2. Види і типи договорів, порядок їх укладення

У ринковій системі господарювання існує два види договорів: установчий і підприємницький.

Установчий договір — письмовий документ, який свідчить про волевиявлення фізичних або юридичних осіб щодо створення (заснування) нової організаційно-правової структури для ре­алізації будь-якої конкретної підприємницької ідеї. Підприємницький договір відображає волевиявлення сторін сто­совно не організації (створення, заснування), а безпосереднього здійснення підприємницької діяльності; він не передбачає (не вимагає) об'єднання сторін, що домовляються між собою, в пев­ну організаційну форму.

Зміст прав і обов'язків партнерів залежить від предмета догово­ру. Ним можуть бути, наприклад, купівля-продаж, оренда, кооперу­вання, посередництво тощо. Виходячи з цього, підприємницький договір, відповідно до його предмета, завжди має яку-небудь конк­ретну форму. Підприємець звичайно намагається визначити типові форми договорів, котрі він міг би використати як основу для укладен­ня певного конкретного договору. Можна виділити наступні типи договорів:

договір поставки; договір купівлі-продажу; трудовий договір; договір підряду; договір про виробничу кооперацію; договір про спільну діяльність; господарський договір про наукову діяльність; договір щодо брокерського обслуговування; договір щодо інформаційного обслуговування; агентська угода; лізингова угода; бартерна угода; державний контракт; державне замовлення; колективний договір; тарифна угода;

інші договори, угоди і контракти.

Оскільки договір будь-якого типу характеризує певний комп­роміс сторін, то й форма, у якій він укладається, має вільний (неви­мушений) характер. Типові форми договорів позбавлені обов'язко­вості (директивності). їх використовують звичайно як основу для укладення конкретного договору. Разом з тим варто зазначити, що існують певні вимоги, які потрібно виконувати під час підготовки і юридичного оформлення договору. Перш за все це стосується струк­тури самого договору. Звичайно будь-який договір включає: 1) пре­амбулу (вступну частину); 2) основну частину (з виділенням загальних та специфічних умов договору); 3) заключну частину. Структура договору викладається детальніше при висвітленні чет­вертого питання плану цієї теми.

Оскільки зміст договору визначається, як сказано вище, його предметом, то для ілюстрації можна навести, наприклад, зміст дого­вору купівлі-продажу. Такий договір включає наступні складові ча­стини:

1. предмет договору;

2. кількість товару;

3. якість пропонованої на продаж продукції;

4. продажна (договірна) ціна одиниці товару;

5. форма оплати;

6. термін поставки;

7. упаковка (перелік щодо цього вимог);

8. здавання — приймання товару;

9. штрафні санкції;

10. форс-мажор;

11. арбітраж;

12. інші умови договору.

Зрештою варто знати, що правове регулювання відносин, які виникають у процесі реалізації економічних інтересів партнерів, по­кладене на особливу галузь права — договірне право.

3. Оферта як особлива форма укладення договору

Укладенню договору передують переговори сторін. Вони можуть проводитись усно (по телефону, при зустрічі) або письмово. Ведення переговорів письмово означає, що одна з сторін готує письмову про­позицію іншій стороні у вигляді проекту договору. Останнє прийнято називати офертою (наміром, пропозицією щодо укладення дого­вору).

При цьому офертою вважають не всякий проект договору, а лише той, який підписано однією стороною — оферентом (автором офер­ти) . Прийнято відрізняти оферту тверду і вільну.

Тверда оферта направляється на одну адресу і перетворюється у договір за умови:

1. підписання іншою стороною (покупцем);

2. повернення зворотно на адресу оферента;

3. отримання оферентом.

Необхідно зважувати на те, що кожна оферта має певний термін чинності (дії), котрий фіксується в її тексті. Наприклад, тверда офер­та дійсна протягом ЗО днів з моменту її відправлення. Це означає, що всі три умови (зазначені вище) мають бути дотримані впродовж 30 днів з дати відправлення оферти (опублікування у пресі). Це відно­ситься також до вільної оферти.

Вільна оферта направляється кільком адресатам. Коли лише в оферті вказано, що вона відноситься до категорії вільних, то поку­пець, навіть підписавши її, ще не отримає гарантії щодо поставки товару, який складає предмет оферти (партія товару одна, а пропо­зиції надіслані багатьом потенційним покупцям). У зв'язку з цим вільна оферта стає договором при дотриманні не лише трьох раніше зазначених умов, але й ще однієї додаткової умови — потенційний покупець має підписати оферту, надіслати її на адресу оферента, а останній, отримавши від покупця підписану ним оферту, повідомляє покупця про згоду оцінювати (вважати) підписану ним оферту як договір.

Тому в тексті оферти завжди зазначаєтся термін, протягом якого оферент зобов'язується надіслати таке підтвердження (наприклад, впродовж трьох днів з моменту закінчення дії оферти). Для самого оферента це має важливе значення тоді, коли всі адресати надішлють зворотньо підписані оферти і необхідно буде вибрати, яку з них вва­жати договором.

Для покупця це також важливо, тому, що після підписання офер­ти він бере на себе конкретні зобов 'язання. Проте, знаючи, що термін чинності становить, як уже зазначалось, ЗО днів (наприклад, з 1 по 31 січня поточного року), але протягом трьох днів (з 1 по 3 лютого) покупець не отримає від оферента підтвердження про визнання під­писаної ним оферти договором, він може вважати себе вільним від зобов'язань за офертою.

Підготовка оферти, як і договору, вимагає формування загаль­них та специфічних умов складання цих документів.