Тема 2.5. Соціологія гуманітарної сфери.

Дана тема для студентів бухгалтерів та студентів механіків повністю виноситься на самостійне вивчення.

1. Поняття культури в соціології. Види і форми культури.

2. Соціологія освіти: об’єкт, предмет, соціальні функції. Основні тенденції розвитку освіти в світлі Болонського процесу.

3. Наука як особливе соціальне явище. Соціальні функції науки.

Для самостійної роботи студентів по даному питанню можна рекомендувати підручники: «Соціологія» за редакцією Городяненка В. Г. 2002, с. 204-216, 378-393, «Соціологія» за редакцією Городяненка В. Г., К. 1999, с. 182-212, «Соціологія» за редакцією Забари А. Д., К. 1996, с. 91-102, «Соціологія» під редакцією Шупика І. І., 2002, с. 116-144 та «Соціологія» під редакцією Гука Л.П., Котурбаша О.Р., с. 93-113.

Одним із найцінніших здобутків соціуму, який впливає на фундаментальні процеси в ньому, є культура. Спершу слово "культура" означало догляд землі. Згодом ним стали позначати все, що створила людина, а культурою вважати все, що відрізняє людину від природи. В цьому розумінні розвиток людства - це розвиток його культури.

Культура (має латинське походження - це догляд, освіта, розвиток) - це структурний елемент соціальних відносин, сукупність наукового знання, практичних навичок, побутової й теоретичної свідомості, високої духовності, необхідних для розвитку суспільства і людини, формування особистості.

До культури відносимо: речі матеріального побуту, засоби, предмети праці, специфічні соціальні інститути культури, які організовують продукування духовних цінностей (науки, літератури, мистецтва тощо), їх поширення (школи, вузи, спеціальні художні, музичні, культурно-освітні навчальні заклади, бібліотеки, музеї тощо), і самі ідеї (еволюції, адаптації, відносності, національної самосвідомості), які теж організовують навколо себе наукові, філософські системи, інтелектуальні напрями.

З розумінням культури як всезагального явища пов'язано виокремлення політичної, економічної, екологічної та інших її видів - культури праці, побуту, дозвілля, організації, управління тощо.

Відповідно до змісту діяльності її поділяють на:

• матеріальну та духовну.

Відповідно до рівня, форм соціальної взаємодії поділяють на:

• суперкультуру (культуру конкретного суспільства);

• субкультуру (культуру спільнот);

• контркультуру (культуру девіантних соціальних груп);

• культуру соціальних груп тощо.

Соціологія вивчає співвідношення різних субкультур, контркультур, суперечності між ними та домінуючою субкультурою суспільства, виявляє особливості різноманітних соціальних груп. При цьому виявляються дві тенденції:

• оцінювання інших культур за стандартами власної (етноцентризм);

• оцінювання будь-якої культури за її власними стандартами (релятивізм).

Історичними є дві форми культури: елітарна (професіональна) та народна (побутова). Елітарну культуру створювала обмежена кількість людей, народна - пов'язана з широкими народними масами.

Особистісну, локальну, соціальну системи знань, цінностей, норм і зразків найповніше виражають особливості існування основних форм художньої культури:

• високої (елітарної);

• народної (фольклору);

• масової.

Освіта - як соціальне явище - є об'єктом дослідження багатьох наук (педагогіка, психологія, філософія, історія), кожна з яких має свій аспект і специфіку дослідження. Соціологія освіти (одна із галузей соціології), вивчає соціальний аспект освіти, дозволяє розглядати її з і позиції суспільних відносин, її взаємодії із суспільством, впливу на суспільний розвиток, її сфери і структуру.

Соціологія освіти - галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом.

Згідно з соціокультурним підходом навчальний процес як вид соціокультурної діяльності належить до предметної сфери соціології освіти, що постає як загальна теорія освіти і як емпірична наука. Це дає змогу простежити динаміку освіти, особливості її взаємодії з іншими сферами суспільного життя.

Предмет соціології освіти - стан і динаміка соціокультурних процесів у сфері освіти; закони, принципи, технології навчання; взаємодія з іншими галузями суспільного життя.

Об'єкт - сфера освіти, тобто соціальне середовище, в якому розгортаються, функціонують процеси освіти, діють суб'єкти освіти.

Функції освіти:

Культурна функція забезпечує передання від покоління до покоління культурної спадщини, відтворення та розвиток культури.

Професійно-економічна функція визначає характер взаємозв'язку освіти з розвитком продуктивних сил суспільства.

Соціальна функція містить можливості впливу на соціальну структуру, створює певні канали соціальної мобільності, рольових та статусних переміщень.

Виховна функція втручається у процес гармонізації та вдосконалення людських якостей, формування громадянина.

Функція соціального захисту поширює можливості людини у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов.

Соціалізаційна функція забезпечує засвоєння широкого кола цінностей, соціальних ролей і очікувань, на основі яких складаються повсякденне життя людей.

Функція соціального контролю проявляється у тому що, перебуваючи у навчальних закладах по декілька годин на день учні та студенти одержують знання на основі стандартизованих підручників, виконують внутрішній розпорядок закладу, вимоги адміністрації та наставників, засвоюють звички і переконання, що пропагуються освітньою установою.

Освіта - це соціальна система, яка має свою структуру (форми, види, ступені). Традиційно виділяють: дошкільну, шкільну і вищу освіту; професійну і непрофесійну; природничо-наукову, технічну, гуманітарну; очну, вечірню, очно-заочну, дистанційну; самоосвіту, постосвіту.

В Україні на початку XXI ст. функціонувало 9,8 тис. дошкільних установ, 21,3 тис. загальноосвітніх шкіл, 1180 професійно-технічних училищ, 740 вищих навчальних закладів І і II рівнів акредитації (технікуми, училища, коледжі), 14 класичних і 45 технічних університетів, 30 академій, 72 інститути.

Наука - це соціальний інститут, який забезпечує виробництво і накопичення знань, а також їх використання в практичній діяльності.

Функціонування науки регулюється сукупністю обов'язкових норм та цінностей, які включають:

• універсалізм - переконаність в об'єктивності та незалежності положень науки від суб'єктів;

• загальність - знання повинно бути загальним досягненням;

• безкорисливість - заборона на використання науки в особистих інтересах;

• організований скептицизм - відповідальність вченого за свої оцінки праці роботи колег.

Науково-технічний прогрес (НТП) - це такий феномен, в якому органічно поєднуються наука як діяльність у духовній сфері, спрямована на отримання нових знань, і техніка як один із важливих компонентів матеріальної культури.

Основні форми вдосконалення науки і техніки:

Еволюційна форма розвитку - вдосконалення традиційних видів техніки, технологій і наукових методів, тобто переважають кількісні і, лише частково, якісні зміни в розвитку науки і техніки. При переході економіки на інтенсивний шлях розвитку, науково-технічний прогрес все в більшій мірі проявляється в революційній формі.

Революційна форма розвитку НТП - означає появу принципово нових видів техніки, фундаментальних наукових відкриттів та їх практичного застосування.

Комбінована форма - передування еволюційного розвитку науки і техніки з революційними зрушеннями через порівняно нетривалий час (характерно для XX ст.).

Після самостійного вивчення даного питання студентам рекомендуються наступні питання для самоконтролю:

1. У чому полягають особливості поняття «культура» з точки зору соціологічного аналізу?

2. Охарактеризуйте основні функції культури.

3. Які структурні елементи складають культуру як соціальну систему?

4. Обґрунтуйте особливості об’єкта і предмета соціології освіти.

5. В чому полягає суть світової кризи освіти на сучасному етапі? Які її особливості в Україні?

6. Від яких факторів залежить ефективність освіти?

7. Що таке система освіти?

8. Які тенденції і проблеми виявляються при модернізації сучасної вітчизняної освіти в світлі Болонського процесу?

9. Назвіть і охарактеризуйте соціальні функції науки.

Висновки

Методичні вказівки повинні надати допомогу студентам в організації самостійного вивчення матеріалів по вказаним темам.

Визначення в них основних видів самоконтролю надає допомогу і викладачу в підготовці і проведенні заняття.

В методичних вказівках визначено основні напрямки вивчення матеріалу, вказано літературу, визначено перелік контрольних завдань з питань самостійної роботи. Це дозволить студентам зосередити увагу на основній інформації, перевірити відповідність отриманих знань вимогам, що ставляться до їх рівня в процесі контролю.