Ідеалістична діалектика Гегеля.

Вчення Г.Гегеля – вище досягнення німецької класичної філософії. Вперше в теорії діалектики створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення у синтезі. Вихідний пункт – тотожність буття та мислення. Мислення – не тільки суб’єктивна людська діяльність, а й незалежна від людини об’єктивна сутність, першооснова всього сущого – “абсолютна ідея”. Мислення не є нерухомим та незмінним, це процес неперервного розвитку пізнання. Абсолютна ідея проходить 3 етапи: 1) до виникнення природи і людини, поза простором і часом – є системою логічних понять та категорій 2) породжує природу – “інобуття” абсолютної ідеї 3) залишає створену природу і повертається до самої себе на основі людського мислення – абсолютний дух. Цим етапам відповідають складові філософської системи – логіка, філософія природи та філософія духу.

Діалектичний метод Гегеля: єдність 3-х етапів – розсудок, негативний розум, спекулятивний розум. Логіка у Гегеля – цілісна система принципів та категорій, відображення системи розвитку ( теза – антитеза - синтез) Сформулював принципи діалектики: п. Переходу кількісних змін у якісні, п. Тотожності протилежностей, п. Заперечення заперечення. Диалектика природи – два моменти: діалектика філософського тлумачення природи, діалектика самої природи. Форми природного буття : механіка, фізика, органіка. Окреслено шляхи загальної класифікації природничіх наук і основних форм руху в матеріальному світі. Абсолютний дух – людство і людська історія. Філософія духу : вчення про суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об’єктивний дух (право, мораль держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія).

Довольно глубокую трактовку прогресса дал Гегель, выступив как против просветительского пренебрежения к прошлому, так и против ложного историзма романтической "исторической школы". При этом он рассматривал развитие общества как диалектическое соотношение прогресса и регресса, которое является выражением единства противоположностей. Однако, понимая исторический прогресс как саморазвитие мирового духа, Гегель не мог объяснить переход от одной ступени общественного развития к другой. Его философия истории превращается в теодицею, оправдание бога в истории. Диалектический материализм выработал принципиально иной подход к этой проблеме, выдвинул и обосновал объективный критерий прогресса. Прогресс не есть какая-то самостоятельная сущность или трансцендентная цель исторического развития. Понятие прогресса имеет смысл лишь применительно к определенному историческому процессу или явлению в строго определенной системе отсчета. Цели, стремления и идеалы, в свете которых люди оценивают историческое развитие, сами меняются в ходе истории, поэтому такие оценки часто страдают субъективностью, неисторичностью. Общая тенденция исторического развития - переход от систем с преобладанием естественной детерминации к системам с преобладанием социально-исторической детерминации, в основе чего лежит развитие производительных сил. Более высокому уровню развитию производительных сил соответствуют и более сложные формы производственных отношений и общественной организации в целом, повышение роли субъективного фактора. Степень овладения обществом стихийными силами природы, выражающаяся в росте производительности труда, и степень освобождения людей из-под гнета стихийных общественных сил, социально-политического неравенства и духовной неразвитости - вот наиболее общие критерии исторического прогресса. В свете указанного критерия общественно-экономические формации представляют собой закономерные стадии поступательного развития человечества. Но процесс этот противоречив, а типы и темпы его различны. Отсюда и рост социального пессимизма, многочисленные философские и социологические теории ХХ в., прямо или косвенно отрицающие прогресс и предлагающие заменить это понятие либо идей циклического круговорота (Шпенглер, Тойнби, Сорокин), либо "нейтральным" понятием "социального изменения". Широкое распространение получают также различные концепции "конца истории" и пессимистические антиутопии. Отметим, что применение критериев общественного прогресса при исследовании развития общества должно носить комплексный характер и не в отношении экономической, социальной, политической или духовной сфер общества, а в целом, т.е. все сферы рассматриваются как части единого целого, как подсистемы единой общественной системы, имеющей свою историю.