Тема№2 Філософія Стародавнього світу

План

1. Історія філософії як сходинки до вершин людського самопізнання.

2. Філософія Стародавнього Сходу: Єгипет, Індія, Китай.

3. Антична філософія

”Все точне знання – належить до науки;

всі догмати про те що виходить за межі

точного знання, належить до теології.

А між теологією й наукою є нічия Земля,

на яку провадяться наскоки з обох боків;

оця нічия Земля і є філософія”

Бертран Рассель

I.

Перші кроки історико-філософського пошуку привели до висновку, що філософія як світоглядне явище з'являється в процесі поділу людської діяльності, зміни традиційного устрою життя і традиційних цінностей, коли виникає необхідність інтелектуального освоєння дійсності на найзагальнішому рівні її бачення; коли поряд з критикою традицій робиться спроба знайти фундамент, на яком можна б було звести новий тип культури.

Розгляд центральних проблем, що встали перед філософією того чи іншого періоду, допоможе в той же час дати уявлення про історичні типи філософії, про своєрідність думки різних народів в різні періоди їх історії.

Започатковується філософія з постановки питання про єдність речей, цілісність світу, тобто що таке буття? Що значить бути?

Пам’ятки філософської культури свідчать, що вперше проблеми єдності речей і цілісності світу здобули практично-мисляче виділення із кола інших проблем і речей в стародавніх Єгипті, Китаї, Індії, Вавилоні, а трохи пізніше в країнах Європи, насамперед Греції і Римі.

Для філософії давнього періоду було характерним, що вона жила і розвивалася під впливом міфології з одного боку і науки та релігії (Індія, Китай)- з другого. Так у давніх вавілонян і єгиптян перші наукові дослідження з астрономії, математики тісно поєднувалися з міфічними оповідями про виникнення богів і походження світу. Світила розглядають не тільки як засіб для обчислення часу і астрономічних передбачень, але й як сили, що творять світ і постійно діють на нього. Разом з тим в міфології цих країн, особливо Єгипті дискутується питання про безсмертя душі.

Характерною особливістю філософського мислення в Індії стало:

• його формування на базі міфологічно-релігійного світогляду, де пануюче місце посідають релігійні трактати, найдавніші в історії людства пам’ятки літератури, писані віршами і прозою - це – Веди, Брахмани, Унанішиди, літературно-поетичні памфлети “Махабхарата” і “Рамаяна”;

• слабий зв'язок з наукою і споглядальний характер;

• змалювання духу, як основу всього сущого у вигляді безликого бездіяльного явища;

• народження логіки;

• побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.(Буддизм: проблема страждання і щастя набула особливої ваги. Причина страждання в бажанні, бажання породжує жагу в фізичному задоволенні через кохання, речі, владу, що і стає причиною страждання душі. Позбавлення бажання є умовою позбавлення душі страждання і досягнення вищого знання існування і розвитку усього сущого).

Головною особливістю філософії Давньої Індії є те, що в ній чітко сформульовано ідею активно-діяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії.

Становлення філософії Стародавньої Греції відбувалося в VI-Vст. до н.е. Цьому сприяв бурхливий розвиток виробництва, пов'язаний насамперед із застосуванням заліза, розвитком товарно-грошових відносин, зростанням культури, соціальним протистоянням між промислово-торговою частиною населення і аристократичними землевласниками, боротьбою за владу і переходом від авторитарних аристократичних форм державного управління до тиранічних, а через них до демократичних.

Зародження і розвиток філософії у Давній Греції і Риму охоплює три основні періоди:

• Досократівська епоха, або до класичний період – представлений філософськими вченнями Мілетської школи (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен і головним чином Геракліт Ефеський), Піфагорійським союзом (Піфагор), школи елеатів(Парменід, Зенон, Меліс, оригінальною філософією Анаксагора), атомістичним вченням Левкіпа і Демокріта і, нарешті, софістів (мудреців).

• Сократівська доба або класична доба – представлена вченнями Сократа, Платона і Аристотеля.

• Антична філософія після Аристотеля – представлена філософією кініків, скептиків, епікурейців (Епікур) і неоплатоніків (Плотін)

В середньовіччі філософська думка розвивалась в тісному зв’язку з релігійною формою свідомості, особливо з монотеістичними релігіями такими як християнство та іслам.

В епоху Відродження (XV-XVI ст.) філософська думка одержує сильні імпульси із сфери мистецтва, зокрема через нове читання античної літератури і заглиблення в світ образів античної культури: естетичний підхід відіграє тут домінуючу роль. Це зв’язано з процесом секуляризації (перерозподілом земель, які у середньовіччі опинилися у власності церкви), поступовим вивільненням думки від церковного авторитету, реформацією, яка висунула на перший план тематику практичної діяльності людини.

Для філософії Нового часу (XVIII-XIX ст.) характерна орієнтація на науку і юридично-правову сферу. Значне місце у філософії в цей період посідає експериментально-математичне природознавство з його обґрунтуваннями сили наукового знання (Ф. Бекон, Р. Декарт, Р. Гобс,

Д. Локк, Д. Юм, Б. Спіноза (Барух Спіноза), Блез Паскаль).

Важливу роль у філософії Нового часу відіграла ідеологія Просвітництва (Д. Дідро, И. Гердер), яка сприймала розум як нову науку, джерелом і рушійною силою суспільного прогресу.

З кінця XVIII ст.. починається критичне переосмислення принципів Просвітництва, головним чином представниками німецької класичної школи (І. Кант, Ф. Фіхте, Ф. В. Г. Гегель). Філософська думка представників німецької класичної школи визначається принципами історизму і діалектики, що мало безпосередній вплив на новий потужний розквіт історії, культури, права, науки, релігії тощо.

Важливим кроком у розвитку світової філософської думки стала марксистська філософія. Особливістю марксизму є спроба дати цілісне розуміння об’єктивного світу та місця і ролі людини в ньому, показати взаємозв’язок матеріального і духовного світів (буття , свідомість), об’єктивного і суб’єктивного, природи і суспільства, розкрити найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та людського мислення - це спроба пояснити і змінити світ на практиці відповідно до сформульованих цілей та ідеалів водночас.

Сильною стороною марксизму є соціальна філософія і практика. Практика трактується як матеріальна предметно-чуттєва, цілеспрямована діяльність людини, завдяки якій змінюється природний і суспільний світ, у тому числі і сама людина. Вищи рівнем практики К. Маркс вважав революційні зміни в суспільних відносинах, в тому числі й примусовими методами.

Наприкінці XIX ст. – протягом XX ст. у філософії формуються напрями які пропагують критичний аналіз розвитку сучасної цивілізації, осмислення світу через принцип єдності протилежностей, їх гармонійного поєднання для усвідомлення загальнолюдських інтересів і цінностей, для відвернення загрози самознищення людства, для збереження життя на планеті. Значного впливу на розвиток сучасної філософії мають досягнення науки у сфері психології людської істоти та можливостей її розуму. В цілому можна виділити три основні напрямки розвитку сучасної філософії:

• Ірраціоналістично-гуманістичний (психоаналіз, екзистенціалізм)

• Релігійний

• Позитивістський (надає перевагу як рушійним силам розвитку суспільства науковому знанню і мові).

II.