6. Морфологія і класифікація найпростіших. Морфологія та будова спірохет.

Найпростіші - одноклітинні мікроорганізми тваринного походження (мал. 10). У несприятливих умовах деякі з них утворюють цисти (амеби й інфузорії). Вегетативна форма нестійка (це треба враховувати під час забору патологічного матеріалу - багаторазово досліджують свіжі випорожнення). Багато найпростіших рухливі, мають джгутики або війки. До патогенних відносять такі: саркододжгутиконосці: амеби - збудники амебіазу (амеб­ної дизентерії), лямблії - збудники лямбліозу, лейшманії - збудники шкірного та вісцерального лейшманіозу, трипаносо­ми - збудники сонної хвороби, трихомонади (ротові, кишкові і піхвові; піхвова - збудник трихомоніазу) та ін.; інфузорії - кишкові балантидії (збудники балантидіазу); споровики: малярійні плазмодії - збудники малярії, токсо­плазми - збудники токсоплазмозу.

Спірохети (Spirochaetes) — тип грам-негативних бактерій, які мають довгі клітини спіральної форми. Вони відрізняються наявністю джгутиків, які рухаються вздовж тіла в периплазмі, між шаром пептидогліканів та зовнішньою мембраною клітини, так звані подовжні філаменти. Вони викликають обертальний рух тіла бактерії, який дозволяє спірохетам пересуватися з місця на місце. Більшість спірохет вільно-живучі (не симбіонти чи патогени) і анаеробні, але є численні виключення.

7. Класифікація і морфологія грибів. Дріжджі та дріжджеподібні гриби роду Candida. Нитчасті (плісняві) гриби.

Вегетативне тіло грибів називається міцелієм або грибницею. Міцелій являє собою систему розгалужених ниток-гіфів, що складаються з довгих клітин, які розміщені в один ряд. Міцелій буває двох типів: септований і несептований. Септи являють собою поперечні перегородки, які поділяють міцелій на ряд окремих клітин. Септи мають центральну пору, через яку з клітини в клітину вільно перетікають цитоплазма і ядра. Більша частина гіфів розвивається над поверхнею субстрату і називається повітряним або поверхневим міцелієм. Саме тут розташовані органи розмноження.Гриби мають еукаріотну будову клітини, яка подібна до будови рослинних клітин. Зовні клітина грибів покрита багатошаровою стінкою, яка на 80-90% складається з полісахаридів (хітин, целюлоза). Під стінкою розташована ЦПМ, яка оточує цитоплазму. В цитоплазмі містяться ядра (від 1 до 30). Ядро оточене власною ядерною мембраною з порами, містить ядерце і хромосоми. Клітини грибів містять органоїди: ядро, мітохондрії, ендоплазматичну сітку, апарат Гольджи, лізосоми.

Дріжджі – одноклітинні гриби, що не утворюють справжнього міцелію. Дуже поширені у природі, переносяться дощем, вітром, комахами і найбільш часто зустрічаються на рослинах, де є цукристі речовини. Дріжджі грампозитивні нерухомі організми. За типом живлення – хемогетеротрофи, за типом дихання – факультативні анаероби. Але є невелика група дріжджів, які розвиваються на поверхні субстратів і за типом дихання є аеробами. Рід Candida має клітини овальної і циліндричної форми. Вони є аспарогенні дріжджі. Рід Candida розмножується брунькуванням. Не викликають спиртового бродіння і тому є шкідниками бродильного виробництва. Існують патогенні види, які викликають кандидози, тобто уражають слизові оболонки рота, а інколи шкіри.

8. Методи мікроскопії. Прості та складні методи фарбування. Фарбування за Грамом, фактори, які впливають на фарбування бактерій за Грамом. Властивості, що спільні для грампозитивних або для грамгенативних бактерій.

Методи мікроскопії: Оптична мікроскопія;

• Електронна мікроскопія;

• Рентгенівська мікросокопія.

Методи фарбування:

І. Прості – використовують лише один барвник (прик. метиловий синій, фуксин). Прості методи допомагають побачити форму бактерій, розташування, розміри.

ІІ. Складні методи фарбування – використовують кілька фарбників, при цьому розпізнають чи діференціюють мікроби між собою, вивчають внутрішню структуру бактерій (пр. за Грамом).

Анілінові барвники, використання у мікробіології. Принципи готування фарбуючих розчинів.

Анілінові барвники - органічні сполуки, що утворюються при окисненні аніліну або його солей; широко використовуються в гістологічній техніці, мають бактерицидний, а деякі - канцерогенною дією.

Фарбування за Грамом — одна з найкорисніших фарбувальних процедур у лабораторних дослідженнях в мікробіології. Процедура широко використовується як інструмент для для розрізнення Грам-негативних і Грам-позитивних бактерій, що звичайно є першим кроком у визначенні ідентичності специфічного бактерійного зразка. Фарбування за Грамом відноситься до складного способу фарбування, коли на мазок впливають двома фарбниками, з яких один є основним, а інший — додатковим. Досліджуваний матеріал розподіляють тонким шаром по поверхні добре знежиреного скла. Приготований мазок висушують на повітрі і після повного висихання фіксують.

Грампозитивні організми здатні пов'язувати деякі анілінові барвники, такі, як кристалічний фіолетовий, і після обробки йодом, а потім спиртом (або ацетоном) зберігати комплекс йод-барвник. Ті ж бактерії, у яких під впливом етилового спирту цей комплекс руйнується (клітини знебарвлюються), відносяться до грамнегативних. Хімічний склад клітинних стінок грампозитивних і грамнегативних бактерій різний. У грампозитивних бактерій до складу клітинних стінок входять, крім мукопептидів, полісахариди (складні, високомолекулярні цукру), тейхоєвих кислоти (складні по складу і структурі сполуки, що складаються з цукрів, спиртів, амінокислот і фосфорної кислоти).

Фарбування за Грамом Стінки грамнегативних бактерій більш складні за хімічним складом, у них міститься значна кількість ліпідів (жирів), пов'язаних з білками і цукрами у складні комплекси - ліпопротеїди і ліпополісахариди. Муреіна в клітинних стінках грамнегативних бактерій в цілому менше, ніж у грампозитивних бактерій. Структура стінки грамнегативних бактерій також більш складна. За допомогою електронного мікроскопа було встановлено, що стінки цих бактерій багатошарові.

Фарбування за Грамом — одна з найкорисніших фарбувальних процедур у лабораторних дослідженнях в мікробіології. Процедура широко використовується як інструмент для для розрізнення Грам-негативних і Грам-позитивних бактерій, що звичайно є першим кроком у визначенні ідентичності специфічного бактерійного зразка.

Бактеріоскопія: препарат забарвлюють за методом Циля - Нільсена. Для цього готують тонкий мазок на предметному склі, далі висушують його при кімнатній температурі і фіксують над полум’ям спиртівки. На фіксований препарат кладуть смужку фільтрувального паперу, яку заливають карболовим фуксином Циля. Мазок нагрівають над полум’ям до появи пари (2-3 рази). Далі знімають фільтрувальний папір, препарат промивають дистильованою водою, опускають у розчин солянокислого спирту, або 5%-й розчин сірчаної кислоти на 3 хв. При цьому всі бактерії і морфологічні елементи харкотиння, крім мікобактерій туберкульозу, знебарвлюються. Після цього препарат ретельно промивають водою і забарвлюють 0,51%м розчином метиленового синього протягом 1-2 хв. Далі препарат промивають водою, висушують на повітрі . Забарвлені препарати мікроскопують за імерсійною системою.