М 1. Предмет, методи і завдання рекреалогії
Модуль 1. Предмет, методи і завдання дисципліни “Основи будівельної справи”
Лекція 1. ЗМ 1.1 Вихідні постулати, основні поняття, об’єкт і предмет будівельної справи
НЕ 1.1.1 Методичні положення визначення функціонально-конструктивних схем та елементів будинків та споруд.
НЕ 1.1.2 Класифікація будинків та споруд та їх функціональне призначення
НЕ 1.1.3 Конструктивні схеми будівель, матеріали основних конструкцій
Процес будівництва складається з вибору ділянки під забудову, розробки самого проекту, технічної документації, технічної експертизи тощо та спорудження будівель, інженерних споруд, мостів, доріг тощо. Поняття архітектура (від грец. arhitekton – будівельник) означає мистецтво будувати будівлі. Одночасно архітектура є областю будівельної діяльності, що відображає рівень розвитку науки і техніки. Виходячи з видів будівельної діяльності розрізняють архітектуру об'ємних споруд (зведення житлових будинків, адміністративних, культурно-освітніх, промислових і інших будівель і споруд); ландшафтну архітектуру (садово-паркове мистецтво); містобудування (створення нових і реконструкція старих міст, селищ, районів). Основна особливість сучасного будівництва – з'єднання всіх видів архітектурної діяльності в єдиний простір, що задовольняє потреби людини. Будівельна справа як, архітектура з мистецтва будувати перетворилася на мистецтво формування простору.
Тріаду найважливіших вимог до архітектури сформулював давньоримський архітектор Вітрувій: користь, міцність, краса. Користь – вимога задоволення утилітарних потреб людини архітектурним середовищем. Вимога функціональності архітектури привела до появи різних типів будівель. Міцність будівель і споруд залежить від їх конструкцій і конструктивних схем. Вимога конструктивності визначає архітектурну композицію будівлі. Всі конструктивні схеми складаються з конструктивних елементів – що підтримують (стіни, опори) і перекривають (балки, зведення). Конструктивні елементи з'єднуються в архітектурні форми, створюючи естетичний ефект. Вимога естетики, краси визначає архітектурно-художню композицію будівлі. Критерії краси, художньої гармонії змінювалися з часом, впливаючи на декоративність зовнішнього і внутрішнього оформлення будівлі.
Всі будівельні споруди мають три характерних якостей: функціональність (зручність, корисність), конструктивність (міцність, економічність), естетичність (краса, художній образ).
Від функціонального призначення житлової, громадської чи промислової будівлі залежить тип архітектурної споруди, кількість і склад приміщень в ній, Ії розташування, групування і розміри. Типи будівель формувалися і визначалися внаслідок політичного устрою держави, релігійними та ідеологічними вимогами, побутом, народними традиціями.
Естетична якість будинку чи споруди визначається виразним рішенням його зовнішнього і внутрішнього вигляду. Художньо виразний вигляд будівлі створюють загально композиційні архітектурні форми (зовнішні і внутрішні об’єми, групування мас, силует, пропорції тощо) і окремі частки по відношенню до всієї композиції будівлі (карнизи, балкони, оздоблення вікон, дверей, елементи декору).
Керуючись творчим методом, архітектор веде проектну роботу одночасно в трьох вимірах, представляючи будівлю в планах, фасадах, розрізах, добиваючись відповідності зовнішніх і внутрішніх об’ємів споруди.
Розвиток архітектури знаходиться в тісному зв'язку з характером естетичних ідеалів, утилітарних і художньо-мистецьких потреб суспільства. Архітектура дає уяву про характер епохи. На неї впливають соціальні фактори: характер суспільного устрою, панівна ідеологія. У всі часи і у всіх народів існувало особливе уявлення про красу і художню гармонію архітектурного стилю.
Конструкції багато в чому залежать від технологічних особливостей будівельних матеріалів і змінюються з їх розвитком. У класичному періоді давньогрецької архітектури несучі конструкції монументальних будівель зводили з мармурових блоків. У імперському періоді давньоримської архітектури монументальні будівлі будували з обпаленої цеглини у поєднанні з бетоном, що розширило композиційні можливості. В середні віки досягла досконалості техніка обробки каменя. Епоха Відродження знову повернулася до цеглини, облицьованої каменем або штукатуркою. Ця традиційна техніка лише в XX ст. змінилася індустріальною технікою монолітних і збірних залізобетонних конструкції.
Таким чином, функціональна, конструктивна і естетична особливості архітектури змінювалися в ході історичного процесу і утілювалися в архітектурних стилях. Весь процес розвитку світової архітектури не може бути штучно роздільний на замкнуті стилістічні відрізки. Само поняття «стиль» дуже складне. Стилем прийнято називати сукупність основних рис і ознак архітектури певного часу і місця, що виявляються в особливостях її функціональної, конструктивної і художньої сторін (прийоми побудови планів і об’ємних композицій будівель, будівельних матеріалів і конструкції, а також форми й мотиви обробки фасадів та інтер'єрів).
Характерною особливістю архітектури є те, що вона включає в себе і техніку, і мистецтво, оскільки проектування відбувається на основі інженерно-технічних знань та творчого процесу, в якому архітектор мислить художніми, емоційними образами, в основному геометричними формами.
Ряд архітектурних споруд, в яких наявна художньо-планувальна єдність і взаємодія в просторі, утворюють архітектурний ансамбль – вищу форму творчості будівництва, що особливо має бути притаманне при створенні рекреаційних комплексів: будівель, споруд тощо.
Функціональне призначення та види будівель
Види житлових будівель. Квартири.
Структури міст, селищ, сіл створюються на основі містобудівельного планування з врахуванням всіх функцій і елементів, з яких складається життя населених міст: праця, побут, обслуговування, рекреація.
З еволюційним розвитком будівництва і архітектури, вдосконалення конструктивних рішень, накопичувався досвід та напрацьовані визначені традиції. З’явилася нова наука – будівельна біоніка, що спонукає будівництво до пошуку все більш сучасних конструкцій за аналогією з природними утвореннями, навколишнім середовищем, рослинним і тваринним світом.
Існують різноманітні види будинків, будівель і споруд. Будівлями прийнято називати наземні споруди, з внутрішнім простором, яке призначене для задоволення різноманітних потреб людського суспільства. До будівель відносяться житлові будинки, школи, театри, лікарні, заводські корпуси тощо. Наземні споруди, що не мають внутрішнього простору, а також підземні споруди, називають інженерними спорудами (мости, плотини, набережні, станції метро тощо, оскільки такі будівельні конструкції вимагають спеціальних інженерних розрахунків.
Основні типи будівель за призначенням поділяють на громадянське (житлові і суспільні), промислові (виробничі, обслуговуючі, допоміжні) і сільськогосподарські. Як промислові (хімічні, металургійні, машинобудівельні, транспортні тощо), так і сільськогосподарські будівлі (тваринницькі ферми, теплиці, птахоферми тощо). В свою чергу поділяються за характером виробничих процесів, що в них виконуються, для обслуговування різноманітних галузей промисловості.
Промислові будівлі (заводи, фабрики, електростанції тощо) створюються на основі новітніх досягнень техніки, прогресивних інженерних конструкцій, нових будівельних матеріалів. Крупні промислові комплекси займають іноді територію в декілька кілометрів. Промислові підприємства проектуються, як правило, на віддалі від населених пунктів з врахуванням переважаючого напрямку вітрів і близько до залізних доріг.
Будівництво промислових і транспортних споруд – най крупніший вид будівництва. Такі споруди, як Дніпровська гідроелектростанція, станції метрополітену, є пам’ятками епохи радянської архітектури. До сучасних споруд відносяться портові термінали, аеропорти, арени стадіонів, спорудження яких спостерігаємо до Євро-2012.
Громадянські (цивільні) будівлі, як житлові (житлові будинки, готелі, гуртожитки, дитячі будинки, будинки перестарілих тощо), так і суспільні (школи, магазини, театри, рекреаційні комплекси, спортивні комплекси тощо), в залежності від місця розташування поділяють на міського типу та сільського.
Суспільні (громадські) будівлі ( адміністративні, дитячі заклади, навчальні, культурно-просвітницькі, торгові, комунальні, заклади охорони здоров’я тощо) згідно з призначенням відрізняються специфічними планувальними, об’ємно-просторовими і конструктивними особливостями, спеціальним обладнанням. Науково-дослідницькі інститути і проектні майстерні розробляють окремі групи суспільних будівель (видовищних, навчальних, лікувальних, спортивних тощо).
Суспільні (громадські) будівлі споруджують в комплексі з житловими будинками. На території мікрорайонів створюються під’їзди до будинків, зелені зони, майданчики для дитячих ігор, спорту і відпочинку. Будівлі культурно-побутового призначення за принципом зручності обслуговування поділяють на чотири групи:
Первинного обслуговування (дитячі кімнати, самодіяльні пральні), їх розташовують у безпосередній близькості до житлового будинку, або в ньому.
Заклади повсякденного обслуговування (дитячі ясла, сади, школи, продуктові магазини, кулінарії, перукарні, майстерні з ремонту взуття і одягу тощо) розташовують на відстані від помешкань не більше 400-500 м, а дитячі заклади – не більше 250-300 м.
Заклади періодичного користування (столові, кафе, пошти, банки, кінотеатр, клуб, стадіон, басейн) можуть розташовуватися поза мікрорайону.
Загальноміські заклади (адміністративні заклади, театри, музеї, великі стадіони тощо) розташовуються рідше, в залежності від кількості мешканців.
Невеликі побутові і торгівельні підприємства об’єднують в одній будівлі – громадсько-торгівельному центрі мікрорайону. Дитячі дошкільні заклади і загальноосвітні школи – в окремо розташованих будівлях за типовими проектами.
Види житлових будинків. Квартири.
При розробці нових типових проектів житлових будинків враховують кліматичні умови, кількісний склад сімей, від чого залежить розмір квартири, зручність планування, вартість. Збільшують площі допоміжних приміщень, в деяких проектах передбачають вбудовані шафи, комплекти кухонних меблів і господарсько-побутове обладнання.
Міські і житлові масиви забудовують комплексно у строгій відповідності до генерального плану і проектів детального плануванні і забудови міст. Будинки будуються, як правило, секційні, де кожна секція являє собою групу квартир, що виходять на одну сходову клітку. Розповсюджені три- і чотириквартирні секції.
Для одиноких і малосімейних будують будинки готельного типу з одно- і двокімнатними квартирами і суспільним побутовим обслуговуванням.
Гуртожитки, як правило, мають коридорну систему планування з кімнатами на 2-3 людини та підсобними приміщеннями загального користування.
Вся площа квартири називається корисною і ділиться на житлову і підсобну. До житлової відноситься площа житлових кімнат, до підсобної – площа кухні, ванної, туалету, передпокою і коридору.
Житлові кімнати ділять загальну (спільну), спальню, кабінет, дитячу. В квартирі проводять основне зонування на суспільну, загальну частину денного перебування (передпокій, спільна) і інтимну (спальня, ванна). Санітарні вузли можуть бути окремі або сумісні, коли ванна, вмивальник, унітаз знаходяться в одному приміщенні. Їх розташовують поряд з кухнею, враховуючи зручність прив’язки до санітарно-технічних комунікацій.
В нових проектах розміри ванної кімнати збільшують, щоби можна було в ній розмістити окрім ванної, ще й пральну машину, душову кабінку тощо.
Вікна житлових кімнат орієнтують по сторонам світу з врахуванням кліматичних особливостей району забудови. В північних районах в приміщення повинно проникати як можливо більше сонячних променів, а в південних – як найменше.
Найбільш сприятливою орієнтацією секцій житлових квартир є така, при якій повздовжня вісь будинку розташовується тільки по меридіану, а вікна квартири виходять на одну з повздовжніх сторін будинку – східну або західну. В інших випадках вікна кожної квартири повинні виходити на обидві повздовжні сторони будинку. Така орієнтація називається широтною.
Розміри, форма і розташування вікон приймається з врахуванням вимог природного освітлення приміщень та естетичних.
Об’ємно-планувальне рішення житлового будинку пов’язано з конструктивною схемою. Фасад житлового будинку повинен мати відповідний людині масштаб, план повинен ритмічно ділитися і взаємозв’язок приміщень має чітко відображатися в зовнішніх формах будинку.
Поділяють будівлі масового будівництва (житлові будинки, магазини, школи, заводські цехи) та унікальні (театри, музеї, крупні адміністративні будівлі обласного, державного значення).
За державно-господарським значенням і містобудівельним положенням всі будівлі згідно СніПу поділяють на чотири класи:
І клас: крупні громадські будівлі, житлові будинки підвищеної поверховості, унікальні промислові будівлі. До них ставляться підвищені вимоги довговічності, вогнестійкості, комфортності;
ІІ клас: багатоповерхові житлові будинки, основні корпуси промислових підприємств, громадські будівлі масового будівництва;
ІІІ клас: житлові будинки до 5 поверхів, громадські будівлі невеликої місткості, допоміжні будівлі промислових підприємств;
ІУ клас: тимчасові будівлі.
Внутрішній простір будівель – інтер’єр – розділяється на окремі приміщення. Приміщення, підлого яких розташовано на одному рівні, утворюють поверх.
За поверховістю будівлі поділяють на малоповерхові (висотою до 3 поверхів), багатоповерхові (5-8), підвищеної поверховості (9-25), і висотні (вище 25 поверхів). Поверховість визначають за числом надземних поверхів, тобто рівень підлоги котрих вище рівня землі навколо будівлі. Поверх, підлога котрого заглиблена менше ніж на половину висоти приміщення, називають цокольним, більше ніж на половину висоти приміщення – підвальним. В межах горища розташовується мансардний поверх. Поверх, призначений для розташування інженерних комунікацій будинку, називають технічним.