2. К. Філол.Н., професор Бровко о. О. (експерт)

Робота Анастасії Михайлівни Носко “Соціокультурна модель авторського редагування письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття: епістолярна парадигма” виконана в межах комплексної теми кафедри журналістики і видавничої справи ЛНУ імені Тараса Шевченка “Дослідження в галузі соціальної комунікації: історія, теорія, регіональний дискурс”.

Схвалення заслуговує акцент на міждисциплінарному характері сучасних гуманітарних студій. Завдяки орієнтації на загальну інтегрованість наукового пізнання відкриваються нові можливості висвітлення проблем зі сфери соціальних комунікацій шляхом концептуальної специфікації запозиченого в межах особливостей предмета власної наукової сфери. Ідеться передусім про залучення в роботі з теорії та історії видавничої справи та редагування здобутків літературознавства, лінгвістики, загальної психології, психології творчості тощо.

Робота Анастасії Михайлівни – це не перше дослідження проблеми авторського редагування, здійснене під керівництвом професора В. М. Галич. Слід відзначити, що праці наукового керівника становлять теоретико-методологічну основу дисертації; у роботі залучено результати дослідження О. Куцевської, А. Дроздової, що свідчить про сформовану й продуктивну наукову школу.

Я прочитала всю роботу, яка, безсумнівно, відзначається науковою новизною, оригінальністю викладу, глибиною аналізу матеріалу. Вступ до дисертації А. Носко не викликає зауважень. Надано всі формальні коментарі до роботи. Чітко окреслено наукову новизну дослідження, а також виокремлено її основні аспекти, викладені розгорнутими тезами, як це і рекомендує робити МОНмолодьспорту України.

Позитивним є те, що дисертантка звертається до праць, які висвітлюють саморедагування в різних аспектах: прагматичному, рецептивному, історичному, текстотворчому, економічному, естетичному, і водночас визначає недостатньо дослідженні частини проблеми, які і становлять предмет її наукової уваги.

Основне теоретичне завдання Анастасії Михайлівни полягає в трактуванні “моделі авторського редагування як діяльнісної одиниці і соціокультурного феномена текстотворення, обрамленого часо-просторовими координатами, як площини формування національної теорії видавничої справи та редагування” (стор. 8 дисертації). Позитивне враження справляє зусилля дослідниці логічно організувати теоретичний матеріал і виробити власну дослідницьку стратегію.

У роботі є дискусійні питання, дисертантка має право захищати власну концепцію, яка має чимало аргументів на підтвердження.

Дисертантка пропонує (цитую): “Свою структуру творчого процесу, що оптимально ілюструє соціокультурну модель авторського редагування” (с. 45). Тут варто погодитися із дослідницею щодо потреби само актуалізації особистості як мотиваційної бази саморедагування. Доречним є й посилання на висновки А. Маслоу, апеляція до засад когнітивістики.

Заслуговує поваги ретельно дібраний і опрацьований матеріал дослідження, адже, за словами Михайлини Коцюбинської, навколо листів українських класиків зламу століття – Франка, Лесі Українки, Кобилянської, Коцюбинського, Стефаника та їхніх численних кореспондентів утворилися репрезентативні й змістовні епістолярні масиви, без яких годі збагнути український історико-літературний процес, інтелектуальні й мистецькі обрії української культури. Наукове дослідження українського епістолярію вже має лінгвістичні й літературознавчі традиції. Об’єктом дослідження стали листи Т. Шевченка (С. Єфремов, Ж. Ляхова та ін.), Лесі Українки (В. Святовець та ін.), письменників 20-х – 50-х рр. ХХ ст. (В. Кузьменко, М. Кодак), В. Стуса (М. Коцюбинська) та інших митців. На матеріалі листів українських письменників будувала своє дослідження Валері Пустовіт (Пустовіт В.Ю. Проблеми націєтворення в мемуарному дискурсі вітчизняних письменників ХХ століття : монографія / Луганський національний педагогічний ін-т ім. Тараса Шевченка. – Луганська : Знання, 2008. — 284 с.)

Дослідження українського епістолярію в лінгвістиці були зосереджені на розгляді приватного листування ХVІІІ ст. (В. Передрієнко); мовностилістичних особливостях листів культури (А. Багмут, С. Богдан, Т. Должикова та ін.); впливі епістолярію письменників ХІХ – початку ХХ ст. на процес нормалізації української літературної мови (М. Пилинський, К. Ленець); ролі письменницького епістолярію у вирішенні мовознавчих проблем (В. Статєєва); питаннях мовної культури епістолярного стилю (Н. Журавльова); розгляді фразеологічних, етикетних і дискурсивних одиниць (С. Ганжа, Е. Вєтрова, Н. Павлик) тощо.

Об’єктом свого дослідження обрала епістолярій українських письменників і Анастасія Михайлівна Носко. Проте предмет наукового вивчення і ракурс сприйняття художнього матеріалу, безсумнівно, відзначається новаторством.

Усі завдання, які поставила перед собою дисертантка, послідовно розкриті в загальних висновках. Слід наголосити, на тому, що висновки чітко й послідовно відповідають поставленим у вступі завданням і це надає загальній композиції роботи логічного завершення.

Дисертація Носко Анастасії Михайлівни – це серйозне й самостійне дослідження, в якому розроблено актуальні проблеми. Робота відповідає вимогам Департаменту атестації кадрів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України й з незначним доопрацюванням може бути рекомендована до подання в спеціалізовану вчену раду зі захисту дисертації за спеціальністю 27.00.05 – теорія та історія видавничої справи та редагування.