
- •Словники:
- •Посібники й словники з електронних ресурсів:
- •Тема: Фонетика. Орфоепія. Графіка. Орфографія
- •3) Поставити наголос у поданих словах. Записати ці слова в опорний конспект «Акцентуаційні норми української мови».
- •Акцентуаційні норми української мови
- •Орфоепічні норми сучасної української мови
- •Практичне заняття № 5 Тема: Графіка української мови. Український алфавіт План:
3) Поставити наголос у поданих словах. Записати ці слова в опорний конспект «Акцентуаційні норми української мови».
Випадок, відомість, вимога, бюлетень, завдання, загадка, вимова, глибоко, літопис, гуртожиток, договір, експерт, твердий, легкий, кілометр, одинадцять, листопад, читання, середина, напій, показ, показник, текстовий, черговий, фаховий, феномен, квартал, завжди, аніж, сторінка – сторінки, поліграфія, запитання, антонім, високо, разом, несемо, абихто, аніхто, воєнно-стратегічний, атлас, нести, різко, кулінарія, життєпис, Херсонщина, дніпровий, довідник, підемо, диспансер, партер, прийдуть, портал, постамент, документ, ознака, псевдонім, анонім, шофер, відмітка – відмітки, знання, Галичина, Донеччина, водопровід, усмішка, сестри, світанковий, чотирнадцятьох, помилка, сільськогосподарський, доповідач.
Модуль самостійної роботи
Доповнити прикладами опорні конспекти «Орфоепічні норми сучасної української літературної мови» та «Акцентуаційні норми української мови».
Акцентуаційні норми української мови
Виділення в мовленні певного складу за допомогою фонетичних засобів називають наголосом. Словесний наголос в українській мові динамічний (силовий), вільний, рухомий.
І. Більшість слів в українській мові вживається з єдиним наголосом:
1) у двоскладових віддієслівних іменниках на –ння, -ття, що втратили відтінок дії, наголос падає на останній склад: |
|
2) у трискладових і багатоскладових віддієслівних іменниках, що зберегли зв'язок з дієсловом, наголошується той самий склад, що й у дієслові: |
|
3) наголос у багатьох іменниках ж.р. із суфіксом –к(а) у множині переходить на закінчення: |
Але: |
4) у словах із суфіксом –щин(а), -ччин(а) наголос сталий (падає на основу) |
Але: |
5) в іменниках з префіксами ви-, по- наголос падає на префікс: |
Але: |
6) для складних іменників характерне наголошування, як правило, сполучного голосного: |
Але: |
7) в іменниках іншомовного походження на –метр наголошується останній склад: |
Але: |
8) в іменниках іншомовного походження наголошування здійснюється за аналогією: |
Але:
|
9) у багатьох двоскладних прикметниках наголос падає на закінчення: 10) у деяких багатоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: 11) У прислівниках, утворених від таких прикметників, наголос падає на перший склад: 12)У деяких прислівниках наголос подвійний: |
|
13) Тільки один варіант наголосу мають слова |
|
14) числівники на позначення одиниць другого десятка в Н.в. наголошуються на колишній прийменник –на: У непрямих відмінках по-різному: |
|
15) У двоскладових дієсловах в інфінітиві наголос падає на останній склад: |
Але: |
16) У дієсловах перший склад закінчень –емо, -имо, -ете, -ите не наголошується: |
Але: |
17) У складних і складноскорочених словах, крім основного, є побічний наголос: |
|
18) Деякі складні слова, що пишуться через дефіс, мають два головні наголоси: |
. |
19) у словах з частками –аби наголос падає на частку |
|
20) у складних словах частка –ані не наголошена |
|
ІІ. У складі сучасної української мови існують слова з подвійним (дублетним) наголосом:
1) віддієслівні префіксальні й префіксально- суфіксальні іменники з префіксами за-, до-, пере-, роз-, при-, під-: |
|
2) іменники ч.р. з суфіксами –ник-, -ач-, -ар-, -ер-: |
|
3) деякі іменники ж.р.: |
|
4) прикметники з суфіксами –ов(ий), -н(ий), -ан, -ян(ий), ськ(ий): |
|
5) прикметники, утворені від власних назв: |
|
6) деякі прислівники: |
|
7) деякі дієслова: |
|
ІІІ. За допомогою наголосу іноді розрізняють лексичне значення та граматичні форми слів:
1) лексичне значення слова: |
|
2) граматична форма: |
|
Орфоепія (гр. orthos – правильний, epos – мова, слово) –
1) розділ мовознавства, у якому вивчається система норм єдиної вимови, властивої літературній мові;
2) система загальноприйнятих правил, що визначають єдину вимову.
Орфоепічна норма – соціально узаконене правило вимови звуків, звукових комплексів, організації звукового потоку.