КОМУНІЗМ

Комунізм – політична ідеологія, що передбачає влаштування суспільства на основі принципів колективізму, соціальної рівності та соціальної справедливості.

Вперше головні положення комуністичної доктрини були сформульовані в «Маніфесті Комуністичної партії» (1848 р.), що став програмою марксизму. В цій роботі обґрунтовується історична місія пролетаріату, неминучість краху капіталізму, закономірність розвитку пролетарської революції, вперше висловлюється ідея завоювання політичної влади пролетаріатом. Головна ідея програми – необхідність зміни суспільно – економічного ладу за допомогою міжнародної солідарності трудящих. Буржуазна держава і її соціальні інститути повинні бути знищені за допомогою диктатури пролетаріату.

Комунізм:

• зачепив найнагальніші проблеми суспільного розвитку;

• звернув увагу на феномен всезагального відчуження людини в умовах тогочасного капіталізму;

• зробив спробу створити проект справедливого суспільства і реалізувати його;

• у взаємодії цінностей свободи та рівності віддав перевагу другому;

• спроба знайти суб`єкта перебудови суспільства на справедливих засадах;

• запропонував революційне насильство як домінантний період на справедливих засадах.

Отже, політична ідеологія комунізму протягом XX ст. пройшла значний шлях розвитку. Виступаючи на початку століття як найрадикальніша "ліва" ідеологія, вона після перемоги Жовтневої соціалістичної революції в Росії поступово перетворилася на різновид консервативних ідеологій, обмежуючи зміни і вимагаючи ідеологічної тотожності. Комуністична ідея мала значну кількість прихильників не лише в Радянському Союзі. В демократичних країнах Європи ідеї комунізму виявили свою закостенілість і невідповідність вимогам демократії. Наприкінці XX – на початку XXI ст. комунізм поступово, внаслідок тривалого періоду ортодоксальності, перестав відповідати на актуальні виклики і зійшов на маргінес політичних ідеологій.

Соціалістична ідеологія

Соціалізм(від латів. Socialis - суспільний) – вчення про перетворення суспільства, що базується на приватній власності і експлуатації, в суспільство в якому панує соціальна рівність і справедливість, шляхом ліквідації приватної власності (як основи експлуатації і соціальної нерівності) і встановлення колективної (суспільною) – соціалістичної власності.

Перші спроби ідеологічно обгрунтувати перетворення суспільства на початках колективізму відносяться до епохи Відродження і пов'язані з іменами великих гуманістів XVІ ст – англійського державного діяча і мислителя Т. Мора (робота "Утопія") і італійського поета, філософа і політичного діячаТ. Кампанелли (робота "Місто сонця"). У їх творах, написаних в період кризи феодалізму, були висловлені ідеї, направлені на перетворення пануючого суспільного пристрою на колективних початках, виражені в утопічно-літературній формі. Лише у першій половині XIX ст з'явилися мислителі, які в своїх творах різко критикували капіталізм, захищали інтереси найманих робітників і запропонували концепцію перевлаштування суспільства на основі суспільної власності і соціальної рівності(французиА. Сен-Симон(1760-1825) і Ш. Фурье (1772-1837) і англієць Р. Оуен (1771-1851)). Це напрям в історії розвитку соціалістичної думки отримав назву раннього або утопічного (у марксистському визначенні), оскільки основними методами втілення своїх ідей в реальне життя вони рахували освіту, виховання, переконання, освіту і ін. мирні дороги суспільного перетворення. (У літературі цей напрям отримав ще назву "просвітницького" соціалізму). Подальше оформлення соціалістичної ідеології сталося в другій половиніXIX ст і пов'язано з іменами німецьких філософів і суспільно-політичних діячів К. Маркса (1818-1883) іФ.Енгельса (1820 - 1895). Вироблене ними учення отримало назву "марксизм" який був проголошений ідеологією пролетаріату. У поширенні і розвитку соціалістичних ідей в Росії велику роль зіграли Г. В. Плеханов іВ.І.Ленін, в Україні – М. Драгоманів, І. Франко, С. Петлюра, В. Вінніченко і др.)*

В ході історичного розвитку в соціалізмі з'являються різні напрями: ранній (просвітницький), марксизм, реформізм, демократичний соціалізм (соціал-демократія), радянська і китайські моделі і інші різновиди соціалізму. Але в основі кожного з цих напрямів лежить або марксистська, або соціал-демократична ідеологія, тому детальніше зупинимося на цих два.

Марксизм як політичне учення оформився у в.п. XIX ст його основні риси марксистської ідеології:

- соціалізм як перша, нижча фаза комунізму, яка приходить на зміну капіталізму в результаті класової боротьби пролетаріату в її вищій формі – революції. (Вчення про класову боротьбу і революцію – засадниче ядров марксизмі);

- ліквідація приватної власності і експлуататорських класів (шляхом експропріації експропріаторів);

- затвердження суспільної власності на знаряддя і засоби виробництва (на першій фазі – в двох формах: державною і кооперативно-колгоспною);

- встановлення диктатури пролетаріату як знаряддя перетворення в суспільстві;

- керівна роль робочого класу і його партії;

- відсутність плюралізму в політичному житті, оскільки вважається що інтереси робочого класу відображають інтереси всіх інших класів і соціальних груп;

- здійснення у сфері розподілу принципу: "від кожного – по здатності, кожному – по праці";

- забезпечення на цій основі соціальної рівності, соціальної справедливості – умов для всестороннього розвитку особи.

Як видимий, що визначає принцип цієї ідеології, що є фундаментом для реалізації ідеалу суспільного пристрою, – відношення до приватної власності. Якщо лібералізм розглядає приватну власність як головний двигун конкуренції і забезпечення добробуту, марксизм розглядає її як головне джерело експлуатації і соціальної дискримінації найманої праці, що і визначає вимогу її повної ліквідації. Для реалізації такого суспільного ідеалу, де пануватиме суспільна власність, необхідне посилення ролі держави, яка виступає як найважливіший елемент необхідних економічних перетворень і встановлення соціальної рівності і соціальної справедливості. Але, на відміну від лібералізму, який обмежується рівністю всіх перед законом, марксизм висуває своє розуміння рівності – на основі розподілу суспільних благ по праціі створення приблизно однакових можливостей в області освіти, охорони здоров'я і ін.

У поширенні марксистських ідей і підготовці передумов для створення масових соціалістичних робочих партій важливу роль зіграли І Інтернаціонал - (Міжнародне товариство робітників (1864-1876)), заснований і керований К. Марксом і Ф. Енгельсом і ІІ Інтернаціонал (Міжнародне об'єднання соціалістичних паріїв (1889-1914)) – заснований Ф. Енгельсом.

На початку ХХ ст в марксизмі стався розпад на дві протилежні гілки – ленінізм і соціал-демократизм 1). Возглавляємая В.І. Леніном фракція РСДРП, що отримала назву "більшовиків", оголосила себе дійсною спадкоємицею марксизму, узявши в свій арсенал засадничі його догмати: вчення про революційний перехід від капіталізму до соціалізму, про необхідність зламу старої (буржуазією) державної машини і встановлення диктатури пролетаріату і керівної ролі у всіх преобразовательных процесах партії робочого класу. Творчий розвиток марксизму В. Леніним виразився у відмові від одного із засадничих його принципів – від одночасному переході до соціалізму найбільш розвинених країн і розробки вчення про можливість перемоги соціалістичної революції в одній окремо взятій країні в епоху імперіалізму, висунувши ідею про "слабку ланку" в ланцюзі капіталістичних держав. Ленінізм став ідеологічною основою Жовтневої революції 1917 р. в Росії і побудови соціалізму в СРСР і інших країнах. РозпадСРСР, крах соціалізму в Східній і Центральній Європі в кінці 80-х – початку 90-х років був результатом неефективності системи, заснованої на насильницьких тоталітарних принципах у всіх сферах, – економічною, політичною, ідеологічною, культурною і ін.

Соціал-демократія, як один з напрямів соціалістичній ідеології, виникла в кінці XIХ ст в надрах марксизму і в своєму розвитку прошла три етапи. На першому етапі (80-і – 90-і рокиXIХ ст) велика частина соціал-демократичних партій були об'єднані в ІІ Інтернаціоналі, створеному Ф. Енгельсом в 1889 р. і розділяла основні марксистські принципи відносно революційної дороги переходу до соціалізму, насильницьких форм перетворення суспільних стосунків і ролі диктатури пролетаріату в цих процесах. Але вже в кінціXIХ – початку ХХ в.в. починається критичне переосмислення марксистської теорії, пов'язане з іменами відомих діячів німецького робочого руху Ф. Лассаля (1825-1864), Е. Бернштейна (1850-1932) і К. Каутського (1854-1938), - саме вони і вважаються родоначальниками соціал-демократії. Ф. Лассаль висунув положення про можливість мирного переходу до соціалізму на основі загального вибіркового права (що перечило марксистському положенню про роль революції), а також розглядав державу як інститут, що стоїть над класами (що йшло врозріз з марксистським положенням про державу як апарат насильства одного класу над іншим). Е. Бернштейн и К. Каунтський стали агітувати проти таких марксистських положень, як класова боротьба, соціальна революція і диктатура пролетаріату (у газетах "Соціал-демократові", що видавалися ними, і "Нойецайт").

Другий етап в розвитку соціал-демократичної думки (перша третина ХХ ст) – дуже складний. На початку ХХ ст відбувається розкол соціал-демократії на три течії: праве (опортуністичне - "погоджувальне"), ліве (революційне) і центристське (що вагалося між "правими" і "лівими"). Цей розкол був вираженийі організаційно: у 1919 р. "ліві", очолювані Леніном, створили Комуністичний Інтернаціонал (1919-1943) – його інколи називають ІІІ Інтернаціоналом; "праві" в 1920 р. проголосили про відродження ІІ Інтернаціоналу (що практично припинив свою діяльність в роки І світової війни). У 1923 р. була зроблена спроба об'єднання "правих" і "центристів" створенням Робочого Соціалістичного Інтернаціоналу (РСИ). Проте діяльність соціал-демократичних партій в складних соціально-політичних умовах в період між двома світовими війнами не була розгорнута, а в 1940 р. РСИ припинив своє існування (після окупації фашистами Брюсселю, де розташовувалася штаб-квартира РСИ).

Третій етап відноситься до післявоєнного часу. На цьому етапі завершується формування соціал-демократичної доктрини, що значною мірою пов'язане з діяльністю Социнтерна, відновленого в 1951 р. на міжнародному конгресі, що відбувся у Франкфурті-на-Майне. У прийнятій на цьому конгресі Франкфуртськійдекларації Социнтерна відкрито заявлено про відмову від марксизму, як ідейно-теоретичної основи робочого руху і переході до реформізму.

Якнайповніша сучасна інтерпретація соціал-демократичної ідеології міститься у висунутій Социнтерном концепції "демократичного соціалізму" (термін ввів До. Каутський), яка, як декларувалося в прийнятій першій програмі, повинна стати основою для перетворення капіталістичного суспільства в соціалістичне. У 1989г. у Стокгольмі, прийнятий новий програмний документ - "Декларація принципів", в якому міститься спроба розкрити сенс концепції демократичного соціалізму.

Характерні риси соціал-демократичної доктрини, яка втілена в концепції демократичного соціалізму:

- соціалізм – суспільною буд, які досягаються нев результаті класової боротьби і революційної ліквідації капіталізму, а шляхом реформ;

- у економічній сфері – збереження приватної власності і функціонування інших форм власності, тобто підтримка ідеї змішаної економіки;

- державне регулювання економікою;

- націоналізація найбільших компаній;

- самоврядність робочих колективів і фермерів;

- участь профспілок в розробці національної економічної політики;

- участь в прийнятті рішень трудящих на рівні компаній і підприємств;

- розробка і підтримка соціальних програм, направлених на забезпечення зростання середнього класу, досягнення вищого рівня політичної, соціальної, економічної свободи, соціальної рівності і справедливості, особливо у сфері освіти, охорони здоров'я, культури і інформації;

- у міжнародному плані – розробка і підтримка програм, що забезпечують стабільність в світі.

Як випливає із засадничих документів Социнтерна, демократичний соціалізму, – це "суспільна модель, яка на базі парламентської демократії і правової державипоступово крок за кроком усуває недоліки і класову роз'єднаність, здійснює демократію в державі, економіці і суспільстві ... так само як і особисту і духовну свободу і тим самим завойовує і охороняє свої цінності: свободу, справедливість і солідарність."

На сучасному етапі соціал-демократична ідеологія - одна з трьох найбільш впливових: вона об'єднує партії цієї спрямованості в більш, ніж ста державах світу. Найбільший успіх соціал-демократія досягла в країнах Західної і Північної Європи, всьому світу відомі імена Віллі Брандта (голова Социнтерна, федеральний канцлер ФРН в 1969-1974 г.г.), Улофа Пальмі (прем'єр-міністр Швеції в 1969-1976 г.г. і 1982-1986 г.г.), Франсуа Міттерана (президента Франції в 1981-1995 г.г.), Феліпе Гонсалеса (перший секретар Іспанської соціалістичної робочої партії, що очолив іспанський уряд в 1982 - 1996 г.г. ) і др.Соціал-демократи створили свою організаційну структуру в Європарламенті – Соціалістична група європейського парламенту (СГЕП). За результатами виборів в цей орган країн Євросоюзу з кінця 79-х років СГЕП є найчисленнішою. Виробивши загальну позицію по багатьом політичним і економічним питанням, вони реально впливають на розвиток Європи і світу.

Соціалістичні ідеї розділяють і партії інших напрямів: "зелені" (ФРН, що входили в коаліційний уряд, до 2006г., очолюване соціал-демократом Р. Шредером); християнські партії, що проповідують ідею позбавлення трудящих від експлуатації і бідності шляхом морально-релігійного самовдосконалення, збереження приватної власності і засудження класової боротьби і соціальних революцій