5. К.Філол.Н., доцент Довженко о. В.

Актуальність теми “Соціокультурна модель авторського редагування письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст.: епістолярна парадигма” не викликає сумніву: по-перше, недостатньо вивчена, по-друге, дає можливість встановити основні принципи, якими керуються письменники в редагуванні власного доробку, а також проаналізувати суб’єктивні фактори, місце редагування в структурі творчого акту, з’ясувати причини авторського редагування.

Науковий інтерес до осмислення авторського редагування в контексті епістолярію авторка пояснює тим, що незважаючи на достатню кількість наукових праць, у яких вивчаються проблеми редагування, є потреба розв’язати важливі питання, необхідні для розробки теорії авторського редагування.

Дисертація є цілісним і самостійним науковим дослідженням, яке враховує досягнення нової наукової програми. Структура наукової праці є логічно виваженою і, на наш погляд, цілком вмотивованою. Основана частина логічно поділена на три розділи, що дозволяє простежити на прикладі епістолярію п’яти письменників моделі авторського редагування, а також охарактеризувати та окреслити перспективи розвитку.

Уперше розкрито розуміння митцями ХІХ –. ХХ століття місця авторського редагування в структурі творчого процесу, запропоновано модель процесу авторського редагування письменників-класиків.

У першому теоретичному розділі дисертації пані Анастасія не лише реферує концепції, пов’язані із аспектами видавничої справи та редагування, але звертається до з’ясування основних дефініцій. Анастасія Носко розглядає авторське редагування як галузь літературного редагування і посилається на З. Партика та А. Капелюшного, які вважають, що навчати редагуванню треба авторів літературних творів і журналістів.

Серед методів дослідження А. М. Носко надає пріоритетне місце моделюванню.

При дослідженні творчого стану вивчення проблеми дисертантка сумлінно опрацювала наукові джерела, що узагальнили досвід наукових пошуків ХХ ст., що розширило багатоаспектність представлення наукового предмета, дало змогу підійти до вагомих концептуальних висновків, позначених новизною. Ці міркування значно доповнюють інструментарій сучасної української журналістикознавчої науки.

Безперечно актуальним є сприяння виробленню наукової дефініції поняття «авторське редагування», а також аналіз епістолярію з метою виявлення стереотипів редагування. Проведений аналіз і отриманий матеріал може бути використаний редакціями різних видань для удосконалення роботи, поліпшення взаємодії з авторами. Доречними в тексті дисертації є текстологічні наведені цитати, які стосуються не тільки редагування, а процесу створення тексту.

Продуманими і переконливими, на наш погляд, є висновки, які вповні відображають результати спостережень автора.

Слід відзначити високий науковий рівень дослідження, яке має теоретичне та практичне значення (його результати можуть бути використані при написанні підручника з авторського редагування), широко апробоване й висвітлене в 6 публікаціях.

Вважаю, що дисертація може бути рекомендованою до захисту за спеціальністю 27.00.05 – теорія та історія видавничої справи та редагування.