74.Споживання і заощадження. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення.

В економічній науці всі витрати сімейного бюджету прийнято ділити на три основні групи: 1) особисті споживчі витрати; 2) податки та інші обов’язкові платежі; 3) грошові заощадження та накопичення. Переважає перша група, бо вона пов’язана із задоволенням природний потреб. Податки та інші обов’язкові платежі зменшують суму коштів, які родина може витратити та споживчі цілі. Зниженню витрат на покупку товарів та послуг сприяє задоволення частини потреб за рахунок натурального самозабезпечення шляхом виробництва продуктів харчування в особистому господарстві. Зменшують витрати також наявність запасів продуктів, одягу, висока забезпеченість предметами тривалого користування за рахунок доходів попередніх періодів. Хтось вивільнені кошти витрачає на якісь інші потреби, але багато людей та сімей вільні кошти, тобто зекономлені кошти намагаються заощадити на майбутнє (освіту дітей, випадкову хворобу, відпочинок тощо).

Прожитковий мінімум – це величина доходу, гарантована державою. Він не може перевищувати верхню межу малозабезпеченості, але і не може опускатись за її нижню межу, тобто бути меншим фізіологічного мінімуму. Конкретними формами гарантій можуть бути офіційно визначені мінімальні значення пенсій, заробітної плати, використання різноманітних грошових доплат та інших шляхів допомоги. Прожитковий мінімум даної країни залежить від ряду факторів: стану економіки країни, особливостей соціальної політики держави тощо. Соціальний захист – це проблема реалізації принципу соціальної справедливості. Вона не зводиться до перерозподілу, а вимагає профілактичних заходів для попередження негативних явищ ринкової економіки. Держава надає людям певні соціальні гарантії – це зобов'язання держави перед членами суспільства по формуванню їх доходів, умовам отримання певних товарів та послуг, робочих місць. Основні способи реалізації соціальних гарантій можна представити таким чином: а) обов’язкове соціальне страхування та здійснення певних трансфертних платежів; б) державне фінансування соціальної сфери (освіти, медицини, культури); в) визначення стандартів малозабезпеченості та мінімальних рівнів доходів; г) регулювання відносин зайнятості.

75. Заощадження та інвестиції. Роль інвестицій в економічному зростанні.

Поняття економічного зростання пов’язане з поняттям нагромадження.

Норма нагромадження (Н)=Фонд чистого нагромадження (Ф)/НД*100%

Роль інвестицій проявляються в темпах і масштабах економічного зростання:

М(мультиплікатор)=дельтаНД (дельтаD)/дельта І (інвестиції).

Процес нагромадження капіталу органічно пов'язаний з про­цесами заощадження та інвестування. Вони здійснюються як юридичними, так і фізичними особами з різних причин, незалеж­них одна від одної.

Зокрема, заощадження роблять окремі особи, домашні госпо­дарства (сім'ї), де наміри можуть бути різними: бажання зібрати певну суму для майбутніх витрат (купити будинок, автомобіль тощо); прагнення забезпечити певний статок для дітей; потяг до влади, яку дає велике багатство; або просто індивід схильний за­ощаджувати «на чорний день» тощо. Але якими б не були мотиви різних осіб, що спонукають їх здійснювати заощадження, часто вони, як зазначає П. Самуельсон, мало пов'язані з можливостями інвестування, тобто «чистим капіталоутворенням».

Інвестиції — це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери еконо­міки. Головною метою інвестування є одержання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти. Чисте інвестування має місце лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Це переважно характерно для промислових, будівельних і торговельних підприємств.

Виокремлюють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові ін­вестиції в основному складають вкладення в цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою. Ці інвестиції лише частково спрямовуються на збіль­шення реального капіталу, а значна частина їх залишається не­продуктивним вкладенням капіталу.

Вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-вироб­ничих запасів називають реальними інвестиціями. Однак за сучас­них умов зі збільшенням обсягу матеріально-речових елементів основного капіталу швидко зростають вкладення у розвиток ін­телектуального потенціалу (науку, освіту, підготовку кадрів, охо­рону здоров'я тощо), який стає дедалі активнішим елементом ви­робництва. Тому ці витрати, за своєю сутністю, є продуктивними. переджають по темпах зростання вкладення в основний капітал.

Особливістю сучасної підприємницької діяльності є те, що переважну більшість становлять приватні інвестиції. Держава також бере участь в інвестиційних процесах шляхом вкладення капіталу в державний сектор, як безпосередньо, так і надаючи кредити, субсидії тощо. Значна частка її інвестицій спрямовуєть­ся, в першу чергу, в галузі (сфери) соціально-виробничої інфра­структури, які необхідні для нормального суспільного відтворен­ня, — розвиток освіти, науки; системи транспорту та зв'язку;

охорони здоров'я населення; збереження навколишнього середо­вища.