Особливості туріндустрії

Тяготіння закладів РТК до рекреаційних місцевостей

Значний термін використання

Залежність якості послуги від обслуговуючого персоналу

Значна диференціація тривалості рекреаційних послуг

Нерозривність процесу виробництва та споживання

Комплексне використання різних видів рекреаційних ресурсів

Залежність обсягу послуг від місткості території

Індивідуальний характер продукування послуги

Рис. 1.3. Особливості туристичної індустрії

Водночас індустрія туризму, як складова туристичного сектору, що задовольняє основні туристичні потреби та має свій власний специфічний продукт - так звану комплексну послугу, або тур, мо­же розглядатися як самостійна галузь економіки. На відміну від неї туристичний сектор передбачає включення до нього різнорідних галузей, а саме:

• індустрію туризму;

• індустрію дозвілля;

• галузі інфраструктури, що необхідні для прийому та обслуго­вування туристів (транспорт, зв'язок, роздрібна торгівля, громад­ське харчування, підготовка кадрів для туристичних підприємств);

• галузі матеріального виробництва, що беруть участь у ство­ренні об'єктів індустрії туризму та виробляють товари турист­ського попиту.

Індустрію туризму з іншими елементами туристичного сектору об'єднують організаційні, економічні зв'язки та закони ринку, за до­помогою яких індустрія туризму активно взаємодіє з різними галу­зями та секторами економіки.

Одним із основних законів ринку є закон вартості, який діє і на туристичному ринку. Його суть у визначенні ринкової вартості турпродукту.

Закон вартості передбачає формування кожною окремою турис­тичною фірмою індивідуальних затрат праці і ресурсів, і, відповід­но, формування індивідуальної вартості й індивідуальної ціни на туристичний продукт. Але ринок визначає не ці індивідуальні вар­тості і ціни, а суспільні і ринкові, в основі яких - суспільно необхід­ні затрати праці.

Закон вартості в умовах туристичного ринку спрямовує туроператорів і турагентів до досягнення мети: отримання особистої виго­ди, забезпечення власного інтересу (прибутків).

Дії споживачів туристичного продукту визначаються дією закону попиту і пропозиції. Цей закон встановлює пряму законо­мірність між ціною і пропозицією та зворотну залежність між ціною і попитом. Суть його полягає в такому:

• підвищенні ринкової ціни на туристичний продукт, за інших рівних умов, зменшує обсяг попиту, а зниження ринкової ціни збільшує величину попиту на туристичний продукт;

• обсяг пропозиції туристичних товарів і послуг збільшується при підвищенні ціни і зменшується при її зниженні.

Перше твердження діє в сучасних умовах, коли ціни піднялися на весь спектр товарів і послуг, особливо великі витрати на продук­ти харчування і товари першої необхідності, тому витрати на ту­ризм і, відповідно, попит на туристичні послуги знижується. Друге твердження правильне, оскільки виробників туристичного продук­ту приваблює надприбуток, який отримують деякі фірми, які пра­цюють на унікальних туристичних ринках (пригодницький туризм, підводний туризм (дайвінг) тощо) чи у перспективних туристич­них регіонах.

Для розвитку туристичної індустрії в цілому, і туристичних фірм зокрема, важливо знати темпи змін трьох економічних вели­чин: ціни, попиту і пропозиції.

Згідно із законом Енгеля, із збільшенням доходу зменшується та його частина, яка витрачається на товари першої необхідності і збільшується частина витрат на предмети розкоші та духовний роз­виток (сюди ж відноситься і туризм).

Усі товари сфери туріндустрії можна розподілити на три групи:

1. товари нижчого рангу - в основному продовольчі, які забезпе­чують мінімальне фізичне існування;

2. товари нормальної якості - деякі продовольчі і промислові то­вари;

3. високоякісні, особливо модні товари і товари-раритети.

При збільшенні доходів попит на товари першої групи спочатку збільшується, потім стабілізується, а потім починає знижуватись; попит на товари другої групи спочатку зростає, потім стабілізуєть­ся, а потім знову починає зростати; попит на товари третьої групи спочатку йде вгору, а після цього стабілізується.

Туристський попит - це поведінка людей, спрямована на при­дбання туристських благ з метою задоволення туристських потреб. Ринковий попит на туристські блага є сумою індивідуальних по­питів.

Головною кількісною характеристикою споживчої поведінки фактичних та потенційних покупців туристських благ є обсяг попи­ту. Обсяг туристського попиту - це кількість туристських благ, що покупці бажають та можуть придбати за певний проміжок часу (наприклад, день або рік).

Обсяг туристського попиту визначається такими чинниками:

• демографічні обмеження;

• часові обмеження;

• бюджетні обмеження;

• ментальні обмеження.

Демографічні обмеження. Обсяг туристського попиту передусім залежить від чисельності населення. Для планування споживання населенням туристських благ та послуг, окрім загальної чисельності населення, необхідно знати його склад і режим відтворення. Динамі­ка чисельності населення завжди визначається співвідношенням числа народжень та числа смертей. Прогноз чисельності населення має велике значення для визначення насамперед майбутнього числа покупців і споживачів туристських благ і послуг.

Велике значення для визначення обсягу туристського попиту має характер розселення населення. Мешканці міських населених пунктів відчувають більшу потребу в активному відпочинку. Це обумовлюється характером проживання та трудової діяльності в умовах міста. Найбільш потужними ринками збуту туристських благ та послуг є великі форми міських поселень, які зосереджують велике число людей.

Часові обмеження. Споживання туристських благ та послуг здійснюється тільки в межах вільного часу. Наявність останнього є головною передумовою для зростання туристського попиту. Час для туристських подорожей виділяється за залишковим принципом.

Загальний час людини поділяється на робочий та позаробочий. Перший використовується на суспільне виробництво, а також для підготовки людей до суспільно-виробничої діяльності. Позаробо­чий час використовується на задоволення фізіологічних потреб, домашню працю та рекреацію. Відповідно позаробочий час поділя­ється на: обов'язковий та вільний. Ці положення в основному стосу­ються соціального туризму.

Трудове законодавство чітко визначає структуру позаробочого часу. При п'ятиденному робочому тижні позаробочий час людини поділяється на щоденний після робочого дня, тижневий (два вихід­них) та відпускний. Тому для широких соціальних верств туризм, тобто перебування поза межами постійного місця проживання не менш як 24 год., можливий тільки у тижневий та відпускний позаробочий час.

Бюджетні обмеження обумовлюють вибір тих комбінацій благ, які споживач може купити на свій дохід. Обсяг попиту на турист­ські блага та послуги залежить від їх альтернативної вартості та доходів населення. Альтернативна вартість туристських благ та послуг визначається тією кількістю інших товарів, від яких треба відмовитися для того, щоб отримати дані блага та послуги.

Альтернативна вартість туристських благ та послуг залежить від їхньої ціни та від цін на інші товари і є наслідком обмеженості купі­вельної спроможності населення, що визначається доходами.

Обсяг попиту перебуває під впливом зміни цін на взаємопов'яза­ні товари. Зміна цін на альтернативні види активного відпочинку впливає на обсяг попиту, на туристські блага та послуги. Зростання доходів населення при незмінності цін спричиняє зростання обсягу попиту. Це обумовлюється тим, що туристські блага та послуги є нормальним «товаром».

Для визначення обсягу попиту треба користуватися балансовою формулою споживання:

Д_т - У + И + Н,

де: Д_т - тотальна питома сума доходів;

У - частка доходів, що використана на покупку промислових та продовольчих товарів;

И - частка доходів, що використана на оплату різних послуг (у тому числі туристських);

Н - частка доходів, що заощаджується.

Звідси:

И = Дт - У - Н.

Причому показник «И» необхідно брати на одну людину за рік. Розглянувши структуру показника «И», можна визначити частку доходу, що використовується або може бути використана на оплату туристських благ та послуг. Звідси, якщо поділити частку доходу однієї людини за рік, що може бути використана па оплату турист­ських благ та послуг, на їхню ціну (ціну однієї людино-доби турист­ського відпочинку), обмежити результат вільним часом та помно­жити його на чисельність населення, то можна визначити макси­мально можливий річний обсяг попиту. Але він не буде збігатися з фактичним обсягом попиту на туристські блага та послуги. Це по­яснюється ментальними обмеженнями. Тобто, людина має вільний час та гроші для туристського відпочинку, але не подорожує. На­уково це обґрунтувати не можна. Тому споживача треба розглядати як «чорну скриньку» та пояснювати його поведінку за допомогою коефіцієнта туристської рухомості:

К_{тр =} Н_тр/ Н

де: К_тр - коефіцієнт туристської рухомості населення;

Н_тр - чисельність населення, що протягом року залишає місце постійного проживання на термін не менш як 24 години, з метою будь-якого проведення вільного часу;

Н - загальна чисельність населення, що має вільний час та фінансові можливості для туристських подорожей.

Коефіцієнт туристської рухомості розраховується шляхом ана­лізу статистичних даних за попередні роки.

Отже, для визначення обсягу попиту на туристські блага та по­слуги необхідно максимально можливий річний обсяг попиту по­множити на коефіцієнт туристської рухомості населення.

Існує кілька рівнів визначення туристського попиту. Так, мож­на визначити попит у регіональному розрізі (весь світ, країна, регі­он, місто); на товарному рівні (весь ринок, класи туризму, форми туризму, види туризму тощо). Кожний рівень визначення турист­ського попиту застосовується для досягнення певної мети.

Як відомо, рекреаційний попит, як і туристичний в цілому, є комплексним, оскільки продукт, на який є попит, включає в себе ге­терогенну сукупність основних і додаткових послуг і товарів, їх від­носно короткочасне споживання доповнює щоденне споживання основної, чисельнішої групи товарів першої життєвої необхідності, в місцях постійного проживання населення. Диференційований по­пит передбачає оцінку повноти його задоволення різними групами населення. З урахуванням цього рекреаційний попит можна класи­фікувати так:

• дійсний;

• реалізованим;

• незадоволений;

• такий, що формується.

Під дійсним попитом розуміють платоспроможну здатність, яка кількісно і якісно задовольняється достатньою пропозицією, тобто коли рекреаційний ринок збалансований і є в стані рівноваги. На сьогодні такого стану не досягнуто, оскільки існує достатньо вели­ка різниця між очікуваним попитом і тим, що реально надається (реалізованим). Коли пропозиції за об'ємом, якістю і номенклатурою повністю не відповідають платоспроможним потребам, формується незадоволення на попит.

Формування збалансованого ринкового механізму «попит-пропозиція» в рекреаційній сфері передбачає декілька стадій:

• визначення пріоритетів розвитку рекреаційного розвитку населення;

• реорганізація форм власності;

• переведення рекреаційної сфери на самофінансування та забез­печення її інвестування;

• приведення до відповідності, з існуючим попитом та пропози­цією, ціни на рекреаційні послуги.

Продукти туристичної індустрії реалізуються у вигляді послуг. Послуга туризму, як і послуга взагалі, є дією відповідної споживчої вартості, що проявляється у корисному ефекті, який задовольняє ту чи іншу людську потребу. При цьому послуга може бути надана або у вигляді товару, або у вигляді функціонування саме живої праці. Визначені два способи виробництва послуг обумовлюють і два ви­ди послуг:

• матеріальні (виробничі), опосередковані якимось продуктом;

• нематеріальні (невиробничі), не пов'язані з матеріальними продуктами, виробництво яких невід'ємне від їх споживання.

Звідси випливає, що тур являє собою комплекс різноманітних послуг (розміщення, харчування, транспортні послуги, побутові, туристичні, екскурсійні тощо), які об'єднані на основі головної ме­ти подорожування і надаються на визначеному маршруті й у визна­чений час.

Окрім послуг, туристи можуть купувати товари туристичного призначення. Сукупність послуг і товарів туристичного призна­чення формують поняття «туристичний продукт», складовими якого є:

• тури, об'єднані за цілеспрямованістю (пізнавальні, оздоровчі, наукові тощо);

• туристично-екскурсійні послуги різноманітних видів (розмі­щення, харчування, транспортні послуги і т. д.);

• товари туристично-сувенірного призначення (карти, сувеніри, проспекти тощо).

Туризм має два напрями:

• його можна імпортувати в країну;

• його можна експортувати з неї.

Вивіз із країни туристських вражень, який супроводжується од­ночасним ввезенням туристом грошей у дану країну, називається туристичним експортом.

Туристичний імпорт - це ввезення в країну туристських вра­жень, яке супроводжується одночасним вивезенням туристом гро­шей з даної країни.

Витрати туристів з інших країн - це вкладення в економіку да­ної приймаючої країни. Так, іноземні туристи, що подорожують Ук­раїною, отримують свої доходи переважно у країні проживання. Витрачаючи кошти в Україні, вони вкладають їх в економіку нашої країни.

При туристичному експорті напрямок грошових потоків збіга­ється з напрямком туристичних потоків, тоді як при експорті това­рів ці потоки спрямовані протилежно.

Сьогодні відоме поняття «галузь» поступово розмивається. Для ринкової економіки характерно не стільки розвиток окремих галу­зей, скільки функціонування диверсифікованих міжгалузевих ком­плексів. Оскільки в туризмі синтезовані і предмети споживання, і послуги, то можна зробити висновок, що туризм - це диверсифікований міжгалузевий комплекс соціально-побутової інфраструкту­ри, який має виробничі і невиробничі функції та являє собою туристичну індустрію. Господарський процес, що відбувається у галу­зі туризму, є виробничо-обслуговувальним процесом.

Показники фінансово-економічної діяльності туристичного підприємства складаються з:

• обсягу реалізації туристичних послуг або виручки від реаліза­ції послуг туризму;

• показників використання робочої сили (продуктивність праці, рівень витрат на оплату праці та ін.);

• показників використання виробничих фондів (фондовіддача, оборотність оборотних коштів);

• собівартості послуг туризму;

• прибутку;

• рентабельності;

• фінансових показників (платоспроможність, ліквідність, фі­нансова стійкість, валютна самоокупність тощо).

Окремо виділяються показники, які характеризують стан і роз­виток міжнародного туризму:

• чисельність туристів, які відвідали зарубіжні країни (визнача­ється за кількістю перетинів державного кордону);

• кількість туроднів (за іноземними туристами);

• сумарні грошові витрати, які зробили туристи під час закор­донних поїздок.

Усі перелічені вище показники чинять відповідний вплив на економіку регіону, в якому функціонує і розвивається туристична індустрія. Це проявляється у притоку валюти, створенні нових ро­бочих місць, удосконаленні інфраструктури регіону тощо.

Туризм - як торгівлю послугами на світовому ринку - можна визначити як невидимий експорт, що приносить відповідний вне­сок у платіжний баланс країни. Позитивним явищем вважається: коли сума ввезення валюти туристами переважає суму її вивозу за кордон.

Для отримання максимальної користі від туризму кожна країна розробляє туристичну політику, яка є одним з напрямів соціально-економічної політики держави. Туристична політика держави, як відомо, базується на стратегії і тактиці. Головна мета туристичної стратегії держави - створення високоефективного конкуренто­спроможного туристичного комплексу, що забезпечує широкі можливості для обслуговування українських і іноземних громадян, а та­кож значний внесок у розвиток економіки країни.