55. Михайло Стельмах. «Правда і кривда»

Роман «Правда і кривда» (1961). У ньому Стельмах сміливо порушив актуальні проблеми буття тодішньої людини й суспільства, засудив фашизм і сталінізм як найбільшу кривду і зло, втіленням яких є тоталітаризм, що спотворював найвищу правду буття, дух і волю людини. Фольклорні образи правди і кривди супроводжують героїв роману. Романіст оперує гігантськими, всеохоплюючими образами-символами — Війна і Земля, Життя і Смерть, Правда і Кривда. Він розглядає буття як безперервну сутичку правди і кривди, поетизує мужність і відвагу людини, яка стає на поєдинок з кривдою, безкомпромісно служить людям.

У статті «Боги і наволоч» (Вітчизна. — 1961. — № 12) він схвалив суспільну концепцію роману, щире вболівання митця за долю хлібороба. Йому імпонувала безкомпромісна позиція і громадянська мужність письменника, правдиве зображення втрати віри селян у колективне життя. Водночас Світличний вказав і на слабкі сторони твору Стельмаха: у деяких епізодах ідеалізацію, прикрашення дійсності (епізод, коли у колгоспі нічим годувати худобу, і конюхи йдуть красти сіно для колгоспу у своїх же хліборобів), декларативне висловлювання справедливих думок, а не через вчинки 5 долю персонажів, однозначний поділ їх на «чистих» і «нечистих», позитивних і негативних героїв, «чортів і ангелів», «богів і наволоч».Зважаючи на гостре порушення важливих суспільних проблем, Л.Новиченко визначив жанр «Правди і кривди» як політичного роману. Однак за структурою «Правда і кривда» є романом відцентровим, тобто панорамним.. Марко Безсмертний повертається з госпіталю до зруйнованого війною рідного села і стикається з силами кривди, долає ці сили, а тому перемагає Правда. Цій головній ідеї підпорядкована вся структура роману «Правда і кривда». Хронологічно дія розгортається з кінця 1944 р. до осені 1945 року. Але письменник охоплює події і громадянської, а в пролозі і Другої світової воєн, довоєнних років життя селян. З цією метою автор застосовує такі композиційні прийоми, як ретроспекцію, спогади героя про минуле (спогад Безсмертного про свою молодість, перше кохання, Степаниду й Оленку, несправедливе ув'язнення через донос Безбородька, участь у боях на фронті тощо), вставні новели (розповідь Григорія Задніпровського про нещасливе кохання, «турецьку неволю», участь у партизанському загоні), вставні епізоди (розповідь про героїчну смерть партизана Кульбабенка), сни. Епілог роману — це дещо щаслива розв'язка у житті героїв, яка тільки приглушує трагічність часу, адже сталінізм, кривда ще не були повністю подолані. Але тут, очевидно, потрібно мати на увазі часову відстань. Роман має кілька сюжетних ліній. Центральною лінією твору є лінія життя і змагань Марка Безсмертного з кривдою. Герой з односельчанами бореться за відбудову колгоспу і, як їм здавалося, за щасливе і заможне життя, з потворним сталінізмом у суспільно-політичному житті країни, за утвердження гуманних принципів життєдіяння. Він захищає людей від кривди з боку різних носіїв зла — безбородьків, киселів, поцілунків та ін. Другою важливою є сюжетна лінія Григорія Задніпровського. Найгостріша конфронтація відбувається між ним і Поцілунком, що й надає динаміки у розвитку романної дії. Задніпровський — Катерина, що поглиблює психологічний аналіз персонажів. Опозиції Безсмертний — Степанида, Броварник — Кисіль, Без-бородько — Марія Покритченко, Поцілуйко — Василина. За допомогою цього традиційного архітектонічного принципу Стельмах передає образ епохи та народу, багатоваріантно трактує боротьбу правди і кривди, що охоплює різні сфери життя — господарську, громадсько-політичну, психологічну, духовну.Образ Марка Безсмертного змальовано в динаміці. Автор використовує різні прийоми його творення: подає виразні портретні деталі (лейтмотивна деталь «нерівна підківка вусів»), поетичне відчуття краси природи, через який розкривається багатий душевний світ персонажа, любов до землі. Характеротворчим чинником виступають спогади, з яких читач дізнається про сувору школу життя Марка. В образі Марка Безсмертного втілена стельмахівська концепція людини — поета і творця, душевно красивого трудівника і мужнього воїна. Свій етичний ідеал людини Стельмах відбив і в образі Григорія Задніпровського, побратима Марка Безсмертного і правдолюбця. Герой ненавидить кривду в людському житті і всіма силами утверджує правду. Доля не була милосердною до нього. Використовуючи ретроспекцію, розповідь-спогад героя, автор відтворює трагічні картини життя Григорія у тридцятих роках.Найвиразніше окреслюється образ Задніпровського у сутичці із колишнім партапаратчиком, а у війну боягузом і зрадником Поцілуйком. В кінці роману читач довідується, що Задніпровський написав роман, головною ідеєю якого є правда: «Хай вона часом і гіркою, і нелегкою, і напівголодною була, але це правда».Жіночі образи — матері Безсмертного Ганни Іванівни, вчительки Степаниди, замученої фашистами дружини Марка — Олени. Вони глибоко індивідуалізовані й неповторні, по-своєму майстерно виписані. Серед позитивних образів роману особ ливо виділяється дід Євмен Дибенко, невгамовний правдолюб і народний умілець. Людяним і благородним постає він в епі¬зодах, коли, залишившись у землянці, сидить над синовою сорочкою і розмовляє немовби з ним, хоча й знає, що його Іван загинув у Татрах, у Словаччині. В цьому образі письмен¬ник відбив споконвічну мудрість українського народу, шану до правди і добродіяння.

Стельмах умів глибоко проникнути в етичний світ носіїв кривди, творців зла на землі. Особливо виразними є образи Безбородька, Поцілуйка, Кисіля, цих новітніх «розкрадачів великої людської віри». Найколоритнішою постаттю є комуніст Поцілуйко — спритний кар'єрист, підла й улеслива перед начальством людина, зловісник і псевдопатріот. Такою ж зловісною фігурою є Андрон Кисіль — начальник обласного управління сільського господарства, типове породження тодішньої бюрократії. Хлібороби для нього — сіра маса з «подвійною душею», сліпі виконавці вказівок «зверху». Він задля справної цифри і звіту готовий на будь-який злочин, навіть знищити майбутній урожай, аби його начальство похвалило за своєчасний графік проведення жнив. Не випадково Кисіль зробив головою колгоспу Антона Безбородька — людину ницої душі, демагога і шахрая.Для характеристики негативних персонажів письменник застосовує сатиричні зображальні засоби. Дибенко характеризує Безбородька як «викрутня», «недбальця», який «совість прогуляв», як червінець, а хитрощів «напозичався». Таку ж ущипливу оцінку дає йому і Задніпровський: «Безбородько з підземним лабіринтом крота». Він дбає тільки про власне благополуччя, його мало турбує, що колгоспники мерзнуть у вогких землянках, на фермі немає чим годувати худобу. Натомість першим у селі вибудував собі не хатину, а «палац», бо сповідує принцип: «Всі однаково жити не можуть, бо до неба високо, а до комунізму далеко». Партієць Безбородько і не вірив у комуністичні ідеали, зневажливо ставиться до колгоспників, адже вони для нього «мужва». Автор попереджає про небезпеку від таких людей, як Безбородько. Залишившись без портфеля, він віддається улюбленому ремеслу — пише на всіх в інстанції намови-анонімки.

«Дума про тебе» — багатоплановий і поліфонічний твір. Автор майстерно застосовує часові зміщення, а тому картини громадянської війни переплітаються з подіями тридцятих років в Україні та Другої світової війни. Він став гімном най-благороднішому з людських почуттів — коханню. Через долю Ярини Безкоровайної і Богдана Романишина письменник простежує складний шлях героїв до щастя.

Роман відтворює закономірності і в громадському, і в особистому житті. В площині приватного життя — доля та інтимне життя людини залежать від загальнонародних подій: «Любов була, яку послав час». Художній світ Стельмаха зумовлений логікою об'єктивної реальності. Проте романіст наповнює поняття «людина» і «людяне» гуманістичним змістом. Життя — для Стельмаха — є рух, розвиток і активність, це зіткнення й конфлікти. За філософською й етичною інтерпретацією письменника, життя обіймає і працю, і моральні проблеми, і буденні людські турботи. Життю протистоїть смерть, зло, мертвотний застій, насильство, фашизм, війна, «той проклятий хапун». І знову митець, як і в романі «Правда і кривда», вдається до етичних узагальнень, нерідко персоніфікує добро, любов, зло тощо. У світі він бачить дві взаємо-виключні сили — добро і зло, життя і смерть, людяність і нелюдську жорстокість.Зло у реальному бутті ще остаточно не подолане. Зло — у золоті, насильстві, егоїзмі. Гроші диктують Васюті-молодшому зручну філософію, за якою й інші, а то й усі люди такі ж, як і він: «Хіба людина проживе без гріха?». Артемон Ва-сюта діє за логікою своєї вдачі: «сигнал має повзти тихо, як вуж, а жалити може й з громом»; «як скажуть, він і на Водохреща організує сівбу». Горда і волелюбна Ярина, діючи за логікою свого «я», тікає з-під нелюбого їй вінця. Соціальна характеристика персонажа у Стельмаха послідовно витримана: Меркурій Юхримович, у минулому причетний до банд, має і зараз нахил до бридких пліток, звинувачує вчителя Богдана Романишина за його любов до фольклору в «українському буржуазному націоналізмі», за що молодий вчитель міг потрапити в сталінські концтабори. Зло — у скнарстві, у «персональній дурості» демагога Хворостенка, у «черстводубстві» інших. Найбільше зло — у нав'язаній нашому народові війні, котра нівечить дитинство, вибирає «зорі з очей матерів». А втім, людяний оптимізм веде митця до висновку: яким міцним не є зло сьогодні, воно буде переможене — «усе це вернеться: і дзвін коси, і дзвінок у школі, і сонце повернеться наше...»

Стельмах трактує добро і зло і як соціальні категорії, і як позачасові, одвічні сутності. Доброта героїв «Думи про тебе» — трудова, її витоки — в усвідомленні духовного і соціального змісту самого поняття «хліб». Для Андрія Мельника хліб і зерно — святиня з великої літери, втілення людяності і праці. Перед розстрілом, в останню хвилину життя герой, дбаючи про людей, вигукує: «Гей, дурні, засипте кіш, бо пропадуть камені. А людям молоти треба!» Альтруїзм і доброта Шаламая всеосяжні. У хуртечу він грає із синами, щоб рятувати людей від завії, його музика — радість «мужицькій душі». Та це ж цілий канон добра! Бо така вдача українців. Добро виступає не лише породженням соціальних взаємин, а як етична сутність людини. Наріжним каменем концепції Стельмаха є духовне піднесення особи, обумовлене її народним корінням та перебудовою буття і свідомості.Найбільш поетичним у романі постає образ Богдана Романишина. Залюблений у книжку студент, а згодом — вчитель-романтик душевно красива людина, в роки війни солдат і командир партизанського загону. На його образі найбільше позначилися автобіографічні риси письменника. Це й пояснює незвичайний ліризм у змалюванні юнака, тонке проник невня у його внутрішній світ, романтична ідеалізація. «Дума пре тебе» засвідчує наявність романтичного струменя в творчій манері митця. Він надавав великої ваги ритмові мови, мальовничості словесного малюнка. Така барвистість стилю становить романтичну прикмету таланту М.Стельмаха

«Чотири броди» (1978). Перша назва твору «На білому світі, на чорній землі». Але остаточна назва теж символічна: вона несе філософський підтекст, осмислюючи людське життя, у просторі якого людині доводиться всього зазнати. Зіновій Сагайдак так визначає чотири броди людського буття: «блакитний, як досвіт, — дитинство, потім, наче сон, — хмільний брід кохання, далі — безмірної роботи і турботи, а зрештою — онуків і прощання». Багатозначною у романі є народна символіка. Таким є епіграф твору, взятий із народної пісні: «Ой думай, думай, чи перепливеш Дунай», що узагальнює народний досвід етико-моральної поведінки героїв. Річка Дунай у фольклорних творах символізує долю, життя людини, тече як сама вічність. І кожному судилося переплисти «свій Дунай» і тим самим втілити своє покликання на землі, виконати свій обов'язок перед людьми. Два образи проходять через увесь роман: образ ріки — символ безперервності життя, одночасно його тотожності самому собі і мінливості долі та чотирьох бродів — символ перешкод і випробувань духу людини, її загартованості життям і духовної стійкості перед силами зла. У «Чотирьох бродах» у непримиренному герці зустрічаються правда і кривда, людяність із жорстокістю, світло і пітьма. Події «Чотирьох бродів» охоплюють бурхливі 20-30-ті р і закінчуються початком війни 1941 р. Фольклорні образи, легенди, притчі, характер повіст-вування (сказання), народнопісенна палітра стилю й поетики епопеї визначають спрямування художньої думки митцж, ідейну й етико-сусшльну концепцію твору. Нетрадиційною є сюжетно-композиційна структура й естетика епопеї, зокрема, складним є змалювання хронотопу (часо-простору), системи персонажів. Автор майстерно переплітає минуле і сучасне, реальну дійсність з історичною пам'яттю і «смутком землі», які через віки продовжують жити в фольклорі, легендах.. До наступної групи героїв письменник відносить Човняра та Бондаренка-старших, які загинули в роки громадянської війни і живуть у пам'яті дітей і побратимів по зброї (Шульга, Чигирин, Мусульбас, Сагайдак), їхні образи є немов совістю в оцінках етичності вчинків сучасників, «золотою ниткою», що пов'язує покоління, які прагнуть творити життя за законами краси.

Третя група героїв живе в конкретно-історичному часі романної дії. Вони творять нове життя, в яке свято вірять, але й розчаровуються, бо міцною ходою йде по життю столапа кривда, зрада, підступ, брудний наклеп, страшний голод 1932-1933 років, війна. Рано від зрадницької кулі гине агроном Ярослав, страшні життєві випробування переживає Данило Бондаренко, хлібороб Стах Артеменко у голодний 1933 рік, рятуючи дітей, краде мішок ячменю і потрапляє у в'язницю. Це коло персонажів доповнює Човняр-молодший, хліборобська родина Гримичів, директор школи Діденко, Оксана, Мирослава та інші прекрасні жіночі образи.

Четверта група персонажів — носії кривди, відступники і зрадники Оникій Безбородько, Семен Магазаник і його син Стьопочка, Влас Кундрик, Махтей Боденко, «пильний комуніст» і районний прокурор Ступач, які належать до «тієї кандюшної породи, яка все хоче взяти від життя, але нічого не дати життю».

Героєм роману-епопеї стає сама історія. Серед героїв роману особливою душевною красою наділяє Стельмах Данила Бондаренка. Його образ подано в еволюції. Важке дитинство сироти, тяжка робота погонича, але його супроводжувала щира материнська любов, її прекрасні пісні та чудова подільська природа. Саме мати прищепила йому трепетну любов до рідної землі та людей праці, які він пронесе через усе своє життя. Найповніше образ героя розкривається романістом через невласне пряме мовлення, що допомагає митцю висвітлити все багатство його душі. Через монологи, потік свідомості персонажа постає перед читачем талановита особистість, безкомпромісна зі злом людина. Його життєвим кредо є слова: «Тільки б землю по-справжньому збагнути та не образити людину». Стельмах постійно зіставляє й протиставляє Данила районному прокурору Прокопу Ступачу. Діалоги Бондаренка і Ступача — напружені світоглядні поєдинки, що охоплюють глобальні проблеми гуманізму й антилюдяності, правди і кривди, породжуючи гострі конфронтації. Серед негативних персонажів за мистецькою виразністю і психологічним проникненням у світ героя найоб'ємніше виліплено образ Семена Магазаника. Цей тип — естетичне відкриття Стельмаха. Його він малює багатовимірне, намагаючись не просто затаврувати носія кривди, а й з'ясувати умови і причини формування його характеру, висвітли соціальне й історичне підґрунтя появи такого типу людей. Для творення характеру персонажа прозаїк широко використовує лейтмотивні портретні деталі («глянув своєю зеленню з піщаником»), образ часу, що в оселі Магазаника ніби зупинився, іронічне прізвисько «чорт із свічечкою», чорного ворона, що поселився на обійсті Семена та ін. Образ жорстокого, віроломного хитруна і пройдисвіта, людини, яка по-своєму мучиться і страждає.