Тези конференцій
Кондратенко О.Ю. Академія наук УРСР 1944–1956 рр. (історіографічний огляд) / О.Ю. Кондратенко // Дев’ята конференція молодих істориків освіти, науки і техніки України: Матеріали конф. 23 квіт. 2004 р., м. Київ. – К., 2004. – С. 48–56.
Кондратенко О.Ю. Документи наукового архіву Інституту археології НАН України як джерело вивчення розвитку історичних досліджень в АН УРСР у 1944–1959 рр. / О.Ю. Кондратенко // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики. Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. Київ, 17–18 травня 2005 р. – К., 2005. – Ч. 1. – С. 224–225.
Кондратенко О.Ю. Серафим Володимирович Юшков: життєвий і творчий шлях / О.Ю. Кондратенко // Шевченківська весна: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяч. 60-річчю Великої Перемоги. – Вип. ІІІ: У 2-х ч. – Ч. 1. Гуманітарні науки. – К., 2005. – С. 80–84.
Кондратенко О.Ю. Архівний фонд особового походження члена-кореспондента НАН України В.І. Клокова. Історія формування та документальний склад / О.Ю. Кондратенко // Шевченківська весна. Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяч. 15-й річниці незалежності України. – Вип. IV: У 3-х ч. – Ч. 3. Історія. – К., 2006. – Вип. 4. – С. 273–276.
Кондратенко О.Ю. Археографічна діяльність Комісії по історії Великої Вітчизняної війни на Україні АН УРСР у 1945–1950 рр. / О.Ю. Кондратенко // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики. Матеріали ІV Міжнар. наук.-прак. конф. Київ, 21–23 трав. 2007 р. – К., 2007. – С. 234–236.
Анотація
Кондратенко О.Ю. Архівні фонди НАН України як джерело з вивчення розвитку академічної історичної науки (1944–1956). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства. – Київ, 2008.
Дисертація присвячена аналізу наукової та архівної спадщини історичних установ АН УРСР та висвітленню за архівними документами розвитку академічної історичної науки у 1944–1956 рр. Внаслідок визначення значної джерельної бази та окреслення кола архівних документів історичних установ АН УРСР встановлено, що у перші повоєнні роки відбулось згортання досліджень з історії України як самостійного наукового напряму.
Незважаючи на ідеологічний тиск партійно-радянських органів, слабку матеріально-технічну базу, а також недостатнє фінансове і кадрове забезпечення академічних історичних установ, їх науковий доробок був значним. Завдяки проведеному аналізу архівних документів науково-організаційного характеру з’ясовано, що колективами профільних установ було підготовлено близько 2 тис. наукових праць загальним обсягом 3,3 тис. друк. арк. Певна кількість наукових праць, створених у повоєнний період, не втратила своєї актуальності й сьогодні.
Ключові слова: історичні джерела, архівні фонди, документи, академічна історична наука, історичні установи, історичні дослідження, наукова діяльність.
Аннотация
Кондратенко О.Ю. Архивные фонды НАН Украины как источник изучения развития академической исторической науки (1944–1956). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 – историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. – Украинский научно-исследовательский институт архивного дела и документоведения. – Киев, 2008.
Диссертация посвящена анализу научного и архивного наследия исторических учреждений АН УССР, а также освещению с ее помощью развития академической исторической науки в 1944–1956 гг.
Проведенный сравнительный анализ массива архивных документов дал возможность определить этапы и формы организационной структуры академических исторических учреждений. Установлено, что одним из негативных факторов в послевоенном развитии академической исторической науки было возобновление идеологического давления со стороны высших партийных органов с целью ее подчинения интересам государства и превращения во вспомогательный инструмент для формирования коммунистической идеологии. В итоге это привело к необоснованным обвинениям учёных-историков в украинском буржуазном национализме, а также определило научную концепцию изучения истории Украины на дальнейший период.
Архивные документы дали возможность выяснить, что одной из главных причин замедления темпов развития академической исторической науки в первые послевоенные годы была проблема финансового и кадрового обеспечения учреждений исторической отрасли, которое в сравнении с учреждениями естественнонаучного или технического профиля было на порядок ниже. Лишь в начале 1950-х годов эта ситуация значительно улучшилась, что в итоге дало возможность расширить структуру исторической отрасли АН УССР, а вместе с тем и масштабы научно-исследовательской работы профильных учреждений.
В результате проведенного анализа научно-организационных и научно-исследовательских документов определены основные направления научной работы исторических учреждений. Установлено, что в послевоенный период из тематических планов исторических учреждений были исключены темы об отдельном изучении истории Украины, которые были актуальны в период Второй мировой войны. Начиная с 1947 г. исследования по истории Украины проводились исключительно в контексте истории СССР на основе марксистско-ленинской методологии исторической науки. Одно из главных мест в научно-исследовательской работе исторических учреждений занимали темы по изучению общего происхождения трех братских славянских народов, истории политических движений, образования СССР, проблемы воссоединения украинского и русского народов как закономерного исторического явления, а также исключительно важной роли Октябрьской революции в истории Украины. Значительное количество научных работ создавалось украинскими историками по заказу Коммунистической партии.
Источниковедческое изучение архивного и научного наследия академических исторических учреждений дает основание утверждать, что, несмотря на кадровые и финансовые проблемы, объем научной продукции исторических учреждений АН УССР за этот период был значительным и составлял около 2 тыс. научных трудов общим объемом 3,3 тыс. печатных листов. Несмотря на усиленное идеологическое влияние партийных органов на историческую науку, ученые смогли подготовить значительное количество трудов, которые не потеряли своего значения и в наше время.
Ключевые слова: исторические источники, архивные фонды, документы, академическая историческая наука, исторические учреждения, исторические исследования, научная деятельность.
Annotation
Kondratenko O.Yu. Archival fonds of the National academy of science of Ukraine as a source of learning of development of academic historical science (1944–1956). – Manuscript.
Dissertation for the degree of candidate in history in the field 07.00.06 – Historiography, Source history and special historical disciplines. – Ukrainian Scientific Research Institute for Archives and Records Studies. – Kyiv, 2008.
The dissertation is devoted to the analyses of scientific and archival heritage of historical institution of Academy of sciences of URSU and lightening on the development of academic historical science in 1944–1956 after the documents.
Thanks to the analysis of a great deal of archival documents of historical institutions of Academy of sciences of URSU of postwar period, the formation organizational structure of academic historical institutions were determined. Despite the ideological pressure of party and government bodies, a weak material and technical base, insufficient finance and staff securing of historical science of the postwar period, its scientific contribution was great. Historical institutions of the Academy of sciences of URSU of that period prepared nearly 2000 scientific works. Manu of these works made at postwar period are actual today.
Key words: historical sources, archival fond, documents, academic historical science, historical institutions, scientific activate.
Вовченко Вікторія Борисівна. Архівна спадщина кооператора, державного і громадського діяча М.В.Левитського (1859-1939): історія, реконструкція, зміст : дис... канд. іст. наук: 07.00.10 / НАН України; Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського. — К., 2007. — 203арк. — Бібліогр.: арк. 190-203.
Актуальність теми обумовлена тим, що вивчення архівної спадщини М.В. Левитського, визначення його внеску в розвиток просвітницького та кооперативного руху, дослідження громадської діяльності впродовж ХХ ст. не здійснювалися: його особовий архівний фонд, який зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі – ІР НБУВ), став доступним широкому науковому загалові лише на початку 1990-х років. Реконструкція документального складу, історія формування особового архіву, його джерельне значення, архівознавча специфіка як комплексу, що репрезентує кооперативний рух в Україні, досі не розглядалися як окрема проблема. Важливим є і вивчення особистості М.В. Левитського в колі видатних представників не лише українського кооперативного руху, а й відомих просвітників, літераторів, публіцистів кінця ХІХ – 20-х років ХХ ст., громадських і державних діячів періоду Української Народної Республіки (далі – УНР), дослідження його ідейних поглядів, кооперативної діяльності, літературної творчості в контексті історії державотворчих процесів в Україні. Він був директором Відділу державного майна в Міністерстві земельних справ УНР в 1917–1918 рр., постійним членом Ревізійної ради кооперативних центральних рад, брав участь у заснуванні “Українбанку” в 1917 р., “Дніпросоюзу” в 1917–1918 рр. Стан дослідження кооперативної та просвітницької діяльності М.В. Левитського, його архівної спадщини потребує всебічного наукового розроблення в контексті історії України ХІХ–ХХ ст. Життя та діяльність М.В. Левитського певною мірою вже привертали увагу дослідників історії кооперації. Його ім’я увійшло до енциклопедичних видань та бібліографічних довідників, присвячених діячам кооперативного руху, а також українським державним і громадським діячам, зокрема, з них слід відзначити “Новый энциклопедический словарь” (1915), “Украинскую советскую энциклопедию” (1981), “Українську літературну енциклопедію” (1995), “Eнциклопедію українознавства” (1996), працю В. Верстюка та Т. Осташко “Діячі Української Центральної Ради: Бібліографічний довідник” (1998) тощо. Однак переважна більшість дослідників життєвого шляху М.В. Левитського розглядає його ідейні погляди, кооперативну діяльність у контексті історії просвіти та кооперації. Лише фрагментарно або, навпаки, занадто узагальнено вивчається його бібліотечна та культурно-просвітницька робота, а його архівна спадщина як модельний архів діяча кооперативного та культурно-просвітницького руху висвітлюється з позицій архівознавства та документознавства вперше. Початковий етап в історіографії “левитськіани” пов’язаний з 20-ми роками ХХ ст., коли увага до історії кооперації в СРСР була тісно пов’язана з тими завданнями, які поставив перед радянською економікою В.І. Ленін, зокрема, в праці “О кооперации”, де розвивалися ідеї соціалістичної кооперації. У цей період відомий історик кооперації П. Височанський, автор “Начерку розвитку української споживчої кооперації (дорадянська доба)” (1925), високо оцінив здобутки М.В. Левитського, підкресливши, що крім започаткування артільного руху в Україні, за що він власне й отримав прізвисько “артільний батько”, слід також відзначити внесок ученого в розвиток інших видів кооперації, передусім споживчої. Діяльність М.В. Левитського вивчалася М.Л. Хейсіним у його грунтовній праці “История кооперации в России” (Л., 1926). Роль М.В. Левитського в галузі української кооперації високо оцінювалася і українською еміграцією, зокрема, в фундаментальній праці С.В. Бородаєвського “Історія кооперації”, виданій в Празі Українським громадським видавничим фондом у 1925 р. У наукових студіях розглянуто основні етапи життя та діяльності М.В. Левитського, показано, що ідейні суперечки української демократичної інтелігенції в 70–80-х роках ХІХ ст. відбилися і на світогляді вченого. Крім суто кооперативної діяльності, цілком закономірно в цьому контексті розглядалося й ідейно-політичне світосприйняття М.В. Левитського. Неоднозначність його поглядів, що були близькими до ідей ліберальних народників, визначалася тим, що вони не повністю співпадали з ліберально-народницькими постулатами. Це було викликане тим бурхливим і суперечливим процесом ідейної боротьби народників та неомарксистів, яка відбувалася в 70–80-х роках ХІХ ст. – у період панування прогресивних на той час соціалістичних теорій О. Герцена, Ф. Лассаля, М. Чернишевського, М. Добролюбова, ідей кооперативного та християнського соціалізму Д.Д. Холіока, В. Ніля та ін. Водночас, ідейні переконання М.В. Левитського розвивалися та трансформувалися у відповідності до різних історичних періодів, у тому числі й до періоду становлення радянської влади. Однак, на думку провідних істориків, в останню третину ХІХ ст. в кооперативній програмі М.В. Левитського превалювали ідеї народників, які були проти революційних підходів до практики суспільного устрою. Він нехтував популярними в цю епоху марксистськими політекономічними теоріями, як вважають П. Височанський, Р.Х. Васильєва, Л.П. Горкіна, і був переважно практиком кооперації, який вірив, що об’єднана праця надає більших можливостей для досягнення успіху, аніж численні проекти щодо ремісничих, споживчих, кредитних та інших артілей. У зв’язку зі зміною економічної політики радянської держави, ідеологічних засад суспільно-політичного життя країни, а відповідно й дослідницьких напрямів радянської науки, вивчення спадщини М.В. Левитського не актуалізувалося до 90-х років ХХ ст. Серед сучасних досліджень слід виокремити грунтовну працю В.І. Марочка “Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861–1929 рр.)” (К., 1995), де надано об’єктивну оцінку історії та змісту кооперативного руху і місця М.В. Левитського в ньому. Автор відзначив суперечливі тенденції українського кооперативного руху з точки зору відсутності єдності в українській соціал-демократії, з одного боку, та домовленості в діях лідерів української кооперації, з іншого, відзначив самостійницькі засади в національному кооперативному русі, що виникли задовго до революції 1917 р., але з проголошенням у січні 1918 р. незалежності УНР стали визначальними в становленні власної кооперативної системи. Необхідно згадати також наукове видання за редакцією С. Гелея “Українські кооператори. Історичні нариси” (Львів, 1999). М.В. Аліман та Ю.М. Гавриленко подають коротку біографічну довідку та узагальнюючу оцінку діяльності М.В. Левитського у виданні “Видатні діячі кооперативного руху та їх ідеї” (Донецьк, 2000). У праці В. Верстюка та Т. Осташко “Діячі Української Центральної Ради: Бібліографічний довідник” (К., 1998) М.В. Левитський характеризується як державний діяч. У працях згаданих дослідників кооперативна діяльність М.В. Левитського розглядається в цілому побіжно, однак й вони звернули увагу на те, що, окрім сільськогосподарських артілей, М.В. Левитський засновував також і споживчі товариства та кредитно-ощадно-позичкові кооперативи. Оцінюючи вагомість кооперативних проектів ученого, деякі науковці вважають, що не всі вони були вдалими, наприклад, стосовно хліборобських артілей, однак прaктика організації виробничих, споживчих та ремісничих артілей ними оцінюється позитивно. Отже, спеціального дослідження архівної спадщини М.В. Левитського, аналізу її структури, джерельного значення для опанування процесів становлення та розвитку національного кооперативного та просвітницького руху немає. Переважна більшість дослідників М.В. Левитського розглядає лише становлення його світогляду, або тільки кооперативну діяльність. Фрагментарно чи занадто узагальнено висвітлено бібліотечну, літературно-публіцистичну та культурно-просвітницьку працю М.В. Левитського. Об’єкт дослідження – архів діяча як комплекс, що відображає багатогранну діяльність М.В. Левитського як ученого, державного та громадського діяча. Предмет дослідження – історія формування особового архіву М.В. Левитського, принципи його систематизації, склад і зміст документів, джерельна значимість та перспективи реконструкції. Хронологічні межі зумовлені датами життя й діяльності М.В. Левитського (1859–1936), а також процесом формування його архівної спадщини. Історична доля особового архіву М.В. Левитського простежується в дослідженні до 1990-х років. Джерельна база дослідження. Архівна спадщина М.В. Левитського зберігається в ІР НБУВ (ф. 327) і налічує 2171 од. зб. Багато дотичних матеріалів міститься в фонді Всеукраїнського Центрального кооперативного музею в ІР НБУВ (ф. 290), комплексному фонді “Листування” (ф. ІІІ), фондах інших економістів та сподвижників кооперації, деякі документи стосовно його державної діяльності зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління в м. Києві. Мета і завдання дослідження полягають у проведенні наукової реконструкції архіву діяча, встановленні його документального складу і змісту, визначенні інформаційних можливостей. Основними завданнями є: – проведення історіографічного аналізу, окреслення джерельної бази дослідження, встановлення походження документів та зв’язків між документальними комплексами; – спроба реконструкції втраченої колекційної частини архіву, що містила унікальні рукописні документи та рідкісні видання, розкриття історії формування його архіву; – здійснення на базі архівних джерел та біографічних матеріалів основних етапів життєвого шляху фондоутворювача у співвідношенні із розвитком його діяльності; – аналіз архівної спадщини з позицій виділення органічних за походженням та призначенням комплексів та груп документів на базі комплексної методики аналізу складу і змісту документів, принципів їх систематизації та класифікації; – визначення значимості архіву як джерела з історії кооперативного руху, літературного процесу та культури України в цілому. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: – вперше реконструйовано, проаналізовано та залучено до наукового обігу архівну спадщину М.В. Левитського; – розглянуто архівознавчі аспекти формування та наукової систематизації архіву М.В. Левитського як модельного комплексу; – визначено значимість архівної спадщини як джерела з історії кооперативного руху, літературного процесу та культури України в цілому. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах відомчої теми НАН України “Рукописна спадщина діячів науки й культури України: джерелознавчі дослідження та археографічний опис” (державний реєстраційний номер 0100U006608). Практична значимість полягає в розвитку методів архівознавчої реконструкції та аналізу спадщини діячів кооперативного руху, залученнні до наукового обігу нових відомостей та з’ясуванні ролі окремих особистостей в історичному процесі кінця ХІХ – 20-х років ХХ ст. Запропоновано нову схему систематизації документальних комплексів, що використана під час формування джерельної бази дослідження як методична. Інформація включена до відповідних курсів лекцій з архівознавства в профільних вузах. Особистий внесок здобувача. Усі результати належать здобувачу одноосібно. Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати викладено в семи публікаціях у фаховій періодиці та збірниках наукових праць і апробовано на міжнародних наукових конференціях “Інтелектуальні інформаційні технології в бібліотечній справі” (Київ, 2005 р.); “Роль бібліотек у формуванні єдиного науково-інформаційного простору України” (Київ, 2006 р.); “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики” (Київ, 2006 р.); “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики” (Київ, 2007 р.). Структура дисертації складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних архівних джерел та літератури. Обсяг основного тексту 173 с. Загальний обсяг 203 с. |
|
АРХIВНI ДЖЕРЕЛА ПРО УКРАЇНСЬКI КУЛЬТУРНI ЦIННОСТI, ВИВЕЗЕНI НАЦИСТАМИ В РОКИ II СВIТОВОЇ ВIЙНИ
СЕБТА Тетяна Миколаївна
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Пошук та повернення культурних цiнностей, втрачених за роки Радянської влади i oсобливо пiд час Другої свiтової вiйни, стали одним iз провiдних напрямкiв полiтики розбудови бiльшостi молодих держав, якi утворилися на теренi колишнього Радянського Союзу. Найбiльших втрат культурний фонд цих держав, серед них i України, зазнав пiд час Великої Вiтчизняної вiйни, коли частина предметiв культури загинула в результатi бойових дiй, iнша була евакуйована в тил країни i не повнiстю повернулася пiсля реевакуацiї, решта, значна кiлькiсть культурних цiнностей (архiвнi, бiблiотечнi, музейнi цiнностi) була вивезена нацистами до Нiмеччини.
Вивозом культурних цiнностей з України займалося багато конкуруючих мiж собою нацистських органiзацiй, якi належали до окремих великих вiйськово-полiтичних структур рейха – Вермахту, мiнiстерства iноземних справ, СС, нацiонал-соцiалiстичної партiї. Наше дослiдження присвячене однiй з найбiльших грабiжницьких органiзацiй Третього рейха, яка вивезла з України значну частину культурних цiнностей, – Айнзацштабу (з нiм. – Оперативний штаб) рейхсляйтера Розенберга та дiяльностi Мюнхенського центрального збiрного пункту Американської вiйськової адмiнiстрацiї в Нiмеччинi, де були зконцентрованi по вiйнi вивезенi Айнзацштабом з окупованих областей колишнього Радянського Союзу культурнi цiнностi.
Актуальнiсть дослiдження матерiалiв Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга щодо його дiяльностi в Українi пiд час Другої свiтової вiйни та документальних комплексiв Мюнхенського центрального збiрного пункту має як велике практичне значення – виявлення свiдчень вивезення Айнзацштабом конкретних культурних цiнностей та їх подальшої долi в результатi реституцiї з боку американських союзникiв, так i наукове – висвiтлення на прикладi дiяльностi Айнзацштабу практики нацистiв щодо культурних цiнностей в окупованiй Українi та заходiв Американської вiйськової адмiнiстрацiї щодо повернення культурного майна його законним власникам.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертацiйне дослiдження виконано в рамках проекту “Доля українських культурних цiнностей пiд час Другої свiтової вiйни”, який є одним з роздiлiв великої загальної теми Iнституту української археографiї та джерелознавства iм. М.С.Грушевського “Iсторико-археографiчнi та архiвознавчi дослiдження в Українi у ХIХ-ХХ ст.” (3.2.7.22). Названий проект є також частиною великої державної наукової програми “Культурнi цiнностi України. Втрати. Шляхи повернення” (17127-96), яка була прийнята Мiнiстерством культури i мистецтв України, Нацiональною комiсiєю з питань повернення в Україну культурних цiнностей при Кабiнетi Мiнiстрiв України, Головним архiвним управлiнням при Кабiнетi Мiнiстрiв України та НАН України.
Об’єктом дослiдження є архiвнi комплекси документiв Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга, зокрема Управлiння Айнзацштабу та його Головної робочої групи України, а також Мюнхенського центрального збiрного пункту Американської вiйськової адмiнiстрацiї в Нiмеччинi.
Предметом дослiдження є тенденцiї формування джерельної бази про долю українських культурних цiнностей, вивезених нацистами з колишньої УРСР в роки Другої свiтової вiйни, та дiяльнiсть Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга в Українi i Американської вiйськової адмiнiстрацiї в Нiмеччинi, зокрема Мюнхенського центрального збiрного пункту.
Хронологiчними рамками дисертацiї є крайнi дати використаних документiв – 1940-1962 рр., незважаючи на те, що безпосередня дiяльнiсть Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга проходила в Українi у 1941-1944 рр., а дiяльнiсть Мюнхенського центрального збiрного пункту Американської вiйськової адмiнiстрацiї в Нiмеччинi – у 1945-1951 рр.
Перша дата – 1940 – це рiк створення Айнзацштабу i початок його дiяльностi на Заходi. Друга дата – 1962 – це рiк останнього, зафiксованого документами повернення культурних цiнностей до СРСР з Федеративної Республiки Нiмеччини.
Географiчнi рамки дослiдження визначає, в першу чергу, дiяльнiсть Головної робочої групи України Айнзацштабу, яка активно проходила у 1941-1944 рр. на територiї Рейхскомiсарiату України (складався з шести генеральних округiв: “Волинь”, “Житомир”, “Київ”, “Миколаїв”, “Таврiя” та “Днiпропетровськ”) та українських областей вiйськового пiдпорядкування, зокрема Харкiвської областi та Криму. Географiчнi межi дослiдження включають також сучаснi територiї Польщi, Чехiї, Австрiї та Нiмеччини (землi: Баварiя, Баден-Вюртемберг, Гессен), оскiльки саме тут були розмiщенi Айнзацштабом вивезенi з України культурнi цiнностi.
Методологiчною основою дисертацiї є джерелознавчий аналiз матерiалiв Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга про його дiяльнiсть в Українi та Мюнхенського центрального збiрного пункту Американської вiйськової адмiнiстрацiї в Нiмеччинi щодо подальшої долi вивезених Айнзацштабом культурних цiнностей у поєднаннi з проблемно-хронологiчним принципом дослiдження, який передбачає комплексний пiдхiд до вивчення проблеми. При аналiзi документiв було використано критично-порiвняльний метод дослiдження, який дозволяє диференцiювати документи та визначити їх значення у вiдповiдностi з завданнями даного дослiдження.
Мета i завдання дослiдження. На основi вiдомих архiвних комплексiв джерел висвiтлити зв’язки формування документальних комплексiв Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга та Американської вiйськової адмiнiстрацiї в Нiмеччинi i їх мiграцiю у складi окремих архiвних фондiв. Проаналiзувати та систематизувати архiвнi матерiали, якi висвiтлюють безпосередню дiяльнiсть Айнзацштабу в Українi у 1941-1944 рр. та вивезення ним українських культурних цiнностей, а також реституцiйний комплекс джерел Мюнхенського центрального збiрного пункту, якi висвiтлюють їх повернення пiсля вiйни. Метi дослiдження пiдпорядкованi наступнi завдання:
. Дати загальну характеристику матерiалiв Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга, механiзму утворення його документальних комплексiв. Висвiтлити iсторiю та структуру трьох найбiльших колекцiй документiв Айнзацштабу – у Києвi (Центральний державний архiв вищих органiв влади та управлiння (далi ЦДАВО) України, ф. 3676, ф. 3674), Берлiнi (Бундесархiв в Берлiнi, ф. NS-30) та Москвi (Росiйський державний вiйськовий архiв, ф. 1401-К).
. Подати iсторичний нарис дiяльностi ERR в Українi, а саме його Головної робочої групи України.
. Видiлити, систематизувати та описати групи документiв, якi висвiтлюють бiблiотечний напрямок дiяльностi Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга в Українi, його архiвнi iнтереси, дiяльнiсть зондерштабiв образотворчого мистецтва та прадавньої iсторiї.
. Систематизувати i дати характеристику архiвним джерелам з питання повернення українських культурних цiнностей, якi зберiгаються в росiйських, українських та зарубiжних архiвах. Визначити перспективи подальшого дослiдження повернення українських культурних цiнностей.
. Скласти iсторичний нарис заходiв Американської вiйськової адмiнiстрацiї в Нiмеччинi щодо повернення культурних цiнностей, якi були виявленi в американськiй зонi окупацiї Нiмеччини, їх законним власникам.
. Описати та зробити порiвняльний аналiз документальних комплексiв Мюнхенського центрального збiрного пункту – Мюнхенської картотеки мистецьких об’єктiв, “Транспортних спискiв” та перелiку культурних цiнностей, переданих до СРСР у 1945-1962 рр. Мюнхенським збiрним пунктом та його наступником Мюнхенським вiддiленням Опiкунського управлiння щодо культурних цiнностей ФРН.
Наукова новизна дослiдження. У ходi роботи вперше була зроблена спроба комплексно i глибоко проаналiзувати маловiдомий до цього часу великий масив архiвних джерел щодо дiяльностi Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга в Українi та долi вивезених ним українських культурних цiнностей. При роботi над даною темою вперше було порiвняно три великi архiвнi збiрки документiв Айнзацштабу, якi зберiгаються у Києвi, Москвi та Берлiнi, а також були описанi та проаналiзованi на предмет повернення українських культурних цiнностей комплекси документiв Мюнхенського центрального збiрного пункту.
Практичне значення роботи. Науковий доробок дисертанта може бути використаний дослiдниками при написаннi загальних праць про окупацiйну полiтику нацистiв на територiї України пiд час Другої свiтової вiйни. Результати дослiдження також можуть допомогти при встановленнi дiйсних втрат українських культурних цiнностей в роки Другої свiтової вiйни. Фактичний матерiал може бути використаним у вузiвських спецкурсах щодо Другої свiтової вiйни, в аналогiчних посiбниках для студентiв-iсторикiв, у пiдручниках для гiмназiй i середнiх шкiл.
Апробацiя дослiдження. Першi результати роботи були апробованi на Нацiональному семiнарi “Проблеми повернення нацiонально-культурних пам’яток, втрачених або перемiщених пiд час Другої свiтової вiйни”, який вiдбувся у Чернiговi у вереснi 1994 р. Науковий доробок дисертанта був використаний пiд час Громадських вiдкритих читань, присвячених долi фресок та мозаїк Михайлiвського Золотоверхого собору Києва, якi вiдбулися 18-го квiтня 1998 р. в Мiському будинку вчителя. Для цього був написаний короткий iсторичний нарис про дiяльнiсть зондерштабу прадавньої iсторiї, як фiлiалу Головної робочої групи України, у Краковi.
Структура роботи вiдповiдає метi та завданням дослiдження i складається з перелiку умовних скорочень, вступу, трьох роздiлiв, 11 пiдроздiлiв, висновкiв, перелiку використаних джерел та лiтератури i п’яти додаткiв – А, Б, В, Д, Е. Загальний обсяг дисертацiї .... сторiнок, у тому числi таблиця 2.5.1 (1 с.), таблиця 3.3.1 (1 с.), список використаних джерел та лiтертури (357 позицiй, ... с.) та додатки (... с.).
ОСНОВНИЙ ЗМIСТ ДОСЛIДЖЕННЯ
У вступi обгрунтовано актуальнiсть теми дисертацiї, обумовленi хронологiчнi та географiчнi межi, мета i завдання дослiдження, визначена його наукова новизна та практичне значення.
Крiм цього у вступi коротко висвiтлена дiяльнiсть рiзних нацистських органiзацiй, якi займалися вивозом культурних цiнностей з України, – уповноваженi Прусської державної бiблiотеки та Шефа вiйськових архiвiв, якi дiяли в рамках Вермахту, зондеркоманда СС Кюнсберга, яка дiяла за завданням мiнiстерства iноземних справ, Науково-дослiдне товариство “Спадщина”, Воєнiзованi геологiчнi групи СС та VI-й вiддiл “G” Головного iмперського управлiння безпеки. Активна дiяльнiсть цих органiзацiй проходила в областях вiйськового пiдпорядкування, оскiльки в зонi цивiльного управлiння були свої органiзацiї, пiд контролем яких знаходилися установи науки i культури. На територiї Рейхскомiсарiату України такою органiзацiєю з 7 грудня 1942 р. було Крайове управлiння архiвiв, бiблiотек та музеїв.
Далi у вступi висвiтлюється створення Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга для окупованих областей (Einsatzstab Reichsleiter Rosenberg fьr die besetzten Gebiete), його завдання та структура. Айнзацштаб був створений Розенбергом 17 липня 1940 р. за дорученням фюрера на основi наказу шефа Верховного командування Вермахту вiд 5.07.1940. Головним його завданням було дослiдження духовної спадщини т. зв. ворогiв нацiонал-соцiалiзму – євреїв, масонiв та бiльшовизму, яке на практицi обернулося масовим цiлеспрямованим вилученням рiзноманiтних культурних цiнностей. Згiдно з численними наказами Верховного командування Вермахту та вищих керiвникiв Рейха завданнями Айнзацштабу були: