36. Види взаємодії вірусів і клітин. Характеристика продуктивної взаємодії, етапи.

1)адсорбція – прикріплення вірусу на поверхні чутливих клітин . Дві фази а) оборотна – електростатична взаємодія, клітини мають (-) потенціал а вірус +. б) необоротна – взаємодія між собою рецепторів вірусу і клітини. Енергія береться за рахунок процесів гліколізу. Адсорбція краще при температурі 37С.

2)проникнення – більшість вірусів проникають в клітину повним шляхом (віропексиз). Інколи шляхом злиття суперкапсида вірусу і мембрани клітини.

3)депротеінізація – звільнення геному вірусу з білкового капсиду або суперкапсиду.

4)переключення генетичної інформації клітини на вірус – вірус стає генетичним хазяїном клітини, індукує в клітини білки реп ресори які пригнічують клітинний геном.

5) синтез вірусних компонентів – НК і білків. Для НК синтезуються ре плікативні, інформаційні і вібріонні НК.

6) збірка вірусу – обєднання білків та НК (самозбірка)

7) вихід має два шляхи - а)вибух – клітина гине, з неї виходить велика кіл-сть нових вірусів. б) брунькування - вихід складних вірусів шляхом злиття з клітинною мембраною .

37. рпп

38. Неспецифічні фактори захисту макроорганізму від вірусних агентів, їх характеристика. Інтерферони (а, b, у), клітини, що їх продукують. Рекомбінантні інтерферони. Механізм дії інтерферонів, інтерфероногени.

Інтерферони  - група аутогенних глікопротеїнів, дія яких пов'язана з одночасним противірусним ефектом - активацією клітинних генів, в результаті чого синтезуються білки,які пригнічують синтез вірусної ДНК (РНК) і володіють імуно дулюючим ефектом - здатністю посилювати експресію антигенів. Інтерферони α, β продукуються більшістю клітин у відповідь на вірусну інфекцію.ІФН-γ продукується Т-лімфоцитами і натуральними кілерами.Дія ІФН на вірус не є прямою. Вона виявляється на стадії внутрішньокліт. реплікації вірусу, на етапі трансляції. ІФН впливають на синтез особливого клітинного білка, інгібуючого трансляцію. Рекомбінант. ІФН-α штучно синтез. виділяють ІФН-α-2а,б,с.

39. Вірусні вакцини, класифікація, принципи одержання, вимоги до них, контроль, оцінка ефективності.

І) по походженню. 1) з живих МиО

А) живі вакцини отримують шляхом зменшення вірулентності (відбір з близькими Аг властивостями але меншою вірулентністю, культивування на несприятливих середовищах,під дією температури, посіви через організми нечутливих тварин, під дією бактеріофагів) Б) інактивовані – препарати з МиО які втратили патогенність, вірулентність, але залиши антигенні,імуногенні властивості. Отримують через підбір с добрими Аг властивостями, культивування і потім інактивація(температурою, ультразвуком, радіацією)

2) з АГ МиО 1) Хімічні отримують при виділенні АГ хім. Методами. Це можуть біти Аг капсул, джгутиків.

3) Анатоксини отримують з екзотоксинів під дією формаліну, температури і часу.

ІІ) по кількісному і якісному складу 1)Моно, ди, тривакцини – з 1,2,3 компонентів однакового походження.

2) Асоційовані з препаратів різного походження.3) Аутовакцини з власних збудників.

Генно-інженерні вакцини – одержують при виділенні з патогенного МіО певних генів, які відповідають за патогенність. Ці гени з’єднують із векторами (бактеріофагами) і вбудовують у МіО, що не патогенний і здатний до швидкого і зручного розмноження. У результаті, МіО з новими генами виділяють визначені білки – АГ.

Синтетичні вакцини одержують після вивчення хім. Складу АГ детермінант або епітопів, потім їх синтезують і з’єднують із носіями поліелектролітами. Приклади синтетичних вакцин: проти гепатиту, грипу, СНІДу.

Антиідіотипові вакцини одержують шляхом послідовної імунізації різних видів організмів. При першій імунізації на АГ-детермінанти або епітопи або антитіла, їхні активні центри назив ідіотипами. При другій імунізації ідіотипи виконують роль АГ-детермінант. Проти них утв анти ідіотипи. Вони є білками і копією АГ-детермінант патогенних МіО. Їх використ як вакцини. Контроль 1) на нешкідливість, іммуногенність, стерильність, контамінацію.