28. Мотиви соціально-громадянської лірики у Франка(звершин і низин)

"З вершин i низин" - так називається поетична збiрка, яка поставила його iм'я поруч з iменем великого Шевченка. Бо основнi настроï ïï .це гiмн багатовiковiй боротьбi украïнського народу за свою свободу; це уславлення "вiчного революцiонера", великого "каменяра", самовiдданих трударiв на тяжкому, часто кривавому шляху до волi. Старий, несправедливий свiт буде подолано. А свiт цей уособлений в образi Беркута (вiрш "Беркут"), кровожерливого гiрського орла, що чекає новоï жертви. Поет гнiвно проголошує:

Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!

За те, що в грудi ти ховаєш серце люте,

За те, що кров ти п'єш, на низьких i слабих

З погордою глядиш, хоч сам живеш iз них

Збірка «З вершин і низин» увібрала в себе найкращі вірші, присвячені боротьбі за краще майбутнє трудового народу. Вона була видана у 1887 році. І назва збірки не випадкова. «З низин», тобто з народних мас, із найбідніших глибин звучить його голос. А «З вершин» — «це голос духа», який закликає не сидіти, а шляхом боротьби дійти до світлих вершин, поваливши гнобительський лад — скалу:

«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод

Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,Бо вам призначено скалу сесю розбить»,—

чують каменярі-революціонери сильний поклик.

Як Антей, так і ліричний герой поезії Франка черпає сили від землі, рідного народу:

Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!

Автор відчуває наближення соціальних змін і передає це в алегоричній формі у другій «Веснянці»:

Гримить! Тайна дрож пронимає народи,—

Мабуть, благодатная хвиля надходить…

Мільйони чекають щасливої зміни…

Найвизначнішим віршем збірки є «Гімн». У ньому вже відверто поет заявляє про прихід нового життя, повалення царизму, причому використовує дієслова минулого часу, щоб показати перемогу над злом як факт:

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

Риторичні запитання стверджують неминучість світлого прийдешнього. Ці ж мотиви звучать ще у ранній творчості Каменяра. Перебуваючи у тюрмі, він не падає духом, а ще й підтримує своїх товаришів:

Треба твердо нам в бою стояти,

Не лякатись, що впав перший ряд,

Хоч по трупах наперед ступати,

Ні на крок не вертатися взад.

Неабияке місце у творчості Франка займає рідна батьківщина. Тільки палкий патріот міг так написати:

Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

Хіба не співзвучні рядки Володимира Сосюри з вірша «Любіть Україну»?

29. Поетика творчості стефаника

Новелам В.Стефаника, як і багатьом творам інших письменників того часу, властивий ліризм, що надає зображуваному великої задушевності і теплоти; у новелах Стефаника він, крім того, нерідко загострює трагічність ситуацій і характерів. Стефаник пісенні мотиви включав у новели, читаючи які, ніби чуєш сумний відгомін чи приглушену мелодію її. Від фольклору йдуть й деяка ритмізація мови в найбільш ліричних місцях твору, інверсії, антифористичність побудови частин фрази тощо.

Більшість новел вражає надзвичайною силою драматизму. Своєю будовою вони подібні до маленьких драм. Сюжет викладається переважно за допомогою діалогу, а авторські відступи і пояснення дуже нагадують ремарки в п’єсі. Навіть коли в новелі є всього лише один персонаж, то і тоді вона побудована за цим же принципом – авторська ремарка, що розповідає про місце дії, далі монолог героя. Монолог переривається ремарками, які вказують на рух, зміну в оточенні дійової особи новели. Стефаник пише діалектом, посилюючи цим враження авторової безсторонності; в основі новел здебільшого лежить насичений діалог, що вражає трагічною простотою. Щоб досягти ритмічності і мелодійності мови письменник широко використовує інверсію, вживає народнопісенні звороти, уміло стилізує мову під народну пісню, казку, голосіння. Стефаник максимально навантажує репліку героя, яка говорить часто більше, ніж цілий опис. Хоч часом новела будується на монолозі або розповіді автора, проте ідеалом для автора завжди було зробити читача не тільки свідком події, але й її учасником, людиною, яка самостійно може розібратися в ситуації. Письменник лише коротко говорить про те, як поводить себе той чи інший персонаж в тій чи іншій ситуації, але в цих надзвичайно скупо показаних вчинках дійової особи яскраво проявляється її настрій і переживання. Особливості застосування монологів та діалогів при розкритті характерів полягає в тому, що дійові особи дуже рідко говорять про свої почуття і переживання, - про це читач здогадується по ставленню персонажа до того предмета чи явища, про які говорить, по тону його розмови, будові речень, добору слів і т.д.; про схвильованість персонажів свідчить і ритмічність багатьох монологів.

Особливість самобутньої манери письменника полягає в тому, що він ніколи не висловлює своїх симпатій чи антипатій безпосередньо. Письменник – весь у підтексті твору. І.Труш, називаючи твори Стефаника майстерно вихопленими шматками життя, зазначав, що автор віддає не лише факт, хвилю, але й враження , яке би виніс кожен вразливий чоловік, оглядаючи описану ним сцену і людину. З того виходять типи мужиків лише легко зазначені, але психологічно глибоко поняті. Експозиція здебільшого відразу вводить у хід подій. Розв’язки дії в звичайному розумінні досить часто не буває. Але події у творі зображені така майстерно, що читач неодмінно уявлятиме собі розв’язку саме такою, якою передбачав її автор. Поза сюжетні компоненти “пейзаж, ліричні відступи) зустрічаються дуже рідко. За винятком новели “Палій”, в якій наявні екскурси в минуле Федора, в творах В.Стефаника немає будь-яких відхилень від основної сюжетної лінії – це сприяє динамічності і цілеспрямованості дії.

В кожній з новел кількість дійових осіб завжди обмежена – рідко їх буває більше двох-трьох. З усіх відомих засобів створення характеру автор найчастіше використовує прийоми самохарактеристики персонажа, відзиви інших дійових осіб про нього і показ вчинків його самого. Іноді розкриття характерів підсилюється контрастністю їх (“Палій”, “Засіданнє”) або за допомогою відповідного пейзажу (“Палій”, “Сон”, “Лан”). Замість неї маємо кінцівку з якоюсь реплікою, що емоціонально підсумовує діалог. Основні дані про героя, місце і час події стають відомими читачеві з окремих натяків уже по ходу дії.

Виразну психологічну функцію у новелах відіграє пейзаж – він імпонує загальному настрою твору або підсилює психологічні переживання героїв. Портрет героїв теж психологічно загострений. Змальовується він стисло, окремими виразними рисами, які завжди допомагають розкрити вдачу персонажа, його характер, умови його життя.“Камінний хрест”. Головна тема – безкрає море мужицької нужди і горя. Мотив “влади землі”. Хоча традиційно у творчості Стефаника селяни покірливі, проте вже у другій збірці з’являються твори, у яких герої вже більше не хотіли миритись з своїм підневільним життям і безправним становищем (“Засідання”). Тут письменник використовує такі засоби зображення, до яких раніше звертався тільки зрідка – сатиру і гумор. В сатиричному плані змальована “сільська влада”, в гумористичному - збір членів виборної ради. З часу написання цього твору елементи гумору й сатири властиві багатьом пізнішим новелам автора.

Новела “Камінний хрест” – йдеться про еміграцію галицького селянства на Американський континент, у чому письменник вбачав трагедію народу. Коли такі талановиті і працьовиті люди покидають свій край, свою землю, то це трагедія цілого народу. Однак при всій трагедії твору, герої виявляють багатство і твердість душі, котрі вселяють віру у невмирущість людини праці. Образ “камінного хреста” у новелі стає символом того страшного тягару, який несло на своїх плечах селянство.

31.«Молода муза» — літературне угрупування у Львові виникло як ланка загальноєвропейського руху за оновлення літератури в 1906 році та проіснувало до 1909. До складу цього угруповання ввійшли Богдан Лепкий, Петро Карманський, Михайло Яцків, Сидір Твердохліб, Василь Пачовський, Остап Луцький та інші.Чи не парадокс, що поетична назва літературноі групи, яка існувала у Львові на початку нашого століття, — «Молода муза», досі пов'язана у нашій уяві не з молодістю і поезією, а, навпаки, із занепадництвом і чимось антипоетичним і антиєстетичним? На жаль, це так. Єдиною втіхою може бути те, що взагалі чули про «Молоду музу» лише ті, хто вивчав украінську літературу у вузі, у школі ж про «Молоду музу» взагалі не згадували (не було у програмі), а твори учасників групи не друкували.Були серед них чи, радше, коло них богемісти, «митці життя» талант яких більше розкривався в розмовах, а не в творах. Треба враховувати, що «молодомузівці» не мали жодного приміщення, де б вони могли збиратися. То й не дивно — гурток становила молодь, вихідці із сіл та провінційних містечок Галичини, вчорашні випусники університету або ті, що його не закінчили, канцеляристи, вчителі гімназій чи «вільні художники».

Олімпом «Молодої музи» була кав'ярня, напише пізніше наймолодший її учасник М. Рудницький. Кав'ярня «молодомузівців» — «Монополь». Місце було зручне з усіх боків. По-перше, щоб зайти сюди, треба було мати якийсь гріш на склянку кави, і при ній можна було посидіти весь вечір. По-друге, тут були свіжі газети й журнали. По-третє, сюди приходила різна публіка з якою можна було подискутувати. Пожвавлення приносив приїзд до Львова Богдана Лепкого, якого називали «професором». Лепкий «мав викладати» в Краківському університеті, але професором став набагато пізніше. Він віддавав багато часу педагогічній роботі. На творчість лишалися вечірні та нічні години.Взаємини Франка з «молодомузівцями» були складними й неоднозначними. На жаль, досі це цікаве й дуже важливе для нашої літератури питання не досліджувалось у всій його складності, воно просто збувалося тезою про те, що Франко різко критикував як теоретичну платформу цієї групи, так і твори її представників.

Критикував, і різко, хоч завжди цікавився творчістю своїх молодих колег, стежив за кожним, відгукувався на нові їхні книжки. «Був невмолимим суддею у мистецьких справах, — закінчує свій спогад про Івана Франка П. Карманський, — і прямо дивував нас своєю грибокою аналізою творчості нашої і чужої, хоча розходився у своїх поглядах з нами і не мав виправдання для наших ідеалів модернізму…

Хоч не можна сказати, що легковажив нами. Тішився, якщо вдавалося знайти йому в наших писаннях щось, що підпадало під вимоги його естетичних канонів, і хоча гнівили його наша сміливість не тюпати слідами, спорив з нами серйозно». Донедавна ми могли прочитати лише одну сторінку цієї суперечки — думку І.Франка. Для дослідження ж проблеми і об'єктивної оцінки процесів, які відбувалися на початку ХХ ст. в українській літературі в цілому і на західноукраїнських землях зокрема, потрібно вивчати усі сторони, картину літературного руху в усій його повноті, послухати обидві брати, як то кажуть, pro et contra.