4. Основні шляхи розвитку морфем:

- кількість кореневих морфем зростає за рахунок лексичних новотворів та лексичних запозичень (лавсан, капрон, менеджер, брокер, імідж), на базі яких формуються нові словотвірні гнізда;

- набувають продуктивності складні префікси і суфікси, які виникли внаслідок перерозкладу структури твірних основ (недо-, піді-, наді-, -івськ-ий, -анськ-ий, -инськ-ий, -уват-ий, -ченк-о, -венк-о тощо); ці афікси формують нові словотвірні моделі й нові правила сполучуваності морфем;

- значного розвитку набув процес формування префіксоїдів на базі препозиційних компонентів складних слів: авіа-, авто-, аеро-, архі-, біо-, віце-, все-, зав-, мало-, нижче-, ново-, вище-, тощо.

Отже, основна закономірність у розвитку морфеміки виявляється в тому, що суфіксальні морфеми розвиваються в напрямку структурно-семантичного ускладнення вже існуючих суфіксів шляхом перерозкладу твірних основ, а префіксальна система морфем − шляхом поступової деетимологізації препозиційних компонентів складних слів у префіксоїди, а відтак − у префікси.

Змістовий модуль №3.

Тема 3. Актуальні проблеми словотвору як розділу мовознавства.

План

1. Напрямки дослідження сучасного словотвору.

2. Поняття про формант, основні види формантів.

3. Словотвірне значення слова.

4. Словотвірний тип. Продуктивність словотвірного типу.

5. Основні словотвірні поняття і їх зміст.

6. Словотвірне гніздо як комплексна одиниця словотворення.

7. Словотвірна норма і словотвірне правило.

8. Сучасні тенденції в розвитку словотворення.

Література

Основна:8; 9; 23.

Додаткова: 2; 7.

1. Словотвір як окрема лінгвістична дисципліна виокремився наприкінці 60-х рр. XX ст. Становлення словотвору пройшло декілька етапів, пов'язаних із різними концепціями. Спочатку практикувався морфологічний підхід: словотвір розглядали через призму морфології як комбінаторику морфем (словотвір не має власної одиниці, сфера словотвору − сфера особливих відношень між морфемами та лексемами). Його заступив структурно-семантичний підхід, у якому акцент було зроблено на словотвірній похідності і привернено увагу до співвідношення структури і семантики похідного слова та до співвідношення морфемного і словотвірного аналізу (офіційно визнаною і рекомендованою, зокрема, для викладання у вищих навчальних закладах залишається граматична концепція словотвору, статус якої закріплено Грамматикой 80, де системний опис представлено в категоріях та поняттях морфеміки). З’явилися поняття мотивованості похідного слова і словотвірного значення.

На сучасному етапі паралельно існують три напрями в дослідженні словотвору:

1) синтаксичний (трансформаційний, породжуючий), пов’язаний із дослідженнями Н.Хомського. Семантику і структуру дериватів розглядають як результат породження різних синтаксичних конструкцій, а поняття словотвірного правила пов’язують з відтворенням ланцюжка переходів, що лежать в основі перетворення вихідних синтаксичних конструкцій у відповідний дериват (опадає листя − опадання листя − листопад; лікар вправляє кості — лікар-костоправ; грає на сопілці — сопілкар);

2) ономасіологічний, започаткований дослідженнями чеського мовознавця М.Докуліла. Словотвір розглядають з погляду теорії номінації і для його інтерпретації використовують такі поняття, як ономасіологічний базис, ономасіологічна ознака, зв’язка та ономасіологічна категорія;

3) функціонально-семантичний, який синтезує досягнення трансформаційного та ономасіологічного підходів і на передній план висуває проблеми, пов'язані з семантикою, функціонуванням і творенням похідних слів у мовленні.

Сучасна дериватологія досягла значних результатів у вивченні структури слова, його моделювання і словотвірної семантики. У сучасній вітчизняній і зарубіжній дериватології центральне місце посідає проблема семантики похідних, проте в розумінні закономірностей формування значень дериватів, сутності й природи словотвірної семантики, особливостей її структурування і співвідношення з лексичною та граматичною, засобів вираження словотвірного значення і способу його існування залишається багато суперечливого й неясного. Постають спірні питання теорії словотворення, серед яких важливою є проблема місця членованого непохідного слова в системі ряду й гнізда.

2. Для творення похідного слова з мовних ресурсів відбирається необхідна твірна база і словотвірні засоби, які й реалізують словотвірний акт. Словотвірною базою є слово, словоформа. Словотвірними засобами є форманти. Здебільшого це суфікси, префікси, постфікси, закінчення й інші компоненти, прилученням яких завершується словотвірний акт, наприклад, при березі − прибережний: твірне при березі, формант складається з префікса при-, суфікса -н-, закінчення -ий, чергування г/ж. Отже, формантом називаються ті сегменти, структурні, структурно-семантичні елементи похідного слова, якими воно утворилося і якими відрізняється від твірного.

У похідних словах виділяють такі форманти:

1) флексія, що виконує словотвірну функцію, зі зміною наголосу або без неї: золото − золотий, Луцьк − луцький, кум − кума;

2. суфікс із флексією з усіма можливими морфонологічними явищами: моргати − моргун, село − селюк, море − морський, бік − бічний або без флексії з усіма можливими морфонологічними явищами: тихий − тихо, два − двічі;

3. префікс з морфонологічними явищами або без них: моральний − аморальний, грамотний − неграмотний;

4. постфікс: десь, хто-небудь, переодягатися;

5. усічення кінцевих морфів із морфонологічними явищами або без них: проривати − прорив, заходити − захід, зелений − зелень;

6. суфікс і постфікс із морфонологічними явищами або без них: родич − родичатися, злий − злитися, теля − телитися;

7. суфікс, префікс, постфікс із морфонологічними явищами або без них: земля — приземлитися, сусід - присусідитися;

8. префікс і постфікс із морфонологічними явищами або без них: грати − зігратися, знати − зізнатися, милувати − змилуватися;

9. складання основ із морфонологічними явищами або без них: світогляд, чорнозем, Івангород, Ужгород (+ ономатизація);

10. скорочення компонентів словосполучення: АТС, ПТУ, завмаг;

11. суфікс і перехід прийменника в префікс із морфонологічними явищами або без них: без вад — безвадний, за річкою — Заріччя, при кордоні − прикордонний;

12. зміна семантики слова без зміни його звукової будови: батарея, москвич/ «Москвич», Галіфе/галіфе;

13. зрощення: вічнозелений, вельмишановний, запанібрата;

14. зміна семантики і синтаксичної функції слова: молода, наречена, уповноважений, бідні.

3. Словотвірна структура слова визначається через мотиваційні відношення твірної основи і словотворчого форманта або іншого засобу (перенесення наголосу, чергування звуків, переосмислення слова тощо), що видозмінює похідне слово в порівнянні з мотивуючим його первинним словом.

Словотвірне значення в похідних словах − це узагальнене, спільне для певного лексико-граматичного розряду слів значення, яке виявляється в одному словотворчому типі певним словотворчим засобом. Словотвірне значення ґрунтується на однотипних відношеннях. Ознаками однотипних відношень є лексико-граматична належність твірної основи до певної частини мови і характер словотворчого засобу. Так, у безафіксних іменниках хід, цвіт, перестук, пошук виражається значення узагальненої дії, процесу. Похідні стрілець, жнець мають словотвірне значення «особа за дією», сумчани, полтавчани − «особа за місцем проживання», українець, італієць − «особа за національністю», анархіст, соціаліст − «особа за політичними поглядами»; ці окремі словотвірні значення об’єднуються в загальне словотвірне значення «особа за ознакою, названою твірним словом».

Таким чином, під словотвірним значенням розуміють різні смислові континууми, які встановлюються на основі співвідношення семантики похідного слова і його твірного, повторюваного в ряді однорідних пар, при цьому діапазон ступеня узагальнення при формулюванні словотвірного значення досить широкий.

За В.Ґрешуком, словотвірне значення − це усталена й типізована в мовній свідомості на базі узагальнення регулярно повторюваних відношень між однорідними похідними словами та їх твірними семантична категоріальна величина, складно структурована відповідно до внутрішніх різновидів деривації, із закріпленими за нею мовною практикою словотвірними формами, яка служить засобом субкатегорізації або перекатегорізації частиномовного значення.

Словотвірні значення, незважаючи на їх пошукуваність і вивідність, становлять мовні реальності. Кожний носій мови стихійно й автоматично послуговується ними, хоч і не усвідомлює цього, подібно до того, як не усвідомлює законів мислення.

У гносеологічному аспекті словотвірне значення в складному поетапному, хоч і одномоментному, мисленнєво-мовленнєвому акті, виконує функцію конкретизації, деталізації частиномовного значення як класифікатора й категоризатора пізнаваної об’єктивної дійсності на шляху до становлення індивідуального лексичного значення або його перекатегоризації. Звідси й наявність словотвірних значень різного ступеня узагальнення, що тією чи іншою мірою знайшли відображення в теорії загальних і часткових словотвірних значень, інваріантних і неінваріантних формантів.