка мала ключ до знання про світ, його створення, а також людських душ, володіння ними. Єгиптяни вважали, що душі людей безсмертні, подорожують у 7-ми сферах, і мета такої подорожі – досягнення сьомої сфери, або верховного бога Осіріса. Деякі душі, обтяжені матерією (мирським життям) можуть не пройти випробування семи сфер і гинуть. Ті душі, що досягають сьомої сфери дають початок новому життю.

Згідно уяві єгиптян числа мають значення, наприклад:

1- початок;

7 - заключають в собі повноту музики (гармонію);

3 – символізує рівновагу, збалансованість стану;

3 - дух, душа і тіло; світло, слово і життя тощо.

Так наприклад, у відповідності до уявлення про потрійну єдність єгиптяни вважали, що “душа є світло, закрите ковдрою; коли за ним немає догляду, світло темніє та гасне, коли ж вона підтримується добрими справами, світлою любов’ю – вона палахкотить вічно”. Вища сутність людини – злитися з богом Осірісом, який присутній в людині, необхідно тільки знайти його.

Філософська думка Давнього Єгипту включала в себе також уявлення про матеріальність світу. В якості матерії виступала вода – джерело усіх живих істот, повітря, що “заповнює простір та перебуває в усіх речах”.

Слід зазначити, що ідея зображати світ в числах і символах єгиптянами, була пізніше використана у своєму вченні давньогрецьким філософом так званої докласичної доби, математиком Піфагором (VI ст. до н.е.).

Разом з тим у філософії Давнього Єгипту як і у філософії Давнього Вавилону вчені ще не знаходять більш-менш послідовно розгорнутих міркувань світоглядного плану, тому згадані образи та ідеї називають “протофілософією”, яка переростає у філософію так як ми розуміємо її сьогодні лиш у давніх культурах Індії та Китаю.

2.2. Провідні ідеї Давньої Індії.

Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є “Веди”, “Упанішіди” та “Бракхмани”, записані на листках пальми приблизно 1,5 тис. р. до н.е. До цих релігійних трактатів входять міфи, розповіді про предків, богів, гімни, заклинання та ін. З точки зору сходження людського самопізнання в тестах “Вед” є важливим:

• Найдавніші версії виникнення світу.

• Трактування першооснови буття.

• Певне бачення життєвої долі людини.

• Позитивна оцінка ролі пізнання.

• Думка про можливості та умови здійснення людської свободи.

Цікаво!!! Саме у “Ведах” вперше повідалося, що Світ, Всесвіт виник як результат вибуху з точки та розширення життєвої енергії. Сучасні вчені у більшості підтверджують цю думку.

Важливими пам’ятками духовної культури Д. Індії є літературні твори “Рамаяма” і “Махабхарата” та інші.

В цілому, стверджують вчені, у давньоіндійській філософії роздуми про людину поєднуються з роздумами про зовнішній світ, а людське “Я”(пізніше у європейській філософії “Его”) стає ключем до пояснення природи. Можливо, більш скоріше за все, такий підхід до пізнання світу, було взято на озброєння давньогрецькою школою сфістів та їх яскравим послідовником Сократом.

Цікаво!!! Софіст “Протагор” стверджував, що людина є мірою усіх речей – існуючих і не існуючих.

Сократ:”Пізнай себе – пізнаєш світ”.

Розвиток філософської думки Давньої Індії відбувався головним чином під впливом духовних рухів та філософських шкіл.

До таких рухів належали “Джайнізм”,”Йога”та “Буддизм”. Останній є найважливішим. Його засновником став принц Гаутама Сідхарта з роду Шак’їв, або Шак’їв-муні (мудреців) [563-483 р.р. до н.е.]. Тривалий час Гаутама був захищений від життєвих прикрощів та негараздів (хвороби, епідемії, смерть, старіння т. ін.), а коли зіткнувся з цим, прийняв рішення про необхідність пошуку шляхів звільнення людини від усяких незгод. Гаутама пройшов через сповідування різних етичних учень в долині р. Брахмапутра і якось під сандаловим деревом заявив “Все є одно, я просвітлів”. З цього часу його називають Буддою (просвітленим). “Все є одно” – важливий крок до визнання всеєдності живої і “неживої” природи: людей, тварин, рослин. Будда проголосив шлях до людського звільнення і самовдосконалення (“діамантові істини”) і досягнення “нірвани”.

• Життя – це страждання.

• Причина страждань бажання людини (до речей, кохання, влади) і жага життя.

• Існує шлях подолання страждання.

• Він полягає у приглушенні бажань і жаги жити.

Серед інших філософських шкіл Давньої Індії провідне місце належало школам “санкх’я”(точне знання), “чарвака-локаята”, “ньяя”, “вайшеники”.