- •Економічні передумови та розвиток туристичної індустрії
- •1.1. Компонентна структура туристичної індустрії
- •1.2. Економічні передумови розвитку туристичної індустрії
- •Особливості туріндустрії
- •1.3. Роль туристичних кластерів у розвитку туристичної індустрії
- •Координаційна рада
- •Туристичний кластер
- •Координаційна рада
- •Санаторно-курортний кластер
- •1.4. Місце і роль інфраструктури в туристичній індустрії
- •1.5. Принципи ціноутворення в туризмі
- •1.6. Інвестиційна активність в індустрії туризму
- •Розділ 2
- •2.1. Конкуренція як спосіб життя й основний стимул розвитку туристичної індустрії
- •2.2. Конкурентні переваги туристичних підприємств: сутність та класифікація.
- •2.3. Система забезпечення конкурентоспроможності туристичної індустрії.
- •2.4. Якість - основа конкурентоспроможності туристичного продукту
- •Розділ 3 організація функціонування готельної індустрії
- •3.1. Характеристика індустрії розмішування туристів
- •Усі засоби розміщення можна класифікувати за:
- •3.2. Стратегія розвитку підприємств готельного господарства
- •3.3. Організація надання послуг у готельному господарстві
- •3.4. Управління якістю готельних послуг
- •Способи та методи загального управління якістю
- •3.5. Проблематика розвитку готельного господарства
- •3.6. Інновації в готельному бізнесі
- •Розділ 4
- •4.1. Класифікація туристичних підприємств
- •4.2. Організаційна структура туристичного підприємства
- •4.3. Принципи управління туристичним підприємством
- •4.4. Особливості кадрової політики туристичного підприємства
- •4.5. Комунікації туристичного підприємства
- •4.6. Організація туристичного товарообігу
- •Санаторно-курортна діяльність у системі туристичної індустрії
- •5.1. Санаторно-курортний комплекс у системі туристичної діяльності: сутність і значення
- •5.2. Стратегічне управління санаторно-курортним підприємством
- •5.3. Економічна природа санаторно-курортних послуг
- •5.4. Принципи організації санаторно-курортного лікування
- •5.5. Оцінка курортно-рекреаційних ресурсів та потенціалу санаторних закладів на прикладі Трускавця та Моршина
- •Узагальнена інформація про роботу санаторно-курортних закладів м. Трускавець за 12 місяців 2004 року
- •I. Фінансові показники
- •III. Виконання плану обслуговування за звітній період
- •IV. Ліжковий фонд
- •V. Кількість оздоровлених осіб за звітній період
- •VI. Реалізація путівок за звітній період
- •VII. Іноземці, що перебували на оздоровлені
- •Узагальнена інформація про роботу санаторно-курортних закладів району (міста обласного значення) за 12 місяців 2004 року
- •I. Фінансові показники
- •II. Кошти, виділені на поліпшення основних фондів
- •III. Виконання плану обслуговування за звітний період
- •IV. Ліжковий фонд
- •V. Кількість оздоровлених осіб за звітний період
- •VI. Реалізація путівок за звітний період
- •VII. Іноземці, що перебували на оздоровлені
- •5.6. Аналіз перспектив розвитку санаторно-курортного комплексу України
- •Функціонування туристичної індустрії: регуляторні особливості
- •6.1. Організаційно-правове забезпечення туристичної індустрії в Україні
- •6.2. Основи державної туристичної політики
- •6.3. Міжнародні відносини України у сфері туризму
- •Додаток 1 Указ Президента України Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року
- •Основні напрями розвитку туризму в україні до 2010 року
- •Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки
- •Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки Загальні положення
- •Мета і основні завдання Програми
- •Фінансове забезпечення Програми
- •Організація та контроль за виконанням Програми
- •1. Організація перевірок
- •2. Права комісії
- •3. Обов'язки та відповідальність комісії
- •4. Порядок проведення перевірки:
- •6. Оскарження рішення про анулювання ліцензії
- •7. Контроль за наявністю ліцензії у суб'єктів господарювання
- •1. Загальні положення
- •2. Порядок заповнення та використання бланка ваучера
- •Використана література
- •Компонентна структура туристичної індустрії…………………. 5
Тяготіння закладів РТК до рекреаційних
місцевостей
Значний термін використанняОсобливості туріндустрії
Залежність якості послуги від
обслуговуючого персоналу
Значна диференціація тривалості
рекреаційних послуг
Нерозривність процесу виробництва та
споживання
Комплексне використання різних видів
рекреаційних ресурсів
Залежність обсягу послуг від місткості
території
Індивідуальний характер продукування
послуги
Рис. 1.3. Особливості туристичної індустрії
Водночас індустрія туризму, як складова туристичного сектору, що задовольняє основні туристичні потреби та має свій власний специфічний продукт - так звану комплексну послугу, або тур, може розглядатися як самостійна галузь економіки. На відміну від неї туристичний сектор передбачає включення до нього різнорідних галузей, а саме:
індустрію туризму;
індустрію дозвілля;
галузі інфраструктури, що необхідні для прийому та обслуговування туристів (транспорт, зв'язок, роздрібна торгівля, громадське харчування, підготовка кадрів для туристичних підприємств);
галузі матеріального виробництва, що беруть участь у створенні об'єктів індустрії туризму та виробляють товари туристського попиту.
Індустрію туризму з іншими елементами туристичного сектору об'єднують організаційні, економічні зв'язки та закони ринку, за допомогою яких індустрія туризму активно взаємодіє з різними галузями та секторами економіки.
Одним із основних законів ринку є закон вартості, який діє і на туристичному ринку. Його суть у визначенні ринкової вартості турпродукту.
Закон вартості передбачає формування кожною окремою туристичною фірмою індивідуальних затрат праці і ресурсів, і, відповідно, формування індивідуальної вартості й індивідуальної ціни на туристичний продукт. Але ринок визначає не ці індивідуальні вартості і ціни, а суспільні і ринкові, в основі яких - суспільно необхідні затрати праці.
Закон вартості в умовах туристичного ринку спрямовує туроператорів і турагентів до досягнення мети: отримання особистої вигоди, забезпечення власного інтересу (прибутків).
Дії споживачів туристичного продукту визначаються дією закону попиту і пропозиції. Цей закон встановлює пряму закономірність між ціною і пропозицією та зворотну залежність між ціною і попитом. Суть його полягає в такому:
підвищенні ринкової ціни на туристичний продукт, за інших рівних умов, зменшує обсяг попиту, а зниження ринкової ціни збільшує величину попиту на туристичний продукт;
обсяг пропозиції туристичних товарів і послуг збільшується при підвищенні ціни і зменшується при її зниженні.
Перше твердження діє в сучасних умовах, коли ціни піднялися на весь спектр товарів і послуг, особливо великі витрати на продукти харчування і товари першої необхідності, тому витрати на туризм і, відповідно, попит на туристичні послуги знижується. Друге твердження правильне, оскільки виробників туристичного продукту приваблює надприбуток, який отримують деякі фірми, які працюють на унікальних туристичних ринках (пригодницький туризм, підводний туризм (дайвінг) тощо) чи у перспективних туристичних регіонах.
Для розвитку туристичної індустрії в цілому, і туристичних фірм зокрема, важливо знати темпи змін трьох економічних величин: ціни, попиту і пропозиції.
Згідно із законом Енгеля, із збільшенням доходу зменшується та його частина, яка витрачається на товари першої необхідності і збільшується частина витрат на предмети розкоші та духовний розвиток (сюди ж відноситься і туризм).
Усі товари сфери туріндустрії можна розподілити на три групи:
товари нижчого рангу - в основному продовольчі, які забезпечують мінімальне фізичне існування;
товари нормальної якості - деякі продовольчі і промислові товари;
високоякісні, особливо модні товари і товари-раритети.
При збільшенні доходів попит на товари першої групи спочатку збільшується, потім стабілізується, а потім починає знижуватись; попит на товари другої групи спочатку зростає, потім стабілізується, а потім знову починає зростати; попит на товари третьої групи спочатку йде вгору, а після цього стабілізується.
Туристський попит - це поведінка людей, спрямована на придбання туристських благ з метою задоволення туристських потреб. Ринковий попит на туристські блага є сумою індивідуальних попитів.
Головною кількісною характеристикою споживчої поведінки фактичних та потенційних покупців туристських благ є обсяг попиту. Обсяг туристського попиту - це кількість туристських благ, що покупці бажають та можуть придбати за певний проміжок часу (наприклад, день або рік).
Обсяг туристського попиту визначається такими чинниками:
демографічні обмеження;
часові обмеження;
бюджетні обмеження;
ментальні обмеження.
Демографічні обмеження. Обсяг туристського попиту передусім залежить від чисельності населення. Для планування споживання населенням туристських благ та послуг, окрім загальної чисельності населення, необхідно знати його склад і режим відтворення. Динаміка чисельності населення завжди визначається співвідношенням числа народжень та числа смертей. Прогноз чисельності населення має велике значення для визначення насамперед майбутнього числа покупців і споживачів туристських благ і послуг.
Велике значення для визначення обсягу туристського попиту має характер розселення населення. Мешканці міських населених пунктів відчувають більшу потребу в активному відпочинку. Це обумовлюється характером проживання та трудової діяльності в умовах міста. Найбільш потужними ринками збуту туристських благ та послуг є великі форми міських поселень, які зосереджують велике число людей.
Часові обмеження. Споживання туристських благ та послуг здійснюється тільки в межах вільного часу. Наявність останнього є головною передумовою для зростання туристського попиту. Час для туристських подорожей виділяється за залишковим принципом.
Загальний час людини поділяється на робочий та позаробочий. Перший використовується на суспільне виробництво, а також для підготовки людей до суспільно-виробничої діяльності. Позаробочий час використовується на задоволення фізіологічних потреб, домашню працю та рекреацію. Відповідно позаробочий час поділяється на: обов'язковий та вільний. Ці положення в основному стосуються соціального туризму.
Трудове законодавство чітко визначає структуру позаробочого часу. При п'ятиденному робочому тижні позаробочий час людини поділяється на щоденний після робочого дня, тижневий (два вихідних) та відпускний. Тому для широких соціальних верств туризм, тобто перебування поза межами постійного місця проживання не менш як 24 год., можливий тільки у тижневий та відпускний позаробочий час.
Бюджетні обмеження обумовлюють вибір тих комбінацій благ, які споживач може купити на свій дохід. Обсяг попиту на туристські блага та послуги залежить від їх альтернативної вартості та доходів населення. Альтернативна вартість туристських благ та послуг визначається тією кількістю інших товарів, від яких треба відмовитися для того, щоб отримати дані блага та послуги.
Альтернативна вартість туристських благ та послуг залежить від їхньої ціни та від цін на інші товари і є наслідком обмеженості купівельної спроможності населення, що визначається доходами.
Обсяг попиту перебуває під впливом зміни цін на взаємопов'язані товари. Зміна цін на альтернативні види активного відпочинку впливає на обсяг попиту, на туристські блага та послуги. Зростання доходів населення при незмінності цін спричиняє зростання обсягу попиту. Це обумовлюється тим, що туристські блага та послуги є нормальним «товаром».
Для визначення обсягу попиту треба користуватися балансовою формулою споживання:
Дт - У + И + Н,
де: Дт - тотальна питома сума доходів;
У - частка доходів, що використана на покупку промислових та продовольчих товарів;
И - частка доходів, що використана на оплату різних послуг (у тому числі туристських);
Н - частка доходів, що заощаджується.
Звідси:
И = Дт - У - Н.
Причому показник «И» необхідно брати на одну людину за рік. Розглянувши структуру показника «И», можна визначити частку доходу, що використовується або може бути використана на оплату туристських благ та послуг. Звідси, якщо поділити частку доходу однієї людини за рік, що може бути використана па оплату туристських благ та послуг, на їхню ціну (ціну однієї людино-доби туристського відпочинку), обмежити результат вільним часом та помножити його на чисельність населення, то можна визначити максимально можливий річний обсяг попиту. Але він не буде збігатися з фактичним обсягом попиту на туристські блага та послуги. Це пояснюється ментальними обмеженнями. Тобто, людина має вільний час та гроші для туристського відпочинку, але не подорожує. Науково це обґрунтувати не можна. Тому споживача треба розглядати як «чорну скриньку» та пояснювати його поведінку за допомогою коефіцієнта туристської рухомості:
Ктр = Нтр/ Н
де: Ктр - коефіцієнт туристської рухомості населення;
Нтр - чисельність населення, що протягом року залишає місце постійного проживання на термін не менш як 24 години, з метою будь-якого проведення вільного часу;
Н - загальна чисельність населення, що має вільний час та фінансові можливості для туристських подорожей.
Коефіцієнт туристської рухомості розраховується шляхом аналізу статистичних даних за попередні роки.
Отже, для визначення обсягу попиту на туристські блага та послуги необхідно максимально можливий річний обсяг попиту помножити на коефіцієнт туристської рухомості населення.
Існує кілька рівнів визначення туристського попиту. Так, можна визначити попит у регіональному розрізі (весь світ, країна, регіон, місто); на товарному рівні (весь ринок, класи туризму, форми туризму, види туризму тощо). Кожний рівень визначення туристського попиту застосовується для досягнення певної мети.
Як відомо, рекреаційний попит, як і туристичний в цілому, є комплексним, оскільки продукт, на який є попит, включає в себе гетерогенну сукупність основних і додаткових послуг і товарів, їх відносно короткочасне споживання доповнює щоденне споживання основної, чисельнішої групи товарів першої життєвої необхідності, в місцях постійного проживання населення. Диференційований попит передбачає оцінку повноти його задоволення різними групами населення. З урахуванням цього рекреаційний попит можна класифікувати так:
• дійсний;
реалізованим;
незадоволений;
такий, що формується.
Під дійсним попитом розуміють платоспроможну здатність, яка кількісно і якісно задовольняється достатньою пропозицією, тобто коли рекреаційний ринок збалансований і є в стані рівноваги. На сьогодні такого стану не досягнуто, оскільки існує достатньо велика різниця між очікуваним попитом і тим, що реально надається (реалізованим). Коли пропозиції за об'ємом, якістю і номенклатурою повністю не відповідають платоспроможним потребам, формується незадоволення на попит.
Формування збалансованого ринкового механізму «попит-пропозиція» в рекреаційній сфері передбачає декілька стадій:
• визначення пріоритетів розвитку рекреаційного розвитку населення;
• реорганізація форм власності;
переведення рекреаційної сфери на самофінансування та забезпечення її інвестування;
приведення до відповідності, з існуючим попитом та пропозицією, ціни на рекреаційні послуги.
Продукти туристичної індустрії реалізуються у вигляді послуг. Послуга туризму, як і послуга взагалі, є дією відповідної споживчої вартості, що проявляється у корисному ефекті, який задовольняє ту чи іншу людську потребу. При цьому послуга може бути надана або у вигляді товару, або у вигляді функціонування саме живої праці. Визначені два способи виробництва послуг обумовлюють і два види послуг:
• матеріальні (виробничі), опосередковані якимось продуктом;
• нематеріальні (невиробничі), не пов'язані з матеріальними продуктами, виробництво яких невід'ємне від їх споживання.
Звідси випливає, що тур являє собою комплекс різноманітних послуг (розміщення, харчування, транспортні послуги, побутові, туристичні, екскурсійні тощо), які об'єднані на основі головної мети подорожування і надаються на визначеному маршруті й у визначений час.
Окрім послуг, туристи можуть купувати товари туристичного призначення. Сукупність послуг і товарів туристичного призначення формують поняття «туристичний продукт», складовими якого є:
• тури, об'єднані за цілеспрямованістю (пізнавальні, оздоровчі, наукові тощо);
туристично-екскурсійні послуги різноманітних видів (розміщення, харчування, транспортні послуги і т. д.);
товари туристично-сувенірного призначення (карти, сувеніри, проспекти тощо).
Туризм має два напрями:
його можна імпортувати в країну;
його можна експортувати з неї.
Вивіз із країни туристських вражень, який супроводжується одночасним ввезенням туристом грошей у дану країну, називається туристичним експортом.
Туристичний імпорт - це ввезення в країну туристських вражень, яке супроводжується одночасним вивезенням туристом грошей з даної країни.
Витрати туристів з інших країн - це вкладення в економіку даної приймаючої країни. Так, іноземні туристи, що подорожують Україною, отримують свої доходи переважно у країні проживання. Витрачаючи кошти в Україні, вони вкладають їх в економіку нашої країни.
При туристичному експорті напрямок грошових потоків збігається з напрямком туристичних потоків, тоді як при експорті товарів ці потоки спрямовані протилежно.
Сьогодні відоме поняття «галузь» поступово розмивається. Для ринкової економіки характерно не стільки розвиток окремих галузей, скільки функціонування диверсифікованих міжгалузевих комплексів. Оскільки в туризмі синтезовані і предмети споживання, і послуги, то можна зробити висновок, що туризм - це диверсифікований міжгалузевий комплекс соціально-побутової інфраструктури, який має виробничі і невиробничі функції та являє собою туристичну індустрію. Господарський процес, що відбувається у галузі туризму, є виробничо-обслуговувальним процесом.
Показники фінансово-економічної діяльності туристичного підприємства складаються з:
обсягу реалізації туристичних послуг або виручки від реалізації послуг туризму;
показників використання робочої сили (продуктивність праці, рівень витрат на оплату праці та ін.);
показників використання виробничих фондів (фондовіддача, оборотність оборотних коштів);
собівартості послуг туризму;
прибутку;
рентабельності;
• фінансових показників (платоспроможність, ліквідність, фінансова стійкість, валютна самоокупність тощо).
Окремо виділяються показники, які характеризують стан і розвиток міжнародного туризму:
• чисельність туристів, які відвідали зарубіжні країни (визначається за кількістю перетинів державного кордону);
• кількість туроднів (за іноземними туристами);
• сумарні грошові витрати, які зробили туристи під час закордонних поїздок.
Усі перелічені вище показники чинять відповідний вплив на економіку регіону, в якому функціонує і розвивається туристична індустрія. Це проявляється у притоку валюти, створенні нових робочих місць, удосконаленні інфраструктури регіону тощо.
Туризм - як торгівлю послугами на світовому ринку - можна визначити як невидимий експорт, що приносить відповідний внесок у платіжний баланс країни. Позитивним явищем вважається: коли сума ввезення валюти туристами переважає суму її вивозу за кордон.
Для отримання максимальної користі від туризму кожна країна розробляє туристичну політику, яка є одним з напрямів соціально-економічної політики держави. Туристична політика держави, як відомо, базується на стратегії і тактиці. Головна мета туристичної стратегії держави - створення високоефективного конкурентоспроможного туристичного комплексу, що забезпечує широкі можливості для обслуговування українських і іноземних громадян, а також значний внесок у розвиток економіки країни.