Тема№10 Основний зміст пізнавальної діяльності.

План

1. Проблема пізнання у філософії.

2. Проблема істини у пізнанні.

3. Наукове пізнання та його методи.

4. Практика як спосіб ставлення і відношення людини до світу та до самого себе. Типологія видів практики: виробнича, соціальна, духовна.

І.

Під пізнанням, пізнавальною діяльністю буквально розуміється – процес отримання, переробки і використання інформації про світ і про саму людину.

В процесі пізнання взаємодіють суб’єкт і об’єкт пізнання.

• Суб’єкт пізнання – той хто здійснює пізнавальну діяльність.

• Об’єкт пізнання – конкретні речі, явища, процеси на які безпосередньо направлена пізнавальна активність людей.

Отже, філософське поняття пізнання – це специфічна взаємодія суб’єкта і об’єкта, кінцева мета якої істина: відповідність образу своєму об’єкту.

Таким чином пізнавальна діяльність включає три компоненти:

• об’єкт;

• суб’єкт;

• зміст знання про об’єкт.

Основними принципами пізнання є:

• Принцип об’єктивності – втілюється на основі того, що об’єкт пізнання існує незалежно від суб’єкта і самого процесу пізнання.

• Принцип пізнавальності – реальність (дійсність) можна пізнати такою як вона є насправді.

• Принцип відображення – пізнання є процесом відображення в голові людини у двох варіантах:

  1. як копія;

  2. як знак.

• Принцип визначальної ролі практики.

• Принцип творчої активності суб’єкта, який в процесі діяльності змінюючи обставини змінюється сама.

Основні форми пізнання.

• Чуттєве пізнання – відчуття, сприйняття, уявлення які дають наші органи чуття.

• Раціональне пізнання – функціонування відповідних знань, здатних відображувати те, що недоступне органам чуття.

Елементи раціонального пізнання:

• Судження – фіксує будь-які ознаки речі (“троянда червона”).

• Поняття – відображає суттєві ознаки речей (“троянда - квітка”).

• Умовивід – з’ясування суджень, яке дає нове знання без звертання до органів чуття.

Висновок: Людське пізнання в цілому – це єдність чуттєво і раціонального моментів.

ІІ.

Істина й омана – основні характеристики відношення пізнавального образу, людських знань об’єкта.

Істинним є образ, що відповідає об’єкту.

Основна проблема теорії істини – встановлення відповідності знання про об’єкт самому об’єкту.

Вирішення цієї проблеми здійснюють через характеристики істини:

• об’єктивність (знання про об’єкт не залежить від суб’єкта);

• абсолютність (вичерпність знання про об’єкт);

• відносність (знання про об’єкт відповідають певним межам);

• конкретність (пізнання здійснюється у конкретних умовах, за певних обставин), тобто в певній системі Відліку.

• Екстраполярність об’єкта пізнання.

ІІІ.

Наука – ця система знань на основі якої виробляються нові знання.

Головними критеріями науковості пізнання є:

• парадигма;

• гіпотеза.

Парадигма – це модель, зразок, в межах якої знання про об’єкт виробляється і трансформується.

Гіпотеза – це деяке універсальне твердження, про реальність, істинність або хибність якого повинен довести експеримент. Гіпотеза стає істиною якщо вона задовольняє таким вимогам:

• осмисленість;

• несуперечність;

• підтверджуваність;

• екстраполяція;

• адаптованість;

• потенційна фальсифікованість.

Основними методами наукового пізнання:

• спостереження;

• вимірювання;

• експеримент;

• індукція та дедукція;

• абстракція;

• системність.

IV.

Практика – це активна діяльність конкретного історичного об’єкта (індивідуала, соціальної групи, суспільства).

Об’єктивно – суб’єктивні та матеріально – ідеальні сторони практичної діяльності людини передбачають відповідну структуру практичної діяльності:

• інформаційно – пізнавальна діяльність (вивчення об’єкта);

• ідеально конструктивна діяльність (вироблення моделі майбутнього результату);

• реально – конструктивна діяльність (втілення мети на практиці).

Основні види практики:

• виробнича – це виробництво благ;

• соціально – історична (суспільна) – спрямована на зміни характеру соціального життя, політичних та юридичних відносин, і в процесі цих змін змінюється сам індивід: духовно та фізично;

• науково технічна – спрямована на якісні та кількісні зміни в людській діяльності під впливом науково – технічного прогресу.

На разі це стосується вирішення глобальних проблем людства, насамперед – це Відновлення природного балансу в екосистемі Землі.